Ухвала

від 15.10.2014 по справі 804/11787/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/35943/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекцій у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014

у справі № 804/11787/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Реагент" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Сидорова Ю.В., Зінухової Л.М.,

відповідача - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 Товариство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013 № 0000922305 та № 0000912305.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014, позов задоволено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання спірних господарських операцій підтверджується необхідними первинними документами, тоді як у податкового органу відсутні підстави та повноваження для кваліфікації правочинів як нікчемних.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та відмовити у позові Товариства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що операція з експорту позивачем продукції за значно заниженою ціною була позбавлена ділової мети та здійснювалася виключно з ціллю зменшення податкового навантаження та отримання податкових переваг.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство виражає незгоду з доводами цієї скарги, зазначає, що вони спрямовані на переоцінку доказів та фактичних обставин, які належним чином були досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що ДПІ було проведено планову документальну виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2012, оформлену актом від 01.03.2013 № 700/221/36574867.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено, що у перевіреному періоді позивач придбав у товариства з обмеженою відповідальністю «КПД» (далі - ТОВ «КПД») товар (гігієнічні вологі серветки, рукав гнучкий, зубочистки дерев'яні, поліетиленові пакети для сміття тощо) на загальну суму 28 306 824 грн., який в подальшому було реалізовано позивачем на експорт за ціною 26 951 589 грн.

На підставі висновку про те, що реалізація позивачем придбаної продукції на експорт за ціною нижче ціни придбання не має ділової мети, оскільки не відповідає поняттю господарської діяльності, яка спрямована на систематичне отримання прибутку, ДПІ не визнала право позивача на податковий кредит в сумі 4 717 804 грн. за операціями з придбання названих товарів.

Також, за висновком ДПІ, позивачем було безпідставно віднесено до податкового кредиту ПДВ за безтоварними операціями з придбання товарів у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Порталпром», товариством з обмеженою відповідальністю «Агро СВ», приватним підприємством «Донбас Калій», приватним підприємством «Спецінструмент», приватним акціонерним товариством «Нафтоімпекс», товариством з обмеженою відповідальністю «Будметал постач», приватним підприємством «Кайрос-2005», приватним підприємством «Регіон-04».

Наведені обставини стали підставою для визначення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 6 205 702,75 грн. (у тому числі 5 107 897 грн. за основним платежем та 1 097 805,75 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 23.04.2013 № 0000922305.

Мотивом для прийняття податкового повідомлення-рішення від 23.04.2013 № 0000912305 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 85287 грн. (у тому числі 74817 грн. за основним платежем та 10470 грн. за штрафними санкціями) став висновок ДПІ про формування Товариством валових витрат за фіктивними операціями (які були опосередковані складенням штучного документообігом та не супроводжувалися реальним рухом активів).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом правила містяться і у Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ, а також наявність належним чином оформлених первинних облікових документів на купівлю товарів (робіт, послуг).

За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, витрати позивача на придбання товарів та послуг у названих постачальників належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, а відтак умовами їх врахування при зменшенні оподатковуваного доходу платника є: факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

Досліджуючи відповідність сформованих позивачем витрат та податкового кредиту наведеним критеріям, суди встановили, що реальність виконання операцій з придбання товарів у раках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Порталпром», товариством з обмеженою відповідальністю «Агро СВ», приватним підприємством «Донбас Калій», приватним підприємством «Спецінструмент», приватним акціонерним товариством «Нафтоімпекс», товариством з обмеженою відповідальністю «Будметал постач», приватним підприємством «Кайрос-2005», приватним підприємством «Регіон-04» підтверджується необхідними первинними документами (договорами, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями), складення яких є притаманним відповідним господарським операціям.

Вказаний висновок судів у поданій касаційній скарзі не спростований, у зв'язку з чим Вищий адміністративний суд України погоджується з незаконністю нарахування позивачеві грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток по цьому епізоду.

Надаючи правову оцінку підставам визначення Товариству ПДВ у сумі 4 717 804 грн., суди зазначили про необ'єктивність кваліфікації податковим органом операцій з придбання та подальшої реалізації товару на експорт як збиткових. Адже, як з'ясували суди, вказаний висновок ДПІ ґрунтується на порівнянні ціни закупівлі товару (до якої включено ПДВ) з ціною його продажу на експорт (до якої застосовується нульова ставка ПДВ). На думку ДПІ, господарська операція позбавлена ділової мети у разі одержання економічного результату лише за рахунок податкової вигоди.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Для цілей оподаткування прибутком визнаються доходи платника, зменшені на суму понесених платником витрат, які визначаються за правилами податкового законодавства (пункт 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункт 134.1 статті 134 Податкового кодексу України).

За змістом підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 136.1.2 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України до валового доходу не включаються суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг).

В силу вимог підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ПДВ у ціні придбаного товару не включається до складу валових витрат та не враховується при визначенні оподатковуваного прибутку.

Зі змісту наведених законодавчих положень випливає, що при обчисленні прибутку платника ПДВ, сплачений постачальникові при придбанні товару, не повинен враховуватися та включатися до складу доходів та (або) витрат.

Отже, у даному випадку факт реалізації товару на експорт за ціною, що є нижче ціни придбання у вітчизняного постачальника, не означає відсутність економічної вигоди та господарського результату від здійснених Товариством операцій, позаяк при розрахунку доходу до вартості придбаного товару не враховується ПДВ, сплачений контрагентові у ціні цього товару.

Крім того, цей факт сам по собі не може розглядатися як об'єктивна ознака недобросовісності платника.

Адже досягнення економічного результату за рахунок використання платником законного права, пов'язаного із звільненням на законній підставі від сплати податку, із застосуванням пільг в оподаткуванні, не може бути визнано необґрунтованим. Господарська операція не може бути визнана такою, що здійснена поза межами господарської діяльності платника, лише на тій підставі, що прибутковість цієї операції зумовлена вчиненням платником дій, що свідомо передбачені законодавцем як підстава для отримання податкової вигоди.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженими викладені в акті перевірки висновки ДПІ про порушення позивачем вимог податкового законодавства та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на іншому тлумаченні наведених правових норм та не можуть слугувати спростуванням висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень у справі. Ці доводи були розглянуті судами під час вирішення даного спору та отримали належну правову оцінку в судах попередніх інстанцій.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекцій у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 у справі № 804/11787/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько