Постанова

від 08.12.2014 по справі 910/4600/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2014 року Справа № 910/4600/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.,

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивачів: Чубай О.В. - директор, Левченко Р.І., дов.;

від відповідача: Кулинич В.П., дов.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2014р.

у справі № 910/4600/14 Господарського суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект"

до Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41"

про стягнення 603 419,26 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" про стягнення заборгованості в розмірі 603 419,26 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області (суддя Щоткін О.В.) позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Буравльова С.І. - головуючого, Андрієнка В.В., Шапрана В.В.) рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 126029,16 грн. заборгованості за договорами №23/01 від 04.01.2011 та №27/01 від 04.05.2011; прийнято в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій заявило вимоги про її скасування як такої, що прийнята з порушенням норм матеріального права, та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 04.01.2011р. між сторонами у справі укладено договір поставки №22/01, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити щебеневу продукцію та пісок (товар) у відповідності до умов договору.

Згідно з п. 6.2 договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування відповідачем повної суми, яка складає ціну товару щодо кожної партії в безготівковій формі на банківський рахунок позивача.

На виконання умов цього договору позивачем поставлено товар на суму 2667349 грн., але відповідач здійснив лише часткову оплату товару на суму 2313376,90 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 353972,10 грн., позовні вимоги про стягнення якої задоволені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі положень ст.ст. 526, 530, 692, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 265 Господарського кодексу України. Висновки судів у цій частині сторонами не спростовані.

Також між сторонами у справі укладено договори про використання машин і механізмів №23/01 від 04.01.2011, №27/01 від 04.05.2011 та №03/05-У від 03.04.2012, за умовами яких відповідач доручив, а позивач прийняв на себе виконання робіт з надання послуг машин та механізмів на об'єктах замовника.

Задовольняючи позовні вимоги у справі в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов вищевказаних договорів позивач надав відповідні послуги, які оплачені відповідачем не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі: 8565 грн. за договором №23/01 від 04.01.2011; 117464,16 грн. за договором №27/01 від 04.05.2011 та 123418 грн. за договором №03/05-У від 03.04.2012р.

У частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 123418 грн. за договором №03/05-У від 03.04.2012 суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, встановивши, що цим договором у п. 3.1 передбачено строк оплати за надані послуги. Висновки судів у цій частині сторонами також не спростовані.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що умовами договору №23/01 від 04.01.2011 та договору №27/01 від 04.05.2011 не визначено терміну оплати за надані послуги.

Цивільний кодекс України не містить спеціальних вимог щодо строку оплати за надані послуги, зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. З огляду на таке у даному випадку слід керуватися положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно з якою якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд першої інстанції при вирішенні спору в частині стягнення заборгованості в сумі 8565 грн. за договором №23/01 від 04.01.2011 та в сумі 117464,16грн. за договором №27/01 від 04.05.2011 залишив поза увагою необхідність з'ясування обставин щодо настання строку (терміну) виконання зобов'язань за цими договорами з урахуванням вимог ст.ст. 530, 903 ЦК України, а відтак дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за вказаними договорами.

Втім, судова колегія вважає також передчасним висновок суду апеляційної інстанції про те, що зобов'язання з оплати послуг за вищевказаними договорами не настали, оскільки позивачем під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не надано доказів пред'явлення ним відповідних вимог щодо їх оплати.

Згідно зі ст.ст. 4 3 , 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; при цьому господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Зокрема, якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України).

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Однак з'ясувавши відсутність дослідження судом першої інстанції обставин щодо пред'явлення позивачем вимог про оплату наданих ним послуг за відповідними договорами, суд апеляційної інстанції не скористався наданими йому процесуальним законом повноваженнями щодо витребування в порядку підготовки справи до розгляду доказів, необхідних для встановлення цих обставин, виклику представників сторін для уточнення обставин справи і з'ясування, які матеріали може бути подано додатково. Тобто суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином обставини щодо настання строку (терміну) виконання зобов'язань за договорами №23/01 від 04.01.2011р. і №27/01 від 04.05.2011р.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в справі вимог ст.ст. 4 3 , 4 7 , 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тому рішення і постанова підлягають частковому скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.

Керуючись ст.ст. 108, 111 5 , 111 7 , 111 9-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2014р. у справі №910/4600/14 скасувати в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудкомплект" 126029,16 грн. заборгованості за договорами №23/01 від 04.01.2011р. і №27/01 від 04.05.2011р., спір в цій частині передати до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду.

В іншій частині позовних вимог рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2014р. у справі №910/4600/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я.

Судді Жаботина Г.В.

Ковтонюк Л.В.