Постанова

від 09.10.2014 по справі 910/4600/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2014 р. справа№ 910/4600/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Чубай О.В., Левченко Р.І.;

відповідача - Кулинич В.П.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41"

на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014 р.

у справі № 910/4600/14 (суддя - Щоткін О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект"

до Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41"

про стягнення 603419,26 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" (далі - позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за наступними договорами: договором поставки № 22/01 від 04.01.2011 р. у розмірі 353972,10 грн, договорами на використання машин та механізмів № 23/01 від 04.01.2011 р. у розмірі 8565,00 грн, № 27/01 від 04.05.2011 р. у розмірі 117464,16 грн та № 03/05-У від 03.05.2012 р. у розмірі 123418,00 грн, на загальну суму 603419,26 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.03.2014 р. порушено провадження у справі № 910/4600/14.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.04.2014 р. справу № 910/4600/14 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.2014 р. у справі № 910/4600/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" до Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Шляхово-будівельне управління № 41" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати частково та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором поставки № 22/01 від 04.01.2011 р. у розмірі 353972,10 грн, договорами на використання машин та механізмів № 23/01 від 04.01.2011 р. у розмірі 8565,00 грн та № 27/01 від 04.05.2011 р. у розмірі 117464,16 грн з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Так, в апеляційній скарзі скаржник звертає увагу колегії суддів на те, що в силу приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України зобов`язання відповідача стосовно оплати за поставлений товар та надані послуги за договорами № 22/01 від 04.01.2011 р., № 23/01 від 04.01.2011 р. та № 27/01 від 04.05.2011 р. не настали, оскільки вказаними договорами не встановлено строку оплати, а доказів направлення позивачем на адресу відповідача письмових вимог матеріали справи не містять.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/4600/14, а розгляд справи призначено на 11.09.2014 р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 р. у зв`язку з перебуванням судді Андрієнка В.В. на лікарняному склад суду змінено, визначено наступну колегію суддів: головуючий суддя - Буравльов С.І., судді - Шапран В.В., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 р. розгляд справи відкладено на 25.09.2014 р. у зв`язку з неявкою представників відповідача.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2014 р. у зв`язку із участю судді Шевченка Е.О. у XII позачерговому з`їзді суддів України склад суду змінено, визначено наступну колегію суддів: головуючий суддя - Буравльов С.І., судді - Андрієнко В.В., Шапран В.В.

В судовому засіданні 25.09.2014 р. оголошено перерву до 09.10.2014 р.

В поданому до суду відзиві позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

04.01.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Шляхово-будівельне управління № 41" (покупець) було укладено договір поставки № 22/01, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати щебеневу продукцію та пісок (товар), у відповідності з умовами договору.

Згідно з п. 5.2.3 договору покупець зобов'язується своєчасно і в повному обсязі здійснювати оплату поставленого продавцем товару.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що розрахунки між сторонами здійснюются шляхом перерахування покупцем повної суми, яка складає ціну продукції щодо кожної партії, в безготівковій формі на банківський рахунок постачальника.

На виконання умов договору поставки № 22/01 від 04.01.2011 р. позивач поставив відповідачу товар, обумовлений договором, на загальну суму 2667349,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 25-82).

Однак, в порушення умов укладеного договору товар покупцем оплачено було лише частково, а саме на суму 2313376,90 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (а.с. 83-99). У зв`язку з цим у Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" утворилася заборгованість перед позивачем за договором № 22/01 від 04.01.2011 р. у розмірі 353972,10 грн за поставлений та неоплачений товар.

Також, судом першої інстанції встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" (підрядник) та Публічним акціонерним товариством "Шляхово-будівельне управління № 41" (замовник) були укладені договори на використання машин та механізмів № 23/01 від 04.01.2011 р., № 27/01 від 04.05.2011 р. та № 03/05-У від 03.05.2012 р.

Відповідно до пунктів 1.1 договорів № 23/01 від 04.01.2011 р. та № 27/01 від 04.05.2011 р., замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання робіт з надання послуг машин та механізмів на об'єктах замовника. Пунктом 1.1 договору № 03/05-У від 03.05.2012 р. встановлено, що замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання робіт з надання послуг автотранспорту на об'єктах замовника.

Також, пунктами 3.1 договорів № 23/01 від 04.01.2011 р. та № 27/01 від 04.05.2011 р. визначено, що за надані послуги замовник здійснює оплату відповідно до підписаних ним актів виконаних робіт та товарно-транспортиних накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін. Пунктом 3.1 договору № 03/05-У від 03.05.2012 р. сторони погодили порядок розрахунків: за надані послуги замовник здійснює оплату відповідно до актів виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками сторін, оплата здійснюється протягом 10 днів після підписання актів виконаних робіт. Тобто, навідміну від попередніх договорів, у договорі № 03/05-У сторони погодили строк оплати замовника за надані підрядником послуги.

На виконання умов вищевказаних договорів позивач надав обумовлені ними послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: по договору № 23/01 від 04.01.2011 р. на суму 26065,80 грн (а.с. 102-118), по договору № 27/01 від 04.05.2011 р. на суму 117464,16 грн (а.с. 123-149) та по договору № 03/05-У від 03.05.2012 р. на суму 229220,00 грн (а.с. 151-186).

З матеріалів справи вбачається, що згідно платіжник доручень (а.с. 119-120, 187-188) відповідач лише частково оплатив вказані послуги, зокрема, на суму 17500,00 грн за договором № 23/01 та на суму 105802,00 грн за договором № 03/05-У.

Таким чином, за твердженням позивача та судячи з висновків суду першої інстанції, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за вказаними вище договорами складає 603419,26 грн. Відтак, судом було задоволено позовні вимоги у повному обсязі.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується лише частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що оскільки у договорах № 22/01 від 04.01.2011 р., № 23/01 від 04.01.2011 р. та № 27/01 від 04.05.2011 р. не вказано терміну виконання обов`язку оплатити поставлену продукцію та надані послуги, а в матеріалах справи відсутні вимоги позивача стосовно сплати заборгованості, то відповідно до ст. 530 ЦК України обов`язок оплати у відповідача не настав.

З приводу цього твердження колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено термін виконання усих договірних зобов`язань, оскільки вказана норма міститься в главі 48 ЦК України «Виконання зобов`язань».

Однак, згідно з п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані до відносин сторін, що виникли з договору поставки, оскільки ст. 692 цього кодексу, яка є спеціальною нормою по відношенню до вказаних правовідносин, встановлено строк виконання зобов`язання з оплати поставленого товару: після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Так як інший строк оплати товару сторонами у договорі поставки № 22/01 від 04.01.2011 р. визначений не був, то відповідач мав розрахуватися з позивачем одразу після отримання товару. Наведене також узгоджується з позицією пленуму Вищого господарського суду України, викладеній у п. 1.7 постанови № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», а також у постановах від 28.02.2012 р. у справі № 5002-8/481-2011, від 26.06.2014 р. у справі № 918/129/14 та від 21.04.2011 р. у справі № 9/252-10.

Відтак, у апеляційного суду відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за договором поставки № 22/01 від 04.01.2011 р., оскільки ніяких вимог стосовно сплати такої заборгованості у даній ситуації позивач пред`являти не зобов`язаний.

Що ж стосується заборгованості за договорами № 23/01 від 04.01.2011 р., № 27/01 від 04.05.2011 р. та № 03/05-У від 03.05.2012 р., слід наголосити на наступному.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що договорами № 23/01 від 04.01.2011 р. та № 27/01 від 04.05.2011 р. не визначено терміну оплати за надані послуги. В силу того, що Цивільний кодекс України не містить якихось спеціальних вимог щодо строку оплати за надані послуги, в даному випадку слід керуватися ч. 2 ст. 530 ЦК України. Із вказаної норми слідує, що позивач повинен був надіслати відповідачу вимоги про сплату заборгованості, оскільки негайний обов`язок виконання зобов`язань за вказаними договорами законом не встановлений та не випливає із самих правочинів. І лише після спливу семиденного строку з дня пред`явлення таких вимог та у випадку неотримання на них відповіді позивач мав право на звернення до суду.

Однак, оскільки копії або ж оригінали таких вимог не подавалися ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду до моменту прийняття постанови, з цього випливає, що зобов`язання з оплати наданих послуг за договорами № 23/01 від 04.01.2011 р. та № 27/01 від 04.05.2011 р., у яких не визначено строку їх виконання, не настали.

Також, додатково слід зазначити, що позивачем були надані вищевказані вимоги, однак уже після засідання суду 09.10.2014 р. Таким чином, вказані докази колегія суддів до уваги не бере, тим більше, позивачем навіть не надано обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції згідно зі ст. 101 ГПК України.

Що ж стосується договору № 03/05-У від 03.05.2012 р., заборгованість за яким не оспорюється відповідачем, слід вказати, що оскільки у п. 3.1 цього правочину вказано строк оплати за надані послуги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки, як було зазначено вище, Публічне акціонерне товариство "Шляхово-будівельне управління № 41" лише частково розрахувалося за надані послуги по вказаному договору.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача в частині стягнення заборгованості за договорами № 23/01 від 04.01.2011 р. та № 27/01 від 04.05.2011 р., а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" 8565,00 грн заборгованості з договором № 23/01 від 04.01.2011 р. та 117464,16 грн заборгованості за договором № 27/01 від 04.05.2011 р. задоволенню не підлягають, оскільки судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було у повній мірі дотримано вимог матеріального законодавства.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Позивачем належним чином не доведено факт існування непогашеної заборгованості за договорами № 23/01 від 04.01.2011 р. та № 27/01 від 04.05.2011 р.

Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014 р. у справі № 910/4600/14 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог стосовно стягнення з Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" 8565,00 грн заборгованості з договором № 23/01 від 04.01.2011 р. та 117464,16 грн заборгованості за договором № 27/01 від 04.05.2011 р., із прийняттям у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014 р. у справі № 910/4600/14 у частині задоволення позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" 126029,16 грн (сто двадцять шість тисяч двадцять дев`ять грн 16 коп) заборгованості за договорами № 23/01 від 04.01.2011 р. та № 27/01 від 04.05.2011 р. скасувати.

3. Прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 31, код ЄДРПОУ 05416886), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 172, код ЄДРПОУ 35871897) 477390,10 грн (чотириста сімдесят сім тисяч триста дев`яносто грн 10 коп) заборгованості за договорами № 22/01 від 04.01.2011 р. та № 03/05-У від 03.05.2012 р. та 9547,80 грн (дев`ять тисяч п`ятсот сорок сім грн 80 коп) судового збору.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.»

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 172, код ЄДРПОУ 35871897) на користь Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 31, код ЄДРПОУ 05416886) 1260,00 грн (одна тисяча двісті шістдесят грн 00 коп) витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 910/4600/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран