Рішення

від 04.12.2015 по справі 461/2622/14-ц

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/2622/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2015 року Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Фролової Л.Д.,

при секретарях Думичі Р.М., Турчин З.В.,

ОСОБА_1,

за участі представника позивача ОСОБА_2,

представника позивача та третьої

особи ОСОБА_3 ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5

міської ради ОСОБА_6,

представників відповідача ОСОБА_7

районної адміністрації ОСОБА_5

міської ради ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10,

представника приватної фірми

«Фрей-СЛВВ» ОСОБА_11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Львова цивільну справу за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_13, ОСОБА_7 районної адміністрації ОСОБА_5 міської ради, ОСОБА_5 міської ради, приватної фірми «Фрей-СЛВВ», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_14 про визнання незаконним та скасування розпорядження районної адміністрації, свідоцтва про право власності, визнання частково незаконною та скасування ухвали міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року ОСОБА_12 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1 листопада 1968 року перебуває із ОСОБА_14 у зареєстрованому шлюбі, під час якого вони 25 квітня 1998 року придбали квартиру АДРЕСА_1. Власником іншої квартири є ОСОБА_3 3 грудня 1999 року ОСОБА_14 без його згоди подарувала спірну квартиру ОСОБА_13. Зазначає, що ОСОБА_7 районною адміністрацією ОСОБА_5 міської ради за заявами ОСОБА_13 та ОСОБА_3 було прийнято розпорядження від 9 жовтня 2003 року № 1141 про оформлення права власності на житловий будинок 21 по вулиці Кримський у місті Львові, на підставі якого їм видано свідоцтво про право власності на указаний житловий будинок. Згідно ухвали ОСОБА_5 міської ради від 25 березня 2004 року № 1159 передано їм у спільну сумісну власність земельну ділянку для обслуговування указаного житлового будинку, і ОСОБА_13 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 3 жовтня 2013 року указаний договір дарування було визнано недійсним.

Уточнивши позовні вимоги(т.2,а.с.87-88,105) з урахуванням зазначеного, позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_7 районної адміністрації ОСОБА_5 міської ради № 1141 від 09 жовтня 2003 року «Про оформлення права власності на будинок № 21 по вул. Кримській»;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності № Г-0080 від 09 жовтня 2003 року, видане ОСОБА_7 районною адміністрацією ОСОБА_5 міської ради на будинок № 21 по вул. Кримській у м. Львові;

- визнати незаконною та скасувати ухвалу ОСОБА_5 міської ради № 1159 від 25 березня 2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові» (пункт 132) в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_13 земельної ділянки площею 0,0742 га. для обслуговування будинку № 21 по вул. Кримській у м. Львові;

- визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 099770, кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:07:006:0004, за адресою:м. Львів, вул. Кримська, 21, площею 0,0742 га;

- визнати право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2;

- витребувати у приватної фірми «Фрей-СЛВВ», яке стало власником цього майна на підставі незаконного відчуження його шляхом договору дарування квартири та складання акту приймання-передачі від 18 січня 2014 року як внесок до статутного капіталу фірми.

Представники позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити у повному обсязі. Додатково зазначили, що майно вибуло із володіння позивача поза його волею, а відтак є підстави для його витребування згідно норм діючого законодавства.

Представник відповідача ОСОБА_5 міської ради в судовому засіданні зробила заяву про застосування строку позовної давності, оскільки, на її думку, позивач, як член родини не міг не знати про існування документів, які є предметом позову. У задоволенні позовних вимог просила відмовити, оскільки ОСОБА_5 міська рада діяла у спосіб визначений законом та відповідно до наданих їй повноважень.

Представники ОСОБА_7 районної адміністрації просили відмовити у задоволенні позову, так як їх дії були правомірними. Вважають, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Представник відповідача приватної фірми «Фрей-СЛВВ» просила відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи їх безпідставними. Зауважила, що на момент укладання договору дарування квартири, остання не перебувала під арештами. Квартира перейшла до приватного підприємства від ОСОБА_13 відплатно, а відтак не може бути витребувана. Крім того, вважає що у позивача закінчився строк позовної давності для захисту порушеного права. Про його порушення він не міг не знати, так як проживав однією сім'єю з ОСОБА_14.

Відповідач ОСОБА_13, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_14, - повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилися (т.2, а.с.131-133,135).

Заслухавши думку осіб, що беруть участь у справі, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого порушеного майнового права, обравши спосіб захисту, передбачений п.2 статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч.2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В силу ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зазначена правова норма кореспондується з ч. 4 ст. 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Судовим розглядом встановлено, що 01 листопада 1968 року було зареєстровано шлюб між позивачем та ОСОБА_14 та видано свідоцтво про одруження серії ІАБ № 086007 (т.1 а.с.7).

З договору купівлі-продажу квартири від 25 квітня 1998 року укладеного між ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вбачається, що ОСОБА_14 придбала квартиру № 3 в будинку № 21, що знаходиться в м. Львові по вул. Кримській, яка складається з трьох кімнат жилою площею 57,3 м. кв. та кухні, загальна площа квартири 88,0 кв.м.. комора в підвалі 9,9 кв.м.(т.1 а.с.9).

Згідно договору дарування від 3 грудня 1999 року укладеного між ОСОБА_14 та ОСОБА_13, ОСОБА_14 подарувала ОСОБА_13 спірну квартиру АДРЕСА_3 (т.1 а.с.10).

Таким чином, після укладення вищезазначеного договору дарування співвласниками квартир в будинку № 21 по вул. Кримській являлися лише ОСОБА_3 та ОСОБА_13, які в подальшому зверталися з відповідними заявами та документами в ЛОДКП БТІ та ЕО, ОСОБА_5 міську раду, ОСОБА_7 районну адміністрацію ОСОБА_5 міської ради щодо оформлення права власності на будинок, приватизації земельної ділянки, тощо(т.1 а.с.141,166-167).

Так, наказом № 12 грудня 2002 року № 254-Д, виданим Управлінням житлово-комунального господарства ОСОБА_5 міської ради, будинок № 21 по вул. Кримській в м. Львові було знято з балансу міської ради(т.1 а.с.144).

30 липня 2003 року ОСОБА_2 передачі житловий будинок № 21 по вул. Кримській був переданий ОСОБА_3 та ОСОБА_13О.(т.1 а.с.142).

Відповідно до висновку № 3/4663 від 04.08.2003 року про визначення ідеальних долей між співвласниками житлового будинку № 21 по вул. Кримській було визначено ідеальні долі в будинку з врахуванням належності їм на праві власності приміщень та квартир що знаходяться в ньому, та зокрема, частку ОСОБА_3 визначено в розмірі 48 %, а частку ОСОБА_13 - 52%(а.с.19,143).

Розпорядженням ОСОБА_7 районної адміністрації ОСОБА_5 міської ради № 1141 від 09 жовтня 2003 року «Про оформлення права власності на будинок № 21 на вул. Кримській» прийнято рішення про оформлення права власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_13 на житловий будинок № 21 по вул. Кримській у відповідності до часток, а саме, за ОСОБА_3 було оформлено частку в розмірі 48 %, а за ОСОБА_13 - 52% (т.1 а.с.20).

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_7 районною адміністрацією ОСОБА_5 міської ради 09 жовтня 2003 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_13 було видано Свідоцтво про право власності № Г-00770, право власності зареєстроване в ЛОДКП БТІ та ЕО та отримано витяг № 2182094 від 04 грудня 2003 року (т.1 а.с.21-22).

Згідно п. 132 Ухвали ОСОБА_5 міської ради № 1159 від 25 березня 2004 року В«Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. ЛьвовіВ» ОСОБА_3 та ОСОБА_13 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0742 га, що за адресою вул. Кримська, 21 у м. Львові для обслуговування житлового будинку та ОСОБА_13 було отримано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЛВ № 097770 кадастровий № 4610136600:07:006:0004 (т.1 а.с.23-24,27-28).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2013 року по справі № 461/9294/13 договір дарування квартири АДРЕСА_3 від 03 грудня 1999 року укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 визнаний недійсним. Рішення суду в частині визнання недійсним договору набрало законної сили 11 квітня 2014 року (т.1 а.с.48-52).

З матеріалів справи вбачається, що 18 січня 2014 року на підставі рішення засновників приватної фірми «Фрей-СЛВВ» прийнято від ОСОБА_13 52/100 частки житлового будинку № 21 по вул. Кримській в м. Львові, як її внесок до статутного капіталу, і таким чином зазначена фірма набула права власності (т.2 а.с.117-128).

Відповідно дост.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Приписами ст. 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З врахуванням того, що договір дарування квартири АДРЕСА_3 від 03 грудня 1999 року укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_13, який став однією з підстав для прийняття зазначених вище рішень та видачі відповідних правовстановлюючих документів визнаний судом недійсним, а тому, такі слід також визнати недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Добросовісне придбання, відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Тобто, віндикацією є особливий спосіб захисту права власності, який застосовується в тому випадку, коли власник майна фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Таким чином, вбачається, що на підставі вищевказаної норми закону власник має право реалізувати своє право на захист зверненням до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених відповідним процесуальним законом, тобто з поданням доказів, що підтверджують його право власності на річ, що вибула з його користування.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, тобто факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача тощо.

Як встановлено в судовому засіданні на момент розгляду справи, спірне майно перебуває у відповідача приватної фірми «Фрей-СЛВВ», яка, як встановлено судом, отримала його за відплатним договором. Такий висновок суд обґрунтовує тим, що передавши до статутного капіталу в якості внеску своє майно, ОСОБА_13 набула прав учасника цієї приватної фірми.

Позивач, ОСОБА_12, маючи титул власника майна, придбаного на законних підставах, тривалий час був безпідставно позбавлений тріади повноважень власника, а саме права користування, володіння та розпорядження своїм майном.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що право ОСОБА_12, власника майна, підлягає захисту відповідно до вимог статті 388 ЦК України шляхом витребування спірного майна у набувача приватної фірми «Фрей-СЛВВ», оскільки, нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею, за неправомірним правочином, який в подальшому був визнаний недійсним рішенням Галицького районного суду. Підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, особа зобов'язана повернути майно, а позивач має право витребовувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України.

Такий висновок суду узгоджується з роз'ясненнями, які містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Крім того, при постановленні рішення судом врахована правова позиція Верховного Суду України від 11 червня 2014 року, викладена у постанові по справі № 6-52цс14, згідно якої, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (стаття 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин. Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне. Оскільки договір дарування квартири, на підставі якого спірне майно було вилучене з володіння позивача, у подальшому був визнаний судом недійсним, то слід вважати, що майно вибуло з володіння власника ОСОБА_12 поза його волею й він має право витребовувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України.

Розглядаючи заяви відповідачів про застосування строків позовної давності суд виходить з наступного. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відтак, визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі є саме момент, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Правильне визначення моменту початку перебігу строку позовної давності визначає наскільки правильно буде вирішено спір. Неправильне визначення цього моменту призводить до штучного скорочення або подовження строку позовної давності.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України в редакції закону станом на 14 січня 2012 року визначено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» - пункт 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України було виключено. Закон було опубліковано у офіційному виданні «Голос України» 14 січня 2012 року, та він набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відтак, строк позовної давності щодо вимог про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право та які були прийняті до 15 січня 2012 року почав перебіг з 15 січня 2012 року та відповідно спливає 15 січня 2015 року, а отже, позивачем станом на час звернення до суду строк позовної давності не сплив, а тому, підстав для застосування такого немає.

Крім того, позивачем заявлено вимоги щодо застосування наслідків недійсності правочину, який визнано недійсним рішенням Галицького районного суду м. Львова по справі № 461/9294/13 від 03 жовтня 2013 року яке набрало законної сили 11 квітня 2014 року, а отже і перебіг строку позовної давності щодо звернення з вимогами про застосування наслідків недійсності правочину слід рахувати з 11 квітня 2014 року.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст.60, 59 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків звільнення від доказування, передбачених ст.61 ЦПК; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначаючи в судовому засіданні про пропуск строку позовної давності, представники відповідачівОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 виходили з того, що позивач проживав однією сім'єю з ОСОБА_14, постійно спілкувався з членами родини ОСОБА_3 та ОСОБА_13, а відтак не міг не знати про свідоцтво про право власності на майно від 09 жовтня 2003 року, Державний акт на землю від 25 березня 2004 року та інші документи. Оскільки суду не надано належних та допустимих доказів зазначеного, суд вважає їх припущеннями і відмовляє у застосуванні строку позовної давності, погоджуючись з позицією позивача, що про існування оспорюваних документів йому стало відомо під час звернення до суду з позовом про визнання договору дарування квартири недійсним, враховуючи при цьому, що всі заяви до компетентних органів у 2003 - 2004 роках були підписані іншими учасниками справи, а не позивачем (т.1 а.с.141,166-167).

Оскільки, позивач при поданні позову та уточненні позовних вимог не просив суд про стягнення суми сплаченого судового збору з відповідачів, враховуючи вимоги ст. 11 ЦПК України, дане питання судом не вирішується.

Керуючисьст .ст. 212, 215-218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_7 районної адміністрації ОСОБА_5 міської ради № 1141 від 09 жовтня 2003 року «Про оформлення права власності на будинок № 21 по вул. Кримській».

Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності № Г-0080 від 09 жовтня 2003 року, видане ОСОБА_7 районною адміністрацією ОСОБА_5 міської ради на будинок № 21 по вул. Кримській у м. Львові.

Визнати незаконною та скасувати ухвалу ОСОБА_5 міської ради № 1159 від 25 березня 2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові» (пункт 132) в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_13 земельної ділянки площею 0,0742 га. для обслуговування будинку № 21 по вул. Кримській у м. Львові.

Визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 099770, кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:07:006:0004, за адресою: м. Львів, вул. Кримська, 21, площею 0,0742 га.

Визнати за ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_1) право власності на квартиру АДРЕСА_2.

Витребувати у приватної фірми «Фрей-СЛВВ» (ЄДРПОУ 19336151) квартиру АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_12.

Рішення постановлене в нарадчій кімнаті, в судовому засіданні 04 грудня 2015 року проголошено його вступну та резолютивну частини. Повний текст рішення суду буде виготовлений 08 грудня 2015 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л.Д.Фролова