Постанова

від 22.10.2014 по справі 914/2322/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2014 р. Справа № 914/2322/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Бойко С.М.,

суддів Бонк Т. Б.,

Марко Р. І.

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Бетон"

на рішення господарського суду Львівської області від 09.09.2014 року, суддя Іванчук С. В.

у справі № 914/2322/14

за позовом: Приватного підприємства "Західноукраїнська торгова компанія", м.Луцьк Волинської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Бетон", м.Львів

про стягнення заборгованості в сумі 146624грн. 91коп.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 09.09.2014 року в справі №914/2322/14 позов приватного підприємства "Західноукраїнська торгова компанія" задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Бетон" на користь приватного підприємства "Західноукраїнська торгова компанія" 127021грн. 43коп. - основного боргу, 7776грн. 64коп. - пені, 8257грн. 37коп. - інфляційних втрат, 1569 грн. 47коп. - 3% річних та 2932грн. 50коп. - судового збору.

Припинено провадження у справі №914/2322/14 в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2000 грн. на підставі п.1-1, ч.1 ст.80 ГПК України в зв'язку з частковою сплатою суми боргу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами укладено договір поставки, за умовами якого позивач поставив товар, передбачений умовами цього договору, а відповідач зобов'язаний провести оплату за нього. Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, що мало місце в даному випадку.

В апеляційній скарзі відповідач товариство з обмеженою відповідальністю "Ост-Бетон» просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти рішення, яким у задоволенні позовних вимог приватного підприємства "Західноукраїнська торгова компанія" відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи та недоведеністю обставин, що мали значення для справи. Зокрема зазначає, що договір поставки №12022013 від 12.02.2012 року, припинив свою дію до 31.12.2013 року, а відтак не може регулювати відносини між сторонами після даної дати. Пункт 11.2 договору не може бути застосований, оскільки останній не вказує, на який саме строк продовжено договір, якщо жодна з сторін договору за 15 днів до його закінчення не заявить про бажання припинити його дію. Окрім того, скаржник вказує, що у нього не виникло обов'язку оплати товару, оскільки жодних вимог такого характеру на адресу відповідача надіслано не було.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Представники сторін в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Бетон" без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 12.02.2012 р. між приватним підприємством "Західноукраїнська торгова компанія" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Ост-Бетон" (покупець) укладено договір поставки №12022013.

Розділом 1 договору поставки №12022013 від 12.02.2012 р. сторони встановили, що продавець бере на себе зобов'язання передати у власність покупцю товар у відповідності до його замовлення, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити своєчасно і в повному обсязі отриманий товар на умовах даного договору. Товар згідно даного договору - цемент. Товар проставляється партіями в кількості та асортименті згідно видаткових накладних.

Відповідно до п.2.1. договору поставки №12022013 від 12.02.2012 р. кількість товару, що постачається вказується у видаткових накладних.

Згідно із п.3.3. договору поставки №12022013 від 12.02.2012 р. документами, що підтверджують факт поставки товару покупцю є: в разі поставки товару автомобільним транспортом - видаткова накладна на поставлений товар, видана продавцем; в разі поставки товару залізничним транспортом - залізнична накладна або квитанція про приймання вантажу з відповідною відміткою представника перевізника (залізниці) про отримання вантажу (товару) до перевезення.

Відповідно до п.6.2. договору поставки №12022013 від 12.02.2012 р. загальна вартість цього договору визначається як сукупна вартість товару, який буде поставлений продавцем покупцю протягом строку дії цього договору.

За умовами п.п.7.1, 7.2., 7.3. договору поставки №12022013 від 12.02.2012р. оплата товару за цим договором здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України - гривні, шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця, реквізити якого вказані в розділі 14 цього договору, або шляхом внесення грошових коштів готівкою в касу продавця. Розрахунок за замовлений товар по договору проводиться наступним чином: 100% вартості товару сплачується покупцем в якості попередньої оплати на підставі наданого продавцем рахунку.

Відповідно до п.11.1. договору поставки №12022013 від 12.02.2012р. цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині взаєморозрахунків сторін, оплати штрафних санкцій тощо - до повного їх здійснення. По закінченню строку дії даного договору він вважається продовжений на той самий строк, якщо жодна із сторін договору за 15 днів до його закінчення не заявить про бажання припинити його дію (п.11.2. даного договору поставки).

Скаржник у своїй апеляційній скарзі, вказує, що пунктом 11.2 чітко не визначено на який сам строк продовжено договір, однак зі змісту п. 11.1 та п. 11.2 договору поставки №12022013 від 12.02.2012 р. вбачається, що даний договір у випадку, якщо жодна з сторін договору за 15 днів до його закінчення не заявить про бажання припинити його дію, вважається продовженим на той самий строк, що передбачений пунктом 11.1 даного договору. Слід зазначити, що в матеріалах справи не міститься доказів, які б підтверджували бажання однієї з сторін припинити дію договору. З цих підстав договір вважається продовженим на той самий строк, що і був договір укладений.

Судом першої інстанції, встановлено, що на виконання умов договору поставки №12022013 від 12.02.2012р., позивач передав, а відповідач прийняв товари на загальну суму 324208грн. 00коп. (з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними: №ЗТ-00968 від 31.10.2013р. на суму 62744грн. 00коп. (з ПДВ); №ЗТ-00998 від 04.11.2013р. на суму 36800грн. 00коп. (з ПДВ); №ЗТ-00999 від 05.11.2013р. на суму 28014грн. 00коп. (з ПДВ); №ЗТ-01000 від 08.11.2013р. на суму 66010грн. 00коп.; №ЗТ-01001 від 16.11.2013р. на суму 65688грн. 00коп. (з ПДВ); №ЗТ-0000024 від 01.01.2014р. на суму 32200грн. 00коп. (з ПДВ); №ЗТ-0000025 від 02.01.2014р. на суму 32752грн. 00коп. (з ПДВ).

Позивач у позовній заяві зазначає, що на адресу відповідача направив претензію №1 від 23.04.2014р.(а.с. 9), в якій просив відповідача до 15.05.2014р. погасити заборгованість, однак дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, слід зазначити що доказів отримання відповідачем даної претензії надано не було.

Між позивачем та відповідачем був складений акт звірки розрахунків станом на 10.04.2014р.(а.с. 14), підписаний та скріплений печатками обох сторін, з якого вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становила 129021грн. 43коп., отже відповідач не заперечував суми наявного боргу перед позивачем.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Щодо твердження апелянта, про те, що ПП "Західноукраїнська торгова компанія" повинна була пред'явити вимогу ТОВ "Ост-Бетон" і тільки з дня такої вимоги у боржника появиться обов'язок оплатити товар, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відтак, строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України. Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткова накладна, надана позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійною підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (Лист Вищого Господарського Суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань") .

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 8.2. договору поставки №12022013 від 12.02.2012р. сторони встановили, що в разі порушення покупцем строків оплати товару, визначених п.7.2. цього договору або додатком до договору, продавець має право стягнути, а покупець зобов'язаний відшкодувати продавцю (на його вимогу) в повному обсязі всі збитки, завдані останньому таким порушенням, та сплатити продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день такого прострочення. Неустойка (пеня) нараховується на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати покупцем, а її нарахування припиняється в день повного погашення заборгованості покупцем. У випадку порушення строків оплати товару продавець має право стягнути, а покупець зобов'язаний сплатити продавцю (на його вимогу) додатково також 3% річних, які нараховуються на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати, та нараховується за весь період прострочення оплати товару, а їх нарахування припиняється в день повного погашення заборгованості покупцем.

Так, згідно п.8.2. договору поставки №12022013 від 12.02.2012р., позивач за період з 03.01.2014р. по 30.05.2014р. нарахував відповідачу пеню у розмірі 7776грн. 64коп. (розгорнутий розрахунок міститься в матеріалах справи а.с. 13)

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач, на підставі ст.625 ЦК України нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 8257грн. 37коп. за період з 03.01.2014р. по 30.04.2014р. та 3% річних в розмірі 1569грн. 47коп. за період з 03.01.2014р. по 30.05.2014р. (розгорнутий розрахунок міститься в матеріалах справи а. с. 11,12)

Під час розгляду справи судом першої інстанції, представником позивача подано банківську виписку, в якій вбачається, що відповідач погасив частину основного боргу в сумі 2000грн. 00коп. Відтак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем частково здійснено оплату основного боргу в сумі 2000грн. 00коп., тому враховуючи дану обставину, а саме частину оплати відповідачем основного боргу в сумі 2000грн. 00коп. під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку та провадження у цій частині припинив, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Бетон" відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 09.09.2014 року у справі №914/2322/14 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського

суду.

Повний текст постанови виготовлений 24.10.2014 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Бонк Т. Б.

Суддя Марко Р. І.