Постанова

від 11.12.2006 по справі ас-42/315-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АС-42/315-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

 Адміністративна справа                               Головуючий  по 1-й інстанції

         № А-42/315-06                                           Суддя –В.О. Яризько

                                                                                    Доповідач по 2-й інстанції    

                                                                                Суддя –Л.М. Бабакова

04 грудня 2006 р.                                                                                    м. Харків               

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду  у складі:        головуючого судді  Шутенко І.А., суддів Бабакової Л.М., Твердохліба А.Ф.

при секретарі –Міракові Г.А.  

за участю представників сторін:

позивача –предст. Чернова О.А. (дов. №999/10/10-014 від 13.02.06 р.),

   1-го відповідача –  не з'явився,

   2-го відповідача –  предст. Поліщук О.Л. (дов. б/н  від 03.07.2006р.)

прокурор –Зуєва І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу (вх. 4032Х/2-4) другого відповідача, ТОВ  фірма "Іннес", на Постанову господарського суду Харківської області від 26.09.2006 року по справі № АС-42/315-06

за позовом ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова

до  ПП ТПК "Укрпромавто", м. Харків

та до ТОВ фірма "Іннес", с. Солони цівка Дергачівського району Харківської області

про визнання угоди недійсною

встановив:

Постановою господарського суду Харківської області від 26.09.2006р. позовні вимоги задоволено частково. Визнано угоду, укладену між  ПП ТПК "Укрпромавто" та ТОВ фірма "Іннес" на підставі податкової накладної № 29-2 від 29.01.2003 р. та видаткової накладної № 29 від 29.01.2003 р. недійсною. Визнано господарське зобов'язання між ПП ТПК "Укрпромавто" та ТОВ фірма "Іннес" по поставці продуктів харчування за угодою, укладеною на підставі податкової накладної № 29-2 від 29.01.2003 р. та видаткової накладної № 29 від 29.01.2003 р. недійсним. Стягнуто з ТОВ фірми "Іннес" в доход державного бюджету 20253098,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Залишено заходи забезпечення позову.

Другий відповідач, ТОВ фірма "Іннес", з Постановою господарського суду не згодний, подав заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, в яких просить апеляційний суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у позові, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

2-й відповідач, ТОВ фірма «Іннес», у запереченні на апеляційну скаргу просить залишити постанову господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Вважає, що постанова по справі обґрунтована та прийнята з урахуванням матеріального та процесуального права.

1-й відповідач, ПП ТПК «Укрпромавто», заперечень на апеляційну скаргу не надав, у судове засідання не з'явився та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не повідомив.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення представників позивача та 2-го відповідача, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у ході розслідування кримінальної справи №24-244, порушеної Головним слідчим управлінням МВС України за обвинуваченням Муфель І.Г., Кавчука В.М., Молчанова В.В., Долудіна О.Ф. та Мартинова В.Ю. у вчинені злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.5 ст. 191, ч.2 ст.366, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст.209 КК України, та перевірок проведених ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова було встановлено, що 29.01.2003р. між ПП ТПК "Укрпромавто"(м. Харків) та ТОВ фірма "Іннес"(м. Харків) вчинено угоду купівлі -продажу на підставі податкової накладної № 29-2 від 29.01.2003р. та видаткової накладної без номеру від 29.01.03р.

За вказаною угодою ПП ТПК "Укрпромавто" продало, а ТОВ фірма "Іннес" придбало відповідно до податкової накладної № 29-2 від 29.01.2003р. та видаткової накладної без номеру від 29.01.2003р. продукти харчування на загальну суму 10126549,00грн., у тому числі ПДВ - 1687 758,17грн.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог вказує на те, що на даний час розрахунки між підприємствами по вказаній угоді не проводились, таким чином відносини між ПП ТПК "Укрпромавто" та ТОВ фірма "Іннес" за спірною угодою продовжували існувати після набрання чинності Цивільного кодексу України (2003 р.)

Відповідач, ТОВ фірма «Іннес», в запереченні на позовну заяву (том 2, арк. 37) вказав, що фактично розрахунки між сторонами угоди були здійсненні у повному обсязі з вересня 2003 року по липень 2004 року. Первинні бухгалтерські документи, які підтверджують даний факт, вилучені органами слідства під час обшуку і приєднані до матеріалів кримінальної справи, яка знаходиться у провадженні головного слідчого управління МВС України. Вилучення документів підтверджується протоколом виїмки від 19.04.2004р. (том 1, арк. 91) в якому в порушення чинного законодавства не вказано, які конкретно документи були вилучені.

Згідно п. 2 ст. 110 Кодексу адміністративного судочинства України суд, до судового розгляду адміністративної справи, вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи, а саме, витребує необхідні документи для розгляду справи. Вимога наведеної правової норми господарським судом першої інстанції при розгляді даної справи дотримана не була. Позивачем не були додані необхідні докази про відсутність розрахунків по угоді, судом першої інстанції також не були витребувані документи в підтвердження даного факту. В клопотанні щодо забезпечення позову (том 2, арк. 64) позивач вказав, що у 2-го відповідача є 3 рахунки –в АСУБ «Грант», ВАТ «Інпромбанк», ФБ «Фінанси та кредит». Виписка з рахунку надана позивачем тільки з банку АСУБ «Грант».

Відповідно до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (2003 р.), цей кодекс набирає чинності з 01.01.2004р.

Пунктом 4 цього розділу також передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Крім того,  з 01.01.2004р. набрав чинності Господарський кодекс України.

Приписами пункту 4 розділу IX "Прикінцеві положення" цього кодексу також визначено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Так як судом першої інстанції не було встановлено факт не проведення розрахунків між підприємствами по угоді, немає підстав вважати, що відносини між ПП ТПК "Укрпромавто" та ТОВ фірма "Іннес" за спірною угодою продовжували існувати після набрання чинності Цивільного кодексу України 2003 року. Недоведеність факту невиконання спірної угоди є підставою для відмови у позові про визнання угоди недійсною за ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України ( в редакції 2003 р.).

Правильно перевіряючи дійсність оспорюваної угоди стосовно відповідності вказаній статті, як такій, що вказана позивачем матеріально-правовою підставою позову та діючій на момент укладення цієї угоди, господарським судом першої інстанції не звернув увагу на те, що Цивільний кодекс України (435-15), який набрав чинності з 1.01.2004р., не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст.. 49 ЦК УРСР (1540-06). За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України Кодекс має зворотню дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Згідно з ч.1 ст. 175 ГК України, а також ч.2 ст.9 ЦК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Жовтневим районним судом м. Харкова встановлено, що ПП ТПК "Укрпромавто" було перереєстровано на підставну особу, яка не мала наміру здійснювати підприємницьку діяльність, документи підприємства були передані невстановленої особі.

Таким чином, в результаті скасування державної реєстрації, ПП ТПК "Укрпромавто" не мало статусу юридичної особи, тобто не мало правоздатності та дієздатності, необхідних для укладення угод.

Жовтневим районним судом м. Харкова при розгляді  справи № 2-а-173/06 було встановлено, що ПП ТПК "Укрпромавто" було перереєстровано, а саме права та обов'язки засновника цього підприємства були передані Чухуа О.П. 03.02.2003р.

Факти щодо надання ПП ТПК "Укрпромавто" податкової звітності за податкові періоди, в яких були здійснені господарські операції на виконання оспорюваної угоди, та приховування від оподаткування фінансових показників за наслідками цих операцій судом в зазначеному рішенні не встановлені.

Оскільки рішення суду в цивільній справі, яке вступило в законну силу, є обов'язковим для господарського суду щодо встановлених ним обставин, які мають значення у справі, у господарського суду з огляду на зазначене не було законних підстав вважати встановленими факти ненадання ПП ТПК "Укрпромавто" податкової звітності та несплати податків за фінансовими результатами виконання оспорюваної угоди без встановлення цих фактів в судовому процесі з дотриманням, зокрема, вимог ст. 43 ГПК України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, предметом судового спору не можуть бути, зокрема, вимоги органів державної податкової служби про визнання недійсними установчих документів; податкових накладних; скасування (анулювання) свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість; визнання недійсними з моменту державної реєстрації чи з іншого моменту всієї комерційної (господарської) діяльності згаданих осіб, усіх вчинених юридично значимих дій та вчинених правочинів; виданих, підписаних документів тощо, оскільки такі способи реалізації їх повноважень не встановлено законом.

Посилання ДПІ на недійсність установчих документів може бути підставою позову про припинення юридичної особи, але не самостійним предметом позову.

Прийняття рішення про визнання недійсними установчих документів не тягне втрати такою юридичною особою статусу платника ПДВ незалежно від того, ким прийнято таке рішення (учасниками юридичної особи, її органом чи судом).

У випадках, встановлених Законом України "Про податок на додану вартість", особа може за своїм бажанням набувати та втрачати статус платника податку шляхом реєстрації як платника податку та анулювання такої реєстрації.

Згідно з пп. "б" п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість відбувається, зокрема, у випадку, якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання); згідно з абзацом 8 цього пункту анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи. При застосуванні зазначених положень слід мати на увазі, що у разі ліквідації юридичної особи анулювання реєстрації за ініціативою податкового органу можливе лише, якщо юридичну особу виключено з державного реєстру. До такого виключення анулювання реєстрації здійснюється виключно за ініціативою юридичної особи (в особі ліквідаційної комісії, ліквідатора, органу управління юридичної особи, якщо на нього покладено виконання функцій комісії з припинення юридичної особи).

До анулювання реєстрації юридична особа, що перебуває у процесі ліквідації, має право та зобов'язана, у випадках встановлених законодавством, видавати податкові накладні на загальних підставах.

Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Позивачем не надано доказів того, що 1-й відповідач був виключений з реєстру не тільки на час укладання та виконання спірної угоди, а і на час розгляду даної справи.

Згідно з довідкою Головного управління статистики у Харківській області від  11.05.2006р. (арк. справи 12) в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій України станом на 11.05.2006 р. значиться Приватне підприємство торгівельно-промислова компанія «Укрпромавто».

Таким чином, твердження позивача стосовно відсутності у 1-го відповідача цивільної правоздатності та цивільної дієздатності юридичної особи необґрунтоване, оскільки воно не підтверджено матеріалами справи, та таких доказів судом не встановлено.

Наявність умислу по угодам, стосовно дійсності яких виник спір, входять до предмету доказування в судовому процесі. Один лише факт визнання статуту підприємства недійсним за рішенням суду, яке вступило в законну силу, без встановлення в судовому процесі обставин щодо стану виконання підприємством конституційного обов'язку сплачувати податки, встановлені законом, за результатами господарської діяльності в цілому та конкретних цивільно-правових угод (правочину), зокрема, не може бути підставою для визнання таких угод недійсними.

Крім того, факт по несплаті податків однією зі сторін договору є правопорушенням, а не наявністю умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Доказом наявності вини сторін у формі умислу може бути лише вирок суду по кримінальній справі, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Позивачем не надано договір купівлі-продажу продуктів харчування від 29.01.2003 р., який на думку позивача є недійсним. У ст.151 ЦК України (1963 р. який був чинним на момент укладання угоди) не випадково серед юридичних фактів, з яких виникають зобов'язання, договір визначений спеціально. В цій нормі ЦК України вказано, що саме договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов'язання. Оскільки договір є підставою виникнення зобов'язання, то зміст кожного конкретного зобов*язання розкривається через права та обов*язки його учасників, визначені умовами конкретного договору.

Відсутність оспорюваного договору (як різновиду угоди) унеможливлює об'єктивне вивчення усіх обставин, які пов'язані з виникненням та виконнанням як цивільних, так і господарських зобов'язань, а також прийняття рішення щодо відповідності цієї угоди нормам чинного законодавства, тому твердження позивача про те, що факт укладання 29.01.2003 р. угоди купівлі-продажу між ПП ТПК «Укрпромавто»та ТОВ фірма «Іннес»встановлений у ході розслідування кримінальної справи № 22-224 на підставі податкової накладної №29-2 від 29.01.2003 р. та видаткової накладної №29 від 29.01.2003 р. є безпідставним.

Відносно посилання на ніби-то встановлений органами досудового слідства факт «вчинення угоди купівлі-продажу»(без наявності самої угоди) слід звернутись до положень ст. 72 КАС України, в який наданий вичерпний перелік підстав для звільнення від доказування. Рішення органів досудового слідства у цьому переліку відсутні.

Крім того, згідно постанови місцевого Жовтневого районного суду м. Харкова від 25.05.2006 р., свідоцтво про державну реєстрацію підприємства платником ПДВ підлягають скасуванню з моменту перереєстрації, а саме - з 3.02.2003 р. Таким чином 29.01.2003 р. угода купівлі-продажу, яку позивач наполягає визнати недійсною, була укладена право- та дієздатною юридичною особою, яка у повному обсязі відповідає поняттю суб'єкта господарювання, вказаному у ст. 55 ГК України.

Позивачем не надано жодних доказів необґрунтованого оформлення гр.Чухуа О.П. податкової накладної № 29-2 від 29.01.2003 р. Посилання позивача на рішення Жовтневого райсуду м. Харкова по справі № 2-а-173-06 що до скасування свідоцтва про державну реєстрацію ПП ТПК «Укрпромавто»та про реєстрацію підприємства платником ПДВ свідчить, зі слів позивача, про те, що «права та обов'язки засновника цього підприємства були передані гр. Чухуа О.П. 3.02.2003 р. Таким чином податкова накладна № 29-1 від 21.01.2003р. заповнена в порушення ЗУ «Про податок на додану вартість», «Порядку заповнення податкової накладної» та внаслідок чого є недійсною».

Але оформлення податкової накладної не віднесено до виключної компетенції засновників господарських товариств. Податкова накладна може бути підписана іншою уповноваженою особою, наприклад - керівником виконавчого органу товариства і т. ін.

Крім того, згідно п.2 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.1997 р. №165 (із змінами та доповненнями), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі. Станом на 29.01.2003 р. юридична особа ПП ТПК «Укрпромавто»офіційно зареєстрована в усіх державних установах.

Позивачем не були надані установчі документи ПП ТПК «Укрпромавто», які були скасовані з моменту перереєстрації 03.02.2003р., судом першої інстанції також не були вони витребувані, тому у суду була відсутня можливість встановити факт оформлення гр. Чухуа О.П. податкової накладної №29-2 від 29.01.2003р.

Судом першої інстанції помилково зроблений висновок, що в результаті скасування державної реєстрації ПП ТПК «Укрпромавто»не мало статусу юридичної особи, тобто не мало правоздатності та дієздатності, необхідних для укладення угод, і тому ТОВ фірма «Іннес»29.01.2003р. ніяк не могло отримати товар від ПП ТПК «Укрпромавто».

В матеріалах справи є декларація з податку на прибуток ПП ТПК «Укрпромавто»(том 1, арк. 142) яка подана 13.02.2003р., після оформлення угоди, і є акти перевірки находження підприємства по юридичній адресі від 20.04.2003р. та від 21.04.2003р., які не підтверджують відсутність підприємства по юридичній адресі на момент поставки товару ТОВ фірмі «Іннес».

Судом першої інстанції також помилково зроблений висновок, що спірну угоду 2-й відповідач уклав з метою завищення своїх валових витрат, податкового кредиту та зменшення оподатковує мого прибутку, що завдало шкоди державному бюджету та інтересам суспільства, так як в матеріалах справи (том 1, арк. 13, 133) є акт зустрічної перевірки ТОВ фірми «Іннес», яка проводилась з 04.07.2003р. по 21.07.2003р. де вказано, що ТОВ фірма «Іннес»є посередником реалізованої продукції, а поставщиком є ПП ТПК «Укрпромавто», що по податку на додану вартість за лютий –березень 2003р. (період перевірки) згідно поданих документів порушень діючого законодавства не встановлено.

Перевірка податковим органом 1-го відповідача у 2003р. щодо дотримання податкового законодавства не проводилась. Судом першої інстанції при розгляді справи не досліджувались факти сплати відповідачами податків, тому позивачем не доведено порушення податкового законодавства з боку 1-го та 2-го відповідачів і умислу по оспорюваній угоді на приховування від оподаткування прибутків та доходів, тобто вказана угода та господарське зобов'язання за нею не були вчинені з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Крім того, положення стст.207 та 208 ГК слід застосовувати з ура хуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідо мо суперечною інтересам дер жави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і ви знання такого правочину не дійсним судом не вимагаєть ся. Органи державної подат кової служби, вказані в аб заці першому ст.10 закону «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звер татись до судів із позовами про стягнення в доход держа ви коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інте ресам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задово лення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині су дового рішення.

          Судом першої інстанції також необґрунтовано і неправомірно стягнуто з ТОВ фірми «Іннес»в доход державного бюджету 20253098,00 грн., так як санкції, встановлені ч.1 ст.208 цього кодексу, не мо жуть застосовуватися як сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення пра вочину.

Частиною 1 ст.208 ГК пе редбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може б застосована виключно рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст. 238 ГК. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК. –протягом шести місяців з дня виявлення  порушення, але не пізніше як через один рік  з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження в матеріалах справи. Постанова суду першої інстанції необґрунтована, не відповідає матеріалам справи та діючому законодавству, підлягає скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 195, 196, п.3 ст.198, 206, 207, п. 4 ст. 202, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів апеляційного господарського суду одностайно

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Постанову господарського суду Харківської області від 26 вересня 2006р. по адміністративній справі № АС-42/315-06 скасувати та прийняти нову.

У позові відмовити.

Роз'яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

           Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді