Постанова

від 03.09.2014 по справі 804/10979/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2014 р. Справа № 804/10979/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Борисенка П.О, секретарі судового засідання - Сергієнка В.Ю. за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Копань А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Ленінському районі м Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «Р» Державної податкової інспекції у Ленінському районі м Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0014251703 від 18.07.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг), 14010100 на 73159 грн. 50 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства щодо правильності та обґрунтованості формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Терра - експо» ( код 24670053) за період грудень 2013 року та ТОВ «Техносервіс» (код 23760340). Під час проведення перевірки встановлено порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість в сумі 48773 грн. 00 коп. На підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення № 0014251703 від 18.07.2014 року. Позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення протиправним, оскільки висновки, викладені в акті перевірки є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам, у зв'язку з чим, просить суд його скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на надані суду письмові заперечення, у яких зазначено, що висновки перевірки відповідають фактичним обставинам справи, та є цілком обґрунтованими, тому винесене податкове повідомлення - рішення є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Заслухавши доводи представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 зареєстрований виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 21.09.2001 року та перебуває на обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області як платник податків.

Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що у період з 23.06.2014 року по 27.06.2014 року, посадовими особами Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства щодо правильності та обґрунтованості формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Терра - експо» ( код 24670053) за період грудень 2013 року та ТОВ «Техносервіс» (код 23760340).

За результатами проведеної перевірки складено акт № 739/04-67-17-03/НОМЕР_2 від 04.07.2014 року (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акту перевірки, відповідачем встановлено: наявність ознак відсутності факту реального здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Терра - експо» у грудні 2013 року та ТОВ «Техносервіс» у жовтні 2013 року; порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість в сумі 48773 грн. 00 коп.

18.07.2014 року на підставі висновків перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення № 0014251703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 48773 грн. 00 коп та штрафні санкції - 24386 грн. 50 коп.

Судом встановлено, що у період, який перевірявся, позивач перебував у господарських взаємовідносинах з ПП «Терра - експо» та ТОВ «Техносервіс».

Так, 01.10.2013 року між позивачем та ТОВ «Техносервіс» був укладений договір поставки нафтопродуктів № 011013 та 06.12.2013 року між позивачем та ПП «Терра - експо» був укладений договір поставки нафтопродуктів № 61213.

Реальність господарських відносин позивача з ПП «Терра - експо» та ТОВ «Техносервіс» підтверджується наступними первинними документами: договорами поставки; прибутковими накладними на придбання товару; видатковими накладними, податковим накладними, платіжними дорученнями; реєстрами виданих та отриманих накладних.

При проведенні перевірки ФОП ОСОБА_3 відповідачем враховано обставини, викладені у акті перевірки Індустріальної ОДПІ м. Харкова від 25.03.2014 р. № 175/20-36-22-03-07/24670053 від 16.04.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Терра - експо» (код ЄДРПОУ 24670053) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків і зборів за період з 01.12.2013 року по 04.02.2014 року.

Згідно вищевказаного акту перевірки встановлено порушення ч.1 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України) по правочинам, здійснених по ланцюгу постачання ПП «Терра - експо» до реальних вигодонабувачівза період 01.12.2013 року по 04.02.2014 року по ланцюгу постачання. Звіркою ПП «Терра - експо» не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями визначених в актах за період з 01.12.2013 року по 04.02.2014 року з урахуванням їх виду,обсягу, якості та розрахунків.

Також, при проведенні перевірки ФОП ОСОБА_3 відповідачем враховано обставини, викладені у акті перевірки Індустріальної ОДПІ м. Харкова від 16.01.2014 року № 26/20-36-22-03-07 про результати перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Харківським окружним адміністративним судом винесено постанову від 13.03.2014 року, якою визнано протиправними дії Індустріальної ОДПІ м. Харкова про проведенню зустрічної звірки ТОВ «Техносервіс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2013 року по 31.10.2013 року, за результатами яких складено акт від 16.01.2014 року № 26/20-36-22-03-07/23760340 та зобов'язано Індустріальної ОДПІ м. Харкова виключити акт від 16.01.2014 року № 26/20-36-22-03-07/23760340 з інформаційних баз податкових органів. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2014 року зазначене судове рішення залишено без змін (копія рішення долучена до матеріалів справи).

Таким чином, суд доходить висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення позивачем витрат з виконання договору до податкового кредиту за жовтень 2013 року та грудень 2013 року в сумі 48773 грн. 00 коп. лише на підставі актів перевірки підприємства контрагентів, які жодним чином не є доказом, та проігнорували факт наявності первинної документації, що підтверджує податковий кредит.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу(загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд зазначає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів.

Крім того, суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Порушення постачальником товару правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів.

Пунктом 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з положень пп. 14.1.181. п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Суд вважає, що будь - які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами господарських відносин були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит.

Таким чином, суд доходить висновку, що правовідносини за означеними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Згідно п.198.1, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, послуг.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту необхідні належним чином оформленні первинні документи.

З наведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної, та здійснення операцій з метою досягнення господарської мети.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 Кодексу).

Виходячи з положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 , є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

У відповідності з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, податковий орган зазначає про відсутність у позивача товарно - транспортних накладних, які б могли підтвердити переміщення товару.

Проте, суд не погоджується з вищевказаним твердженням відповідача, оскільки підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від його контрагентів, саме товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для формування валових доходів і витрат та отримання права на податковий кредит, у зв'язку з тим, що діючим законодавством не передбачено ставлення в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає безпідставним висновок відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

За змістом п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/2568, товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Однак, жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця.

Вищевказана позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.05.2013 року по справі №2270/10784/11.

Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим суд доходить висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, 158 - 163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «Р» Державної податкової інспекції у Ленінському районі м Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0014251703 від 18.07.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг), 14010100 на 73159 грн. 50 коп.

Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету в сумі 182 грн. 70 коп. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складений 05.09.2014 р.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 05.09.2014р. Суддя З оригіналом згідно Помічник судді П.О.Борисенко П.О.Борисенко І.В.Калита