Постанова

від 02.02.2007 по справі 6/226

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/226

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

30.01.2007 р.                                                                            справа №6/226

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддів  

за участю представників сторін:

від позивача:Чернишов В.М., дов. б/н від 26.10.06р.,

від відповідача:від третьої особи за зустрічним позовом:Тимофєєв О.М., дов. б/н від 02.12.05р.,

не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПриватне підприємство науково-виробниче підприємство "Харчові продукти "Мультимікс" м.Донецьк

на рішеннягосподарського суду

Донецької області

від31.10.2006 року

по справі№6/226

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нова Інтернаціональна корпорація" м.Київ

доПриватного підприємства " Науково-виробниче підприємство "Харчові продукти "Мультимікс" м.Донецьк

простягнення 541902грн.00коп.

За зустрічним позовом Приватного підприємства  " Науково-виробниче підприємство  " Харчові  продукти " Мультимікс" м.Донецьк

доТовариства з обмеженою відповідальністю  " Нова  інтернаціональна  корпорація" м.Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє  самостійних вимог  на предмет  споруДержавного Департаменту інтелектуальної  власності  Міністерства освіти України м.Київ  

проВизнання недійсним ліцензійного договору № 06/01-л від 15.06.2001 року; договору застави майнових прав №07/01 від 15.06.2001 року, свідоцтва №16267 на знак для товарів та послуг  “Старий Київ”, свідоцтва №33662 від 15.08.2003 року на знак для товарів та послуг  "Old Kiev"

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 31.10.2006р. у справі № 6/226 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ” м. Київ до Приватного підприємства “Науково-виробниче підприємство “Харчові продукти “Мультимікс” м.Донецьк м. Донецьк про стягнення   740 704грн. 93коп. з урахуванням  уточнень,    задоволений   частково.

Стягнуто з Приватного підприємства “Науково-виробниче підприємство “Харчові продукти “Мультимікс” м.Донецьк (83050, м. Донецьк, вул.Артема,88, р/р                             № 26006158700 в ЗАТ “Донгорбанк” м.Донецьк, МФО 334970, ЄДРПОУ 20340940) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА              КОРПОРАЦІЯ” (03055, м.Київ, вул.В.Василевської,7, оф. 703, р/р № 26001168222001 в РЦ КБ “Приватбанк” м.Київ, МФО 320649, ЗКПО 23741934) заборгованість у сумі  541 902грн., витрати по сплаті державного мита у сумі  5 419грн. 02коп. та витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 118грн.

В решті частині позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства “Науково-виробниче підприємство “Харчові продукти “Мультимікс” м.Донецьк   до Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ” м. Київ та до третьої особи без самостійних вимог Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти України про  визнання недійсними ліцензійного договору №06/01-л від 15.06.2001р.; договору застави майнових прав №07/01 від 15.06.2001р., свідоцтва №16267 на знак для товарів та послуг “Старий Київ”, свідоцтва №33662 від 15.08.2003р. на знак для товарів та послуг “Оld Kiev” та зобов”язання  третю особу внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання недійсними свідоцтв України №33662 від 15.08.2003р., №33662 від 15.08.2003р. і здійснення публікації про це в офіційному бюлетені “Промислова     власність” відмовлено.

Рішення господарського суду Донецької області в частині первісного позову  обґрунтоване тим ,  що згідно  абзацу другого підпункту 3.7 пункту  3 роз‘яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” під збільшенням розміру позовних вимог (ч.2 ст.22 ГПК України) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було  заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов”язано з пред”явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в  позовній заяві, наприклад, якщо позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу. Останні вимоги є новими, які мають бути розглянуті окремо. Крім того, до заяви не подано доказів            сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі і  доказів надсилання             відповідачеві копії заяви про збільшення розміру позовних вимог і  доданих до неї          документів.

Відносно зустрічного позову , рішення  господарського суду мотивується тим , що права позивача за зустрічною позовною заявою на користування знаком “Старий Київ”не є порушеними, а загрози дострокового припинення свідоцтва на знак “Старий Київ”не існує. Крім того , в зустрічному позові, ПП “НВП “Харчові продукти “Мультимікс”, окрім               визнання недійсним договору № 06/01-л від 15.06.2001р., становить вимоги, які не є          взаємно пов‘язанимим з первісним позовом. В зустрічному позові об‘єднано кілька вимог до кількох відповідачів.

 До того ж , вимоги до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти України м.Київ можуть бути розглянуті тільки в порядку адміністративного            судочинства у відповідності до ч.1 ст.17 КАС України.

Судом першої інстанції також зазначено , що від дня, коли ПП “НВП “Харчові продукти “Мультимікс” могло довідатися про порушення свого права, а саме від 15.06.2001р., коли були укладені ліцензійний             договір №06/01-л та договір № 07/01 від 15.06.2001р. застави майнових прав на знак “Старий Київ”, минуло п‘ять років і таким чином, по вимогам позивача закінчився строк позовної давності.

Відповідач  , Приватне підприємство „ Науково-виробниче підприємство „ Харчові  продукти „ Мультимікс” м.Донецьк, не погоджуючись з рішенням господарського суду від 31.10.2006р., звернувся з апеляційною скаргою про його скасування, так як вважає, що місцевим господарським судом під час  розгляду справи неповно з‘ясовано обставини , що мають значення для справи ; висновки , викладені у рішенні місцевого господарського суду , не відповідають обставинам справи та воно прийнято з порушенням норм матеріаль6ного та процесуального права.

В обґрунтування доводів , викладених в апеляційній скарзі , посилається на те , що ліцензійний  договір № 06/01-л від 15.06.01р. не відповідає  діючому  законодавству, оскільки:

По-перше, умови договору не відповідають Закону України „ Про охорону прав на знаки для товарів та послуг”;

По –друге, у вищевказаному договорі  відсутні умови про нагляд  за якістю товарів, що суперечить  положенням  п. 5 Закону України „ Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” в редакції  від 21.12.2000р., п. 8 Закону України „ Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” в останній редакції;

По-третє, договір містить протиріччя відносно строку дії договору та ліцензії . Строк дії ліцензії не може перевищувати строк дії договору.

Крім того , відповідач посилається на те , що  в порушення ст. 16 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” він не міг  використовувати отримані за  ліцензією майнові права , оскільки вони були обтяжені  заставою. Договором застави не передбачено право відповідача розпоряджатися майновими правами  на Знак. Позивач , як заставодавець  , також не міг використовувати передані за ліцензією  майнові права . Вважає, що суд безпідставно з невідомих причин встановив  право відповідача використовувати  заставлені майном права.

До того ж , відповідач вважає , що існує  загроза дострокового припинення свідоцтва на Знак, за який відповідач має сплачувати роялті, що є порушенням майнових прав та інтересів відповідача.

Також посилається на те, що  позивачем були порушені платіжні умови договору та додатку до нього.  

Заявою № 15/01-01 від 16.01.07р. скаржник уточнив вимоги заявлені в апеляційній скарзі.  Просить  визнати ліцензійний договір № 06/01-л від 15.06.01р. та договір застави майнових прав № 07/01 від 15.06.01р. недійсними та зобов‘язати третю особу скасувати реєстрацію  цього договору.

Листом № 29/01-1 від 29.01.2007р. відповідач по справі передав до матеріалів справи № 6/226 копії завірених документів, а саме копію статуту Приватної фірми “Науково-виробниче підприємство “Харчові продукти “Мультимікс” в редакції 1993р.; копію наказу № К 02/ 02 від 01.02.2001р. про призначення Харченкова В.В. на посаду директора; копію рішення засновника приватного підприємства “Науково-виробниче підприємство “Харчові продукти “Мультимікс” від 10.03.2004р. про звільнення Харченкова В.В. з посади директора; копію контракту з директором Приватної фірми “Науково-виробниче підприємство “Харчові продукти “Мультимікс” від 01.02.2001р.; копію акту проведення службового розслідування ПП НВП “Харчові продукти “Мультимікс” від 18.12.2006р.; копію письмових пояснень Харченкова В.В. з приводу укладання ліцензійного договору № 06/01-л від 15.06.2001р. та договору № 07/01 від 15.06.2001р. застави майнових прав.

Означене клопотання  задоволено судовою колегією з оглядом на те , що документи, які надав відповідач не були представлені суду  першої інстанції  за тих обставин , що господарський суд , як не витребував ці докази самостійно , так і не надав  позивачу можливості для  їх надання. В той саме час , означені докази мають значення для вирішення спору по суті та повинні бути досліджені.

30.01.07р. Позивач за первісним позовом надав суду відзив на уточнення апеляційної скарги  по справі № 6/226 в якому проти заявлених відповідачем уточнень заперечує , просить суд не приймати до розгляду дані уточнення. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те , що доводи відповідача стосовно визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди необґрунтовані , оскільки матеріали справи містять копії документів , які підтверджують факт здійснення платежів по укладеному договору. Стосовно перебігу строку позовної давності , позивач  зазначив , що  власник Відповідача міг довідатись  про існування ліцензійного договору № 06/01-л та договору № 07/01 від 15.06.01р. та про виплати грошових сум , які було здійснено на підставі цих договорів, із публічної бухгалтерської звітності-аудиторського висновку. Крім того , вважає , що  вимоги , які заявлені в Уточненні апеляційної скарги не були предметом розгляду в суді першої інстанції; відповідач не обґрунтував чому додаткові  докази , на яких ґрунтується Уточнення , не можливо було подати до суду першої інстанції з причин , що не залежали від нього .

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України додаткові докази  приймаються судом , якщо заявник  обґрунтував  неможливість їх подання суду першої інстанції з причин , що не залежали  від нього.  З урахуванням вищевказаного судова колегія вважає можливим задовольнити клопотання позивача та залучити до матеріалів справи додаткові  докази.

В зв‘язку з викладеним заперечення  позивача з цього приводу до уваги не прийняті.

Позивач , Товариство з обмеженою відповідальністю „ Нова інтернаціональна корпорація” м.Київ, у відзиві б/н від 15.01.07р. проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечує , вважає їх необґрунтованими та неправомірними.

До судового засідання представник третьої особи без самостійних вимог, Державного Департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти України, м.Київ, не з'явився, поважних причин нез‘явлення суду не повідомлено.  Про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони були сповіщені належним чином.

Зважаючи  на неповідомлення третьою особою поважних причин нез'явлення її представника до суду, достатність наданих сторонами доказів та керуючись ст.75 Господарського процесуального кодексу України -  справа розглядається  за наявними в ній  матеріалами.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення  місцевого господарського суду в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення заявника скарги та позивача  судова колегія встановила наступне.

15.01.2001р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова інтернаціональна корпорація»,м.Київ та Приватною фірмою «Науково-виробниче підприємство «Харчові продукти «Мультимікс»був укладений ліцензійний договір № 06/01-л, згідно умов якого позивач (ліцензіар) взяв на себе зобов'язання надати відповідачу (ліцензіат) на термін дії договору і за винагороду, що сплачується ліцензіатом, виключну ліцензію на використання знака «Старий Київ». При цьому ліцензіату надається право використання Знака для виробництва і реалізації товарів, позначених Знаком, а також у рекламі. Ліцензіар не може використовувати зазначені права сам, передавати їх третім особам, а також надавати невиключні ліцензії третім особам.

У відповідності до преамбули договору № 06/01-л від 15.06.2001р. від імені позивача цей договір уклав його директор Немчин Олександр Федорович, що діє на підставі статуту позивача, від імені відповідача цей договір уклав директор Харченков Вадим Васильович, що діє на підставі статуту відповідача.

В матеріалах справи є довідка головного управління статистики у Донецькій області від 27.10.2006р. № 22-1/1431, згідно з якою у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій станом на 27.10.2006р. по ідентифікаційному коду 20340940 значиться Приватне підприємство «Науково-виробниче підприємство «Харчові продукти «Мультимікс», м.Донецьк. Згідно п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005р. № 499 ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

Згідно ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам-правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Таким чином, з оглядом на надані документи,  Приватне підприємство «Науково-виробниче підприємство «Харчові продукти «Мультимікс» є правонаступником Приватної фірми «Науково-виробниче підприємство «Харчові продукти «Мультимікс», яка є стороною по даній справі.

Відповідно до п.«а»договору № 06/01-л від 15.06.2001р. позивач є власником Знаку для товарів та послуг “Старий Київ” за свідоцтвом № 16267 відносно 33 класу МКТП, заявка № 94041104, дата подачі заявки –19.04.1997р., дата державної реєстрації та опублікування в бюлетені “Промислова власність” № 4 відомостей про державну реєстрацію свідоцтва 15.09.2000р.

Положеннями п.5.2. договору № 06/01-л від 15.06.2001р. передбачено , що ліцензіар зобов‘язується протягом місяця до закінчення терміну дії вказаного договору передати ліцензіату право власності на Знак.

У відповідності до п.8.1. договору  № 06/01-л від 15.06.2001р. сторони (позивач та відповідач) одночасно з укладанням даного договору укладають договір передачі права власності на Знак, що набирає сили через 108 місяців після передачі ліцензіатом виняткової ліцензії на Знак, відповідно до умов даного договору.

Пунктом 8.2. договору  № 06/01-л від 15.06.2001р. встановлено , що за два місяці до його закінчення ліцензіат самостійно і за власний рахунок здійснює державну реєстрацію договору передачі права власності на Знак.

Відповідно до п.8.3. договору  № 06/01-л від 15.06.2001р. після вступу в силу договору передачі права власності на Знак, право власності на Знак переходить до ліцензіата без виплати ліцензіарові будь-яких платежів.

В п.4.2. договору 06/01-л від 15.06.2001р. сторони обумовили , що відповідач (ліцензіат) зобов`язується протягом місяця до закінчення терміну дії договору  прийняти право власності на Знак.

На виконання  п.5.1. договору 06/01-л від 15.06.2001р. позивач протягом місяця з моменту підписання договору зареєстрував його в в Державному Департаменті інтелектуальної власності, що підтверджується рішенням про реєстрацію ліцензійного договору № 1008 від 13.07.2001р.  

Віповідно до п.7.1. додатку №1  договору 06/01-л від 15.06.2001р. порядок взаєморозрахунків між сторонами визначається в додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 1 додатку №1 до договору № 06/01-л від 15.06.2001р. сторони встановили, що за надання прав, передбачених ліцензійним договором, відповідач повинен сплатити позивачу щомісячну винагороду у вигляді роялті. Розмір роялті складає суму 14 646 грн. і виплачується до десятого числа місяця, наступного за звітним. У відповідності до п.2 вказаного додатку зазначений розмір щомісячних виплат підлягає зміні прямо пропорційно зміні курсу долара США, встановленого НБУ.

У відповідності до п.7 додатку №1 до договору № 06/01-л від 15.06.2001р.,  оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури позивача (ліцензіара).

З моменту реєстрації ліцензійного договору  № 06/01-л від 15.06.2001р. відповідачем до лютого 2002р. було сплачено позивачеві 101 185 грн. роялті , що підтверджується матеріалами справи.

У відповідності до п.5.6. договору  № 06/01-л від 15.06.2001р. сторони визначили, що забезпеченням зобов`язань і гарантій ліцензіара, зазначених в договорі, є договір застави майнових прав, що випливають із права власності на Знак, що укладається сторонами одночасно із укладанням договору  № 06/01-л від 15.06.2001р.

Як вбачається із матеріалів справи, 15.01.2001р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова інтернаціональна корпорація»,м.Київ та Приватним підприємством «Науково-виробниче підприємство «Харчові продукти «Мультимікс»був укладений договір № 07/01 застави майнових прав на Знак, згідно умов якого позивач (заставодатель) передав в заставу  відповідачеві майнові права на Знак.

У відповідності до преамбули договору № 07/01 від 15.06.2001р. від імені позивача цей договір уклав його директор Немчин Олександр Федорович, що діє на підставі статуту позивача, від імені відповідача цей договір уклав директор Харченков Вадим Васильович, що діє на підставі статуту відповідача.

У відповідності до п.2.2. договору № 07/01 застави майнових прав вартість заставлених майнових прав на Знак становила 1 580 000 грн.

Основними умовами договору № 07/01 застави майнових прав є надання заставодателем заставодержателю виключної ліцензії на використання Знаку та обов`язок укласти договір передачі права власності на Знак. Строк дії договору застави майнових прав становив 108 місяців.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення та доводи повноважних представників сторін , колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги, та часткову невідповідність оскарженого судового акта зі справи вимогам чинного законодавства з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері і положення Цивільного кодексу України, як загального акту законодавства.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про те , що зміст договору № 06/01 від 15.06.2001р. та договору № 07/01 від 15.06.2001р. застави майнових прав на Знак не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, і вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними з наступних підстав.

Відповідно до п.8.1. договору № 06/01 від 15.06.2001р. одночасно із укладанням цього договору позивач та відповідач укладають договір передачі права власності на Знак, що набирає сили через 108 місяців після видачі позивачем виняткової ліцензії на Знак.

Згідно з п.8.3. договору № 06/01 від 15.06.2001р. після вступу в силу договору передачі права власності на Знак, право власності на Знак переходить до відповідача без виплати будь-яких платежів.

При цьому судом першої інстанції не було встановлено, чи був укладений договір передачі права власності на Знак, а матеріали справи не містять доказів у підтвердження факту укладення вказаної угоди.

У відповідності до п.4.2. договору № 06/01 від 15.06.2001р. відповідач (ліцензіат) зобов‘язується протягом місяця до закінчення терміну дії договору № 06/01 від 15.06.2001р.  прийняти право власності на Знак.

В п.5.2. договору № 06/01 від 15.06.2001р.  вказано, що позивач (Ліцензіар) зобовя`зується протягом місяця до закінчення терміну дії договору передати право власності на Знак.

У відповідності до п.5 ст.16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»в редакції від 21.12.2000р., що діяла на момент укладання договору № 06/01 від 15.06.2001р.  власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Вказана норма чітко відзначає правову природу ліцензійного договору –надання прав на використання знака.

Передача права власності на знак для товарів та послуг в ліцензійному договорі ані Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»в редакції від 21.12.2000р., ані Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»в діючій редакції, ані Цивільним кодексом України не передбачена.

Згідно із ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З огляду на викладене ліцензійний договір № 06/01 від 15.06.2001р., що передбачає перехід права власності на Знак протирічить Закону України  «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг».

Як вбачається з наданих відповідачем документів, у відповідності до п.1 статуту відповідача фізична особа є засновником та єдиним власником відповідача.

У відповідності до п.3 розділу 4 статуту відповідача, засновник відповідача має право самостійно керувати підприємством  або доручати керування відповідачем іншому робітнику на підставі контрактів. Ця норма відповідає ст. 21 КЗпП України, п.1 ст.16, ст.14 Закону України “Про підприємства України” в редакції, що діяла на час укладання спірних договорів.

При цьому , в Статуті відповідача взагалі  відсутнє  положення про існування  такої посади як директор підприємства.

Разом з тим , в спірних договорах позначено , що від імені відповідача  виступав директор  Харченков В.В., який діяв на підставі Статуту.

Тобто , зважаючи на обов‘язок сторони , яка укладає угоду, перевіряти повноваження особи яка підписує угоду  від імені контрагента  по договору, позиваче не перевірив наявність та обсяг повноважень директора підприємства відповідача, оскільки не дослідив умов контракту з директором, хоча посилання на існування контракту в Статуті  відповідача присутнє.

Відповідно до ст.14 Закону України “Про підприємства України” в редакції, що діяла на той час, контрактом передбачені обмеження щодо укладання договорів.

Так, згідно з п.4 контракту укладеного між власником відповідача та гр.Харченковим В.В., останній мав право  на укладення договорів від імені відповідача на сумму , що перевищує 100 000 (сто тисяч) гривень тільки з письмового дозволу власника відповідача.

З цього приводу слід зазначити , що ні з матеріалів справи , ні з тексту самого договору не вбачається наявність вищевказаного дозволу.

Крім того , як про це зазначено відповідачем , ним було проведено службове розслідування , в результаті якого було встановлено, що договір № 06/01 від 15.06.2001р. та договір № 07/01 застави майнових прав   уповноваженою особою відповідача (гр.Харченковим В.В.) не підписувались.

Оцінюючи означені обставини , а також враховуючи факт часткового вионання відповідачем договору № 06/01-л від 15.06.01р. у вигляді  сплати  роялті на суму 101185,00грн. , судова колегія вважає необхідним зазначити наступне:

-          по-перше, з оглядом на обсяг повноважень директора підприємства відповідача на момент укладення спірного договору № 06/01-л, останній не мав повноважень  на укладення угоди на суму  1580000,00грн.;

-             по-друге, судова колегія має достатні підстави  вважати , що договір № 06/01-л, підписаний не  директором відповідача , а іншою особою, обсяг повноважень якої не встановлений. При цьому , представник позивача не надав обґрунтованих заперечень цьому факту, зауваживши лише, що ці обставини не мають значення для справи через  виконання угоди, що , як він вважає , є визнанням договору за приписами ст. 63 Цивільного кодексу УРСР;

-          по-третє, часткове виконання спірної угоди в сумі  101185,00грн. майже не перевищило обсягу  повноважень  директора Відповідача, який  був встановлений контрактом.

При цьому , згоди власника підприємства на подальше виконання договору, обов‘язковість якої відзначено в контракті надано не було та жодних дій з боку Позивача на протязі майже 5 років , які б свідчили про існування будь-яких  зобов‘язань сторін за оскарженим договором , не учинялось.

За таких обставин , судова колегія не може погодитись ні з доводом відповідача про те , що засновник відповідача повинен був знати про існування спірної угоди на загальну суму 1580000,00грн., ані з  висновком місцевого господарського суду про сплив  строку позовної давності відносно вимоги про визнання  недійсними договорів №06/01-л від 15.06.2001р. та договору № 07/01 від 15.06.2001р.

У відповідності до ст.21 Закону України “Про підприємства України” в чинній редакції на момент укладання спірних договорів, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.154 Цивільного кодексу Української РСР, якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен  бути укладений в письмовій формі, він може  бути  укладений  як  шляхом складання одного документа, підписаного сторонами,  так  і  шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та  ін.,  підписаним  стороною, яка їх надсилає.

У відповідності до ст.44 Цивільного кодексу Української РСР, письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

У відповідності до ст.48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно з п.4 перехідних положень Цивільного кодексу України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення ЦКУ застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно  до п.2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Разом з цим , на момент укладення  спірних угод , приписи глав 3-4 Цивільного кодексу УРСР не містили положення , яке б визначало скріплення печаткою підприємства обов‘язковим реквізитом договору , а отже, розцінювати наявність печатки відповідача на договорі в якості достатнього доказу укладення договору повноваженою  особою, неможно.

В зв‘язку з цим , доводи позивача в цій частині є безпідставними.

Крім того, як про це зазначено вище, пунктом 1 додатку №1 до договору № 06/01-л від 15.06.2001р. , який є невід‘ємною частиною останнього, сторони встановили, що за надання прав, передбачених ліцензійним договором, відповідач повинен сплатити позивачу щомісячну винагороду у вигляді роялті. Розмір роялті складає суму 14 646 грн. і виплачується до десятого числа місяця, наступного за звітним. У відповідності до п.2 вказаного додатку зазначений розмір щомісячних виплат підлягає зміні прямо пропорційно зміні курсу долара США, встановленого НБУ.

У відповідності до п.7 додатку №1 до договору № 06/01-л від 15.06.2001р.,  оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури позивача (ліцензіара). З моменту реєстрації ліцензійного договору  № 06/01-л від 15.06.2001р. відповідачем до лютого 2002р. було сплачено позивачеві 101 185 грн. роялті , що підтверджується матеріалами справи. Після зазначеної дати , в супереч вищевказаним положенням  додатку № 1 , позивачем рахунки-фактури на оплату  на виставлялися, оплата не проводилась.

З огляду на вищенаведене суд вважає, що ліцензійний договір № 06/01-л від 15.06.2001р., що не був підписаний директором відповідача, та на укладення якого не було надано згоду власником відповідача, має бути визнаний недійсним.

Договір застави є додатковим зобов'язанням до основного договору, що випливає з змісту самого договору.

Оскільки основний договір № 06/01 від 15.06.2001р. судом визнаний недійсним, то і договір № 07/01 застави майнових прав також є недійсним.

Стосовно вимог Приватного підприємства „ Науково-виробниче підприємство „Харчові  продукти „ Мультимікс” м.Донецьк , заявлених в уточненнях до апеляційної скарги  № 15/01-01 від 15.01.07р. щодо зобов‘язання Державного Департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти України м.Київ скасувати реєстрацію договорів ,  судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч.3 ст.101 Господарського процесуального кодексу України  в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги , що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на це , вищевказані вимоги відповідача не приймаються судовою колегією та не можуть бути розглянуті , оскільки не  були заявлені у суді першої інстанції.

Таким чином , з урахуванням того , що договори № 06/01 від 15.06.2001р. і № 07/01 застави майнових прав визнані недійсними , судова колегія вважає , що вимоги за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ” м. Київ до Приватного підприємства “Науково-виробниче підприємство “Харчові продукти “Мультимікс” м.Донецьк про стягнення   740 704грн. 93коп. не підлягають задоволенню.

З оглядом на обставини справи та  надані сторонами докази , суд першої інстанції дійшов невірних висновків щодо вимог за первісним позовом та вимог за зустрічним позовом в частині визнання недійсними договору №06/01-л від 15.06.2001р. та договору № 07/01 від 15.06.2001р.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду по даній справі частково не відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству, а мотиви, з яких надана заява про перевірку рішення  є підставою для його скасування.

 Судові витрати згідно з положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України по сплаті державного мита за подання позову та апеляційної скарги мають бути покладені на позивача за первісним позовом.

Керуючись ст. ст.  49, 91, 99, 101, п. 2 ст. 103 , 104 , 105 Господарського процесуального кодексу України суд  

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу  Приватного підприємства „ Науково-виробниче підприємство „Харчові  продукти „ Мультимікс” м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 31.10.2006р. у справі № 6/226 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 31.10.2006р. у справі № 6/226 скасувати частково .

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ” м. Київ до Приватного підприємства “Науково-виробниче підприємство “Харчові продукти “Мультимікс” м.Донецьк м. Донецьк про стягнення   заборгованість у сумі    541 902грн.   відмовити.

В решті позову рішення залишити без змін.

Зустрічний позов Приватного підприємства “Науково-виробниче підприємство “Харчові продукти “Мультимікс” м.Донецьк   до Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ” м. Київ та до третьої особи без самостійних вимог Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти України про  визнання недійсними ліцензійного договору №06/01-л від 15.06.2001р.; договору застави майнових прав №07/01 від 15.06.2001р., свідоцтва №16267 на знак для товарів та послуг “Старий Київ”, свідоцтва №33662 від 15.08.2003р. на знак для товарів та послуг “Оld Kiev” та зобов‘язання  третю особу внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання недійсними свідоцтв України №33662 від 15.08.2003р., №33662 від 15.08.2003р. і здійснення публікації про це в офіційному бюлетені “Промислова     власність” задовольнити частково.

Визнати недійсним ліцензійний договір №06/01-л від 15.06.2001р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “НОВА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ” м.Київ та Приватною фірмою науково-виробниче  підприємство “Пищевые продукты “Мультимикс” м.Донецьк.

Визнати недійсним  договір застави майнових прав №07/01 від 15.06.2001р. укладений між  Товариством з обмеженою відповідальністю “НОВА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ” м.Київ та Приватною фірмою науково-виробниче  підприємство “Пищевые продукты “Мультимикс” м.Донецьк.

В решті вимог за зустрічним позовом відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ” м.Київ на користь Приватного підприємства “Науково-виробниче підприємство “Харчові продукти “Мультимікс” м.Донецьк    витрати по сплаті державного мита з зустрічним позовом в сумі 85,00грн. , за подання апеляційної скарги в сумі 2709,51грн. та 42,50грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00грн.

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Головуючий          

Судді: