Ухвала

від 14.10.2014 по справі 826/6312/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/4987/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Роїк В. І. Жукова В. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року у справі№ 826/6312/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Євроколор» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2013 року у справі № 826/6312/13-а (з урахуванням ухвали про виправлення описки), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.03.2013 року № 0001712260, № 0001722260, № 0001732260 в частині збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 488 622,50 грн. та за штрафними санкціями на суму 153 215,00 грн.

Частково не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального права, зокрема, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами не погоджується, просить залишити в силі оскаржені судові рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Євроколор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року складено акт від 25.02.2013 року № 178/22-6/21669345.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001712260 від 26.03.2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 18 337,00 грн.; № 0001732260 від 26.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 727 261,50 грн., з яких 545 400,00 грн. - за основним платежем, а 181 861,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001722260 від 26.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 599 221,50 грн., з яких 431 585,00 грн. - за основним платежем, а 167 636,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Частково задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що правочини між позивачем та контрагентами укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а матеріалами справи підтверджується факт здійснення відповідних господарських операцій.

Позивач у зв'язку із відсутністю доказів в обґрунтування протиправності збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток по курсовим різницям у взаємовідносинах з AT AS ASBEL на суму 85 777,50 грн., визнав правомірність податкового повідомлення-рішення № 0001732260 в цій частині.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.1 та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Мілант-М», ТОВ «ТК «Євромаркет», ТОВ «Лінктехсервіс», ТОВ «ТВК «Приваткомресурс», ТОВ «Данис-Трейд» підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими накладними, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), банківськими виписками, які відповідають вимог законодавства.

На час здійснення операцій контрагенти позивача ТОВ «Мілант-М», ТОВ «ТК «Євромаркет», ТОВ «Лінктехсервіс», ТОВ «ТВК «Приваткомресурс», ТОВ «Данис-Трейд» були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак мали належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Товар та послуги, отримані позивачем від зазначених контрагентів, були придбані ТОВ «Євроколор» з метою використання у власній господарській діяльності, зокрема для виконання свої зобов'язань перед іншими контрагентами.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагентів позивача, в тому числі по подальшому ланцюгу постачання, оскільки вони не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та валових витрат покупцем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.03.2013 року № 0001712260, № 0001722260, № 0001732260 в частині збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 488 622,50 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 153 215,00 грн.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року у справі № 826/6312/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак