Постанова

від 21.10.2014 по справі 910/9940/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р. Справа№ 910/9940/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Новікова М.М.

Зубець Л.П.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Дунаєвський М.В., дов. № 19 від 20.10.2014р.

Костів Г.В., дов. № 2 від 14.01.2014р.

Якименко В.П., дов. № 14 від 12.06.2014р.

від відповідача: Клименко М.С., дов. № 1 від 11.06.2014р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Арсенал

Телекомбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 08.09.2014 р.

у справі № 910/9940/14 (судді Отрош І.М.)

за первісним

позовом Державного підприємства "Державний

автотранспортний науково-дослідний проектний

інститут"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал

Телекомбуд"

про стягнення 79107 грн. 24 коп.

за зустрічним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

„Арсенал Телекомбуд"

до Державного підприємства "Державний

автотранспортний науково-дослідний проектний

інститут"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

23.05.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" про стягнення заборгованості за договором про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" № 02-К від 01.01.2013 у розмірі 79107 грн. 24 коп., в тому числі: 67954 грн 74 коп. основного боргу, 3299 грн 17 коп. пені, 3829 грн 50 коп. штрафу, 3752 грн 67 коп. інфляційних втрат та 271 грн 16 коп. 3 % річних.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного договору про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" № 02-К від 01.01.2013 не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 67954 грн 74 коп., крім того у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договорами відповідачу нараховано пеню у розмірі 3299 грн 17 коп., штраф у розмірі 3829 грн 50 коп., 3 % річних у розмірі 271 грн 16 коп. та інфляційних втрат у розмірі 3752 грн 67 коп. за прострочення виконання зобов'язання за договором про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" № 02-К від 01.01.2013, за період прострочення з 21.02.2014 по 31.05.2014.

20.06.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява у справі № 910/9940/14 Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" з вимогами до Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" про визнання недійсним договору про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" № 02-К від 01.01.2013.

Зустрічні позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що укладений сторонами договір про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" № 02-К від 01.01.2013 не відповідає нормам чинного законодавства України, суперечить актам цивільного законодавства України, а саме положення договору не відповідають положенням типового договору на надання житлово-комунальних послуг, затверджених Кабінетом міністрів України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.09.2014р. у справі № 910/9940/14 позовні вимоги Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" за первісним позовом задоволено частково. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" заборгованості у розмірі 44707 грн. 15 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" на користь Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" заборгованість у розмірі 23247 (двадцять три тисячі двісті сорок сім) грн. 59 коп., інфляційні втрати у розмірі 3752 (три тисячі сімсот п'ятдесят два) грн.. 67 коп., 3 % річних у розмірі 271 (двісті сімдесят одна) грн. 16 коп., штраф у розмірі 3829 (три тисячі вісімсот двадцять дев'ять) грн. 50 коп., пеню у розмірі 1492 (одна тисячі чотириста дев'яносто два) грн. 22 коп. та 1785 (одна тисяча сімсот вісімдесят п'ять) грн. 27 коп. судового збору. В іншій частині позовних вимог Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" за первісним позовом відмовлено. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" до Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" за зустрічним позовом відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Арсенал Телекомбуд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2014р. у справі № 910/9940/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Арсенал Телекомбуд" про стягнення 79 107,24 грн. в частині стягнення з ТОВ „Арсенал Телекомбуд" у розмірі 3 829,50 грн. та пені у розмірі 1 492,22 відмовити. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Арсенал Телекомбуд" до Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" про визнання договору недійсним задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

20.10.2014р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суду апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2014р. у справі № 910/9940/14 без змін.

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2014р. у справі № 910/9940/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов про визнання договору недійсним задовольнити.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2014р. у справі № 910/9940/14 без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна (додаток до листа ФДМУ від 24.06.2014 № 10-15-7975) Державне підприємство "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" є балансоутримувачем приміщення інженерно-лабораторного корпусу загальною площею 10754,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 57.

Згідно з витягу з державного реєстру правочинів № 2803528 Товариство з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 23.08.2006 є власником нежилого приміщення ІІІ-го поверху в літері А, загальною площею 489,70 кв.м., що складає 3/100 від нежилого будинку пл. 14611,1 кв.м., за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 57.

Судом встановлено, що 01.01.2013 між Державним підприємством "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" (користувач за договором) укладено договір про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" № 02-К, відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує надання комунальних послуг, обслуговування, капітальний і поточний ремонт приміщень спільного користування, ремонт конструктивних елементів будівлі, інженерних систем, технічних пристроїв, що знаходяться за адресою: м. Київ-113, пр.-т. Перемоги, 57 (далі будівля), а також утримання прибудинкової території за вказаною адресою, а користувач відшкодовує балансоутримувачу витрати за забезпечення надання комунальних послуг, обслуговування, капітальний та поточний ремонт приміщень спільного користування, ремонт конструктивних елементів будівлі, інженерних систем, технічних пристроїв, утримання прибудинкової території, а також відшкодовує витрати з компенсації земельного податку на землю за вищевказаною адресою пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі.

Згідно з пунктом 1.2. договору загальна площа приміщень, що враховується при визначенні розміру відшкодування балансоутримувачу користувачем складає 537,0 кв.м, з них власність користувача - 489,7 кв.м - згідно договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 23.08.2006.

Відповідно до пункту 2.1. договору розмір витрат, що підлягає відшкодуванню балансоутримувачу користувачем, визначається розрахунком щомісячних платежів балансоутримувача згідно додатку 2 до цього договору. Відшкодування за використання електроенергії визначається згідно з показниками лічильника, крім того, сплачується витрати за електроенергію, спожиту обладнанням спільного користування за діючими тарифами.

Згідно з пунктом 2.2. договору розмір відшкодувань витрат балансоутримувача у період дії договору може змінюватися на підставі доповнень до цього договору, у зв'язку із змінами цін, тарифів, вартості послуг та робіт, заробітної плати та її індексації, а також розмірів податків і відрахувань.

У відповідності до умов пункту 3.1.1. договору балансоутримувач зобов'язується забезпечити, зокрема, обслуговування та утримання будівлі і прибудинкової території з метою створення співробітникам користувача необхідних умов для здійснення його господарської діяльності з вимогами чинного законодавства про користування будівлями.

Перелік послуг, які надаються балансоутримувачу суб'єктами господарювання для належного утримання будівлі та прибудинкової території, передбачений додатком 2 до даного договору (3.1.2 договору).

Положеннями пункту 3.2.3. договору користувач зобов'язується сплачувати рахунки, надані балансоутримувачем користувачу, шляхом врахування грошових коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача, не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

У відповідності до пункту 6.1. договору даний договір діє з 01.01.2013 до 31.12.2014 включно.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Вказаною статтею Цивільного кодексу України закріплено положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством.

Судом встановлено, що позивач на виконання умов договором про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" № 02-К від 01.01.2013, здійснював нарахування плати за спожиті відповідачем комунальні послуги за період з січня 2014 року по квітень 2014 року на загальну суму 77954 грн 74 коп., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями рахунків № 43 від 31.01.2014, № 88 від 28.02.2014, № 125 від 31.03.2014 та № 170 від 30.04.2014.

Факт та обсяг забезпечення позивачем за первісним позовом надання відповідачу за первісним позовом житлово-комунальних послуг підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів, укладених між позивачем за первісним позовом та виробниками (постачальниками) послуг та актами приймання-передачі послуг (виконання робіт) та розрахунками здійсненими позивачем за первісним позовом, відповідно до укладеного договору про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" № 02-К від 01.01.2013.

Позивач обгрунтовує свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання з оплати наданих позивачем рахунків, у зв'язку з чим за період з січня 2014 року по квітень 2014 року в останнього виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 67954 грн. 74 коп..

Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва позивач в підтвердження сплати заборгованості у розмірі 44707 грн. 15 коп. надав виписки з рахунку № 260003011057 за 02.06.2014 та 05.06.2014.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з частиною 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за спожиті послуги у розмірі 44707 грн. 15 коп.

Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення суми основного боргу у розмірі 23247 грн. 59 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до норм статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивачем та відповідачем за первісним позовом було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 12.06.2014 по договору № 02-К від 01.01.2013 про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд", відповідно до якого заборгованість відповідача за первісним позовом складає 23247 грн. 59 коп.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з місцевим судом, що вимоги позивача про стягнення 23247 грн. 59 коп. з відповідача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 3299 грн. 17 коп. та 3 % річних у розмірі 271 грн. 16 коп. за прострочений платіж за січень 2014 року за період прострочення з 21.02.2014 по 21.05.2014, за лютий 2014 - з 21.03.2014 по 21.05.2014, за березень 2014 року - з 21.04.2014 по 21.05.2014, за квітень 2014 - 21.05.2014, а також штраф у розмірі 3829 грн. 50 коп. за простроченими платежами за період з січня 2014 року по березень 2014 року та інфляційні втрати у розмірі 3752 грн. 67 коп. за період прострочення, вказаний в розрахунку, доданому до позовної заяви.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Установлене статтею 3 названого Закону обмеження розміру пені не стосується неустойки, встановленої іншими законодавчими актами (пункт 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Згідно з пунктом 5.6. договору у разі несвоєчасної оплати рахунку наданого балансоутримувачем користувачу згідно з умовами цього договору, користувач сплачує балансоутримувачу пеню у розмірі 0,1% несвоєчасно оплачених витрат, які підлягають відшкодуванню, за кожний день прострочення оплати, а за прострочення понад тридцять днів, додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаних витрат. Нарахування пені починається з робочого дня, що є наступним після останнього дня строку оплати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідно до норм статті 3 Закону України Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та положень пункту 5.6. договору та вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню у розмірі 1492 грн. 22 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем було правомірно нараховано штраф, інфляційні втрати та 3% річних. Наявний в справі арифметичний розрахунок інфляційних втрат у розмірі 3752 грн. 67 коп., 3 % річних у розмірі 271 грн. 16 коп. за прострочений платіж за січень 2014 року за період прострочення з 21.02.2014 по 21.05.2014, за лютий 2014 - з 21.03.2014 по 21.05.2014, за березень 2014 року - з 21.04.2014 по 21.05.2014, за квітень 2014 - 21.05.2014, а також штраф у розмірі 3829 грн. 50 коп. за простроченими платежами за період з січня 2014 року по березень 2014 року є обґрунтованим.

Відповідачем заявлені зустрічні позивні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" про визнання недійсним укладеного сторонами договору про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" № 02-К від 01.01.2013, оскільки останній не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме положення даного договору не відповідають положенням: Типового договору на надання житлово-комунальних послуг, затвердженого Кабінетом міністрів України, Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21.07.2005 № 630, Порядку формування тарифів та теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Порядку розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію та Порядку встановлення роздрібних цін на природний газ для населення, затверджених Кабінетом міністрів України, а також Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, Правил користування електричною енергією для населення, Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 05.07.2006. Крім того, позивач за зустрічним позовом посилається на та те, що договір укладено з відповідачем за зустрічним позовом, який не має ліценції на надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що укладений сторонами договір про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" № 02-К від 01.01.2013 за своєю правовою природою не є договором про надання житлово-комунальних послуг, оскільки положення вказаного договору не регулюють відносини щодо надання житлово-комунальних послуг, а лише встановлюють обов'язок відповідача за зустрічним позовом (балансоутримувача) забезпечувати надання житлово-комунальних послуг, обслуговування та утримання будівлі і прибудинкової території з метою створення співробітникам позивача за зустрічним позовом (користувача) необхідних умов для здійснення його господарської діяльності на підставі договорів, укладених з виробниками послуг, а обов'язок позивача за зустрічним позовом, відповідно до договору - відшкодування витрат за забезпечення надання житлово-комунальних послуг, обслуговування та утримання будівлі і прибудинкової території.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за зустрічним позовом не є виробником (виконавцем) житлово-комунальних послуг. Таким чином, норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21.07.2005 № 630, Порядку формування тарифів та теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, Порядку розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію та Порядку встановлення роздрібних цін на природний газ для населення, затверджених Кабінетом міністрів України, а також Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, Правил користування електричною енергією для населення, типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 05.07.2006, до даних договірних відносин не застосовуються.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, нормами статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Позивачем та відповідачем були погоджені істотні умови договору про відшкодування ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд" приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" № 02-К від 01.01.2013 та вказаний договір фактично виконувався сторонами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні зустрічних вимог.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2014р. у справі № 910/9940/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю „Арсенал Телекомбуд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2014р. у справі № 910/9940/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/9940/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді М.М. Новіков

Л.П. Зубець