КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 810/5826/14 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.
У Х В А Л А
Іменем України
17 березня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Приходько К.М. Шпака Б.В. Демченка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергогазпром» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергогазпром» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.09.2014 № 0001062204 та № 0001072204.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 23.09.2014 № 0001062204 та № 0001072204.
Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 22.08.2014 по 29.08.2014 Ірпінською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «НВП «Енергогазпром» (код ЄДРПОУ 31094078) з питання дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість за період жовтень 2012 року, листопад 2012 року, березень 2013 року, травень 2013 року, червень 2013 року та податку на прибуток за період з 01.10.2012 по 31.12.2013 по взаємовідносинах з ТОВ «Маестро-Торг» (код ЄДРПОУ 37931224).
В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:
- п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за період з 01.10.2012 по 31.12.2013 на загальну суму 1 568 702 грн., в т.ч. за ІV квартал 2012 року в сумі 603 430 грн., за 2013 рік в сумі 965 272 грн.;
- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 1 590 771 грн., в т.ч. за жовтень 2012 року на суму 497 695 грн., за листопад 2012 року на суму 77 000 грн., за березень 2013 року на суму 299 631 грн., за червень 2013 року на суму 316 085 грн., за вересень 2013 року на суму 400 360 грн.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 02.09.2014 №796/22-4/31094078 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення:
- від 23.09.2014 №0001062204, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на суму 1 568 702,00 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій на суму 392 175,50 грн.;
- від 23.09.2014 №0001072204, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість з вироблених на Україні товарів» на суму 1 590 771 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій на суму 397 692,75 грн.
Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).
Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Також, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, в періоді, за який проводилася перевірка, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Маестро-Торг».
Так, 07.08.2012 між ТОВ «Маестро-Торг» (Агент) та ТОВ «НВП «Енергогазпром» (Принципал) укладено Агентський договір №05-12-А, відповідно до умов якого Принципал доручає, а Агент зобов'язується за винагороду здійснити всі дії, необхідні для виконання поставки електроенергії від ДП «Енергоринок» через локальні електричні мережі електропередавальної організації від шин магістральних електромереж до споживачів за нерегульованими тарифами.
На підтвердження виконання договору та реальності здійснення операцій представником позивача надано наступні документи:
- Агентський договір від 07.08.2012 №05-12-А;
- Акти виконання послуг від 31.10.2012 №2/12, від 30.11.2012 №3/12, від 31.03.2013 №7/13, від 31.05.2013 №8/13, від 30.06.2013 №9/13;
- Погодження про визначення винагороди від 31.10.2012 №2, від 30.11.2012 №3, від 31.03.2013 №7, від 31.05.2013 №8, від 31.06.2013 №9;
- Доручення Агенту від 05.09.2012 №2, від 05.10.2012 №3, від 05.02.2013 №7, від 05.04.2013 №8, від 06.05.2013 №9;
- податкові накладні від 31.10.2012 №48, від 30.11.2012 №73, від 31.03.2013 №35, від 31.05.2013 №34, від 30.06.2013 №24;
- банківські виписки від 13.11.2012, від 17.12.2012, від 15.04.2013, від 17.06.2013, від 19.06.2013, від 22.07.2013, від 24.07.2013.
Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Маестро-Торг» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентом, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на Акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.08.2014 №1944/26-59-22-06/37931224 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Маестро-Торг» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період: вересень-жовтень 2012 року, січень-грудень 2013 року» та витяг з кримінального провадження №32014100000000036, згідно з якими, контрагент позивача має ознаки фіктивного підприємства.
З наведених підстав, податковий орган дійшов висновку, що господарські операції з виконання робіт ТОВ «Маестро-Торг» не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв'язку з чим посадові особи ТОВ «Маестро-Торг» не могли фактично здійснювати господарські операції.
За цих обставин, відповідач відносить укладені позивачем з ТОВ «Маестро-Торг» договори, податкові накладні та інші первинні документи до тих, що не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.
Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.
Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Маестро-Торг», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.
Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.
Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.
Слід також відмітити, що податковим органом ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження безтоварності здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ТОВ «Маестро-Торг».
З приводу посилання відповідача в Акті перевірки на витяг з кримінального провадження №32014100000000036, в якому зазначено, що невстановлені особи з метою прикриття незаконної діяльності створили шляхом реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, і в т.ч. ТОВ «Маестро-Торг», судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги, оскільки вказаний документ в силу приписів кримінального-процесуального законодавства України є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, а наявність порушеної кримінальної справи, до моменту прийняття судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину. Слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.
Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
При цьому, отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ні акт перевірки, ні довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 23.09.2014 № 0001062204 та № 0001072204.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків
Повний текст ухвали складено та підписано - 20.03.2015
Головуючий суддя Борисюк Л.П.
Судді: Петрик І.Й.
Собків Я.М.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 17.03.2015 |
Оприлюднено | 25.03.2015 |
Номер документу | 43207680 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Борисюк Л.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні