Ухвала

від 15.10.2014 по справі 826/677/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/677/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

15 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й. СуддівКлючковича В.Ю., Собківа Я.М., При секретарі судового засіданняВаляєвій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотранс-К» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотранс-К» пред'явило позов до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000372202 від 11.01.2013 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 р., залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 р., адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.04.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період із 17.12.2012 р. по 21.12.2012 р. відповідачем проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань правильності обчислення податкового кредиту по податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Міра Ко», в період з 01.02.2012 р. по 29.02.2012 р., за результатами чого було складено Акт №1225/22-2/31406764 від 24.12.2012 р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрзернотранс-К» (код ЄДРПОУ 31406764) з питань правильності обчислення податкового кредиту по податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ПП «Міра Ко» за період діяльності із 01.02.2012 р. по 29.12.2012 р.» (т.1 а/с.13-30) (надалі - Акт №1225/22).

В Акті №1225/22 зазначено, що під час проведення перевірки було встановлено порушення п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну сумі 500 833,00 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 500 833,00 грн., в тому числі за лютий 2012 р. - 500 833,00 грн.

11.01.2013 р., на підставі Акту №1225/22, Відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення №0000372202 (форма «Р»), яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 751 250,00 грн. (із яких, за основним платежем - 500 833,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 250 417,00 грн.) (т.1 а/с.11).

Позивач не погоджуючись із вказаними податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідачем суду не доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК).

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

При цьому згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пункти 14.1.156, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України )

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із частини другої ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною першою ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та ПП «Міра Ко» було укладено Договір про надання рекламних послуг №23 від 01.03.2011 р. (т.1 а/с.36-37) (надалі - Договір №23), яким передбачено що ПП «Міра Ко» прийняло на себе зобов'язання по організації рекламного обслуговування Позивача, виготовлення та розповсюдження рекламних листівок з метою реклами виробничої діяльності підприємства.

В п.2.5 Договору №23 визначено, що Виконавець (ПП «Міра Ко») розміщує рекламу в засобах масової інформації - телеканалах, радіоканалах, пресі; зовнішню рекламу - розміщення щитів, реклама на транспорті; поліграфічні замовлення, а також маркетингові дослідження шляхом залучення сторонніх (зовнішніх) організацій (газет, журналів, теле- і радіоканалів, рекламних агентств) за домовленістю з Замовником.

Між Позивачем та ПП «Міра Ко» було укладено Акти виконаних робіт (надання послуг) до Договору №23 (т.1 а/с.90-105), в яких зазначено про надання послуг по виготовленню та розповсюдженню рекламних листівок.

ПП «Міра Ко» виписала на ТОВ «Укрзернотранс-К» податкові накладні (т.1 а/с.39-89).

Крім того, колегія суддів приймає до уваги надані Позивачем докази, які посвідчують факт виконання рекламних послуг ПП «Міра Ко» з розповсюдження рекламних листівок, а саме: рекламний проспект, звіт до Актів здачі прийняття робіт (надання послуг) від 29.02.2012 р. по ТОВ «Укрзенотранс-К» згідно Договору №23; Звіт про надання рекламних послуг ТОВ «Украхернотранс-К» згідно Договору №23 з розповсюдження рекламних листівок (за лютий 2012 р.).

При цьому, в якості доказів наявності економічної мети укладення Договору №23 Позивачем надано Сальдові відомості по рахункам, які свідчать про збільшення кількості клієнтів у Позивача. При цьому, Позивач прямо повзує таке збільшення клієнтів із розповсюдженням рекламних листівок ПП «Міра Ко».

Водночас, колегія суддів критично ставиться до посилання Відповідача на порушення положень п.201.4, п.201.7 та п.201.10 ст.201 ПК України, з огляду на наступне.

В п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі - ЄРПН).

В р.20 Перехідних положень ПК України передбачено, що реєстрація податкових накладних платниками ПДВ - продавцями в ЄРПН запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 01.01.2011 р.; понад 500 тисяч гривень - з 01.04.2011 р.; понад 100 тисяч гривень - з 01.07.2011 р.; понад 10 тисяч гривень - з 01.01.2012 р.

Таким чином, податкова накладна, в якій сума ПДВ не перевищує 10 000 гри., не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних.

Як вбачається із матеріалів справи, ПП «Міра Ко» надало Позивачу податкові накладні, в яких розмір податку на додану вартість значиться менше ніж 10 тис. грн.

Натомість, Відповідачем не вказано в чому саме відбулось порушення положень ст.201 ПК України, оскільки видані ПП «Міра Ко» податкові накладні містять суму податку на додану вартість меншу ніж 10 000 грн.

Також колегія суддів погоджується із посиланнями Позивача, про безпідставність фіксації Відповідачем в Акті №1225/22 посилань, що контрагенти Позивача здійснюють господарську діяльність з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відсутні за своїм місцезнаходженням.

В даному випадку, колегія суддів звертає увагу, що перевірка фактичного місцезнаходження контрагента не є кваліфікуючою умовою виникнення у платника права на формування даних податкового обліку за операціями з таким постачальником. Відсутність підприємства за його місцезнаходженням може мати значення для вирішення питання про анулювання реєстрації суб'єкта господарювання платником ПДВ чи для припинення юридичної особи, однак дана обставина не стосуються належного виконання господарських зобов'язань виконавцем робіт (постачальником товарів) за укладеними договорами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 551 Господарського кодексу України щодо встановлення підробної реєстрації контрагентів, втрачених документів або реєстрацію на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, а також не наданого судового рішення в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентами.

Щодо посилання податкового органу на відсутність реального характеру зазначеного правочину через неспроможність контрагенту його виконання у зв'язку з відсутністю належних ресурсів, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено кількість працівників контрагентів та конкретно визначених ресурсів в тому числі і складських приміщень, які повинні були бути у контрагента для виконання передбачених вказаним договором операцій, а тому такі посилання податкового органу є необґрунтованими.

Отже, на підтвердження виконання вказаних правочинів (договорів) надавались первинні бухгалтерські документи, які повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88. Вимоги правочинів (договорів) виконані в повному обсязі, сторони претензій не мають, що відповідачем в судовому засіданні не заперечувалось.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент здійснення правовідносин, позивач та контрагент були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, установчі документи останніх не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб суб'єктів господарювання, правовідносини відбувалися на підставі договорів, виконання яких та сплата коштів за якими підтверджується відповідними первинними документами, згідно до чого контрагентом на адресу позивача були виписані податкові накладні, сума ПДВ за якими була включена позивачем до податкового кредиту за відповідний період.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2014 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Петрик І.Й.

Судді: Ключкович В.Ю.

Собків Я.М.

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Ключкович В.Ю.

Собків Я.М.