Постанова

від 21.01.2015 по справі 911/3640/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р. Справа№ 911/3640/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Цой Д.С.,

за участю представників:

позивача: Холодило П.В. - за довіреністю від 12.01.2015 № 217-6;

відповідача: Крижков С.В. - за довіреністю від 26.05.2014 № б/н,

розглянувши матеріали апеляційної скарги сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність»

на рішення господарського суду Київської області від 21.10.2014

у справі № 911/3640/14 (суддя Карпечкін Т.П.),

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння»

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність"

про стягнення 143 778,20 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 21.10.2014 р. у справі № 911/3640/14 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з сільськогосподарського ТОВ «Співдружність» на користь ТОВ «Сонячне насіння» штраф в сумі 20 372,30 грн; 3 % річних - 1 004,66 грн і витрати по сплаті судового збору - 427,54 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2014 р. у справі № 911/3640/14 шляхом вилучення з описової та мотивувальної частин рішення тексту, у якому місцевий суд зробив висновки щодо якості зерна.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 р. у справі № 911/3640/14 прийнято апеляційну скаргу сільськогосподарського ТОВ «Співдружність» до провадження та призначено її до розгляду за участю уповноважених представників сторін на 17 грудня 2014 р.

В судовому засіданні 17 грудня 2014 р. господарським судом оголошено перерву до 21 січня 2015 р.

Ухвалою від 17.12.2014 р. господарським судом апеляційної інстанції задоволено клопотання сторін справи та продовжено строк розгляду спору в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях надав пояснення, якими заперечив проти доводів, викладених в скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Представник відповідача у судових засіданнях надав пояснення, якими підтримав доводи, викладені в скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07 квітня 2014 р. між сільськогосподарським ТОВ «Співдружність», як постачальником, та ТОВ «Сонячне насіння», як покупцем, укладено договір № К-07042014-1 (далі - договір), згідно з яким постачальник зобов'язується поставити в термін до 10 квітня 2014 р., включно, (п. 4.2 договору) кукурудзу врожаю 2013 р. в фізичній вазі кількістю 1000 тон +/- 5 % від цієї кількості за вибором покупця (далі - зерно), а покупець зобов'язується прийняти та сплатити постачальникові його вартість (п. 1.1 договору).

Розділом 3 договору передбачена якість зерна.

Згідно з п. 4.3 договору поставка постачальником зерна покупцеві підтверджується видатковою накладною постачальника на відпуск зерна, складською квитанцією, виданою зерновим складом покупцеві і оформлюється підписанням сторонами та зерновим складом трьохстороннього акту приймання-передачі зерна.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Також судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач поставив, а позивач отримав зерно в кількості 1000 тон загальною вартістю 2 250 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 07.04.2014 р. № 204, актом приймання-передавання зерна від 07.04.2014 р. № 8 та складською квитанцією на зерно від 07.04.2014 р. № 72 (а.с. 17, 19-20).

Позивач отримане зерно оплатив в повному обсязі, про що свідчить платіжне доручення від 08.04.2014 № 166 (а.с. 22)

30 квітня 2014 року між сторонами справи укладено додаткову угоду від 30.04.2014 до договору (далі - додаткова угода).

На підставі п. 1 додаткової угоди відповідач був зобов'язаний в термін до 08 травня 2014 року, включно, повернути позивачеві грошові кошти в сумі 2 250 000,00 грн, які були сплачені ним за зерно отримане згідно з вищевказаними первинними бухгалтерськими документами.

Також, п. 1.1 додаткової угоди передбачено, що у разі порушення постачальником своїх зобов'язань з повернення покупцеві передбачених цим пунктом додаткової угоди грошових коштів, постачальник повинен сплатити покупцеві штраф в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Спір між сторонами справи виник у зв'язку з порушенням відповідачем терміну, встановленого п. 1.1 додаткової угоди для повернення грошових коштів. Відповідач частину коштів в сумі 212 770,00 грн перерахував 08 травня 2014 р., а решту 2 037 230,00 грн із простроченням - 15 травня 2014 р., що підтверджується копіями виписок з поточного рахунку ТОВ «Сонячне насіння» від 08.05.2014 р. і від 15.05.2014 р. (а.с. 25-26).

У зв'язку з вищенаведеним, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу, передбаченого п. 1.1 додаткової угоди, в сумі 142 606,10 грн та трьох відсотків річних в сумі 1 172,10 грн.

За приписом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Отже, враховуючи положення наведених вище норм матеріального права, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що п. 1.1 додаткової угоди забезпечено виконання відповідачем зобов'язання неустойкою у вигляді саме штрафу, розмір якого складає 1 % від суми від суми простроченого платежу, тобто від 2 037 230,00 грн.

Також, місцевий суд вірно врахував правовий висновок Верховного Суду України, який міститься в листі від 01.07.2014 р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві», про те, що штраф має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Таким чином, з огляду на те, що відповідач порушив зобов'язання за додатковою угодою, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 20 372,30 грн, що складає 1 % від простроченої суми, що підлягала поверненню.

Колегія суддів відносно позовної вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 1172,10 грн, за період часу з 09 по 15 травня 2014 року, тобто за 7 днів, зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим судом також вірно враховані роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України, викладені в п. 1.9 постанови від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», про те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що 3 % річних підлягають нарахуванню за 6 днів, тобто за період часу прострочення з 09 по 14 травня 2014 року, включно. Таким чином, рішення місцевого суду щодо часткового задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1 004,66 грн є законним і обґрунтованим. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок 3 % річних, здійснений місцевим господарським судом, та встановлено його арифметичну правильність.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в місцевий суд у своєму рішенні послався на п. 1 додаткової угоди, в якій зазначено наступне: «1. Сторони підтверджують, що 07.04.2014 року постачальником згідно договору була здійснена поставка покупцю зерна в фізичній вазі кількістю 1000 (одна тисяча) тон з показниками з якості, що не відповідають умовам договору.».

При цьому, колегія відзначає, що спір між сторонами даного судового процесу не пов'язаний із якістю зерна, поставленого відповідачем позивачеві на підставі договору від 07.04.2014 р. № К-07042014-1 згідно з видатковою накладною від 07.04.2014 р. № 204, актом приймання-передавання зерна від 07.04.2014 р. № 8 та складською квитанцією на зерно від 07.04.2014 р. № 72. Відтак, якість такого зерна не є об'єктом дослідження та оцінки у даній справі.

Також, колегією встановлено, що господарський суд Київської області в рішенні від 21.10.2014 р. у справі № 911/3640/14 не досліджував і не давав оцінки будь-яким доказам щодо якості зерна, поставленого за видатковою накладною від 07.04.2014 р. № 204, і не встановлював відповідність якості поставленого зерна умовам, передбаченим п. 3.1 договору.

Крім того, пунктом 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

За приписами частин 1 і 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Виходячи з вищенаведених роз'яснень Пленуму касаційної інстанції та норм процесуального законодавства, при перегляді рішення місцевого суду, яке є вірним, але недостатньо обґрунтованим, апеляційна інстанція у своїй постанові повинна виправити такі недоліки та мотивувати відповідне рішення у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, які підтверджуються належними і допустимими доказами у конкретній справі.

Стосовно повноважень суду апеляційної інстанції щодо зміни рішення місцевого суду, то такі зміни можуть полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (Науково-практичний коментар до статті 103 ГПК України).

Таким чином, суд апеляційної інстанції не має право змінити рішення місцевого суду шляхом вилучення з мотивувальної його частини тексту, як того просить апелянт.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Київської області від 21.10.2014 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність» на рішення господарського суду Київської області від 21.10.2014 р. у справі № 911/3640/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 21.10.2014 р. у справі № 911/3640/14 залишити без змін.

3. Справу № 911/3640/14 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич