Постанова

від 16.10.2014 по справі 910/11493/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2014 р. Справа№ 910/11493/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від позивача: Серебрякова М.М.-представник;

Від відповідача: Зоткіна К.О.- представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Тріада"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2014

у справі № 910/11493/14 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСТК Лютіч"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Тріада"

про стягнення 249 570, 06 грн.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2014 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача на свою корись заборгованість по договору поставки №100113/ТВ від 10.01.2013 наступну заборгованість.( з урахуванням уточнень), а саме:

- 172 596,82 грн., - сума основного боргу;

- 12 615,29 грн. - пеня;

- 2 557,43 - 3% річних;

- 14 343,92 грн. - інфляційні втрати;

- 5 177,90 грн. штраф.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2014 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Тріада" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТК Лютіч" заборгованість у розмірі 172 596 грн. 82 коп., 12 грн. 29 коп. пені, 2 557 грн. 43 коп. 3% річних, 14 343 грн. 92 коп. інфляційних втрат, 5 177 грн. 90 коп. штрафу та 4 145 грн. 83 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Тріада" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення по цій справ та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2014 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Тріада" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 16.10.2014.

В судовому засіданні 16.10.2014 сторони надали свої пояснення по справі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.01.2013 між позивачем (надалі - Постачальник) та відповідачем (надалі - Покупець) укладено договір поставки №100113/ТВ, згідно з п. 2.1 якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, передбачених цим Договором та "Правилами торгівлі папером і картоном ТОВ "СТК Лютіч".

Відповідно до п. 2.2 Договору загальна кількість товару, який є предметом поставки за цим Договором, його асортимент за найменуваннями, видами, марками, типами та розмірами, а також повна інформація про ціну,загальну вартість вказується в рахунках-фактурах, видаткових та податкових накладних.

Згідно з п. 5.3 Договору постачання товарів за цим Договором здійснюється окремим паріями. Кожна партія товару в рамках цього Договору поставляється Постачальником на підставі заявок Покупця. Підтвердженням заявок Покупця є виписані Постачальником рахунки-фактури, які вважаються Додатком до цього Договору і є його невід'ємною частиною.

На підставі заявок Покупця Постачальником були виписані рахунки-фактури, які містяться в матеріалах справи.

Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної (п. 5.4 Договору).

Порядок розрахунків між Покупцем та Постачальником передбачений пунктом 4.2 Договору, відповідно до якого Покупець здійснює оплату 100% вартості кожної партії Товару протягом 20 (двадцяти) календарних днів від дати поставки (п. 5.4 даного Договору), шляхом здійснення банківського переказу на розрахунковий рахунок Постачальника.

Відповідно до додаткової угоди №1 до договору сторони передбачили, що загальна сума поставленого Постачальником, але несплаченого Покупцем товару, не повинна перевищувати 280 000 грн. (п. 4.3 Додаткової угоди до договору).

Як вбачається з матеріалів справи,на виконання вимог пункту 2.1 Договору позивач поставив відповідачу товар за цінами та в кількості відповідно до рахунків-фактур та видаткових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи, відповідно до:

- видаткової накладної №4297 від 05.12.2013 на поставку товару загальною вартістю 44 807,40 грн. строк оплати 26 грудня 2013 року;

- видаткової накладної №4359 від 05.12.2013 на поставку товару загальною вартістю 54 925,00 грн. строк оплати 26 грудня 2013 року;

- видаткової накладної №4368 від 06.12.2013 загальною вартістю 16 524,80 грн. строк оплати 27 грудня 2013 року;

- видаткової накладної №4400 від 04.12.2013 загальною вартістю 774,60 грн. строк оплати 25 грудня 2013 року;

- видаткової накладної №4473 від 09.12.2013 загальною вартістю 15 472,35 грн. строк оплати 30 грудня 2013 року;

- видаткової накладної №4284 від 11.12.2013 на загальною вартістю 37 311,75 грн. строк оплати 01 січня 2014 року;

- видаткової накладної №4539 від 13.12.2013 на поставку загальною вартістю 6 071,52 грн. строк оплати 03 січня 2014 року;

- видаткової накладної №4431 від 24.12.2013 на загальною вартістю 54 417,25 грн. строк оплати 14 січня 2014 року;

Отже, позивачем за вищевказаними накладними поставлено товар на загальну суму 230 304,67 грн.

Наявними у матеріалах справи банківськими виписками підтверджується, що поставлений позивачем за Договором товар відповідач оплатив частково, втому числі і після порушення провадження у справі, у зв'язку із чим позивачем подана заява про зменшення розмір позовних вимог.

Відтак, станом на 26.08.2014 за відповідачем рахується заборгованість за поставлений товар в сумі 172 596,82 грн.

Таким чином, Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання на користь Позивача в сумі 172 596,82 грн.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої обов'язки за Договором виконав у повному обсязі. Натомість, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару за Договором в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість в розмірі 172 596,82 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за Договором у розмірі 172 596,82 грн. належним чином доведена, документально підтверджена і відповідачем, в порядку статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростована, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Отже, позов в частині стягнення основної суми боргу підлягає задоволенню у сумі 172 596,82 грн.

Також, з урахуванням уточнень, позивач просив суд стягнути з відповідача 12 615,29 грн. пені, 2 557,43 грн. 3% річних, 14 343,92 грн. інфляційних нарахувань та штраф у розмірі 5 177,90 грн.

Стосовно цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язання за Договором, колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з 2 557,43 грн. 3% річних та 14 343,92 грн. інфляційних нарахувань.

Стосовно вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, відповідно до п. 9.3 Договору при порушені строків здійснення платежів, визначених відповідним рахунком-фактурою, Покупець виплачує Постачальнику пеню в розмірі повідної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості простроченого платежу за кожен календарний день прострочення.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що судом встановлений факт порушення (прострочення) відповідачем свого грошового зобов'язання, позивачем, на підставі пункту 9.3 Договору, правомірно нараховано відповідачу пеню за неналежне виконання умов договору у розмірі 12 615,29 грн.

Також п. 9.3 Договору встановлено, що у разі, якщо Покупець порушив терміни оплати (згідно з п. 4.2 цього Договору) більш ніж на 5 банківських днів, то він сплачує Постачальнику штраф у розмірі 3% від суми неоплаченого товару.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 5 177,90 грн. відповідно до п. 9.3 Договору також задовольняється судом як така, що відповідає вимогам закону та умовам Договору.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Сплату вказаної суми заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в ухвалі, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Тріада" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2014 у справі № 910/11493/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/11493/14 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська