Рішення

від 09.10.2014 по справі 461/2622/14-ц

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/2622/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2014 року Галицький районний суд м. Львова в складі: головуючого-судді Волоско І.Р., при секретарі - Козак Т.С., Гром'як О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, Приватної Фірми «Фрей-СЛВВ», 3-ї особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасувати Розпорядження Галицького районної адміністрації Львівської міської ради № 1141 від 09.10.2003 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1», визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право власності № Г-0080 від 09.10.2003р., визнання частково незаконною та скасування частково ухвали Львівської міської ради № 1159 від 25.03.2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові», визнання незаконним та скасування Державного Акту на право власності на земельну ділянку визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, суд,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вимогами до ОСОБА_2, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, Приватної Фірми «Фрей-СЛВВ», 3-і особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просить визнати незаконним та скасувати Розпорядження Галицького районної адміністрації Львівської міської ради № 1141 від 09.10.2003 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1», визнати незаконним та скасувати Свідоцтво про право власності № Г-0080 від 09.10.2003р., визнати частково незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 1159 від 25.03.2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові» (пункт 132) в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0742 га для обслуговування будинку АДРЕСА_1, визнати незаконним та скасувати Державний Акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 099770, кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:07:006:0004. Також, просить визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати таку в його користь.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01.11.1968 року він зареєстрував шлюб із ОСОБА_6. 25.04.1998 р. вони спільно придбали квартиру АДРЕСА_1. Як йому стало відомо, що ОСОБА_6 без його згоди 3.12.1999 р. уклала із ОСОБА_2 договір дарування, згідно яким подарувала останній спірну квартиру. В подальшому, без його відома та згоди ОСОБА_2 та ОСОБА_5 звернулись до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради з заявою про оформлення права спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 в цілому, в тому числі з включенням в такий спірної квартири. На підставі зазначеної заяви Галицькою районною адміністрацією ЛМР було прийнято оскаржуване розпорядженням № 1141 від 09.10.2003 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1» та оформлено свідоцтво про право власності на ОСОБА_2 та ОСОБА_5. На підставі оскаржуваних розпорядження та Свідоцтва про право власності Львівська міська рада прийняла Ухвалу № 1159 від 25.03.2004 року якою передала ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у спільну сумісну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 розміром 0, 0742 га., на підставі якої видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 099770. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03.10.2013р. у справі № 461/9294/13-ц договір дарування від 3.12.1999 р. визнано недійсним. Оскільки, в силу приписів ст.ст. 216, 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а отже, підлягають визнанню недійсними і згадані вище нормативно-правові акти та правовстановлюючі документи. Також, на даний час як стало відомо позивачу відповідачка ОСОБА_2 відчужила спірне майно на користь Приватної Фірми «Фрей-СЛВВ», а саме, внесла таке в статутний капітал зазначеної юридичної особи. З урахуванням зазначених обставин, позивач вважає, що було грубо порушено його право спільної сумісної власності на спірну квартиру в зв'язку з чим він змушений звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог у повному обсязі та дав пояснення аналогічні позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечив, зазначивши, що такий є безпідставним та надуманим, а також просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

Представник відповідача Галицької районної адміністрації Львівської міської ради проти позовних вимог заперечила з підстав наведених в письмових запереченнях. Зокрема зазначила, що оскаржуване розпорядження було прийнято на підставі документів, що були надані ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та згідно діючого законодавства. Підстав відмовляти у задоволенні звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у Галицької районної адміністрації не було. Також, просила застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

Представник відповідача Львівської міської ради в судове засідання 09.10.2014р. не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. В попередніх судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечила та зазначила, що оскаржувана ухвала була прийнята на підставі документів, що були надані ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та згідно діючого законодавства. Підстав відмовляти у задоволення звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у не було. Також, просила застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

Представник 3-ої особи ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позовні вимоги задоволити.

Представник ПФ «Фрей-СЛВВ» та 3-я особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

З матеріалів справи вбачаються права та взаємовідносини сторін, а тому суд вважає за можливе справу слухати справу у відсутності представника ПФ «Фрей-СЛВВ» та 3-ї особи ОСОБА_6.

Заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд встановив наступне:

З свідоцтва про одруження, виданого 01.11.1968 р. серії НОМЕР_1 вбачається, що 01 листопада 1968 року було зареєстровано шлюб між позивачем та ОСОБА_6

З договору купівлі-продажу квартири від 25 квітня 1998 року укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_6 придбала квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат жилою площею 57,3 м. кв. та кухні, загальна площа квартири 88,0 кв.м. Комора в підвалі 9,9 кв.м.

З договору дарування від 3 грудня 1999 року укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 спірну квартиру АДРЕСА_1.

Як судом встановлено, після укладення зазначеного договору дарування співвласниками квартир в будинку АДРЕСА_1 являлись лише ОСОБА_5 та ОСОБА_2, які в подальшому звертались в ЛОДКП БТІ та ЕО, Львівську міську раду, Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради щодо оформлення права власності на будинок, приватизації земельної ділянки, тощо.

З Наказу № 12.12.2002 року № 254-Д виданого Управлінням житлово-комунального господарства Львівської міської ради вбачається, що будинок АДРЕСА_1 було знято з балансу міської ради.

З Акту про передачу будинку АДРЕСА_1 власникам ОСОБА_5 та ОСОБА_2 від 30.07.2003 року вбачається, що таким було передано ОСОБА_5 та ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1.

З висновку № 3/4663 від 04.08.2003 року про визначення ідеальних долей між співвласниками, вбачається, що між співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 було визначено ідеальні долі в будинку з врахуванням належності їм на праві власності приміщень та квартир що знаходяться в ньому, та зокрема частку ОСОБА_5 визначено в розмірі 48 %, а частку ОСОБА_2 - 52%.

З Розпорядження Галицького районної адміністрації Львівської міської ради № 1141 від 09.10.2003 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1» вбачається, що таким було прийнято рішення про оформлення права власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 у відповідності до часток, а саме, за ОСОБА_5 було оформлено частку в розмірі 48 %, а за ОСОБА_2 - 52%.

На підставі згаданого розпорядження Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_2 09.10.2003 року було видано Свідоцтво про право власності № Г-00770, та право власності було зареєстровано в ЛОДКП БТІ та ЕО та отримано витяг № 2182094 від 04.12.2003 року.

Згідно п. 132 Ухвали Львівської міської ради № 1159 від 25.03.2004 року "Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові» ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0742 га, що за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та ОСОБА_2 було отримано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЛВ № 097770 кадастровий № 4610136600:07:006:0004.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03.10.2013 року по справі № 461/9294/13 договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 3.12.1999 року укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 визнаний недійсним. Рішення суду в частині визнання недійсним договору набрало законної сили 11.04.2014 року.

Відповідно до ст..216 ЦК України , недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З врахуванням того, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 3.12.1999 року укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 який став однією з підстав для прийняття зазначених вище рішень та видачі відповідних правовстановлюючих документів визнаний судом недійсним, а тому, такі слід також визнати недійсними.

Нормою частини 1 ст. 388 ЦК України визначається , що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (стаття 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Відповідна правова позиція викладена Верховним судом України в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 11 червня 2014 року справа № 6-52цс14.

Зокрема, Верховним судом України у вказаній постанові викладена правова позиція згідно якої за п.3 ч. 1 ст. 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна. За змістом наведеного майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду про визнання права власності, на підставі якого частину спірного майна було вилучено з володіння позивача, у подальшому було судом скасовано, то слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребовувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України. Ураховуючи те, що договір купівлі-продажу частини спірного майна від

1 серпня 2000 року визнано судом недійсним і підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, особа зобов'язана повернути майно.

Крім того, ч. 3 статті 388 ЦК України визначає, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно п. 5 Постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як встановлено судом, що станом на час розгляду справи згідно даних державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником 52/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 являється Приватна Фірма «ФРЕЙ-СЛВВ» \м.Львів, вул. Ген. Грекова, буд. 8, квартира 58\ , яка набула спірне майно на підставі рішення засновників ПФ «ФРЕЙ-СЛВВ» оформленого протоколом від 18.01.2014 року, щодо передання ОСОБА_2 спірного майна як внеску до статуного капіталу фірми та Акту приймання-передачі від 18.01.2014 року.

Оскільки, Приватна Фірма «ФРЕЙ-СЛВВ» набула право власності на 52/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 безвідплатно, а тому, таке підлягає витребуванню.

Щодо заяв представників відповідачів щодо застосування строків позовної давності щодо позовних вимог слід відмітити наступне:

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Норма статті 268 ЦК України визначає вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Так, п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України в редакції закону станом на 14.01.2012 року визначав, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» - п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України було виключено.

Закон було опубліковано у офіційному виданні «Голос України» 14.01.2012 року, та набрав чинності 15.01.2012 року.

Відтак, строк позовної давності щодо вимог про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право та які були прийняті до 15.01.2012 року почав перебіг з 15.01.2012 року та відповідно спливає 15.01.2015 року, а отже, позивачем станом на час звернення до суду строк позовної давності не сплив, а тому, підстав для застосування такого немає.

Також, ні відповідачами ні їх представниками не надано доказів обізнаності позивача про прийняття оскаржуваних рішень та видачу правовстановлюючих документів.

Крім того, позивачем заявлено вимоги щодо застосування наслідків недійсності правочину, який визнано недійсним рішенням Галицького районного суду м. Львова по справі № 461/9294/13 від 03.10.2013 року яке набрало законної сили 11.04.2014 року, а отже і перебіг строку позовної давності щодо звернення з вимогами про застосування наслідків недійсності правочину слід рахувати з 11.04.2014 року.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 15, 16, 216, 236, 257, 268, 388 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити.

Визнати незаконним та скасувати Розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №1141 від 09.10.2003 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1».

Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності № Г-0080 від 9.10.2003о., видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради на будинок АДРЕСА_1».

Визнати незаконною та скасувати Ухвалу Львівської міської ради № 1159 від 25.03.2004р.»Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м.Львові» пункт 132 в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею ).0742 га. для обслуговування будинку АДРЕСА_1.

Визнати незаконним та скасувати Державний Акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 099770, кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:07:006:0004, за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0742га.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати таку в його користь.

Термін оскарження рішення суду - 10 днів з моменту його проголошення до апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд м.Львова.

Суддя І.Р.Волоско.