Ухвала

від 30.09.2014 по справі 816/5236/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2014 р. м. Київ К/800/5585/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Дмитренко А. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року у справі№ 816/5236/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Креміньюрнафта» доКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2013 року у справі № 816/5236/13-а в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року апеляційну скаргу ТОВ «Креміньюрнафта» задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2013 року у справі № 816/5236/13-а скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 23.08.2013 року № 0005442202/264.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі постанову апеляційного суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Креміньюрнафта» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Радіалгруп» за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року складено акт від 12.08.2013 року № 1041/16-03-22-02-12/34689758, яким зафіксовано порушення позивачем п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість всього на суму 2 094 725,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 23.08.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005442202/264, яким ТОВ «Креміньюрнафта» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 618 406,25 грн., в тому числі за основним платежем 2 094 725,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 523 681,25 грн.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджене здійснення господарських операцій з придбання у ТОВ «Радіалгруп» товарно-матеріальних цінностей, що свідчить про правильність висновків податкового органу щодо заниження позивачем сум задекларованих податку на додану вартість по цим господарським операціям.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки матеріалами справи спростовуються висновки акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначене згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору продажу нафтопродуктів № 12/12 від 06.04.2012 року, укладений між позивачем та ТОВ «Радіалгруп» підтверджується наявними у справі документами, зокрема: накладними на відпуск матеріалів, платіжними дорученнями, рахунками на оплату, довіреностями, журналом реєстрації довіреностей, податковими накладними.

Відповідно до вимог вказаного договору поставка товару автомобільним транспортом здійснюється на умовах FCA франко-перевізник на естакаді наливу, розташованої за адресою: м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3 або м. Кременчук, проїзд Галузевий, 80 (згідно Інкотермс 2010) (п. 3.1 договору). Відвантаження Товару автомобільним транспортом здійснюється після надання покупцем довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, технічного паспорту на автомобіль і калібрувального паспорту на автоцистерну (пункт 3.4 Договору).

Доставка товару від ТОВ «Радіалгруп» м. Кременчук відбувалась кінцевим споживачам нафтопродукту, а саме: покупцям товару у ТОВ «Креміньюрнафта» та здійснювалась залученими перевізниками, на підтвердження чого позивачем надані копії товарно-транспортних накладних.

Відвантажуючи бітум дорожній кінцевим споживачам (покупцям), вантажовідправник має оформити ТТН у відповідності до додатку 3 до Інструкції №281/171/578/155.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТТН TOB «Радіалгруп» відповідає тій формі, що затверджена Інструкцією.

Крім того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що недоліки в товарно-транспортних накладних, на які вказує відповідач, не є безумовною підставою для висновків про відсутність реальності здійснення операції за умови наявності інших документів, що спростовують такий висновок.

Посилання відповідача на акт перевірки Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 4824/22-2/37238075 від 28.12.2012 року про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Радіалгруп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 12.08.2010 року 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 12.08.2010 року по 30.09.2012 року, підлягають відхиленню, оскільки у разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Вказані обставини не позбавлеють позивача права на формування податкового кредиту, в разі підтвердження фактичного виконання договорів відповідними первинними документами

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року у справі № 816/5236/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак