Ухвала

від 04.12.2014 по справі 826/19357/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19357/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко А.І. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

04 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Саліта» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Саліта» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає безпідставними та необґрунтованими висновки податкового органу, що стали підставою для збільшення сум грошових зобов'язань по податку на додану вартість. Вважає, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) договору, укладеного між ним та його контрагентом, фактично ґрунтується на неналежних доказах - акті податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2013 року. Крім того, ТОВ «Компанія «Саліта» зазначає, що будь-яких рішень судів щодо визнання правочинів недійсними так само як і вироків суду, якими б посадові особи ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» визнавались винними у вчиненні кримінальних діянь, зокрема, щодо ухилення від сплати податків, податковим органом не зазначено.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 26 листопада 2013 року № 93426552208.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Піскун Ігор Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що у період з 05 по 11 листопада 2013 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Компанія «Саліта» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 639/26-55-22-08/31867397 від 12 листопада 2013 року, за змістом якого відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в деклараціях з податку на додану вартість всього в загальній сумі 323239,90 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, 15 листопада 2013 року ТОВ «Компанія «Саліта» подало заперечення, за результатами розгляду яких листом від 21 листопада 2013 року № 22908/10/26-55-22-08-10 висновки акта перевірки залишено без змін.

На підставі висновків перевірки ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 26 листопада 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 93426552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 323240,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 80810,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що за змістом акта перевірки відповідачем було встановлено, що до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, платником податків - позивачем включені суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних, виписаних ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» за результатами виконання договору поставки № 13-041 від 11 лютого 2013 року.

Відповідно до змісту названого договору постачальник (ТОВ «Вікторія Трейд Плюс») продає, а замовник (позивач) купує товар у кількості та асортименті, згідно видаткових накладних, які вважатимуться невід'ємними частинами даного договору, протягом всього строку дії договору.

Ціни за одиницю або партію товару визначається згідно видаткових накладних. Вартість всієї кількості товару визначається згідно видаткових накладних.

На виконання названого договору сторонами складено та підписано відповідні видаткові накладні, податкові накладні.

Проте, за висновками акту № 1456/26-55-22-08/38544293 від 07 жовтня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» при здійсненні фінансово-господарських відносин з платниками податків за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2013 року» податковим органом встановлено, що правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 14 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті 14 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 14 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, який набрав чинності 16 грудня 2011 року та діяв до 01 березня 2014 року, податкову накладну складає та заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2. Порядку № 1379).

Одночасно відповідно до положень пункту 6.3 Порядку № 1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість.

Таким чином, при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, за змістом якого за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 вказаного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення № 88).

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в листі № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року, за змістом якого податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений понесеними (сплаченими) витратами і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом першої інстанції було встановлено, що на підтвердження фактів виконання позивачем та його контрагентом своїх договірних зобов'язань (поставки товарів та відповідно оплати їх вартості) за вказаним вище договором позивачем надані суду первинні та розрахункові документи. Наявні податкові накладні, що були виписані названим контрагентом на ім'я позивача за результатами поставки товарів, за своїм змістом відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Враховуючи зміст вказаних документів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вони підтверджують факт отримання позивачем товарів від ТОВ «Вікторія Трейд Плюс».

Крім того, позивачем надано первинні документи, а саме: видаткові накладні та виписки з банку, які підтверджують здійснення позивачем реалізації товарів, які або були придбані у ТОВ «Вікторія Трейд Плюс», або були використані під час вироблення позивачем товарів, які у подальшому реалізовані третім особам.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірного правочину. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Також відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.

Щодо твердження податкового органу стосовно нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Вікторія Трейд Плюс», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 названого Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно частини 1 зазначеної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України може бути визнаний недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих відповідачем документів, в них відсутні будь-які докази того, що договір, який був укладений між позивачем та ТОВ «Вікторія Трейд Плюс», визнаний судом недійсним.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що посадові особи відповідача при складанні акту перевірки вийшли за межі своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнали нікчемним договір, укладений між позивачем та його контрагентом.

В силу пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку покладена відповідальність за здійснення фіктивного підприємництва контрагентом (постачальником ТОВ «Вікторія Трейд Плюс»), шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10 жовтня 2012 року в справі № К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Також, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2012 року по справі № К/9991/14668/11, суд, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем не було надано суду належні докази нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «Компанія «Саліта» та ТОВ «Вікторія Трейд Плюс», а також докази на підтвердження фактів підписання документів щодо цього правочину не уповноваженою на те особою, при тому, що підставами для висновків щодо нікчемності такого правочину зазначено нікчемність угод, укладених між контрагентом позивача та його постачальниками по ланцюгу та ненадання первинних документів контрагентом позивача під час здійснення зустрічної звірки по такому платнику.

Крім того, судом першої інстанції було з'ясовано, що висновки, викладені в акті від 07 жовтня 2013 року № 1456/26-55-22-08/38544293 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» при здійсненні фінансово-господарських відносин з платниками податків за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2013 року» згідно листа ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 25 лютого 2014 року № 9516/10/26-55-22-08-10 «Про розгляд заперечень до акту ТОВ «Вікторія Трейд Плюс» від 07 жовтня 2013 року № 1456/26-55-22-08/38544293» спростовані.

З урахуванням того, що судом першої інстанції було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Піскуна Ігоря Олександровича - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.