Рішення

від 16.10.2014 по справі 911/3622/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД Київської області 01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81  Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" жовтня 2014 р.                                                                        Справа № 911/3622/14 Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівторг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноінвест» про стягнення 21679,08 грн. секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С. за участю представників: від позивача: не з'явився від відповідача: не з'явився Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівторг» (далі – ТОВ «Чернігівторг», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноінвест» (далі - ТОВ «Моноінвест», відповідач) про стягнення 21679,08 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставку товару відповідно до договору № 767 від 01.01.2014 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 14859,11 грн. основного боргу, 1267,14 грн. пені, 3714,78 грн. штрафу, 1634,50 грн. інфляційних втрат, 203,55 грн. 3% річних, а також 1827,00 грн. судового збору. Розгляд справи відкладався. У судовому засіданні 11.09.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав. У судове засідання 16.10.2014 р. представник позивача не з'явився. Відповідач у судові засідання 11.09.2014 р. та 16.10.2014 р. не з'явився, хоча про дату та час розгляду справи відповідач був повідомлений належно. Відзиву на позов відповідачем суду не надано. Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив: 01.01.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівторг» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моноінвест» (покупець) було укладено договір № 767, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити партію товару, в асортименті, кількості та цінами, вказаних у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами даного договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити вказаний товар. У відповідності з п. 7.3 договору за порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленого п. 6.1. цього договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожен день прострочки. Штрафна санкція, передбачена цим пунктом  договору, нараховується та стягується понад строк, передбачений п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, в межах 5 річного строку. Згідно з п. 7.4 договору в разі порушення грошових зобов'язань за договором постачальник також має право стягнути з покупця штраф в розмірі 25% (двадцяти п'яти відсотків) від вартості поставлених, але не оплачених товарів. Договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31 грудня 2014 року (п. 8.1 договору). ТОВ «Чернігівторг» було поставлено відповідачеві на виконання умов договору № 767 від 01.01.2014 р. товар на загальну суму 19859,11 грн., що підтверджується накладними, у тому числі – № 40002151 від 20.02.2014 р. на суму 18607,65 грн., № 40002233 від 24.02.2014 р. на суму 1251,46 грн. (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом). ТОВ «Моноінвест» було частково оплачено товар в сумі 5000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 305 від 06.05.2014 р. Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем у повному обсязі за договором № 767 від 01.01.2014 р. в сумі 14859,11 грн., останній і звернувся з даним позовом до суду. Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України. Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання  належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин. Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідач у судові засідання представника не направив, відзиву на позов, контррозрахунку суми заборгованості або доказів оплати у повному обсязі отриманого за договором № 767 від 01.01.2014 р. товару суду не надав. Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань судом встановлений та по суті відповідачем не спростований. З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 767 від 01.01.2014 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 14859,11 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача пені та штрафу. Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. ЦК України). Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, штрафні санкції є видом господарських санкцій, які застосовуються у сфері господарювання. Як зазначалося вище, згідно з п. 7.3 договору за порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленого п. 6.1. цього договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожен день прострочки. Штрафна санкція, передбачена цим пунктом договору, нараховується та стягується понад строк, передбачений п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, в межах 5 річного строку, а п. 7.4 договору передбачено, що в разі порушення грошових зобов'язань за договором постачальник також має право стягнути з покупця штраф в розмірі 25% (двадцяти п'яти відсотків) від вартості поставлених, але не оплачених товарів. З долученого до матеріалів справи розрахунку передбаченого п. 7.4 договору штрафу вбачається, що позивачем було визначено розмір 25% штрафу в сумі 3714,78 грн., який є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим штраф підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі. Розмір пені, визначений позивачем, становить 1267,14 грн., у тому числі – за період з 07.03.2014 р. до 21.08.2014 р. на суму 13607,65 грн. в сумі 1162,06 грн., з 11.03.2014 р. до 21.08.2014 р. на суму 1251,46 грн. в сумі 105,08 грн., який є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим пеня підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі. Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних. Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 203,55 грн., у тому числі – за період з 07.03.2014 р. до 21.08.2014 р. на суму 13607,65 грн. в сумі 186,78 грн., з 11.03.2014 р. до 21.08.2014 р. на суму 1251,46 грн. в сумі 16,77 грн., який є арифметично вірним, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі. Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 1634,50 грн. за період з березня 2014 року по липень 2014 року, є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі. За таких обставин суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог ТОВ «Чернігівторг» у повному обсязі. Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд   вирішив: 1.          Позовні вимоги задовольнити повністю. 2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноінвест» (07101, Київська обл., м. Славутич, Київський квартал, 15, код 36005532) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівторг» (04071, м. Київ, пр. Набережно-Лугова, 2В, код 35687180) – 14859 (чотирнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 11 коп. основного боргу, 1267 (одну тисячу двісті шістдесят сім) грн. 14 коп. пені, 3714 (три тисячі сімсот чотирнадцять) грн. 14 коп. штрафу, 203 (двісті три) грн. 55 коп. 3% річних, 1634 (одну тисячу шістсот тридцять чотири) грн. 50 коп. інфляційних витрат, 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.  Видати наказ після набрання рішенням законної сили.       Повне рішення підписане 21.10.2014 р. Суддя                                                                                                В.М. Бабкіна