Постанова від 11.12.2006 по справі б-19/230-02

Б-19/230-02

У к р а ї н а

Харківський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 грудня 2006 рік                                                            справа № Б-19/230-02

Колегія суддів у складі: головуючого судді                              Лащенко Л.Д.

                                                              судді                              Гончар Т.В.

                                                              судді                              Погребняка В.Я.

при секретарі Андросовій О.В.

за участю сторін:

заявника-фізичної особи : Довбні Юрія Васильовича, м. Харків,

арбітражного керуючого –ліквідатора: Ткаченко В.В., ліцензія серія АБ № 216868 від 18.03.2005 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 3913 Х/2 від 27.10.2006 р.) Довбні Юрія Васильовича, м. Харків, на ухвалу господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. по справі № Б-19/230-02

за заявою ВАТ по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз», м. Харків

до ВАТ «Харківський завод тракторних самохідних шасі», м. Харків

про визнання банкрутом, -

Встановила:

          Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. (суддя Міньковський С.В.) у задоволенні скарги Довбні Ю.В. на бездіяльність ліквідатора відмовлено з посиланням на те, що вимоги гр. Довбні Ю.В. про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не відносяться  до вимог щодо сплати заробітної плати, такий борг не входить до структури заробітної плати згідно Закону України «Про оплату праці», а є за своєю правовою природою санкцією підприємства за затримку розрахунків з робітником по заробітній платі. До повноважень господарського суду не входить питання щодо розгляду трудових спорів, якщо однією із сторін є громадянин.

          Заявник апеляційної скарги –фізична особа Довбня Ю.В., м. Харків - з ухвалою господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначену вище ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким зобов'язати ліквідатора ВАТ «ХЗТСШ»виплатити середній заробіток в сумі 31 352,85 грн. за затримку виплати заробітної плати в розмірі 371,86 грн. з 01.10.1999 р. по 08.09.2004 р. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що заявник не був належним чином сповіщений про час і місце судового засідання з приводу розгляду його скарги, яке відбулося 20.09.2006 р. В оскаржуваній ухвалі суду невірно зазначено найменування  банкрута: ВАТ «Харківський завод транспортних самохідних шасі»замість ВАТ «Харківський завод тракторних самохідних шасі». На підтвердження свого статусу як кредитора заявник послався на рішення місцевого суду Жовтневого району м. Харкова від 19.01.2006 р., яким на його користь з банкрута було стягнуто 185,42 грн. На думку скаржника, ліквідатор повинен був виплатити йому як поточному кредитору і середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні. В незалежності від того, чи відноситься ця виплата до категорії санкцій, вона, на думку заявника, є прямим наслідком його трудових відносин з банкрутом, і в силу п.2 ст.31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» повинна бути виплачена заявнику.

          Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 р. заявнику апеляційної скарги –гр. Довбні Ю.В.- було відновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено до розгляду на 27.11.2006 р. о 14 год. 30 хв.

Про час і місце судового засідання сторони були належним чином повідомлені, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

В судове засідання 27.11.2006 р. з'явився заявник апеляційної скарги –Довбня Ю.В. та представник банкрута за довіреністю Синиченко Р.Ю.

В судовому засіданні 27.11.2006 р. представником банкрута було заявлено клопотання про відкладення судового засідання з метою ознайомлення з матеріалами справи.

Протокольною ухвалою від 27.11.2006 р. заявлене клопотання було задоволено частково, в судовому засіданні 27.11.2006 р. було оголошено перерву до 11 год. 00 хв. 06.12.2006 р. з метою ознайомлення сторонами з матеріалами справи та зобов'язано ліквідатора Ткаченко В.В. особисто з'явитися в судове засідання.

05.12.2006 р. через канцелярію суду заявником апеляційної скарги були подані пояснення (вх. № 9514), в яких викладена вимога стягнути на користь заявника суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 43 320 грн.

06.12.2006 р. через канцелярію суду ліквідатором був наданий відзив на апеляційну скаргу (вх. №9522), в якому ліквідатор просить ухвалу господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу Довбні Ю.В. без задоволення.

Зазначені вище документи залучені до матеріалів справи.

          В судовому засіданні заявник апеляційної скарги та ліквідатор надали свої пояснення по суті спору.

          Так, Довбня Ю.В. просив викладені в поясненнях від 05.12.2006 р. (вх. № 9514) вимоги щодо збільшення суми середнього заробітку з 31 352,85 грн. до 43 320 грн. вважати уточненням вимог апеляційної скарги.

          Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, перевіривши надану в ухвалі господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. їх юридичну оцінку, дотримання судом першої інстанції норма матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення заявника апеляційної скарги та ліквідатора, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, ухвала господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. підлягає скасуванню з підстав порушення норм процесуального права з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні скарги Довбні Ю.В. на бездіяльність ліквідатора, виходячи з наступного.

          Згідно ст.104 ГПК України підставами для скасування рішення місцевого господарського суду є, зокрема, порушення норм процесуального права.

          Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

          Порушення норм процесуального права, зазначене у п.2 ч.3 ст. 104 ГПК України, є в будь-якому випадку  підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі і тоді, коли суд першої  інстанції  повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку.  У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з п. 2 ст. 103 ГПК приймає нове рішення.

Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, що є порушенням припису п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України. (Роз'яснення Вищого господарського суду України від 28.03.2002 № 04-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»).

Як вбачається з матеріалів справи, Довбня Ю.В. скаргу на бездіяльність ліквідатора з приводу невиплати 31 352,85 грн. подав до господарського суду Харківської області 20.04.2005 р., вх. № 15446 (т.15., а.с. 126-153).

В період з 04.05.2005 р. по 22.07.2005 р. справа № Б-19/230-02 04.05.2005 р. перебувала в провадженні Харківського апеляційного господарського суду.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.07.2005 р. скаргу Довбні Ю.В. на дії ліквідатора (вх. № 15446) призначено до розгляду у судовому засіданні на 30.08.2005 р. о 10.00 год.

В період з 25.08.2005 р. по 21.01.2006 р. та з 22.02.2006 р. по 07.08.2006 р. справа перебувала в провадженні Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, в зв*язку з чим скарга Довбні Ю.В. від 20.04.2005 р. по суті не розглядалася.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.08.2006 р., у зв*язку з відмовою в касаційному перегляду постанови Вищого господарського суду України від 16.05.2006 р. та направленням справи для подальшого розгляду до суду першої інстанції, скаргу Довбні Ю.В. на дії ліквідатора було призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.09.2006 р. о 14 год. 00 хв. Матеріали справи не містять доказів направлення зазначеної ухвали скаржнику, а відтак, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримав вимог ст.ст. 64, 87 ГПК України щодо повідомлення належним чином сторони про час і місце судового засідання, що відповідно до п.2 ч.3 ст.104 ГПК України є безумовною підставою для скасування ухвали від 20.09.2006 р.

Щодо розгляду скарги Довбні Ю.В. від 20.04.2005 р. на бездіяльність ліквідатора по суті, судова колегія встановила наступне.

          Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство ВАТ «ХЗТСШ» було порушено ухвалою господарського суду Харківської області від 25.12.2002 р. за заявою кредитора –ВАТ по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз». Цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. (т.1., а.с. 1-2).

          Матеріали справи свідчать, що 18.03.2003 р. господарським судом Харківської області за наслідками розгляду справи в попередньому засіданні затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів на загальну суму 15 576 828,07 грн., в т.ч. кредиторські вимоги по заробітній платі в розмірі 2 020 985,56 грн. (т.8., а.с. 32-34).

          До кредиторської заборгованості з заробітної плати були включені і вимоги Довбні Ю.В., розмір яких станом на 29.07.2004 р. складав 371, 86 грн. (т.12, а.с. 3, 12).

          Розмір заборгованості по заробітній платі та факт сплати цієї заборгованості 09.09.2004 р. заявнику   сторонами не оспорюється.

          Судова колегія вважає за необхідне наголосити на такому.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України, а ч.2 ст.4-1 ГПК України вказує, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

          Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

          Відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі Закон) кредитором є, зокрема, фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника.

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.

Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до цієї ж статті Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів –зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). (в редакції Закону N 3108-IV від 17.11.2005 ).

          Згідно ч.15 ст.11 Закону, після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язання мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно із ст.14 цього Закону, тобто строк виконання зобов'язання умовно вважається таким, що настав.

          Наслідки пропуску передбаченого ст.14 Закону тридцятиденного строку встановлені ч.2 ст.14, відповідно до якої вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

          Згідно абз.3 ч.6 цієї ж статті Закону, розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника.

          Згідно п.2 ст.31 Закону кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею, зокрема, в другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута.

          Відповідно до ст.94 Кодексу Законів про Працю України (далі КЗпП України), ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата –це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

          Згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці»структура заробітної плати складає основну, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

          Так, основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційні виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, яка має назву «Відповідальність за затримку розрахунку за звільнення», в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16.02.2004 р. по справі № 2-168/2004 р. за позовом Довбні Ю.В. до ВАТ «ХЗТСШ»про стягнення  середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди в позові відмовлено. Цим же рішенням було встановлено, що зобов'язання адміністрації підприємства по виплаті звільненому працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку не відноситься до заробітної плати, а є санкцією підприємства.

Зазначене рішення було залишено без змін ухвалою судової колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 17.06.2004 р. і відповідно до норм ЦПК України набрало чинності.

Згідно ч.4 ст.35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом, і мають значення для вирішення спору.

Посилання заявника на необхідність критично відноситися до рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16.02.2004 р. щодо встановлених ним фактів суперечить вимогам ст.124 Конституції України, ст.14 ЦПК України, а тому до уваги не приймаються.

Аналізуючи в сукупності норми ст.1, 11, 12, 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом», ст.1 ,2 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.94, 117 КЗпП України, зважаючи на те, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»є спеціальним законом, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, під час застосування цього Закону боржник перебуває в спеціальному правовому режимі, наслідком чого є застосування до боржника нормативно-правових актів в контексті Закону, судова колегія приходить до висновку що середній заробіток за час затримки розрахунку є санкцію в розумінні Закону з усіма наслідками, що випливають з правового статусу цієї суми, і застосовуються до цієї санкції протягом процедур банкрутства.

Відтак, не можна визнати правомірним застосування до боржника такої санкцій під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Крім того, судова колегія наголошує на тому, що заявник в поясненнях від 05.12.2006 р. змінив в сторону збільшення розмір вимог щодо вплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з 31 352,85 грн. до 43 320,00 грн., тобто вимоги в різниці суми (43 320,00 грн. –31 352,85 грн.) судом першої інстанції не розглядалися.

Відповідно до ч.3 ст.101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заявник в поясненнях від 05.12.2006 р. також навів розрахунок, за яким він обрахував суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 371,86 грн., де розмір середньоденної заробітної плати (24 грн.) відрізняється від розміру середньоденної заробітної плати (17,37 грн.), зазначеній заявником в заяві на бездіяльність ліквідатора. (т.15., а.с. 126-128).

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

          Відповідно до ст.221 КЗпП України трудові спори розглядаються міськрайонними судами.

Таким чином, розгляд питань укладання трудового договору, його виду, встановлення факту перебування в трудових відносинах, встановлення розміру заробітної плати, наявності чи відсутності заборгованості по заробітній платі, наявність затримки розрахунку при звільненні та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, факту спричинення та обов'язку відшкодування моральної шкоди здійснюється відповідно до вимог КЗпП України та ЦПК України.

Оцінка всім зазначеним фактам повинна бути надана  в рішенні місцевого районного суду, яке повинно відповідати вимогам ст. 215 ЦПК України.

Таким чином, враховуючи те, що визначення розміру середньоденного, а відтак, і середнього заробітку за час затримки розрахунку в даному випадку є спірним (на час подання скарги на бездіяльність ліквідатора і на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції заявник вказав різні значення середньоденного заробітку), в межах провадження справи про банкрутство не розглядаються питання встановлення вищезазначених фактів.

          Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що за таких обставин оскаржувана Довбнею Ю.В. ухвала господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. прийнята з порушенням норм чинного процесуального права, а тому підлягає скасуванню з винесенням нового рішення про відмову у задоволенні скарги, відповідно, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 101, 102, п.2 ч.1 ст. 103, п.2 ч.3 ст.104, 105-106 ГПК України, ст.ст.1, 11, 12, 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці», судова колегія,

Постановила:

          Апеляційну скаргу Довбні Юрія Васильовича, м. Харків –задовольнити частково.

          Ухвалу господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. по справі № Б-19/230-02 скасувати.

          Прийняти нову постанову.

          У задоволенні скарги Довбні Юрія Васильовича, м. Харків на бездіяльність ліквідатора відмовити.

        Дана постанова набирає чинності негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до ВГСУ протягом одного місяця.

          Справу № Б-19/230-02 направити для подальшого розгляду до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя                                                                      Л.Д.Лащенко

                     суддя                                                                      Т.В.Гончар

                     суддя                                                                      В.Я.Погребняк.