Рішення

від 21.10.2014 по справі 911/3640/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р. Справа № 911/3640/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння»

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність»

про стягнення 143778,20 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: Холодило П.В. (довіреність № 117 від 14.08.2014 р.);

від відповідача: Крижов С.В. (довіреність б/н від 26.05.2014 року).

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння» до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність» про стягнення 143778,20 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.08.2014 року порушено провадження у справі № 911/3640/14 та призначено справу до розгляду на 16.09.2014 року.

В судовому засіданні, яке відбулось 16.09.2014 року, відповідачем надно назперечення на позов. У зв'язку з чим, в судовому засіданні 16.09.2014 року оголошувалась перерва в розгляді справи до 30.09.2014 року.

В судове засідання, яке відбулось 30.09.2014 року, представник відповідача не з'явився, відповідач про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. У зв'язку з чим, розгляд справи відкладався до 21.10.2014 року.

В судовому засіданні 21.10.2014 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав додаткові пояснення на заперечення відповідача.

Відповідач в судове засідання 21.10.2014 року повторно не з'явився, вимог суду не виконав, у зв'язку з чим, суд розглядає справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонами докази та пояснення, суд

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння» (позивач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Співдружність» (відповідач) 07.04.2014 року було укладено Договір № К-07042014-1 поставки кукурудзи (надалі - Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору відповідач зобов'язувався поставити в строк до 10.04.2014 року на умовах ЕХW (Зерновий склад - СТОВ «Співдружність» місцезнаходження - вул. Поповича, 41-А, смт. Рокитне, Рокитнянський р-н, Київська обл.) згідно з Інкотермс 2010 кукурудзу врожаю 2013 року (надалі - Зерно) в фізичній вазі кількістю 1000 тонн +/- 5 по ціні 2250,00 грн. за одну тону загальною вартістю 2 250 000,00 грн.

На виконання умов вищенаведеного Договору відповідач 07.04.2014 року поставив позивачу Зерно у кількості 1000 тонн вартістю 2 250 000,00 грн. за видатковою накладною № 204 від 07.04.2014 року, податковою накладною № 12 від 07.04.2014 року, актом № 8 приймання-передавання зерна від 07.04.2014 року, а також складською квитанцією на зерно № 72 від 07.04.2014 року.

В свою чергу, позивач відповідно до Договору та рахунку-фактури № 164 від 07.04.2014 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 2 250 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 166 від 08.04.2014 року, що підтверджується копією виписки з особового рахунку від 08.04.2014 року.

Однак, коли позивач розпочав підготовку до відвантаження поставленого відповідачем Зерна, було встановлено, ще вказане Зерно всупереч п. 3.1. Договору не відповідає якісним показникам, встановленим ДСТУ 4525:2006 «Кукурудза. Технічні умови», затвердженому і введеному в дію наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 21.03.2008 року № 101, а саме Зерно має різкий, не властивий кукурудзі запах, ще унеможливлює його будь-яке використання за призначенням.

У зв'язку з чим, 30.04.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до якої відповідач визнав що поставка Зерна у кількості 1000 тонн була здійснена з показниками якості, що не відповідають умовам Договору, а також відповідач зобов'язався в строк до 08.05.2014 року повернути позивачу сплачені останнім грошові кошти за неякісну кукурудзу у сумі 2 250 000,00 грн., в тому числі ПДВ 375 000,00 грн., шляхом перерахування їх на поточний рахунок позивача.

В свою чергу, позивач після перерахування відповідачем грошових коштів у розмірі та у строк, зазначені у п. 1.1 цієї Додаткової угоди до Договору, здійснює повернення відповідачу поставленого останнім Зерна в фізичний вазі кількістю 1000 тонн (+/- 5) відсотків за вибором позивача з фактичними показниками по якості, що існують на дату повернення, а відповідач зобов'язується прийняти від позивача Зерно у зазначеній кількості на зерновому складі відповідача, що знаходиться за адресою: 09600, Київська область, Рокитнянський район, смт. Рокитне, вул. Поповича, буд. 41, корпус А. Відповідач бере на себе зобов'язання всіляко сприяти позивачу у здійсненні документального оформлення повернення Зерна, що передбачене п. 1.2 цієї додаткової угоди до Договору.

Відповідно до п. 1.1. Додаткової угоди до Договору встановлено, що Постачальник зобов'язується у термін до 08.05.2014 року включно повернути Покупцю сплачені ним грошові кошти за неякісне Зерно у сумі 2 250 000,00 грн., в тому числі ПДВ 375 000,00 грн., шляхом перерахування на поточний рахунок Покупця, зазначений у цій Додатковій угоді в розділі «Місцезнаходження та банківські реквізити Сторін». У разі порушення Постачальником своїх зобов'язань з повернення Покупцю передбачених цим пунктом Додаткової угоди грошових коштів, Постачальник повинен сплатити Покупцю штраф у розмірі 1% (одного відсотка) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Однак, відповідач своєчасно та в повному обсязі визначені в п.1.1 Додаткової угоди грошові кошти не перерахував, здійснив повернення частини зазначених грошових коштів у сумі 212 770,00 грн. 08.05.2014 року, решту грошових коштів у сумі 2 037 230,00 грн. перерахував лише 15.05.2014 року, що підтверджується рахунком на оплату № 6 від 30.04.2014 року та копіями виписок з особового рахунку від 08.05.2014 року, 15.05.2014 року.

У зв'язку з простроченням відповідачем сплати визначених п.1.1. Додаткової угоди до Договору грошових коштів у сумі 2 037 230,00 грн., позивач просить сягнути з відповідача штраф в сумі 142 606,10 грн., що становить 1% за кожен день прострочення за 7 днів прострочення (з 09.05.2014 року по 15.05.2014 року) та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути 3% річних від простроченої суми за 7 днів прострочення (з 09.05.2014 року по 15.05.2014 року), що за його розрахунком складає 1172,10 грн.

Відповідач у відзиві проти позову заперечував, посилаючись на неправомірність нарахування штрафу у відсотковому відношенні до суми простроченого грошового зобов'язання за кожен день прострочення, вважає, що відповідний різновид неустойки за кожен день прострочення є пенею, розмір якої обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ.

Також, відповідач у відзиві зазначає, що прострочення сплати спірної суми тривало 6 днів, а не 7 днів, як зазначено в розрахунку позивача, тому відповідні нарахування пені та 3% річних мають проводитись за 6 днів прострочення.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Дослідивши викладені в позові обставини та враховуючи заперечення відповідача, судом встановлено, що з огляду на п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином, день фактичної оплати (15.05.2014 року) в період прострочення не включається і оскільки, фактична сплата відбулась 15.05.2014 року, період прострочення тривав з 09.05.2014 року по 14.05.2014 року, тобто 6 днів. Крім того, оскільки в п.1.1. Додаткової угоди до Договору встановлено, що Постачальник зобов'язується у термін до 08.05.2014 року включно повернути грошові кошти, з огляду на вищенаведений п. 1.9 Постанови № 14, прострочення настає з наступного дня, як і зазначено в розрахунку позову - 09.05.2014 року.

Як передбачено п. 4 Листа Вищого господарського суду від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 року та постанова Вищого господарського суду України від 12.06.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 №42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08.

Таким чином, чинне законодавство допускає одночасне стягнення з боржника пені та штрафу, в тому числі за порушення грошового зобов'язання.

В той же час, згідно Листа Верховного Суду від 01.07.2014 року «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» визначено, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, та враховуючи, що норми Господарського кодексу України не містять визначення наведених в ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України штрафних санкцій, таких як пеня, штраф, неустойка, суд при вирішенні спору керується відповідними визначеннями, наведеними в ст. 549 Цивільного кодексу України.

З отгляду на позицію Верховного Суду України, викладену в Листі від 01.07.2014 року «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві», законодавець визначив наведені в ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України ознаки штрафу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов'язання можливості їх змінювати.

Враховуючи, що умовами Додаткової угодо до Договору, на чому наголошує позивач, передбачено стягнення саме штрафу в розмірі 1% від суми простроченого грошового зобов'язання, у суду відсутні підстави змінювати кваліфікацію відповідного різновиду неустойки (штрафної санкції) на пеню.

В той же час, враховуючи імперативний характер визначення поняття штрафу, наведеного в ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, який на відміну від пені, має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, зазначення в договорі триваючого характеру штрафу суперечить чинному законодавству.

Таким чином, з огляду на умови укладеного між сторонами договору (Додаткової угоди до Договору) та норми чинного законодавства, до відповідача підлягає застосуванню одноразовий штраф в розмірі 1% від суми простроченого зобов'язання, який вичерпується настанням факту порушення зобов'язання.

При цьому, суд звертає увагу позивача на неправильне тлумачення норм ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, оскільки наведене в них різноманіття штрафних санкцій за вибором сторін має відповідати визначеним законодавством поняттям кожного виду штрафної санкції.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню штраф в розмірі 1% від простроченої суми одноразово, що складає 20372,30 грн.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає частковому задоволенню за 6 днів прострочення, що складає за розрахунком суду 1004,66 грн. (перевірено за допомгою калькулятора штрафни санкцій бази «Ліга»).

Щодо наведеного у відзиві клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає, що виходячи з розміру штрафу та 3% річних, які підлягають стягненню за наслідками розгляду спору і є значно меншими від заявлених в позові, відсутня підстави для їх зменшення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача одноразового штрафу та 3% річних за 6 днів прострочення. В решті позов задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області,

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «СПІВДРУЖНІСТЬ» (09600, Київська обл., Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул Поповича, 41а, код 24886652) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння» (01024, м. Київ, вул Богомольця, 7/14, прим. 182, кім. 63, код 33717679) штраф в сумі 20372,30 (двадцять тисяч триста сімдесят дві) грн., 3% річних в сумі 1004,66 (одна тисяча чотири) грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 427,54 (чотириста двадцять сім) грн.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено:24.10.2014 р.

Суддя Карпечкін Т.П.