Постанова

від 09.10.2014 по справі 826/19582/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19582/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, в якому просили визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 листопада 2013 року № 0006602201 та № 0006612201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року та ухвалити нову, якою позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовою особою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 79.1, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 21 травня 2013 року № 631 в період з 22 травня 2013 року по 28 травня 2013 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Центр Автозапчастини» за період січень 2013 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 28.05.2013 року № 1578/2230/33308646, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» статті 22, пункту 44.1 статті 44, статті 138, статті 188, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 185.1 статті 185, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при визначенні суми податку на додану вартість, внаслідок чого завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість за січень 2013 року на суму 43 298 грн. та занижено податок на додану вартість за січень 2013 року на суму 22 535 грн.

На підставі складеного акту перевірки, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 12.11.2013 року: № 0006602201, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» суму грошового зобов'язання в розмірі 33 802,50 грн., з якої: за основним платежем - 22 535 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 267,50 грн. та № 0006612201, яким зменшено Товариству з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 43 298 грн.

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастини» в січні 2013 року.

З такими висновками суду першої інстанції не може погодитися колегія суддів з огляду на таке.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастини», як орендарем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр», як суборендарем, укладено договір суборенди нерухомого майна № ЦЗ/А005-24, за умовами якого орендар передає, а суборендар приймає у відшкодувальне термінове користування наступне нерухоме майно: окрему частину нежитлової будівлі (літера «К»), загальною площею 2 077,1 квадратних метрів, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кіровоградська, 8-6, та зобов'язується за це сплачувати орендарю орендну плату. Пунктом 1.2 договору визначено, що крім частини нежитлової будівлі, вказаної в пункті 1.1 договору орендар передає, а суборендар приймає в оренду, тобто в тимчасове і платне користування, житловий будинок з присадибною ділянкою, загальною площею 204,7 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Волзька, 65, та зобов'язується за це сплачувати орендарю орендну плату. Згідно пункту 4.1 договору, за вказаний об'єкт суборендар кожного місяця вносить суборендну плату в розмірі 380 000 грн., в тому числі ПДВ. Платіж повинен бути здійснений не пізніше 10 числа місяця, що наступає за місцем оренди.

1 листопада 2012 року між сторонами договору підписаний акт прийому-передачі нежилих приміщень.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастини» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» підписаний акт надання послуг № 47 від 31 січня 2013 року, згідно якого виконавцем надані послуги по суборенді нежитлових приміщень та площадок 2 246,97 кв.м. за січень 2013 року, загальна вартість яких складає 380 000 грн.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастини» виписало на користь позивача податкову накладну № 48 від 31 січня 2013 року на загальну суму 380 000 грн., в тому числі ПДВ - 63 333,33 грн.

На підтвердження оплати вартості суборенди нежитлових приміщень в січні 2013 року позивачем надано копію платіжного доручення № 4403 від 7 березня 2013 року.

1 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр», як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастини», як виконавцем, укладено договір про надання юридичних послуг № ЦЗ/У002-21, за умовами якого замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання, а виконавець зобов'язується відповідно до завдання замовника надати йому за плату наступні юридичні послуги: у разі виникнення необхідності організовувати та вести претензійну та позовну роботу; надавати усні та письмові консультації, правові висновки, довідки з правових питань, що виникають у діяльності замовника; складати, подавати та отримувати необхідні замовнику довідки, заяви та документи; надавати консультаційні послуги стосовно правильності нарахування податку на прибуток, податку на додану вартість інших загальнодержавних та місцевих податків та зборів, також інформувати про зміни які виникають у законодавстві, що стосуються загальнодержавних та місцевих податків та зборів; надавати інші юридичні послуги згідно завдань та доручень замовника. Перелік і зміст юридичних послуг, замовлених замовником, вказуються в додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Пунктом 1.2 договору визначено, що на підтвердження факту надання виконавцем замовнику юридичних послуг відповідно до умов цього договору складається акт виконаних робіт в строк не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним. Згідно пункту 4.1 договору, за послуги, надані виконавцем, замовник сплачує на поточний рахунок виконавця суму, визначену в підписаному сторонами акті виконаних робіт за звітний місяць, в термін не пізніше 15 банківських днів з моменту підписання.

31 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастини» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» підписаний додаток № 3 до договору, згідно якого послуги, передбачені договором від 1 листопада 2012 року № ЦЗ/У002-21, надані виконавцем у встановлений термін, у повному обсязі та із дотриманням інших умов договору відповідно до нижченаведеного переліку:

1. аналіз представлених замовником контрактів, договорів, угод на відповідність чинному законодавству й надання рекомендацій з їхнього ефективного застосування;

2. надання письмових консультацій;

3. участь у проведенні переговорів з бізнес-партнерами;

4. інформування про зміни які виникають у законодавстві, що стосуються загальнодержавних та місцевих податків та зборів;

5. представництво замовника перед третіми особами по юридичним питанням.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастини» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» підписаний акт надання послуг № 52 від 31 січня 2013 року, згідно якого виконавцем надані юридичні послуги в січні 2013 року, загальна вартість яких складає 15 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастини» виписало на користь позивача податкову накладну № 53 від 31 січня 2013 року на загальну суму 15 000 грн., в тому числі ПДВ - 2 500 грн.

На підтвердження оплати вартості юридичних послуг в січні 2013 року позивачем надано копію платіжного доручення № 4405 від 7 березня 2013 року.

На підтвердження використання у власній господарській діяльності отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастини» юридичних послуг позивачем надано копію договору про організацію рекламної кампанії № 8/01 від 3 січня 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр», як рекламодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІА Автоцентр», як виконавцем, копію договору про надання рекламно-інформаційних послуг № 10012013 від 3 січня 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Профіленд», як виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр», як замовником, копію договору про організацію рекламної кампанії в мережі Іnternet № 13\01\13 від 3 січня 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр», як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЙ СІ Онлайн», копію договору про видачу ліцензії на використання комп'ютерної програми № 85732 від 11 січня 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліга Закон», як ліцензіаром, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр», як абонентом, копію договору на діагностику, технічне обслуговування та ремонт легкових автомобілів № 0002/1-8 від 3 січня 2013 року, укладеного між Комунальним підприємством по ремонту і утриманню мостів і шляхів міста Києва «Київавтошляхміст», як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр», як виконавцем.

На підтвердження відображення спірних операцій у бухгалтерському обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» представником позивача надано карточку по рахунку 6851 за 1 квартал 2013 року.

Отже, колегією суддів встановлено, що первинні документи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Крім того, колегія суддів, зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також, судова колегія звертає увагу, що висновки акту перевірки ґрунтуються на акті Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Автозапчастин» від 24.04.2013 р. щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за січень 2013 р. Такий висновок, колегія суддів оцінює критично, оскільки в матеріалах справи відсутній відповідний вирок суду щодо фіктивності підприємництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр автозапчастин».

Крім того, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до того платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Також, колегія суддів звертає увагу на таке.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було помилково проаналізовано виконання всіх умов договорів, замість встановлення факту реальності здійснення господарських операцій.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційною інстанцією, які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 41, 71, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року - задовольнити .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року - скасувати.

Ухвалити по справі нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд Авто Центр» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити .

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 листопада 2013 року № 0006602201 та № 0006612201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівництва «Закордонмонтажспецбуд» судові витрати в сумі 2455 (дві тисячі чотириста п'ятдесят п'ять) гривень 51 копійка.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.