Постанова

від 20.10.2014 по справі 826/19357/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 жовтня 2014 року 14:00 № 826/19357/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Саліта» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Саліта» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Компанія «Саліта») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києва) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 26 листопада 2013 року №93426552208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року зазначений адміністративний позов залишено без розгляду.

За результатами розгляду апеляційної скарги позивача, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2014 року ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року скасована, а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року справа прийнята до провадження судді Кузьменко А.І. та призначена до судового розгляду на 03 вересня 2014 року.

У судове засідання 03 вересня 2014 року представник позивача не з'явився, в зв'язку з чим суд відклав розгляд справи на 11 вересня 2014 року.

У судовому засіданні 11 вересня 2014 року судом оголошувалась перерва до 22 вересня 2014 року.

У судовому засіданні 22 вересня 2014 року представник позивача наполягав на задоволенні позову. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частин 4 та 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 22 вересня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 05 по 11 листопада 2013 року згідно з нормами підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, у зв'язку з надходженням податкової інформації листом від ГУ Міндоходів у м. Києві від 27 вересня 2013 року №9071/7/26-15-22-12-07 та на підставі наказу начальника ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києва від 05 листопада 2013 року №2183 посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Компанія «Саліта» (код за ЄДРПОУ 31867397) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» (код за ЄДРПОУ 38544293) за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2013 року.

За результатами перевірки складно Акт №639/26-55-22-08/31867397 від 12 листопада 2013 року (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в деклараціях з податку на додану вартість всього в загальній сумі 323239,90 грн., у тому числі по періодах: за лютий 2014 року на суму 19820,24 грн., за березень 2013 року на суму 53587,60 грн., за квітень 2013 року на суму 83196,90 грн., за травень 2013 року на суму 34091,48 грн., за червень 2013 року на суму 106544,78 грн., за липень 2013 року на суму 25998,90 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки, 15 листопада 2013 року ТОВ «Компанія «Саліта» подало заперечення, за результатами розгляду яких листом від 21 листопада 2013 року №22908/10/26-55-22-08-10 висновки Акта перевірки залишено без змін.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 26 листопада 2013 року податкового повідомлення - рішення №93426552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 323240,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 80810,00 грн.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення сум грошових зобов'язань по податку на додану вартість, ТОВ «Компанія «Саліта» звернулось з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування позову суб'єкт господарювання посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) договору, укладеного між ним та його контрагентом, фактично ґрунтується на неналежних доказах - акті податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2013 року. Крім того, ТОВ «Компанія «Саліта» зазначає, що будь-яких рішень судів щодо визнання правочинів недійсними так само як і вироків суду, якими б посадові особи ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» визнавались винними у вчиненні кримінальних діянь, зокрема, щодо ухилення від сплати податків, податковим органом не зазначено. Крім того, під час розгляду справи позивачем надано копію листа ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 25 лютого 2014 року №9516/10/26-55-22-08-10 «Про розгляд заперечень до акту ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» (код за ЄДРПОУ 38544293) від 07 жовтня 2013 року №1456/26-55-22-08/38544293» згідно з якими висновки акту від 07 жовтня 2013 року №1456/26-55-22-08/38544293 підлягають спростуванню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме Акті ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 07 жовтня 2013 року №1456/26-55-22-08/38544293 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» при здійсненні фінансово-господарських відносив з платниками податків за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2013 року».

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та вбачається з Акту перевірки, до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, платником податків - позивачем включені суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних, виписаних ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» за результатами виконання договору поставки №13-041 від 11 лютого 2013 року.

Відповідно до змісту названого договору постачальник (ТОВ «Вікторія Трейд Плюс») продає, а замовник (позивач) купує товар у кількості та асортименті, згідно видаткових накладних, які вважатимуться невід'ємними частинами даного договору, протягом всього строку дії договору.

Ціни за одиницю або партію товару визначається згідно видаткових накладних. Вартість всієї кількості товару визначається згідно видаткових накладних.

На виконання названого договору сторонами складено та підписано:

видаткові накладні від 11 лютого 2013 року №10 на суму 6434,00 грн. (в тому числі ПДВ 1072,33 грн.), від 14 лютого 2013 року №17 на суму 43480,16 грн. (в тому числі ПДВ 7246,69 грн.), від 18 лютого 2013 року №29 на суму 36831,90 грн. (в тому числі ПДВ 6138,65 грн.), від 21 лютого 2013 року №47 на суму 32175,38 грн. (в тому числі ПДВ 5362,56 грн.), від 01 березня 2013 року №4 на суму 6179,00 грн. (в тому числі ПДВ 1029,83 грн.), від 07 березня 2013 року №58 на суму 56837,45 грн. (в тому числі ПДВ 9472,91 грн.), від 11 березня 2013 року №102 на суму 55560,00 грн. (в тому числі ПДВ 9260,00 грн.), від 14 березня 2013 року №129 на суму 55357,48 грн. (в тому числі ПДВ 9309,58 грн.), від 20 березня 2013 року №203 на суму 53958,10 грн. (в тому числі ПДВ 8993,02 грн.), від 21 березня 2013 року №206 на суму 34953,12 грн. (в тому числі ПДВ 5825,52 грн.), від 28 березня 2013 року №235 на суму 58180,45 грн. (в тому числі ПДВ 9696,74 грн.), від 01 квітня 2013 року №17 на суму 17874,24 грн. (в тому числі ПДВ 2979,24 грн.), від 01 квітня 2013 року №18 на суму 58885,08 грн. (в тому числі ПДВ 9814,18 грн.), від 04 квітня 2013 року №60 на суму 59303,38 грн. (в тому числі ПДВ 9883,90 грн.), від 04 квітня 2013 року №61 на суму 48884,40 грн. (в тому числі ПДВ 8147,40 грн.), від 08 квітня 2013 року №98 на суму 59581,08 грн. (в тому числі ПДВ 9930,18 грн.), від 11 квітня 2013 року №153 на суму 58701,24 грн. (в тому числі ПДВ 9783,54 грн.), від 18 квітня 2013 року №220 на суму 57985,50 грн. (в тому числі ПДВ 9664,25 грн.), від 22 квітня 2013 року №279 на суму 38538,00 грн. (в тому числі ПДВ 6423,00 грн.), від 25 квітня 2013 року №311 на суму 59377,50 грн. (в тому числі ПДВ 9896,25 грн.), від 29 квітня 2013 року №339 на суму 40050,97 грн. (в тому числі ПДВ 6675,16 грн.), від 07 травня 2013 року №21 на суму 5224,00 грн. (в тому числі ПДВ 870,67 грн.), від 13 травня 2013 року №70 на суму 49423,66 грн. (в тому числі ПДВ 8237,28 грн.), від 16 травня 2013 року №101 на суму 36814,92 грн. (в тому числі ПДВ 6135,82 грн.), від 20 травня 2013 року №151 на суму 34572,92 грн. (в тому числі ПДВ 5762,15 грн.), від 23 травня 2013 року №197 на суму 43781,88 грн. (в тому числі ПДВ 7296,98 грн.), від 27 травня 2013 року №223 на суму 34731,52 грн. (в тому числі ПДВ 5788,59 грн.), від 01 червня 2013 року №3 на суму 29284,10 грн. (в тому числі ПДВ 4880,68 грн.), від 01 червня 2013 року №4 на суму 55448,93 грн. (в тому числі ПДВ 9241,49 грн.), від 06 червня 2013 року №33 на суму 57820,80 грн. (в тому числі ПДВ 9636,80 грн.), від 10 червня 2013 року №108 на суму 58608,07 грн. (в тому числі ПДВ 9768,01 грн.), від 13 червня 2013 року №116 на суму 59904,72 грн. (в тому числі ПДВ 9984,12 грн.), від 13 червня 2013 року №117 на суму 56713,20 грн. (в тому числі ПДВ 9452,20 грн.), від 17 червня 2013 року №137 на суму 59219,16 грн. (в тому числі ПДВ 9869,86 грн.), від 25 червня 2013 року №210 на суму 58868,72 грн. (в тому числі ПДВ 9811,45 грн.), від 25 червня 2013 року №211 на суму 59715,67 грн. (в тому числі ПДВ 9952,61 грн.), від 25 червня 2013 року №212 на суму 59892,19 грн. (в тому числі ПДВ 9982,03 грн.), від 25 червня 2013 року №213 на суму 57655,60 грн. (в тому числі ПДВ 9609,27 грн.), від 27 червня 2013 року №235 на суму 26137,52 грн. (в тому числі ПДВ 4356,25 грн.), від 01 липня 2013 року №5 на суму 59849,74 грн. (в тому числі ПДВ 9974,96 грн.), від 18 липня 2013 року №172 на суму 40223,58 грн. (в тому числі ПДВ 6703,93 грн.), від 25 липня 2013 року №238 на суму 55920,12 грн. (в тому числі ПДВ 9320,02 грн.);

- податкові накладні №10 від 11 лютого 2013 року на суму 6434,00 грн. (в тому числі ПДВ 1072,33 грн.), №17 від 14 лютого 2013 року на суму 43480,16 грн. (в тому числі ПДВ 7246,69 грн.), №29 від 18 лютого 2013 року на суму 36831,90 грн. (в тому числі ПДВ 6138,65 грн.), №47 від 21 лютого 2013 року на суму 32175,38 грн. (в тому числі ПДВ 5362,56 грн.), №4 від 01 березня 2013 року на суму 6179,00 грн. (в тому числі ПДВ 1029,83 грн.), №58 від 07 березня 2013 року на суму 56837,45 грн. (в тому числі ПДВ 9472,91 грн.), №102 від 11 березня 2013 року на суму 55560,00 грн. (в тому числі ПДВ 9260,00 грн.), №129 від 14 березня 2013 року на суму 55357,48 грн. (в тому числі ПДВ 9309,58 грн.), №203 від 20 березня 2013 року на суму 53958,10 грн. (в тому числі ПДВ 8993,02 грн.), №206 від 21 березня 2013 року на суму 34953,12 грн. (в тому числі ПДВ 5825,52 грн.), №235 від 28 березня 2013 року на суму 58180,45 грн. (в тому числі ПДВ 9696,74 грн.), №17 від 01 квітня 2013 року на суму 17874,24 грн. (в тому числі ПДВ 2979,24 грн.), №18 від 01 квітня 2013 року на суму 58885,08 грн. (в тому числі ПДВ 9814,18 грн.), №60 від 04 квітня 2013 року на суму 59303,38 грн. (в тому числі ПДВ 9883,90 грн.), №61 від 04 квітня 2013 року на суму 48884,40 грн. (в тому числі ПДВ 8147,40 грн.), №98 від 08 квітня 2013 року на суму 59581,08 грн. (в тому числі ПДВ 9930,18 грн.), №153 від 11 квітня 2013 року на суму 58701,24 грн. (в тому числі ПДВ 9783,54 грн.), №220 від 18 квітня 2013 року на суму 57985,50 грн. (в тому числі ПДВ 9664,25 грн.), №279 від 22 квітня 2013 року на суму 38538,00 грн. (в тому числі ПДВ 6423,00 грн.), №311 від 25 квітня 2013 року на суму 59377,50 грн. (в тому числі ПДВ 9896,25 грн.), №339 від 29 квітня 2013 року на суму 40050,97 грн. (в тому числі ПДВ 6675,16 грн.), №21 від 07 травня 2013 року на суму 5224,00 грн. (в тому числі ПДВ 870,67 грн.), №70 від 13 травня 2013 року на суму 49423,66 грн. (в тому числі ПДВ 8237,28 грн.), №101 від 16 травня 2013 року на суму 36814,92 грн. (в тому числі ПДВ 6135,82 грн.), №151 від 20 травня 2013 року на суму 34572,92 грн. (в тому числі ПДВ 5762,15 грн.), №197 від 23 травня 2013 року на суму 43781,88 грн. (в тому числі ПДВ 7296,98 грн.), №223 від 27 травня 2013 року на суму 34731,52 грн. (в тому числі ПДВ 5788,59 грн.), №3 від 01 червня 2013 року на суму 29284,10 грн. (в тому числі ПДВ 4880,68 грн.), №4 від 01 червня 2013 року на суму 55448,93 грн. (в тому числі ПДВ 9241,49 грн.), №33 від 06 червня 2013 року на суму 57820,80 грн. (в тому числі ПДВ 9636,80 грн.), №108 від 10 червня 2013 року на суму 58608,07 грн. (в тому числі ПДВ 9768,01 грн.), №116 від 13 червня 2013 року на суму 59904,72 грн. (в тому числі ПДВ 9984,12 грн.), №117 від 13 червня 2013 року на суму 56713,20 грн. (в тому числі ПДВ 9452,20 грн.), від 17 червня 2013 року №137 на суму 59219,16 грн. (в тому числі ПДВ 9869,86 грн.), №210 від 25 червня 2013 року на суму 58868,72 грн. (в тому числі ПДВ 9811,45 грн.), від 25 червня 2013 року №211 на суму 59715,67 грн. (в тому числі ПДВ 9952,61 грн.), №212 від 25 червня 2013 року на суму 59892,19 грн. (в тому числі ПДВ 9982,03 грн.), №213 від 25 червня 2013 року на суму 57655,60 грн. (в тому числі ПДВ 9609,27 грн.), №235 від 27 червня 2013 року на суму 26137,52 грн. (в тому числі ПДВ 4356,25 грн.), №5 від 01 липня 2013 року на суму 59849,74 грн. (в тому числі ПДВ 9974,96 грн.), №172 від 18 липня 2013 року на суму 40223,58 грн. (в тому числі ПДВ 6703,93 грн.), №238 від 25 липня 2013 року на суму 55920,12 грн. (в тому числі ПДВ 9320,02 грн.).

Проте, відповідно до акту №1456/26-55-22-08/38544293 від 07 жовтня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» при здійсненні фінансово-господарських відносив з платниками податків за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2013 року» податковим органом встановлено, що правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Аналізуючи обґрунтованість таких висновків податкового органу, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, який набрав чинності 16 грудня 2011 року та діяв до 01 березня 2014 року (далі - Порядок №1379), податкову накладну складає та заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2. Порядку №1379).

Одночасно відповідно до положень пункту 6.3 Порядку №1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначається, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений понесеними (сплаченими) витратами і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

На підтвердження фактів виконання позивачем та його контрагентом своїх договірних зобов'язань (поставки товарів та відповідно оплати їх вартості) за вказаним вище договором позивачем надані суду оригінали та копії первинних і розрахункових документів.

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони підтверджують факт отримання позивачем товарів від ТОВ «Вікторія Трейд Плюс». Наявні ж в матеріалах податкові накладні, що були виписані названим контрагентом на ім'я позивача за результатами поставки товарів, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Крім того, позивачем надано первинні документи, а саме видаткові накладні та виписки з банку, які підтверджують здійснення позивачем реалізації товарів, які або були придбані у ТОВ «Вікторія Трейд Плюс», або були використані під час вироблення позивачем товарів, які у подальшому реалізовані третім особам.

Натомість, відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірного правочину. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 ПК України.

Також відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих , а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб .

Аналізуючи позицію податкового органу щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Вікторія Трейд Плюс», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 названого Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно частини 1 зазначеної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України може бути визнаний недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих відповідачем документів, в них відсутні будь-які докази того, що договір, який був укладений між позивачем та ТОВ «Вікторія Трейд Плюс», визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд приходить до висновку, що посадові особи відповідача при складанні акту перевірки вийшли за межі своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнали нікчемним договір, укладений між позивачем та його контрагентом.

В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (покупця - позивача) покладена відповідальність за здійснення фіктивного підприємництва - контрагентом (постачальником - ТОВ «Вікторія Трейд Плюс»), шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10 жовтня 2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, в іншій ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2012 року по справі № К/9991/14668/11, суд, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду будь-які належні докази нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «Компанія «Саліта» та ТОВ «Вікторія Трейд Плюс», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цього правочину не уповноваженою на те особою, при тому, що підставами для висновків щодо нікчемності такого правочину зазначено нікчемність угод, укладених між контрагентом позивача та його постачальниками по ланцюгу та ненадання первинних документів контрагентом позивача під час здійснення зустрічної звірки по такому платнику.

Крім того, під час розгляду справи судом з'ясовано, що висновки, викладені в акті від 07 жовтня 2013 року №1456/26-55-22-08/38544293 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» при здійсненні фінансово-господарських відносин з платниками податків за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2013 року» згідно листа ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 25 лютого 2014 року №9516/10/26-55-22-08-10 «Про розгляд заперечень до акту ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» від 07 жовтня 2013 року №1456/26-55-22-08/38544293» спростовані.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням -рішенням.

Відповідно до положень частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Як вбачається зі змісту прохальної частини позову, ТОВ «Компанія «Саліта» просить суд визнати недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 26 листопада 2013 року №93426552208.

У той же час, відповідно до пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7 вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

З огляду на положення пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням встановлених судом обставин, суд вважає за необхідне постановити рішення саме про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 26 листопада 2013 року №93426552208.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 26 листопада 2013 року №93426552208.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Саліта» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 27-Б, к. 18, код ЄДРПОУ 31867397) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 458 (чотириста п'ятдесят одна) грн. 81 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Кузьменко