Постанова

від 16.10.2014 по справі 810/5826/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2014 року 810/5826/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енергогазпром" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енергогазпром" з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області та з урахування заяви про уточнення позовних вимог просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.09.2014 №0001062204 та №0001072204.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач правомірно визначив податкові зобов'язання з податку на додану вартість та показники валових витрат за результатами виконання договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Маестро-Торг", на підставі наявної первинної бухгалтерської документації, оскільки вказаний договір був реальним та укладеним з метою подальшого використання придбаних послуг господарській діяльності позивача. У зв'язку з цим, позивач вважає висновки податкового органу неправомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення просить скасувати.

Позивач вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.

Позивач надав суду заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Заперечень на позов не надано. Водночас, на адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи для надання витребуваних документів.

Суд не знаходить підстав для визнання причини неприбуття представника відповідача у судове засідання поважними, оскільки поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі дій. Водночас, відповідачем взагалі не вказано будь-яких поважних причин неприбуття у судове засідання представника, як і не надано належних доказів. Крім цього, суд зазначає, що жодних доказів у відповідача витребовано не було.

Відтак, неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача, з невизначених причин, не є підставою для відкладення розгляду справи.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ТОВ "НВП "Енергогазпром" є юридичною особою, що зареєстрована рішенням Бучанської селищної ради 04.12.2000р., станом на момент перевірки як платник податків перебуває на обліку в Ірпінській ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основним видом діяльності позивача є розподілення електроенергії.

Посадовою особою Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області в серпні 2014 року на підставі наказу від 22.08.2014 №678 та згідно з п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "НВП "Енергогазпром" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість за період жовтень 2012 року, листопад 2012 року, березень 2013 року, травень 2013 року, червень 2013 року та податку на прибуток за період з 01.10.2012 по 31.12.2013 по взаємовідносинах з ТОВ "Маестро-Торг", за результатами якої складено Акт від 02.09.2014 №796/22-4/31094078 (надалі - Акт перевірки).

Так, за результатами проведеної перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:

- п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за період з 01.10.2012 по 31.12.2013 на загальну суму 1568702 грн., в т.ч. за ІV квартал 2012 року в сумі 603430 грн., за 2013 рік в сумі 965272 грн.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 1590771 грн., в т.ч. за жовтень 2012 року на суму 497695 грн., за листопад 2012 року на суму 77000 грн., за березень 2013 року на суму 299631 грн., за червень 2013 року на суму 316085 грн., за вересень 2013 року на суму 400360 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Ірпінською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- від 23.09.2014 №0001062204, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на суму 1568702,00 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій на суму 392175,50 грн.;

- від 23.09.2014 №0001072204, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість з вироблених на Україні товарів" на суму 1590771 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій на суму 397692,75 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства стали матеріали Акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.08.2014 №1944/26-59-22-06/37931224 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Маестро-Торг" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період: вересень-жовтень 2012 року, січень-грудень 2013 року" та витяг з кримінального провадження №32014100000000036, згідно з якими контрагент позивача має ознаки фіктивного підприємства.

З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що господарські операції з виконання робіт ТОВ "Маестро-Торг" не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв'язку з чим посадові особи ТОВ "Маестро-Торг" не могли фактично здійснювати господарські операції.

Отже, на думку податкового органу, взаємовідносини між ТОВ "НВП "Енергогазпром" та ТОВ "Маестро-Торг" не спричинили реального настання господарських операцій.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2012 між ТОВ "Маестро-Торг" (Агент) та ТОВ "НВП "Енергогазпром" (Принципал) укладено Агентський договір №05-12-А, відповідно до умов якого Принципал доручає, а Агент зобов'язується за винагороду здійснити всі дії, необхідні для виконання поставки електроенергії від ДП "Енергоринок" через локальні електричні мережі електропередавальної організації від шин магістральних електромереж до споживачів за нерегульованими тарифами.

На підтвердження виконання договору та реальності здійснення операцій представником позивача надано до суду наступні документи:

- Агентський договір від 07.08.2012 №05-12-А;

- Акти виконання послуг від 31.10.2012 №2/12, від 30.11.2012 №3/12, від 31.03.2013 №7/13, від 31.05.2013 №8/13, від 30.06.2013 №9/13;

- Погодження про визначення винагороди від 31.10.2012 №2, від 30.11.2012 №3, від 31.03.2013 №7, від 31.05.2013 №8, від 31.06.2013 №9;

- Доручення Агенту від 05.09.2012 №2, від 05.10.2012 №3, від 05.02.2013 №7, від 05.04.2013 №8, від 06.05.2013 №9;

- податкові накладні від 31.10.2012 №48, від 30.11.2012 №73, від 31.03.2013 №35, від 31.05.2013 №34, від 30.06.2013 №24;

- банківські виписки від 13.11.2012, від 17.12.2012, від 15.04.2013, від 17.06.2013, від 19.06.2013, від 22.07.2013, від 24.07.2013,

Судом оглянуто оригінали вищеназваних документів, приєднано їх завірені копії та встановлено, що вони оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників, відтиски мокрих печаток та відповідають законодавчим нормам.

Судом встановлено, що станом на час проведення перевірки заборгованості позивача перед контрагентом немає.

Суми податку на додану вартість, підтверджені зазначеними податковими накладними, позивач включив до складу податкового кредиту за відповідні періоди, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних та відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди.

В той же час, як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Маестро-Торг" агентських послуг по поставці електроенергії.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Маестро-Торг" агентських послуг по поставці електроенергії.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину, ТОВ "Маестро-Торг" було зареєстровано як юридичну особу та було платником податку на додану вартість.

Також, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Маестро-Торг" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Маестро-Торг" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку, та копії яких наявні в матеріалах справи.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Маестро-Торг" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість та визначив валові витрати.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Маестро-Торг" є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, ст. 215 ЦК України визначено підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, ч. 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст.228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Маестро-Торг", недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Маестро-Торг", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ "Маестро-Торг", з підстав відсутності реальності надання послуг, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основним видом діяльності позивача за КВЕД, зокрема, є розподілення електроенергії.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є купівля агентських послуг для здійснення поставки електроенергії до споживачів, які, як встановлено судом, використовуються позивачем у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Маестро-Торг" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Маестро-Торг"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

В той же час, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акти перевірок інших податкових органів.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, Акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.08.2014 №1944/26-59-22-06/37931224 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Маестро-Торг" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період: вересень-жовтень 2012 року, січень-грудень 2013 року" не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ "Маестро-Торг" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угоди, укладеної з позивачем, такою, що не спричинила реальних юридичних наслідків.

Між тим суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Маестро-Торг" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірок про те, що діяльність контрагента позивача - ТОВ "Маестро-Торг" була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням остатньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З приводу посилання відповідача в Акті перевірки на витяг з кримінального провадження №32014100000000036, в якому зазначено, що невстановлені особи з метою прикриття незаконної діяльності створили шляхом реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, і в т.ч. ТОВ "Маестро-Торг", судом до уваги не приймається, оскільки вказаний документ в силу приписів кримінального-процесуального законодавства України є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, а наявність порушеної кримінальної справи, до моменту прийняття судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину. Слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. Зокрема, аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.08.2012 № К-39842/10. При цьому, податковий орган в Акті перевірки не посилається на наявність вироків суду, які б набрали законної сили, щодо фіктивного підприємництва ТОВ "Маестро-Торг".

Враховуючи наведене суд дійшов до висновку, що спірний правочин не може визнаватись нікчемним, оскільки відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямований на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства.

Окрім того, правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними, а відтак, правочин, укладений позивачем із ТОВ "Маестро-Торг", відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 149 ПК України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 цього Кодексу, з урахуванням положень ст.ст. 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні ПК України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п.14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пп. 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час розгляду справи, кошти сплачені позивачем ТОВ "Маестро-Торг" в оплату за отримані послуги, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення від 23.09.2014 №0001062204, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 1960877,50 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, за рахунок операцій з ТОВ "Маестро-Торг" позивачем сформовано податковий кредит на загальну суму 1590771 грн.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено ст. 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Маестро-Торг" не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

У ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи договір, акти виконання послуг, погодження про визначення винагороди, доручення, податкові накладні, банківські виписки, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання послуг за спірним правочином документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, його "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Статтею 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 23.09.2014 №0001062204 та №0001072204

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енергогазпром" (код за ЄДРПОУ 31094078) сплачений судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.