Постанова

від 17.10.2014 по справі 820/11288/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 жовтня 2014 р. № 820/11288/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рубан. В.В.,

за участі

секретаря судового засідання -Салацької Я.І.,

представника позивача - Попової Н.В.,

представника відповідача - Михайлової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізації і транспорту" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління механізації і транспорту", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 02.06.2014р. №0001722205 за формою "Р", яким ТОВ "Управління механізації і транспорту" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 75688,00 грн., визначено штрафні санкції у розмірі 18922,00 грн.; № 0001702205 за формою "Р", яким ТОВ "Управління механізації і транспорту" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 97237,00 грн., визначено штрафні санкції у розмірі 24309,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що Харківською ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правомірності обчислення формування та нарахування податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. та податку на прибуток за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. стосовно взаємовідносин з ТОВ «ТД «Грейф». За наслідками перевірки було складено акт перевірки від 21 травня 2014 року за № 796/20-23-22-01-05/37532351, яким встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, ст. 201 Податкового кодексу України, донараховано податку на додану вартість на загальну суму 97 237,00 грн.; ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, донараховано податок на прибуток на загальну суму 75688,00 грн. За результатами акту перевірки було винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення. Позивач з винесеними Харківською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області податковими повідомленнями-рішеннями не згодний, вважає їх такими, що прийняті з перевищенням службових повноважень, з порушенням приписів діючого законодавства України та без врахування всіх доводів, а тому такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні та поданих до суду запереченнях проти позову заперечувала, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області винесені відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Просила у задоволенні позову відмовити.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізації і транспорту" пройшло передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ЄДРПОУ 37532351 та перебуває на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Харківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Як свідчать матеріали справи, Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області у період з 05.05.2014р. по 15.05.2014р. проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «УМІТ», код ЄДРПОУ 37532351.

За результатами зазначеної перевірки 21 травня 2014 року відповідачем було складено Акт № 796/20-23-22-01-05/37532351 «Про результати документальної виїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «УМІТ» (код ЄДРПОУ 37532351), з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. та податку на прибуток за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. стосовно взаємовідносин з ТОВ «ТД «Грейф» (код ЄДРПОУ 36563291).

Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, ст. 201 Податкового кодексу України, донараховано податку на додану вартість на загальну суму 97 237,00 грн.; ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, донараховано податок на прибуток на загальну суму 75 688,00 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем, 02.06.2014р. прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: № 0001722205 за формою «Р», яким ТОВ «Управління механізації і транспорту», збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 75688,00 грн., визначено штрафні санкції у розмірі 18922,00 грн.; № 0001702205 за формою «Р», яким ТОВ «Управління механізації і транспорту», збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 97237,00 грн., визначено штрафні санкції у розмірі 24309,00 грн.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував акт перевірки, в якому відповідач зазначив, що згідно результатів документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Торговий дім «Грейф», проведеної Нововодолазькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області (акт від 16.12.2013р. № 342/20-20-22-08/36563291) у контрагента позивача - ТОВ «Торговий дім «Грейф» встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання робіт, послуг у підприємств-постачальників ТОВ «ТД «Грейф» та по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям за перевіряємий період.

Крім того, податковий орган зазначив про недоцільність отримання ТОВ «УМІТ» авто послуг від ТОВ «ТД «Грейф», оскільки ТОВ «УМІТ» орендує автотранспорт у значній кількості, тому сам надає авто послуги й про відсутність права у позивача на формування податкового кредиту та валових витрат за поставками ТОВ «ТД «Грейф» на адресу ТОВ «УМІТ» залізобетонних плит, з огляду на те, що придбані плити були використані для благоустрою території, яку займає ТОВ «УМІТ», а в договорах оренди між ТОВ «УМІТ» та АТ «КДБК» відсутні інформація щодо передачі земельних ділянок, тому здійснення позивачем благоустрою території іншого підприємства не є господарською діяльністю підприємства. Також відповідач наголошує на не наданні до перевірки документів товаротранспортних накладних, талонів замовника, накладні на відпуск ТМЦ зі складу, довіреності на отримання ТМЦ та інше.

Перевіряючи рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність приписам ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

В судовому засіданні встановлено наступне:

30 травня 2012р. між ТОВ «ТД «Грейф» в якості Виконавця та ТОВ «УМІТ» в якості Замовника було укладено договір № 3005-1 на транспортні послуги.

Відповідно до предмету договору Виконавець зобов'язався надати послуги вантажного транспорту та механізмів, а також прийняти до перевезення вантажі в об'ємах і в строк, передбачені заявкою Замовника, а Замовник зобов'язався в порядку і на умовах цього договору, прийняти і сплатити надані послуги.

В межах вказаного договору були проведені операції з надання послуг з перевезення вантажів, обумовлені предметом договору, які оформлені актами виконаних робіт: № 239 від 28.08.2012р., № 347 від 31.07.2012р., № 316 від 28.09.2012р., № 317 від 28.09.2012р., № 318 від 28.09.2012р., а також податковими накладними: № 31 від 30.05.2012р., № 40 від 28.08.2012рн., № 62 від 31.07.2012р., № 64 від 29.09.2012р., № 65 від 28.09.2012р., № 66 від 28.09.2012р. на загальну суму 187 422,00 грн., у т.ч. ПДВ у розмірі 31 236,99 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились в безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, наявними в матеріалах справи.

30 серпня 2012 р. між тими ж сторонами укладено Договір № 3008-1 з додатковою угодою № 1 від 20 листопада 2012р.

Відповідно до предмету договору в редакції додаткової угоди № 1 від 20.11.2012р. передбачено, що Покупець (ТОВ «УМІТ») має право замовити послуги з перевезення вантажу будь-яким видом транспорту в обсягах і строки, передбачені Заявкою Покупця. У такому випадку надані послуги оплачуються окремо».

В межах вказаного правочину відбулися господарські операції з надання послуг, оформлені актами виконаних робіт № 462 від 27.11.2012р., № 464 від 28.11.2012р., № 465 від 29.11.2012р. та податковими накладними № 62 від 27.11.2012р., № 64 від 28.11.2012р., № 65 від 29.11.2012р. на загальну суму 168 000,00 грн.

Укладення між ТОВ «УМІТ» та ТОВ "ТД Грейф" договорів, здійснено ТОВ «УМІТ» в межах господарської діяльності, що за своєю характеристикою є підприємницькою, спрямованою в цілому на одержання прибутку (економічного результату); на реальне встановлення між сторонами договору цивільних прав та обов'язків. Предмет вказаних правочинів не суперечить засадам цивільного законодавства, у тому числі щодо його форми та змісту, відповідає виду діяльності підприємства. Як свідчить довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ТОВ «УМІТ» за КВЕД має право здійснювати, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний).

Крім того, письмовими доказами підтверджено, що отримані від ТОВ «ТД «Грейф» авто послуги використані товариством у власній господарській діяльності з отриманням економічної вигоди. Як пояснив представник позивача у перевіряємий період, позивач мав достатню кількість замовлень і власного транспорту в нього не вистачало, тому час від часу для надання послуг з перевезення ним залучаються сторонні організації. З цією метою ТОВ «ТД «Грейф» на підставі договорів № 3005-1 та 3008-1 було залучено для виконання зобов'язань ТОВ «УМІТ» перед ПрАТ «Термолайф» за договорами № 79 від 03.09.2012р. та № 81 від 03.10.2012р. згідно з якими позивач зобов'язався виконати роботи з завозу ґрунту на об'єкті Замовника за адресою: м. Харків, Карачевське шосе, 44 та роботи з переміщення ґрунту на відстані до одного кілометру на об'єкті Замовника. Можливість залучення сторонніх осіб для виконання зобов'язань за договорами № 79, 81 передбачено умовами договорів (п. 3.5). При цьому, позивач виконував роботи з перевезення за ціною 21,00 грн. за 1 м куб. з ПДВ (в межах одного кілометру) та 40,00 грн. за 1 м.куб. (з завозу ґрунту), а ТОВ «ТД Грейф» виконувало таку ж роботу за ціною 35,00 грн. за 1 куб. м. Тобто, позивач не тільки вчасно виконував свої зобов'язання за договорами, а й мав економічну вигоду від укладених договорів з ТОВ «ТД «Грейф». На підтвердження отримання замовлень від ТОВ «УМІТ» до ТОВ «ТД «Грейф» позивачем до матеріалів справи долучені відповідні талони замовлення, з яких вбачається, що ТОВ «УМІТ» надає ТОВ «ТД «Грейф» замовлення на перевезення ґрунту. Також позивачем долучені виписки з банківського рахунку з яких вбачається, що дійсно ПрАТ «Термолайф» сплачувало позивачу грошові кошти за виконані роботи.

Судовим розглядом також встановлено, що позивач на підставі договору оренди № А-128/Т від 29.04.2011р. з додатковими угодами та акту приймання-передачі від 29.04.2011р. користується наступними видами автотранспорту: тягач-камаз, бортовий краз, самоскид ЗІЛ, самоскид большегруз, бетонозмішувач, напівпричепи бортові, напівпричепи панелівози, напівпричеп площадка, кран автомобільний, ескалатор, бульдозер, трактор, навантажувач. Також позивач має власний автотранспорт - ескалатор, трактор колесний, напівпричеп цементовоз, краз бортовий, ЗІЛ бортовий, автокран «Силач».

Між тим, з наявного автотранспорту за технічними характеристиками для перевезення ґрунту підходять лише самоскиди. Інший автотранспорт придатний для виконання підготовчих робіт на будівельному майданчику, а не для здійснення перевезень.

З договору про надання послуг автомобільним транспортом, механізмами та виконанням земляних робіт № У57/11, укладеного 01.04.2011р. між ТОВ «УМІТ» та ПрАТ «Куряжский домобудівельний комплекс», шляхових листів, що наявні в матеріалах справи, вбачається, що у перевіряємий період, а саме, липень-листопад 2012р. самоскиди позивача були залучені для виконання зобов'язань на іншому підприємстві ПрАТ «Куряжский домобудівельний комплекс».

Отже, доводи позивача щодо доцільності укладення договорів на авто послуги з ТОВ «ТД «Грейф» знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Щодо твердження податкового органу про відсутність права на формування валових витрат та податкового кредиту по операціям з поставки ТОВ «ТД «Грейф» на користь ТОВ «УМІТ» залізобетонних плит з огляду на їх використання не в межах господарської діяльності позивача, суд відмічає наступне.

В межах договору № 3008-1 від 30.08.2012р. відбулися господарські операції з купівлі-продажу товару, оформлені видатковими накладними: № 253 від 31.08.2012р., № 254 від 31.08.2012р., № 255 від 31.08.2012р., № 256 від 31.08.2012р., податковими накладними № 52 від 31.08.2012р., № 54 від 31.08.2012р., № 56 від 31.08.2012р., № 58 від 31.08.2012р. на загальну суму 228 000,00 грн.

Залізобетонні вироби приймалися Грубник В.І. на підставі довіреності № 102 від 27.08.2012р., що вбачається з видаткових накладних та журналу на отримання товарно-матеріальних цінностей, оригінал якого судом оглянуто в судовому засіданні.

Транспортування товару відбувалося транспортом ТОВ «ТД «Грейф» та підтверджується товаро-транспортними накладними № 29, 30, 31, 32 від 31.08.2014р.

Товар оплачено у повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

З акту перевірки та з пояснень представника позивача вбачається, що придбані плити на суму 64 232,26 грн. згідно з актом списання матеріалів № 6 від 31.12.2013р. були використані підприємством у власній господарській діяльності на благоустрій території, а решта товару на суму 125 767,74 грн. знаходиться в залишках на рахунку 201.

Позивачем до матеріалів справи долучено фото благоустроєної території на яких зображені плити, що були укладені на земельну ділянку та фото плит, які залишилися неукладеними.

Відповідно до матеріалів справи з 29 квітня 2011р. позивач на підставі договору оренди № А-128/П № 10 користується нерухомим майном, а саме, службовим приміщенням літ. «В-2», виробничими приміщеннями - пункт техобслуговування (ангар) літ. «Б», ремонтно-допоміжними приміщеннями та ін. майном, яке розташоване за адресою: пгт Пісочин, вул. Кольцева, 41. Відповідно до п. 4.2 Договору Орендатор зобов'язується утримувати в належному стані прилеглу до будівель територію. З пояснень представника позивача вбачається, що позивачем на виконання цього зобов'язання, передбаченого договором оренди і буди придбані залізобетонні плити. До того часу територія була ґрунтова. Плити власними силами позивача були укладені на території позивача поблизу ангару, що підтверджується відповідними фото.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єкта господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг, вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Крім іншого, до матеріалів справи позивачем на підтвердження здійснення оплати отриманих від контрагента та послуг надані копії банківських виписок, які засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за укладеними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Оглянувши долучені позивачем до справи копії первинних документів, що були складені по взаємовідносинам між ТОВ " ТД Грейф", оцінивши їх за правилами ст. 86 КАС України, суд зазначає, що документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (надалі за текстом - Положення № 88), спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, з наданих позивачем первинних документів вбачається, що діяльність позивача відповідає умовам договорів та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Враховуючи викладене вище, суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про відсутність реальності господарських операцій з ТОВ " ТД Грейф" відповідно неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам із вказаним контрагентом необґрунтованими.

Відповідно до п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. (п.200.3 ст. 200 ПК України)

Відповідно до п. 200.4. ст. 200 ПК України Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суд критично ставиться до посилання податкового органу в акті перевірки на акт про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ТД ГРейф", як підстави встановлення порушень податкового законодавства позивачем. Оскільки висновки податкового органу про порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Крім того, належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Отже, платник податків не несе відповідальності за своїх контрагентів. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи судом не подав жодних доказів на підтвердження факту відсутності у позивача об'єктивної потреби в укладанні вказаних вище договорів з ТОВ "ТД ГРейф" , які на думку податкового органу є спірними правочинами. Відповідачем під час розгляду справи не доведено відсутності факту надання послуг за спірними правочинами та відсутності факту подальшого використання цих послуг в межах господарської діяльності.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п.2.4. ст.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд вказує, що господарські зобов'язання Позивача з контрагентами виконані належним чином.

Суд також вважає за необхідним зазначити, що не актом перевірки не матеріалами справи не встановлено фактів недійсності наданих Позивачем документів, фактів відсутності у контрагентів Позивача статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, фактів завищення вартості товарів чи послуг або фактів несумісності зазначених в документах товарів чи послуг з власною господарською діяльністю Позивача.

Таким чином, правочини, укладені Позивачем з його контрагентом , спрямовані на реальне настання правових наслідків, виконані в повному обсязі, господарські операції мали реальний характер, первинні документи оформлені належним чином, витрати за правочинами фактично понесені, а отримані за правочинами товари (роботи, послуги) використані в межах господарської діяльності, тобто фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між Позивачем та вказаним вище контрагентом і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З урахуванням викладеного, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаних податкових повідомлень - рішень.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що вимога позивача про скасування податкових повідомлень-рішень Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 02.06.2014р. № 0001722205 та № 0001702205 правомірна та така, що ґрунтується на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізації і транспорту" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 02.06.2014р. № 0001722205 та № 0001702205.

3. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена 22.10.2014 року.

Суддя Рубан В.В.