Постанова

від 14.10.2014 по справі 910/12246/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2014 р. Справа№ 910/12246/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Шаповаловій К.В.

за участю представників:

від позивача - не з`явився

від відповідача - Пелих С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Титан Груп» на рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2014 року (Суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Руш»

до Приватного підприємства «Титан Груп»

про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Руш» звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до ПП «Титан Груп» про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 року позов задоволений частково.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2014 року та відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у складі: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивача в судове засідання на вказану дату не з`явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання на вказану дату з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

17.05.2013 року між позивачем, в якості суборендодавця, та відповідачем, в якості суборендаря, був укладений договір суборенди приміщення №30-17/06/Е339/2013.

Згідно п.1.1. договору суборендодавець зобов'язується передати, а суборендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування частину нежитлового приміщення, загальною площею 32,5 кв. м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 39

Приміщення, згідно п.2.3 договору, вважається переданим/прийнятим в користування з моменту підписання акту. Датою передачі/приймання приміщення є дата підписання сторонами акту.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що протягом перших 10 календарних днів з дати підписання сторонами акта суборендна плата всю площу приміщення складає 100 грн., після спливу цього терміну суборендна плата за місяць за всю площу приміщення складає 3 000 грн., в тому числі ПДВ.

Крім сплати суборендної плати, суборендар кожного місяця оплачує суборендодавцю компенсацію вартості експлуатаційних витрат (кондиціонування, водопостачання, водовідведення, опалення, вивозу сміття, прибирання місць загального користування) в сумі 390 грн. із розрахунку 12 грн./кв.м. площі приміщення.

Крім того, суборендар кожного місяця оплачує суборендодавцю компенсацію вартості фактично спожитого електропостачання на підставі наданих суборендодавцем рахунків. Оплата компенсації спожитої суборендарем електроенергії відбувається за розцінками, встановленими відповідною енергопостачальною організацією, виходячи із показників лічильників.

Додатковою угодою № 2 до договору від 01.09.2013 року, сторони внесли зміни в п. 3.1. договору, відповідно до яких, зокрема, визначили, що суборендар кожного місяця сплачує суборендодавцю компенсацію вартості фактично спожитих послуг водопостачання та опалення за розцінками, встановленими відповідними постачальними організаціями, пропорційно площі приміщення, на підставі наданих суборендодавцем рахунків.

Компенсація спожитих послуг водопостачання, опалення та електроенергії сплачується суборендарем в термін не пізніше 20 числа поточного місяця за попередній.

Пунктом 3.2. договору сторони визначили, що суборендар зобов'язаний сплачувати суборендну плату щомісяця авансом в безготівковому порядку на поточний рахунок суборендодавця до 25-го числа поточного місяця за наступний. Суборендна плата сплачується суборендарем без надання рахунку, на підставі даного договору, при цьому, у платіжному дорученні на сплату суборендної плати суборендар зобов'язаний вказувати номер договору та період, за який здійснюється оплата.

Згідно п. 3.3. договору, відповідач зобов'язаний протягом 2 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі сплатити на поточний рахунок відповідача суборендну плату за перший місяць користування приміщенням та гарантійний платіж в розмірі місячної суборендної плати.

У відповідності до умов договору від 23.07.2013 року позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення загальною площею 32,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Урицького,39.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2013 року позивач листом вих. № 17-12 за підписом директора по розвитку ТОВ «РУШ» ОСОБА_3 повідомив йому про дострокове розірвання договору з 18.01.2014 року та попросив звільнити приміщення не пізніше 20.01.2014 року.

Позивач заперечував проти надсилання відповідачеві зазначеного листа, посилаючись на ненадання відповідачем оригіналу листа, відсутність засвідчення належним чином наданої копії та на відсутність печатки позивача на зазначеному листі.

В свою чергу відповідач зазначає, що з моменту підписання (за весь період договірних відносин) вся електронна переписка та обмін документами (фінансовими та іншими) вважалися обома сторонами належно оформленими та приймалися до роботи, в підтвердження даного факту додається переписка.

Лист від 17.12.2013 року не викликав у відповідача підозри, оскільки він містив підписи посадових осіб, вихідний номер, був виконаний на фірмовому бланку та надійшов згідно порядку документообігу, який вже склався між сторонами.

Актом приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення із суборендного користування до договору суборенди приміщення № 30-17/06/Е339/2013 від 17.05.2013 року за підписом директора з розвитку позивача, директором з юридичних питань позивача та управляючої магазином «ЄВА» від 17.01.2014 року засвідчено факт звільнення відповідачем приміщення 16.01.2014 року.

З наданого позивачем договору суборенди приміщення № 18-21/01/Е339/2014 від 21.01.2014 року з додатками (в т.ч. актом приймання передачі нежитлового приміщення та схеми розташування приміщення) вбачається, що з 21.01.2014 року приміщення, яке за договором займав відповідач, передано в користування новому суборендатору.

Згідно банківських виписок, наданих позивачем, відповідачем було здійснено оплату за оренду приміщення на загальну суму 19745,16 грн. (з урахуванням 3000 грн. гарантійного платежу) та сплату за експлуатаційні послуги та електроенергію на загальну суму 5810,23 грн.

За твердженням позивача свої зобов'язання за договором відповідач виконував неналежним чином, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилася заборгованість по суборендній платі в розмірі 2806, 45 грн. та по сплаті комунальних послуг в розмірі 5879, 87 грн.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 7 ст. 193 ГК України, статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно ч. 1 ст. 774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач 26.07.2013 року сплатив позивачу згідно договору 5135 грн., в які входили такі платежі: 100 грн. за перші 10 календарних днів суборенди, аванс за перший місяць оренди (21 календарний день) та гарантійний платіж.

Оскільки договір був розірваний сторонами за ініціативою суборендодавця, що підтверджується матеріалами справи та приймаючи до уваги п. 7.2. договору (в редакції викладеній в додатковій угоді № 1 до договору від 17.05.2013 року) суд першої інстанції вірно погодився із твердженням відповідача, що гарантійний платіж зараховується, за умовами договору, в оплату за останній місяць суборенди.

Господарський суд міста Києва правомірно не взяв до уваги твердження позивача, що відповідач без попередження виїхав з орендованих приміщень, не попередивши позивача, а значить гарантійний платіж не повертається відповідачу і зараховується, в рахунок штрафних санкцій, оскільки як зазначалося вище, в матеріалах справи міститься лист від 17.12.2013 року уповноваженої особи позивача з посиланням саме на п. 7.2 договору суборенди № 20-17/06/Е339/2013.

При цьому, місцевим судом було встновлено, що ОСОБА_3 працювала у позивача у справі, що підтверджується копією трудової книжки.

Перевіривши розрахунки боргу та сплачених коштів відповідачем, враховуючи гарантійний платіж в оплату останнього місяця оренди, судом ствановлено, що заборгованість у відповідача перед позивачем по орендній платі відсутня, крім того у відповідача перед позивачем по орендній платі існує переплата в розмірі 193,53 грн.

Згідно умов договору, оплата експлуатаційних витрат до 01.09.2013 року мала здійснюватися відповідачем із розрахунку 390 грн. за місяць не пізніше останнього числа місяця за попередній, а після 01.09.2013 року відповідно до рахунку позивача пропорційно займаної площі на підставі виставлених позивачем рахунків до 20 числа поточного місяця за попередній.

Так, оплата експлуатаційних витрат за період з 23.07.2013 року по 31.07.2013 року внесена відповідачем в розмірі 113,23 грн.

За період з 01.08.2013 року по 31.08.2013 року внесена відповідачем в розмірі 390 грн.

За періоди з 01.09.2013 року по 30.09.2013 року та з 01.01.2014 року по 16.01.2014 року рахунки позивачем відповідачу на оплату експлуатаційних послуг не виставлялися, відповідно строк виконання зобов'язань по оплаті експлуатаційних витрат за такі періоди для відповідача не настав (при цьому за вказані періоди позивач заборгованість не заявляє).

За періоди з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року, з 01.11.2013 року по 30.11.2013 року та з 01.12.2013 року по 31.12.2013 року позивачем були виставлені відповідачу рахунки - фактури № РУ - 0009179 від 31.10.2013 року, № РУ - 0009285 від 30.11.2013 року та № РУ - 0010143 від 31.12.2013 року (які включали в себе як експлуатаційні послуги, так і послуги з постачання електроенергії), згідно яких експлуатаційні витрати становили 29,08 грн. за жовтень 2013 року, 29,08 грн. за листопад 2013 року та 587, 01 грн. за грудень 2013 року з ПДВ.

Всього, за експлуатаційні послуги позивач виставив відповідачу рахунки на загальну суму 1148,40 грн.

Оплата спожитої електроенергії за умовами договору до 01.09.2013 року мала здійснюватися відповідачем на підставі виставлених рахунків позивачем за розцінками, встановленими енергопостачальною організацією, виходячи з показників лічильників не пізніше останнього числа місяця за попередній, а після 01.09.2013 відповідно до рахунку позивача пропорційно займаної площі на підставі виставлених позивачем рахунків за розцінками, встановленими енергопостачальною організацією, виходячи з показників лічильників до 20 числа поточного місяця за попередній.

На оплату електроенергії позивач виставив відповідачу наступні рахунки № РУ - 0006815 від 30.08.2013 року за серпень 2013 на суму 3100 грн. та № РУ - 0009179 від 31.10.2013 року, № РУ - 0009285 від 30.11.2013 року та № РУ - 0010143 від 31.12.2013 року (які включали в себе як експлуатаційні послуги, так і послуги з постачання електроенергії).

Згідно даних рахунків відшкодування електроенергії становило 2 170 грн. за жовтень 2013 року, 3380, 24 грн. за листопад 2013 року, 1891,46 грн. за грудень 2013 року з ПДВ.

За періоди з 01.09.2013 року по 30.09.2013 року та з 01.01.2014 року по 16.01.2014 року рахунки позивачем відповідачу на оплату електроенергії не виставлялися, відповідно строк виконання зобов'язань по оплаті електроенергії за такі періоди для відповідача не настав (при цьому за вказані періоди позивач заборгованість не заявляє). Всього, за спожиту електроенергію позивач виставив відповідачу рахунки на загальну суму 10541, 70 грн.

Здійснюючи оплату експлуатаційних послуг та електроенергії відповідач не завжди розмежовував такі платежі.

Згідно матеріалів справи, загалом оплат по електроенергії та експлуатаційним послугам відповідач здійснив на загальну суму 5810,23 грн.

Колегією суддів не приймаються до уваги твердження апелянта, зазначені в скарзі стосовно того, що позивачем не доведено та необґрунтовано вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по експлуатаційних витратах та оплати за електроенергію, оскільки ним не надані в матеріали справи суду першої інстанції розрахунки по електроенергії, виходячи із показників лічильника в перерахунку на 32, 5 кв.м.

Орендні відносини між сторонами тривали півроку, впродовж яких позивач виставляв відповідачу рахунки в тому числі на оплату електроенергії, які оплачувалися відповідачем, при цьому в матеріалах справи відсутні докази існування спору між сторонами впродовж дії договору щодо розміру оплати за електроенергію. Відсутність спірних питань впродовж дії договору щодо нарахування електроенергії, враховуючи пояснення позивача щодо розрахунку електроенергії по показниках лічильника відповідача, а також приймаючи до уваги, що лічильник був встановлений відповідачем, розцінюється як погодження сторонами плати за електроенергію в розмірі, що визначений позивачем у відповідних рахунках.

Посилання апелянта на те, що в апеляційній скарзі ним здійснено розрахунок витрат, виходячи із показників лічильника в перерахунку на 32, 5 кв.м., а тому рішення суду необхідно змінити, зважаючи на такі розрахунки, не приймається колегією суддів до уваги, враховуючи все вище зазначне.

Крім того, відповідно до ст. 101 ГПК України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Всього за комунальні послуги позивач виставив відповідачу рахунки на загальну суму 11690, 10 грн. (1148,40 грн. + 10541,70 грн.), які були оплачені відповідачем частково на суму 5 810, 23 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором за оплату комунальних послуг складає 5686, 34 грн. (11 690, 10 грн. - 5 810, 23 грн. - 193, 53 грн. (переплата по орендній платі), доказів сплати якої матеріали справи не містять.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 5686,34 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 5686,34 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк сплати комунальних витрат, у відповідності до п. 3.1 договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 5686, 34 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 722,26 грн. пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочення відповідної суми нарахованої як на заборгованість по орендній платі, так і на заборгованість по оплаті комунальних послуг за загальний період з 23.08.2013 року по 20.07.2014 року та 146,24 грн. - 3% річних за загальний період з 23.08.2013 року по 20.07.2014 року згідно ст. 625 ЦК України та п.п.5.4.1., 5.4.2 договору.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

За розрахунком суду першої інстанції, який перевірений колегіє суддів та з яким колегія погоджується, (враховуючи, що гарантійний платіж зарахований в оплату орендних платежів за останній місяць, а саме січня 2014 року та грудня 2013 року) за загальний період прострочення з 25.07.2013 року по 22.01.2014 року за прострочення по оплаті орендних платежів з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 71, 73 грн.

За загальний період прострочення з 30.09.2013 року по 20.07.2014 року за прострочення оплати по комунальним платежам (враховуючи, що сума переплати по орендній платі зарахована в рахунок оплати комунальних платежів за грудень 2013 року) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 465,16 грн.

Всього, за розрахунком суду за порушення строків внесення орендних та комунальних платежів з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 536, 89 грн.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком місцевого суду, з яким погоджується суд апеляційної інстанції та вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, (враховуючи гарантійний платіж) за загальний період прострочення з 25.07.2013 року по 22.01.2014 року за прострочення по оплаті орендних платежів з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 16, 43 грн.

За загальний період прострочення з 30.09.2013 року по 20.07.2014 року за прострочення оплати по комунальним платежам (враховуючи, що сума переплати по орендній платі зарахована в рахунок оплати комунальних платежів за грудень 2013 року) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 97,92 грн.

Всього, за розрахунком суду за порушення строків внесення орендних та комунальних платежів з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 114, 35 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Руш», а тому апеляційна скарга Приватного підприємства «Титан Груп» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Приватного підприємства «Титан Груп» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Титан Груп» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 року у справі № 910/12246/14- без змін.

Матеріали справи № 910/12246/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов