Постанова

від 23.10.2014 по справі 910/10069/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2014 р. Справа№ 910/10069/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Піскунова Л.М. - за дов.

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Лоджистікс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014

у справі № 910/10069/14 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «ДПД Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Лоджистікс»

про стягнення 108 480,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «ДПД Україна» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Лоджистікс» (далі, відповідач) про стягнення з останнього 108 480,52 грн. заборгованості за Договором про надання послуг з доставки відправлень від 01.03.2013 № ТЛ/1024/102/03-13, з яких: 100 469,07 грн. - основний борг, 5 109,38 грн. - пеня, 1 696,44 грн. - 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 1 205,63 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати послуг згідно Договору про надання послуг з доставки відправлень від 01.03.2013 № ТЛ/1024/102/03-13.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 у справі № 910/10069/14 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Лоджистікс» на користь Приватного акціонерного товариства «ДПД Україна» 100 469,07 грн. основного боргу, 5 109,38 грн. пені, 1 676,32 грн. 3% річних, 1 205,63 грн. - інфляційних втрат та 2 169,21 грн. - судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем належними доказами не спростована.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Лоджистікс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідної до якої просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу в розмірі 15 459,63 грн. за Актом здачі-приймання робіт № 10 від 31.07.2013, а також в частині стягнення 5 109,38 грн. пені, 1 676,32 грн. 3% річних та 1 205,63 грн. інфляційних втрат скасувати і прийняти у справі нове рішення, яким в цій частині відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, а відтак рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Скаржник у апеляційній скарзі наголошує на тому, що позивачем не було доведено суду відправлення та вручення відповідачеві Акту виконаних робіт (наданих послуг) № 10 від 31.07.2013 на суму 15 459,63 грн., а тому висновок суду про наявність підстав для стягнення цих коштів з відповідача не відповідає обставинам справи. Також, відповідач у апеляційній скарзі зазначив, що позивачем на підтвердження надання послуг за Актом виконаних робіт (наданих послуг) № 10 від 31.07.2013 не було надано суду первинних документів (вантажних квитанцій). Водночас, апелянт не погоджується з рішенням суду в частині стягнення із відповідача 5 109,38 грн. пені, 1 676,32 грн. 3% річних та 1 205,63 грн. інфляційних втрат з огляду на те, що позивач не надав суду належних доказів на підтвердження дати виставлення (відправлення чи вручення) відповідачеві рахунків, а відтак, і дати початку нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Лоджистікс» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2014 апеляційну скаргу відповідача у справі прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 02.10.2014.

02.10.2014 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду заперечення (відзив) проти апеляційної скарги відповідача, у якому просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Лоджистікс» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 у справі № 910/10069/14 залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні представник позивача надав суду докази направлення заперечень (відзиву) на апеляційну скаргу на адресу відповідача, які колегією суддів були долучені до матеріалів справи.

У зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання, призначене на 02.10.2014, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 розгляд справи було відкладено на 23.10.2014.

Представник відповідача у судове засідання 23.10.2014 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для скасування судового рішення з огляду на наступне.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, 01.03.2013 між Приватним акціонерним товариством «ДПД Україна» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Лоджистікс» (клієнт) було укладено Договір про надання послуг з доставки відправлень № ТЛ/1024/102/03-13 (далі, Договір) (том 1, а.с. 24-77), відповідно до умов якого виконавець взяв на себе зобов'язання надавати послуги з організації та забезпечення доставки відправлень клієнта до пункту призначення за адресою, що вказана у вантажній квитанції/РПП, та у відповідності до Умов доставки виконавця (далі, Умови доставки), викладених у Додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного Договору, та чинного законодавства України, а клієнт зобов'язується сплачувати за доставку відправлень встановлену плату у відповідності з тарифами виконавця, та додатково 0,4 (нуль цілих чотири десятих) % комісійних від розміру оголошеної вартості вантажу.

Як вбачається зі змісту підпункту 7.2. пункту 7 Додатку № 1 до Договору, підставою для надання послуг з доставки відправлень є заявка за забір відправлень, надана клієнтом електронною поштою на адресу dpd/order@dpd.ua, отримання якої підтверджується зворотнім повідомленням електронною поштою на адресу клієнта.

У відповідності до підпункту 7.5. пункту 7 Додатку № 1 до Договору, факт прийому відправлення оформлюється ВК/РПП. Відправлення приймається до перевезення згідно загальної кількості вказаних у ВК/РПП вантажних місць. У випадку невідповідності даних у ВК/РПП з фактичною кількістю відвантажених місць, у ВК/РПП ставиться позначка з інформацією про фактичну кількість прийнятих місць. ВК/РПП підписується обома Сторонами.

Визначення вантажної квитанції міститься у пункті 2.2. Договору, а саме, вантажна квитанція це транспортний документ, за яким здійснюється доставка відправлення, та яка належним чином оформлена клієнтом за формою, встановленою виконавцем.

Відповідно пункту 2.1. відправлення - це кореспонденція або вантаж, який передано/прийнято до доставки, та перевозиться за вантажною квитанцією за виключенням поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору, у період з 15.06.2013 по 15.08.2013 позивач здійснював забір відправлень від відповідача та подальшу їх доставку.

Забір відправлень здійснювався на підставі вантажних квитанцій та реєстрів приймання-передачі, номери відправлень по яким вказані:

- в калькуляції до Акту № 8 виконаних робіт з доставки відправлень AT «ДПД Україна» від 30.06.2013 за період з 15.06.2013 по 30.06.2013 (том 1, а.с. 86-96);

- в калькуляції до Акту № 9 виконаних робіт з доставки відправлень AT «ДПД Україна» від 15.07.2013 за період з 01.07.2013 по 15.07.2013 (том 1, а.с. 100-111);

- в калькуляції до Акту № 10 виконаних робіт з доставки відправлень AT «ДПД Україна» від 31.07.2013 за період з 16.07.2013 по 31.07.2013 (том 1, а.с. 115-118);

- в калькуляції до Акту № 11 виконаних робіт з доставки відправлень AT «ДПД Україна» від 15.08.2013 за період з 01.08.2013 по 15.08.2013 (том 1, а.с. 122).

Порядок розрахунків за Договором сторони погодили у розділі 5 Договору.

Так, згідно пункту 5.3. Договору оплата послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі наданого рахунку-фактури, та/або в готівковій формі в порядку, визначеному законодавством України.

Відповідно до пункту 5.4. Договору, клієнт зобов'язується здійснювати сплату послуг впродовж 5 (п'яти) банківських днів з дати виставлення рахунків-фактур та Актів виконаних робіт, та/або сплатити за послуги шляхом 100% попередньої оплати.

Пунктом 5.5. Договору передбачено, що разом з рахунком клієнту надається два примірники Акту виконаних робіт та податкова накладна.

Так, на виконання умов Договору, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури: № 4103 від 30.06.2013 на суму 42 788,41 грн. (том 1, а.с. 83); № 3976 від 15.07.2013 на суму 44 853,88 грн. (том 1, а.с. 97); № 4313 від 31.07.2013 на суму 15 459,63 грн. (том 1, а.с. 112); № 4433 від 15.08.2013 на суму 8 155,57 грн. (том 1, а.с. 119).

Водночас, разом із рахунками відповідачу були направлені Акти виконаних робіт (наданих послуг): № 8 від 30.06.2013 (том 1, а.с. 84), № 9 від 15.07.2013 (том 1, а.с. 98), № 10 від 31.07.2013 (том 1, а.с. 113), № 11 від 15.08.2013 (том 1, а.с. 120) та відповідні податкові накладні (том 1, а.с. 85, 99, 114, 121).

Пунктом 5.6. Договору визначено, що клієнт зобов'язаний розглянути Акт виконаних робіт, підписати його і повернути виконавцеві один примірник або надати вмотивовані зауваження. При відсутності письмово викладених та надісланих на поштову адресу виконавця зауважень в п'ятиденний строк з моменту відправки/передачі Акту клієнту, Акт виконаних робіт вважається погодженим та підписаним клієнтом, а послуги прийнятими, відповідно до умов цього Договору. Датою відправки/передачі Акту виконаних робіт сторони домовились вважати дату відмітки про прийняття від представника виконавця представником кур'єрської служби доставки, та/або безпосередньо представником клієнта, та/або дату поштового штампу на документі, що свідчить про відправлення листа через в будь-яке поштове відділення.

Із матеріалів справи вбачається, що Акти № 8 від 30.06.2013, № 9 від 15.07.2013 та № 11 від 15.08.2013 були підписані відповідачем та скріплені його печаткою без будь-яких зауважень.

Водночас, Акт виконаних робіт (наданих послуг) № 10 від 31.07.2013 відповідачем підписаний та повернений позивачу не був. Водночас, будь-яких письмових заперечень (зауважень) щодо викладених у Акті № 10 від 31.07.2013 даних до позивача також не надходило.

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що позивач не направляв йому Акт № 10 від 31.07.2013, а тому останній ним отриманий не був.

Зазначені твердження апелянта спростовуються наступним.

Як зазначає у позові позивач, Акти виконаних робіт (наданих послуг) та рахунки на оплату направлялися на вказану в Договорі адресу відповідача шляхом відправлення простого листа через поштове відправлення.

Водночас, 31.10.2013 позивач разом з вимогою про оплату заборгованості направив на вказану в Договорі адресу відповідача рекомендованим листом з описом вкладення рахунки-фактури № 4103 від 30.06.2013, № 3976 від 15.07.2013 та № 4313 від 31.07.2013 (на 8-ми аркушах). Як зазначає по спірному питанню у відзиві на апеляційну скаргу позивач, відповідачу був направлений рахунок фактура № 4313 від 31.07.2013, сам рахунок займає 1 аркуш, 2 аркуші - це 2 екземпляри акту виконаних робіт № 10, направлення яких передбачене пунктом 5.5. Договору та 4 аркуші калькуляції до Акту № 10.

Направлення вказаних рахунків на адресу відповідача, зазначену у Договорі та витягу з ЄДРПОУ, підтверджується описом вкладення в поштовий конверт від 31.10.2013, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 030451393621 з відміткою «за закінченням терміну зберігання» та поштовим конвертом, повернутим поштовим відділенням зв'язку (том 1, а.с. 126-128). Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Таким чином, враховуючи вимоги пункту 5.5. Договору, відповідно до якого разом із рахунком клієнту надається два примірники Акту виконаних робіт та податкова накладна, колегія суддів вважає, що позивач належним чином виконав свої обов'язки за Договором та у відповідності до вимог Договору направляв відповідачу Акт № 10 від 31.07.2013 разом із рахунком фактурою № 4313 від 31.07.2013.

Жодних доказів на спростування достовірності даних, наведених у рахунку фактурі № 4313 від 31.07.2013, Акті № 10 від 31.07.2013 та калькуляції до нього відповідачем суду також не надано.

Натомість, у матеріалах справи містяться також копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за червень, липень та серпень місяці 2013 року (том 1, а.с. 129-138), в яких чітко видно відображення в податковій звітності з ПДВ вартості наданих за відповідні звітні періоди позивачем послуг. Реєстр за червень 2013 року - строка № 568; реєстр за липень 2013 року - строка № 268 та строка № 618, які, як зазначає позивач, стосуються послуг, наданих по Акту № 10 від 31.07.2013; реєстр за серпень 2013 року - строка № 71. Жодних зауважень з приводу поданої позивачем звітності від податкових органів не надходило, що, відповідно, свідчить про те, що відповідач також відобразив у звітності з ПДВ отримані ним від позивача податкові накладні.

Таким чином, з огляду на приписи пункту 5.6. Договору та враховуючи відсутність заперечень, Акт № 10 від 31.07.2013 вважається погодженим та підписаним клієнтом, а послуги по ньому прийнятими відповідно до умов Договору.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що послуги, надані згідно з Актом виконаних робіт (наданих послуг) № 10 від 31.07.2013, прийняті відповідачем без зауважень та заперечень, у зв'язку з чим підлягають оплаті.

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 07.11.2013 відповідач частково оплатив рахунок-фактуру № 4103 від 30.06.2013 на суму 10 778,41 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Доказів оплати відповідачем решти послуг, наданих йому позивачем за Договором, матеріали справи не містять.

З огляду на вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги за Договором про надання послуг з доставки відправлень від 01.03.2013 № ТЛ/1024/102/03-13 в розмірі 100 469,07 грн. належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем належними доказами не спростована, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення вимог позивача у частині стягнення з відповідача 100 469,07 грн. основної заборгованості за Договором.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 5 109,38 грн. - пені, 1 696,44 грн. - 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 1 205,63 грн.

Стосовно цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 6.10. Договору, у випадку прострочення клієнтом строків виконання своїх грошових зобов'язань за цим Договором, виконавець має право застосувати пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу, за кожний день заборгованості.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, нарахування пені, за рахунком № 4103 від 30.06.2013 має здійснюватись з 08.11.2013 (181 день); нарахованої за рахунком № 3976 від 15.07.2013 з 23.07.2013 (181 день); нарахованої за рахунком № 4433 від 15.08.2013 з 23.08.2013 (181 день).

Також, враховуючи те, що Акт № 10 від 31.07.2013 не був підписаний, нарахування пені за рахунком № 4313 від 31.07.2013 має здійснюватись з 01.11.2013 (наступний день після дати відправки Акту № 10 від 31.07.2013, яка зазначена на поштовому штемпелі) (181 день).

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що судом встановлений факт порушення (прострочення) відповідачем свого грошового зобов'язання, позивачем, на підставі пункту 6.10. Договору, правомірно нараховано відповідачу пеню за неналежне виконання умов Договору у розмірі 5 109,38 грн.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язання за Договором, колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Приватного акціонерного товариства «ДПД Україна» про стягнення з відповідача 1 205,63 грн. інфляційних нарахувань.

Також, колегія суддів погоджується із перерахунком 3 % річних, здійсненим судом першої інстанції, та вважає, що позовні вимоги позивача у цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 1 676,32 грн. з огляду на те, що нарахування 3 % річних, у відповідності до строку оплати, встановленого Договором та статтею 253 Цивільного кодексу України має здійснюватись з 23.08.2013 та на суму боргу без урахування суми інфляційних втрат.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Сплату вказаної суми заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Лоджистікс» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Лоджистікс» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 у справі № 910/10069/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 у справі № 910/10069/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/10069/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко