Ухвала

від 18.12.2014 по справі 820/11288/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 р.Справа № 820/11288/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Тацій Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2014р. по справі № 820/11288/14

за позовом ТОВ "Управління механізації і транспорту"

до Харківської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління механізації і транспорту", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 02.06.2014р. №0001722205 за формою "Р", яким ТОВ "Управління механізації і транспорту" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 75688,00 грн., визначено штрафні санкції у розмірі 18922,00 грн.; № 0001702205 за формою "Р", яким ТОВ "Управління механізації і транспорту" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 97237,00 грн., визначено штрафні санкції у розмірі 24309,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізації і транспорту" задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 02.06.2014р. № 0001722205 та № 0001702205.

Харківською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області, не погоджуючись з вказаною постановою суду, подала апеляційну скаргу , вважає, що постанова прийнята із недоведеністю обставин, які мають значення для справи та суд вважає встановленими, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та просить суд апеляційної інстанції скасувати повністю постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2014р., прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга розглядається відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізації і транспорту" пройшло передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ЄДРПОУ 37532351 та перебуває на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Харківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області у період з 05.05.2014р. по 15.05.2014р. проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ "Управління механізації і транспорту" , за результатами якої 21 травня 2014 року складено акт № 796/20-23-22-01-05/37532351 «Про результати документальної виїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «УМІТ» (код ЄДРПОУ 37532351), з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. та податку на прибуток за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. стосовно взаємовідносин з ТОВ «ТД «Грейф» (код ЄДРПОУ 36563291).

Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, ст. 201 Податкового кодексу України, донараховано податку на додану вартість на загальну суму 97237,00 грн.; ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, донараховано податок на прибуток на загальну суму 75688,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 02.06.2014р. прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001722205 за формою «Р», яким ТОВ «Управління механізації і транспорту», збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 75688,00 грн., визначено штрафні санкції у розмірі 18922,00 грн.; № 0001702205 за формою «Р», яким ТОВ «Управління механізації і транспорту», збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 97237,00 грн., визначено штрафні санкції у розмірі 24309,00 грн.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував акт перевірки, в якому відповідач зазначив, що згідно результатів документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Торговий дім «Грейф», проведеної Нововодолазькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області (акт від 16.12.2013р. № 342/20-20-22-08/36563291) у контрагента позивача - ТОВ «Торговий дім «Грейф» встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання робіт, послуг у підприємств-постачальників ТОВ «ТД «Грейф» та по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям за перевіряємий період.

Крім того, податковий орган зазначив про недоцільність отримання ТОВ «УМІТ» авто послуг від ТОВ «ТД «Грейф», оскільки ТОВ «УМІТ» орендує автотранспорт у значній кількості, тому сам надає авто послуги й про відсутність права у позивача на формування податкового кредиту та валових витрат за поставками ТОВ «ТД «Грейф» на адресу ТОВ «УМІТ» залізобетонних плит, з огляду на те, що придбані плити були використані для благоустрою території, яку займає ТОВ «УМІТ», а в договорах оренди між ТОВ «УМІТ» та АТ «КДБК» відсутні інформація щодо передачі земельних ділянок, тому здійснення позивачем благоустрою території іншого підприємства не є господарською діяльністю підприємства. Також відповідач наголошує на не наданні до перевірки документів товаротранспортних накладних, талонів замовника, накладні на відпуск ТМЦ зі складу, довіреності на отримання ТМЦ та інше.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про порушення позивачем вищевказаних вимог Податкового Кодексу України не відповідають дійсності, суперечать фактичним обставинам та чинному законодавству України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно зі ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п.138.2 ст.138 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п. 139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що 30 травня 2012р. між ТОВ "ТД "Грейф" в якості Виконавця та ТОВ "УМІТ" в якості Замовника укладено договір № 3005-1 на транспортні послуги.

Відповідно до предмету договору Виконавець зобов'язався надати послуги вантажного транспорту та механізмів, а також прийняти до перевезення вантажі в об'ємах і в строк, передбачені заявкою Замовника, а Замовник зобов'язався в порядку і на умовах цього договору, прийняти і сплатити надані послуги.

відповідно до п. 2.1.1 договору № 3005-1 на транспорті послуги Замовник зобов'язується надати попередньо заявку на поточний місяць з вказівкою об'єму робіт і необхідної техніки для виконання цього об'єму робіт.

Між тим, умовами договору передбачено складання такої заявки у письмовій формі, такі умови договору є декларативними та реалізуються переду усім, шляхом усних переговорів між керівниками підприємств, спрямовані на визначення обсягу робіт у поточному місяці, то розподілення техніки для реалізації зобов'язань з перевезення вантажу.

Слід пояснити, що специфіка діяльності позивача - це вантажні перевезення та організація перевезень на будівельних майданчиках. Для таких замовлень, товариство залучає інші організації. Якщо підприємство отримує замовлення з вантажних перевезень на будівельному майданчику, то таке замовлення може виконуватися від місяця до року, тому взагалі відсутня необхідність складання попередньої заявки на місяць.

Відповідно, письмово заявки на поточний місяць не складалися, з огляду на те, що письмове складання їх не передбачено умовами договору, тому останні і не могли бути надані до перевірки.

Згідно п. 2.1.2 Договору на здійснення кожного окремого замовлення Замовник повинен надати Виконавцю заявки до відділу диспетчеризації до 15.00 не пізніше ніж за 1 (один) день до дати виконання замовлення з вказівкою найменування і кількості вантажу, пункту вантаження і розвантаження, мінімальна заявка на транспорт складає 4 години. Заявка на перевезення направляється на транспорт в письмовій формі по факсу.

Наявність такої умови в договорі обумовлена завчасним попередженням Виконавця про необхідність подачі автотранспорту.

Згідно до п. 3.2. Договору надання послуг підтверджується складанням товарно- транспортних накладних, талонів замовника, актів здачі-прийняття (наданих послуг), шляхових листів.

Відповідно до п. 3.3 Договору, розрахунки за цим договором здійснюються у готівковій або безготівковій формі на умовах 100% попередньої оплати на підставі рахунка-фактури.

В межах вказаного договору були проведені операції з надання послуг з перевезення вантажів, обумовлені предметом договору, які оформлені актами виконаних робіт: № 239 від 28.08.2012р., № 347 від 31.07.2012р., № 316 від 28.09.2012р., № 317 від 28.09.2012р., № 318 від 28.09.2012р., а також податковими накладними: № 31 від 30.05.2012р., № 40 від 28.08.2012рн., № 62 від 31.07.2012р., № 64 від 29.09.2012р., № 65 від 28.09.2012р., № 66 від 28.09.2012р. на загальну суму 187422,00 грн., у т.ч. ПДВ у розмірі 31236,99 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились в безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, наявними в матеріалах справи.

Заявки складалися та по факсу направлялися виконавцеві, однак, останні не є документами первинного обліку, які підтверджують безпосереднє здійснення операції, вони не підписуються обома сторонами, а тому не зберігаються на підприємстві. Через «опосередкований» характер заявок, останні взагалі не зберігаються у товариства, факсові копії повинні бути в наявності у контрагента ТОВ «ТД «Грейф», тому до перевірки вони надані не могли бути.

В матеріалах справи наявні, талони замовника, з яких вбачається, що ТОВ «ТД «Грейф» отримувало замовлення на перевезення ґрунту, акти здачі-прийняття (наданих послуг).

З огляду на те, що вантажний автотранспорт використовувався фактично на території будівельного майданчику по Карачівському шосе, 44 товарно-транспорті накладні взагалі не складалися.

Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97р., регулюють перевезення автомобільним транспортом у межах міста, за межами міста та потребують складання товарно-транспортної накладної, тоді як, перевезення в межах однієї території, однієї адреси, не потребують додаткового оформлення товарно-транспортних накладних.

До перевірки надані первинні документи, які містять відомості про господарську операцію, що відбулася в межах договору № 3005-1 від 30.05.2012р. та відповідно підтверджують її виконання.

30 серпня 2012 р. між тими ж сторонами укладено Договір № 3008-1 з додатковою угодою № 1 від 20 листопада 2012р.

Відповідно до предмету договору в редакції додаткової угоди № 1 від 20.11.2012р. передбачено, що Покупець (ТОВ "УМІТ") має право замовити послуги з перевезення вантажу будь-яким видом транспорту в обсягах і строки, передбачені Заявкою Покупця. У такому випадку надані послуги оплачуються окремо".

В пункті 2 додаткової угоди зазначено: «Сторони договорились дополнить раздел 2 Договора «Цена и условия оплатьі» пунктом 2.4. следующего содержания:«2.4. Расчетьі за оказанньїе услуги по данному Договору производятся после подписания акта приема- передачи вьіполненньїх работ. Стоимость услуг оговорена в приложении № 1 данного дополнительного соглашения».

Додаток № 1 додано до суду апеляційної інстанції.

В межах вказаного правочину відбулися господарські операції з надання послуг, оформлені актами виконаних робіт № 462 від 27.11.2012р., № 464 від 28.11.2012р., № 465 від 29.11.2012р. та податковими накладними № 62 від 27.11.2012р., № 64 від 28.11.2012р., № 65 від 29.11.2012р. на загальну суму 168 000,00 грн.

Укладення між ТОВ "УМІТ" та ТОВ "ТД Грейф" договорів, здійснено ТОВ "УМІТ" в межах господарської діяльності, що за своєю характеристикою є підприємницькою, спрямованою в цілому на одержання прибутку (економічного результату); на реальне встановлення між сторонами договору цивільних прав та обов'язків. Предмет вказаних правочинів не суперечить засадам цивільного законодавства, у тому числі щодо його форми та змісту, відповідає виду діяльності підприємства. Як свідчить довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ТОВ "УМІТ" за КВЕД має право здійснювати, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний).

Крім того, письмовими доказами підтверджено, що отримані від ТОВ "ТД "Грейф" авто послуги використані товариством у власній господарській діяльності з отриманням економічної вигоди. Як пояснив представник позивача у перевіряємий період, позивач мав достатню кількість замовлень і власного транспорту в нього не вистачало, тому час від часу для надання послуг з перевезення ним залучаються сторонні організації. З цією метою ТОВ "ТД "Грейф" на підставі договорів № 3005-1 та 3008-1 було залучено для виконання зобов'язань ТОВ "УМІТ" перед ПрАТ "Термолайф" за договорами № 79 від 03.09.2012р. та № 81 від 03.10.2012р. згідно з якими позивач зобов'язався виконати роботи з завозу ґрунту на об'єкті Замовника за адресою: м. Харків, Карачевське шосе, 44 та роботи з переміщення ґрунту на відстані до одного кілометру на об'єкті Замовника. Можливість залучення сторонніх осіб для виконання зобов'язань за договорами № 79, 81 передбачено умовами договорів (п. 3.5). При цьому, позивач виконував роботи з перевезення за ціною 21,00 грн. за 1 м куб. з ПДВ (в межах одного кілометру) та 40,00 грн. за 1 м.куб. (з завозу ґрунту), а ТОВ "ТД Грейф" виконувало таку ж роботу за ціною 35,00 грн. за 1 куб. м. Тобто, позивач не тільки вчасно виконував свої зобов'язання за договорами, а й мав економічну вигоду від укладених договорів з ТОВ "ТД "Грейф". На підтвердження отримання замовлень від ТОВ "УМІТ" до ТОВ "ТД "Грейф" позивачем до матеріалів справи долучені відповідні талони замовлення, з яких вбачається, що ТОВ "УМІТ" надає ТОВ "ТД "Грейф" замовлення на перевезення ґрунту. Також позивачем долучені виписки з банківського рахунку з яких вбачається, що дійсно ПрАТ "Термолайф" сплачувало позивачу грошові кошти за виконані роботи.

Позивач на підставі договору оренди № А-128/Т від 29.04.2011р. з додатковими угодами та акту приймання-передачі від 29.04.2011р. користується наступними видами автотранспорту: тягач-камаз, бортовий краз, самоскид ЗІЛ, самоскид большегруз, бетонозмішувач, напівпричепи бортові, напівпричепи панелівози, напівпричеп площадка, кран автомобільний, ескалатор, бульдозер, трактор, навантажувач. Також позивач має власний автотранспорт - ескалатор, трактор колесний, напівпричеп цементовоз, краз бортовий, ЗІЛ бортовий, автокран "Силач".

Між тим, з наявного автотранспорту за технічними характеристиками для перевезення ґрунту підходять лише самоскиди. Інший автотранспорт придатний для виконання підготовчих робіт на будівельному майданчику, а не для здійснення перевезень.

З договору про надання послуг автомобільним транспортом, механізмами та виконанням земляних робіт № У57/11, укладеного 01.04.2011р. між ТОВ "УМІТ" та ПрАТ "Куряжский домобудівельний комплекс", шляхових листів, що наявні в матеріалах справи, вбачається, що у перевіряємий період, а саме, липень-листопад 2012р. самоскиди позивача були залучені для виконання зобов'язань на іншому підприємстві ПрАТ "Куряжский домобудівельний комплекс".

Отже, доводи позивача щодо доцільності укладення договорів на авто послуги з ТОВ "ТД "Грейф" знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Щодо твердження податкового органу про відсутність права на формування валових витрат та податкового кредиту по операціям з поставки ТОВ "ТД "Грейф" на користь ТОВ "УМІТ" залізобетонних плит з огляду на їх використання не в межах господарської діяльності позивача, колегія суддів зазначає наступне.

В межах договору № 3008-1 від 30.08.2012р. відбулися господарські операції з купівлі-продажу товару, оформлені видатковими накладними: № 253 від 31.08.2012р., № 254 від 31.08.2012р., № 255 від 31.08.2012р., № 256 від 31.08.2012р., податковими накладними № 52 від 31.08.2012р., № 54 від 31.08.2012р., № 56 від 31.08.2012р., № 58 від 31.08.2012р. на загальну суму 228000,00 грн.

Залізобетонні вироби приймалися ОСОБА_1 на підставі довіреності № 102 від 27.08.2012р., що вбачається з видаткових накладних та журналу на отримання товарно-матеріальних цінностей, оригінал якого судом оглянуто в судовому засіданні.

Транспортування товару відбувалося транспортом ТОВ "ТД "Грейф" та підтверджується товаро-транспортними накладними № 29, 30, 31, 32 від 31.08.2014р.

Товар оплачено у повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

З акту перевірки та з пояснень представника позивача вбачається, що придбані плити на суму 64 232,26 грн. згідно з актом списання матеріалів № 6 від 31.12.2013р. були використані підприємством у власній господарській діяльності на благоустрій території, а решта товару на суму 125 767,74 грн. знаходиться в залишках на рахунку 201.

Позивачем до матеріалів справи долучено фото благоустроєної території на яких зображені плити, що були укладені на земельну ділянку та фото плит, які залишилися неукладеними.

Укладення між ТОВ «УМІТ» та ТОВ "ТД Грейф" договорів, здійснено ТОВ «УМІТ» в межах господарської діяльності, що за своєю характеристикою є підприємницькою, спрямованою в цілому на одержання прибутку (економічного результату); на реальне встановлення між сторонами договору цивільних прав та обов'язків. Предмет вказаних правочинів не суперечить засадам цивільного законодавства, у тому числі щодо його форми та змісту, відповідає виду діяльності підприємства. Як свідчить довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ТОВ «УМІТ» за КВЕД має право здійснювати, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний).

Крім того, письмовими доказами підтверджено, що отримані від ТОВ «ТД «Грейф» авто послуги використані товариством у власній господарській діяльності з отриманням економічної вигоди. Як пояснив представник позивача у перевіряємий період, позивач мав достатню кількість замовлень і власного транспорту в нього не вистачало, тому час від часу для надання послуг з перевезення ним залучаються сторонні організації. З цією метою ТОВ «ТД «Грейф» на підставі договорів № 3005-1 та 3008-1 було залучено для виконання зобов'язань ТОВ «УМІТ» перед ПрАТ «Термолайф» за договорами № 79 від 03.09.2012р. та№ 81 від 03.10.2012р. згідно з якими позивач зобов'язався виконати роботи з завозу ґрунту на об'єкті Замовника за адресою: м. Харків, Карачевське шосе, 44 та роботи з переміщення ґрунту на відстані до одного кілометру на об'єкті Замовника. Можливість залучення сторонніх осіб для виконання зобов'язань за договорами № 79, 81 передбачено умовами договорів (п. 3.5). При цьому, позивач виконував роботи з перевезення за ціною 21,00 грн. за 1 м куб. з ПДВ (в межах одного кілометру) та 40,00 грн. за 1 м.куб. (з завозу ґрунту), а ТОВ «ТД Грейф» виконувало таку ж роботу за ціною 35,00 грн. за 1 куб. м. Тобто, позивач не тільки вчасно виконував свої зобов'язання за договорами, а й мав економічну вигоду від укладених договорів з ТОВ «ТД «Грейф». На підтвердження отримання замовлень від ТОВ «УМІТ» до ТОВ «ТД «Грейф» позивачем до матеріалів справи долучені відповідні талони замовлення, з яких вбачається, що ТОВ «УМІТ» надає ТОВ «ТД «Грейф» замовлення на перевезення ґрунту. Також позивачем долучені виписки з банківського рахунку з яких вбачається, що дійсно ПрАТ «Термолайф» сплачувало позивачу грошові кошти за виконані роботи.

Відповідно до матеріалів справи з 29 квітня 2011р. позивач на підставі договору оренди № А-128/П № 10 користується нерухомим майном, а саме, службовим приміщенням літ. "В-2", виробничими приміщеннями - пункт техобслуговування (ангар) літ. "Б", ремонтно-допоміжними приміщеннями та ін. майном, яке розташоване за адресою: пгт Пісочин, вул. Кольцева, 41. Відповідно до п. 4.2 Договору Орендатор зобов'язується утримувати в належному стані прилеглу до будівель територію. З пояснень представника позивача вбачається, що позивачем на виконання цього зобов'язання, передбаченого договором оренди і буди придбані залізобетонні плити. До того часу територія була ґрунтова. Плити власними силами позивача були укладені на території позивача поблизу ангару, що підтверджується відповідними фото.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єкта господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг, вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Крім іншого, до матеріалів справи позивачем на підтвердження здійснення оплати отриманих від контрагента та послуг надані копії банківських виписок, які засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за укладеними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Оглянувши долучені позивачем до справи копії первинних документів, що були складені по взаємовідносинам між ТОВ " ТД Грейф", оцінивши їх за правилами ст. 86 КАС України, суд зазначає, що документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (надалі за текстом - Положення № 88), спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, з наданих позивачем первинних документів вбачається, що діяльність позивача відповідає умовам договорів та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

з ТОВ «ТД «Грейф» на момент здійснення господарських операцій зареєстровано в Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає , що податкові накладні оформлені належним чином, крім того з акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено.

Крім того , господарські операції позивача в межах договору № 3008-1 від 30.08.2012р. в редакції додаткової угоди № 1 та в межах договору № 3005-1 від 30.05.2012р. відображено в бухгалтерському обліку підприємства в кореспонденції наступних рахунків: Дт 91 «загальновиробничі витрати» Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» на відповідну суму. Дт 644 «податковий кредит» Кт Розрахунки з вітчизняними постачальниками» на відповідну суму.

В податковому обліку товариства вартість отриманих послуг за даними договорами віднесено позивачем до складу валових витрат, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у третьому та четвертому кварталі 2012р.

Господарські операції позивача в межах договору № 3008-1 від 30.08.2012р. на поставку плит відображено в бухгалтерському обліку підприємства в кореспонденції наступних рахунків: Дт 201 «Сировина та матеріали» Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» на відповідну суму. Дт 644 «податковий кредит» Кт Розрахунки з вітчизняними постачальниками» на відповідну суму.

Частина придбаних ТМЦ на суму 64 232,26 грн. були використані товариством у власній господарській діяльності, а залишок на суму 125 767,74 грн. обліковується на 201 рахунку

Здійснення платником податків навмисних збиткових фінансово-господарських операцій матеріалами справи не підтверджується. Фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника податків наміру набути у спірних правовідносинах безпідставну податкову вигоду, суд в ході розгляду справи не виявив, адже добутими доказами підтверджується факт вибуття з власності суб'єкта права-платника податків коштів і векселів в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг), факт юридичної непов'язаності сторін правочину, факт відсутності у сторін правочину спільних економічних інтересів, що в сукупності підтверджує звичайність умов ведення господарської діяльності.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що господарські операції позивача з ТОВ «ТД «Грейф» мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак позивачем правомірно віднесено суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням послуг (товару) до податкового кредиту та сформовано валові витрати .

Посилання відповідача на акт Нововодолазької ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 16.12.2013р. № 342/20-20-22-08/36563291 про проведення первірки контрагента позивача - ТОВ «Торговий дім «Грейф» , суд не бере до уваги, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Жоден чинний на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин нормативно-правовий акт не ставив виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи при тому, що реальність господарської операції за участю позивача з ТОВ «ТД «Грейф» повністю підтверджена залученими до матеріалів справи первинними документами.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення отриманих ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 6.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків, крім іншого, зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи тощо.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Про відсутність факту реального вчинення господарських операцій можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції. Проте, відповідачем під час складення акту не були встановлені вищевказані обставини, а отже й висновок щодо відсутності факту реального вчинення господарських операцій є передчасним.

Дані перевірок контрагентів позивача іншими податковими органами не можуть бути підставою для висновку про неправомірність віднесення сум до валових витрат та визнання податкового кредиту непідтвердженим.

Доказами порушення правил віднесення сум до валових витрат та формування податкового кредиту є матеріали перевірки платника податків, проведених з дослідженням його первинних бухгалтерських документів, а не дані актів перевірок інших податкових органів.

Крім того, відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за договором та наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Тобто, колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для формування валових витрат і нарахування податкового кредиту , в його діях не має порушень вимог Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно віднесено ці суми до валових витрат та сформовано податковий кредит.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність винесених податкових повідомлень - рішень належним чином в суді не довів , у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 02.06.2014р. №0001722205 та № 0001702205 не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2014р. по справі № 820/11288/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г. Судді (підпис) (підпис) Тацій Л.В. Григоров А.М. Повний текст ухвали виготовлений 19.12.2014 р.