Постанова

від 30.10.2013 по справі 804/11563/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 р. Справа № 804/11563/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Борисенка П.О, при секретарі судового засідання - Сергієнка В.Ю., за участю представника позивача - Оліфіренко Г.Ю. та представника відповідача - Гагарського А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просить: визнати протиправними дії та скасування податкового повідомлення-рішення Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (раніше - Криворізька північна міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області) № 000732220 від 16.05.2013р. в повному обсязі; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області№ 0000732220 від 16.05.201Зр.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Кранмонтажсервіс» з питання підтвердження відомостей щодо взаємовідносин з контрагентами з ТОВ «ПК «АЛДІ» (код за ЄДРПОУ 37380349), з ТОВ «Ініціатива» (код ЄДРПОУ 31958853) за період з 01.12.2011 по 01.03.2012 року та реалізацією придбаних товарів за межі митної території України (далі - Акт № 54/221/32098115 від 02.04.2013 р.), є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, а прийняті на їх підставі оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції посилається на те, що в ході перевірки підприємства діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а винесене Криворізькою північною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Криворізька ПДПІ) податкове повідомлення - рішення, на думку відповідача, є законними та обґрунтованими.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, згідно наказу Криворізької північної МДПІ від 18.03.2013 р. №317 та на підставі ст.20 іга.75.1.2 п. .75, пп.78.1.1 п 78.1, СТ.85, ст.86 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями) головним державним податковим ревізором-інспектором сектору перевірок фінансових установ та контролю за операціями у сфері ЗЕД управління податкового контролю Кравченком Вадимом Валерійовичем та головним державним податковим ревізором-інспектором відділу спеціальних та особливо важливих перевірок управління податкового контролю Зінченко Вікторією Володимирівною проведена документальна позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю „Кранмонтажсервіс (далі ТОВ „Кранмонтажсервіс») з питання підтвердження відомостей щодо взаємовідносин з ТОВ «ПК «АЛЛДІ» (код ЄДРПОУ 37380349), з ТОВ «Ініціатива» (код ЄДРПОУ 31958853) за період з 01.12.2011 по 01.03.2012 року, та реалізацією придбаних товарів за межі митної території України.

За результатами перевірки складено акт від 02.04.2013р. № 54/221/32098115 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Кранмонтажсервіс» (код за ЄДРПОУ 32098115) з питання підтвердження відомостей щодо взаємовідносин з контрагентами взаємовідносин з ТОВ «ПК «АЛДІ» (код ЄДРПОУ 37380349), з ТОВ «Ініціатива» (код ЄДРПОУ 31958853) за період з 01.12.2011 по 01.03.2012 року, та реалізацією придбаних товарів за межі митної території України (далі - акт перевірки).

Відповідно до змісту акту перевірки операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Ініціатива», ТОВ «ПК «АЛДІ» ) не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Таким чином відповідно до висновків акту перевірки позаплановою невиїзною документальною перевіркою встановлено порушення:

1. п.п. 1,3,5,6 ст. 203, п.п. 1,2 сг. 215, ст, 216, ст. 228, ст. 234, ст. 509, ст. 626, ст. 629, гг. 655, сг. 662, ст, 664 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів. які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених за період, 01.12.2011-01.03.2012: ТОВ «Кранмонтажсервіс» при придбанні у підприємства - постачальника ТМЦ: ТОВ «Ініціатива» (код за ЄДРПОУ 32098115) на загальну суму 1 753308,00 грн. в т.ч. ПДВ 292218.00 грн.

2. п.п. 1, 5 ст. 203, п.п.. 1, 2 ст. 215, ст. 216, сі. 629, ст. 675 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах. здійснених: - за період 01.12.2011-01.03.2012: ТОВ «Кранмонтажсервіс» при придбанні товару у підприємства - постачальника ТОВ «Ініціатива» (код за ЄДРПОУ 31958853) на загальну суму 1 753308,00 грн. в т.ч. ПДВ 292218.00 грн. та подальшому продажу товару контрагентам - покупцям на загальну суму 1773271.80 гри., в т.ч. ПДВ - 237305,65 грн. (з них на суму 349437М гри. в т.ч. ПДВ - 0.00 грн. - продаж за митну територію України).

3. п. 185 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року .№2755-УІ в результаті чого у податкових деклараціях з ПДВ:

- завищено податковий кредит за грудень 2011 року на суму ПДВ - 292218,00 грн.;

- завищено податкові зобов'язання за лютий 2012 року на суму ПДВ - 237305.65 грн.

За результатами розгляду акта перевірки Криворізькою північною МДПІ з посиланням на норми чинного законодавства, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000732220 від 16 травня 2013 року про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 438327,00 грн. (основний платіж - 292218,00 гри., штрафна санкція 146109,00 грн.).

Позивач оскаржив зазначене рішення в адміністративному порядку, проте, рішенням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про результати розгляду первинної скарги № 1634/10/10-25 від 06.08.2013 р. було відмовлено ТОВ «Кранмонтажсервіс» у задоволенні скарги.

Не погоджуючись з винесеними контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями та висновками акту перевірки, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ТОВ «Кранмонтажсервіс» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Ініціатива», згідно договору № ДП2712/236 від 27.12:2011 року. На підтвердження виконання умов вказаного договору ТОВ «Кранмонтажсервіс» були надані до перевірки видаткові та податкові накладні на загальну суму 1753308,00 гри,, в тому числі ПДВ - 292218,00 грн., (перелік вказаних документів наведено в акті перевірки). Розрахунки за вказані послуги проводилася у безготівковій формі. Па підставі додаткової угоди №1 від 02.03.2012 року до договору № ДП2712/236 від 27.12:2011 року були внесені зміни в розділ 4 «Порядок розрахунків» та оформлені векселі Крім того, між ТОВ «Ініціатива» та ТОВ «Ферріт-Д» (код ЄДПРОУ 3661206) був укладений договір №У0203 від 02.03.2012 року «Про відступлення права вимоги», згідно якого: ТОВ «Ініціатива» (первісний кредитор), та ТОВ «Ферріт-Д» (новий кредитор). На виконання вказаного договору ТОВ «Кранмонтажсервіс» та ТОВ «Ферріт-Д» проводили розрахунки між суб'єктами господарювання у безготівковій формі.

Також, ТОВ «Кранмонтажсервіс» (код ЄДРПОУ 32098115) укладено договір комісії №2112-11К/237 на продаж товару на експорт від 21.12.2011 року, і ТОВ «ПК «АЛДІ» (код СДРПОУ 37380349). На виконання умов вищезазначеного договору комісії ТОВ «Кранмонтажсервіс» 21.12.2011 року було оформлено (виписано) акти прийому - передачі товару на комісію по договору комісії в кількості 2586,00 т.

В ході судового розгляду справи відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про визнання судом недійсними (нікчемними) правочинів, вчинених позивачем та зазначеними контрагентами у перевіряємий податковим органом період.

В свою чергу, позивачем спростовані висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій шляхом надання копій первинних документів. Зокрема, судом встановлено факт укладення та виконання зазначених договорів, що підтверджується належно оформленими актами здачі-прийому виконаних робіт, актами виконаних робіт, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, векселями тощо наявними в матеріалах справи.

Суд вважає, що висновок відповідача про нікчемність правочинів суперечить нормам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Основним критерієм для того, щоб вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом. Лише достовірне встановлення на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит чи права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат (витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування).

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначено, що правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Відповідачем не надані докази щодо наміру порушити публічний порядок сторонами правочину, зокрема не надано відповідного вироку суду, як доказу вини.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Встановлені судом обставини та перевірка підтвердженості їх доказами узгоджується з позицією викладеною у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного кодексу України є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Судом встановлено, що укладені між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договори в судовому порядку не оспорювалися, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання даного договору недійсним немає.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано.

Згідно листів Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11, № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року та № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року вбачається, що саме до компетенції судів віднесено дослідження та встановлення факту реальності здійснення господарської операції та руху активів у процесі господарської діяльності.

Судом також критично оцінюються посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Вимога щодо встановлення сертифікатів якості на товар взагалі виходить за межі прав, наданих Податковим кодексом України органам державної податкової служби (ст.20). Податковий орган не вправі контролювати наявність або відсутність сертифікатів якості на товар (продукцію). Крім того, сертифікат якості на товар не є первинним документом в розумінні Закону України від 16.07.99 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містить інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, і його наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку на підприємстві. Отже, висновок про нереальність господарських операцій в залежності від наявності або відсутності таких документів є безпідставним.

Щодо ненадання позивачем довіреностей, виписаних на отримання товару у продавців, то слід зазначити, що порядок виписки довіреностей визначено Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року за №293/1318 зі змінами та доповненнями, пунктом 13 якої передбачено, що довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її замінює) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Отже, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей виписується в одному екземплярі і залишається у постачальника, а покупцю надається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі.

Враховуючи наведене, позивач не міг надати відповідачу під час перевірки довіреності на отримання товару, оскільки такі довіреності складаються в одному екземплярі та залишаються у постачальників.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених контролюючим органом в акті перевірки від 22.10.2013 року, на відповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 року врегульовано положеннями Податкового кодексу України.

Згідно ст. 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, встановлено що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з позицією викладеною у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Відповідно до положень листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України», зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції. Проте, судом встановлено факт реального існування вказаних обставин у правовідносинах між позивачем та його контрагентами, та спростовано відповідні висновки податкового органу.

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реальності господарських відносин між позивачаем та зазначеними контрагентами, зазначених у первинних документах, податкових накладних, і повністю спростовують висновок відповідача щодо нереальності операцій за спірними правочинами. Натомість відповідач під час розгляду справи не навів суду обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товару та надання послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що реальність господарських операцій, здійснених ТОВ „Кранмонтажсервіс» та ТОВ «Ініціатива» у перевіряємому періоді, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Щодо позовної вимоги задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс» про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення Криворізької Північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (раніше - Криворізька північна міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області) № 000732220 від 16.05.2013р. в повному обсязі, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Виключення з такої передумови для оскарження рішень (дій, бездіяльності), як наявність порушеного права, нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачена для справ щодо оскарження нормативно-правових актів, які можуть оскаржувати ті особи, щодо яких можливе застосування акту.

Відповідно до змісту пункту 3 розділу I Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772 (далі - Порядок оформлення результатів перевірок) результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Зважаючи на викладене, спірні дії посадових осіб Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо зазначення в Акті перевірки нікчемними правочинів не впливають на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків ТОВ «Кранмонтажсервіс», а також визначених законом умов їх реалізації. Зворотного позивачем не обґрунтовано та не доведено, а судом, в свою чергу, не встановлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність фактів порушень прав або законних інтересів ТОВ «Кранмонтажсервіс» внаслідок вчинення посадовими особами Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області дій щодо складання акту перевірки та відображення в ньому власних міркувань та обставин ведення фінансово-господарської діяльності позивача за періоди, що перевірялися, а тому в даній частині позовних вимог суд відмовляє.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що наведені в позовній заяві обставини підтверджуються належними та достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог позивача до податкового органу про скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням КАС України є суб'єктом владних повноважень, правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність на необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0000732220 від 16.05.2013р.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс» здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету в сумі 1529 грн. 33 коп. (одна тисяча п'ятсот двадцять дев'ять гривень тридцять три копійки).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено 04.11.2013р.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 04.11.2013р. Суддя П.О.Борисенко П.О.Борисенко