Ухвала

від 16.10.2014 по справі 390/994/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2071/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Гершкул І. М.

Доповідач Карпенко О. Л.

УХВАЛА

Іменем України

16.10.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого - Карпенка О.Л.,

суддів - Белінської І.М., Гайсюка О.В.,

за участю секретаря - Діманової Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Держземагенства у Кіровоградській області про визнання права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА:

18 квітня 2014 року ОСОБА_2 пред'явив позов до ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522586400:02:000:0375 площею 8,15 га розташовану на території Оситнязької сільської ради призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, витребування цієї земельної ділянки з незаконного володіння відповідача. Позов обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка на підставі державного акту на право власності на землю серія КР № 201036, виданого 29 червня 1999 року, належала його діду - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадщину прийняв батько позивача - ОСОБА_5, який на час відкриття спадщини проживав і був зареєстрований разом із спадкодавцем. Однак останній не оформив своє право на спадкове майно і також помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Він, як спадкоємець звернувся до нотаріальної контори за оформленням спадщини і тоді дізнався, що на підставі розпорядження Кіровоградської районної державної адміністрації № 175-р від 29 березня 2002 року на спірну земельну ділянку було видано ще один державний акт на право власності на землю серія ІІ-КР № 014917 на ім'я ОСОБА_6, спадкоємцем якоє являється відповідач.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2014 року в задоволенні позову відновлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті його позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги позивач послався на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме: ст. 42 Конституції України, ст.ст. 321, 387, 392 ЦК України. Посилання суду на існування не скасованого розпорядження Кіровоградської районної державної адміністрації № 175-р від 29 березня 2002 року є безпідставним так, як правовий режим власності регулюється виключно законами, яким вказане розпорядження не являється, а тому воно не підлягає застосуванню. Крім того, позивач вважає, що всупереч нормам процесуального права суд безпідставно вказав про необхідність залучення до участі у справі органу державної влади, який видав вказане розпорядження.

Відповідач не реалізував своє право на подання письмових заперечень на апеляційну скаргу, яке було роз'яснено йому ухвалою від 23 липня 2014 року.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач повністю підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача надав пояснення, які відповідають змісту апеляційної скарги та додатково надав свідоцтво про народження позивача серія НОМЕР_1 в якому вказано, що його батьком являється ОСОБА_5, а також свідоцтво про народження ОСОБА_5 НОМЕР_2 в якому вказано, що його батьком являється ОСОБА_4. Крім того він роз'яснив, що докази вступу ОСОБА_5 у володіння або управління спадковим майном після смерті ОСОБА_4 до суду першої інстанції не подавалися. На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції такі докази у сторони позивача також відсутні.

Відповідач заперечив доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що ОСОБА_6 законно набула право власності на земельну ділянку, яку він успадкував після її смерті, що підтверджується наявними у нього правовстановлюючими документами. А тому вважає вимоги позивача безпідставними та неправомірними.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в судове засідання не з'явився.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія КР № 201036, виданого Оситнязькою сільською радою Кіровоградського району 29 червня 1999 року, належало право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522586400:02:000:0375 площею 8,15 га розташовану на території Оситнязької сільської ради призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцем померлого являвся його син - ОСОБА_5 - батько позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Розпорядженням голови Кіровоградської районної державної адміністрації №175-р від 29.03.2002 року ОСОБА_6, як власнику сертифіката на право на земельну частку (пай) АГП ім. Фрунзе на території Оситнязької сільської ради, Кіровоградського району та області, було виділено в натурі та передано у приватну власність земельну ділянку №375, загальною площею 8,15 га., яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Оситнязької сільської ради, Кіровоградського району Кіровоградської області.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_6 отримала державний акт на право приватної власності на землю серія ІІ-КР №014971, який видано Кіровоградською районною державною адміністрацією.

За життя ОСОБА_6 складено заповіт, яким заповіла вищевказану земельну ділянку ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла.

Після її смерті спадщину прийняв ОСОБА_3, який отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом та провів державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522586400:02:000:0375.

Правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи сторонами не оспорюється.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що підстави набуття ОСОБА_6 права власності на спірну земельну ділянку не оспорені.

Відповідно до змісту ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Поняття, зміст права власності на землю та підстави його набуття визначено в нормах ст.ст. 78, 81, 116 ЗК України.

Частиною 2 ст. 78 ЗК України встановлено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом ст. 116 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час набуття ОСОБА_6 права власності на спірну ділянку), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч. 1 ст. 125 ЗК України у редакції діючій станом на 29 березня 2002 року).

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (ст. 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право власності має абсолютний характер та є непорушним.

Забезпечуючи усім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує кожному власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Рівність умов захисту прав власності на землю випливає з норм ст.ст. 21, 55 Конституції України та ст. 152 ЗК України.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно зі ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 ст. 155 цього ж Кодексу передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У справі, яка розглядається, право власності, як ОСОБА_4, так і ОСОБА_6 на спірну земельну ділянки набуте, як членами АГП ім. Фрунзе в наслідок виділення в натурі належних їм земельних часток (паїв).

Їх права були посвідчені державними актами і є похідним від відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки.

Права спадкоємців на земельну ділянки є похідними від прав спадкодавців, набутих ними за життя.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, за змістом ст. 152, 155 ЗК України вимоги захисту порушених прав власника на землю або його спадкоємця реалізується зацікавленою особою шляхом звернення до суду з вимогами визнання недійсними відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки та виданих на їх підставі державних актів на право власності на землю.

В позовній заяві та в апеляційній скарзі, вимагаючи витребування спірної земельної ділянки, позивач посилався на те, що володіння відповідачем земельною ділянкою є незаконним (ст. 387 ЦК України).

Проте відповідач набув право власності на земельну ділянку в порядку спадкування, являється добросовісним її набувачем, а незаконність набуття такого права його спадкодавцем, ОСОБА_6, судом не встановлена так, як відповідних вимог пред'явлено не було.

Спадкоємець, який прийняв спадщину має право витребування спадкового майна від добросовісного набувача, але за умови доведення у встановленому законом порядку факту вибуття спадкового майна з володіння його власника (спадкодавця) не з його волі, в тому числі внаслідок видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права власника земельної ділянки.

Оскільки факт незаконності розпорядження кіровоградської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 29 березня 20002 року № 175-р в частині передачі у приватну власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4 судом встановлено не було, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Крім того, колегія суддів відзначає, що всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України позивач не надав доказів прийняття ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 (ст. 549 ЦК УРСР).

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ч. 1 ст.308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: