Постанова

від 02.10.2014 по справі 826/11991/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 жовтня 2014 року 10 год. 00 хв. № 826/11991/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Медіа Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 травня 2013 року № 0004752220 і № 0004762220, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріал Медіа Україна» (далі - позивач, ТОВ «Ріал Медіа Україна») з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 травня 2013 року № 0004762220 і № 0004752220.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.04.2013р. № 241/1/22-20-30778990, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ріал Медіа Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Імперіум Плюс» за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р., документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, на думку позивача, відсутні жодні правові підстави вважати договір від 29.12.2011р. № 111229, укладений між ТОВ «Ріал Медіа Україна» та вказаним контрагентом нікчемним, бо за такими правочином були вчинені реальні господарські операції, обов'язки за яким були виконані обома сторонами, що, в свою чергу, підтверджується всіма необхідними та належним чином оформленими первинними і розрахунковими документами. Також, при укладенні та виконанні вказаного правочину всі сторони мали достатній обсяг правосуб'єктності та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що нормами чинного законодавства України не передбачено право органу доходів і зборів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочинами і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Також для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (зокрема, умисел суб'єкта господарювання на вчинення такого правочину) має бути доведеним належними доказами.

Відповідач проти позову заперечував, надавши суду письмові заперечення від 10.09.2014р. б/н. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що працівником ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Ріал Медіа Україна» (ідентифікаційний код 30778990) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Імперіум Плюс» за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р., за результатами якої складений Акт від 17.04.2013р. № 241/1/22-20-30778990. В ході перевірки встановлено неправомірне формування ТОВ «Ріал Медіа Україна» показників податкового кредиту та валових витрат за лютий-квітень, червень, серпень та жовтень 2012 року за рахунок підприємства-контрагента - ТОВ «Імперіум Плюс» (ідентифікаційний код 37643014), яке має ознаки фіктивності. Згідно висновків цього Акта перевірки ТОВ «Ріал Медіа Україна» допустило порушення норм п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 193.1 ст. 139, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на прибуток на загальну суму 95 583, 23 грн., заниження податку на додану вартість за на загальну суму 101213,20 грн. На думку відповідача, висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме: акті ДПІ у Солом'янському м. Києва від 15.03.2013р. № 522/22-2/37643014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Імперіум Плюс» щодо підтвердження відносин із платниками податків. За наслідками проведеної перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15 травня 2013 року № 0004762220 і № 0004752220, що повністю відповідає вимогам податкового законодавства.

В призначеному судовому засіданні у справі представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

11 вересня 2014 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що 16.04.2013р. згідно норм пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 79.1, 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України та на підставі Наказу ДПІ від 10.04.2013р. № 1124, працівником ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Ріал Медіа Україна» (ідентифікаційний код 30778990) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Імперіум Плюс» за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р., за результатами якої складений Акт від 17.04.2013р. № 241/1/22-20-30778990 (далі - Акт перевірки).

Перелік первинних і розрахункових документів, наданих ТОВ «Ріал Медіа Україна» до перевірки, та податкової звітності позивача, що були дослідженні працівником відповідача під час проведення вказаної документальної перевірки міститься на стор. 3-8 цього Акта перевірки.

В ході проведення вказаної документальної перевірки позивача перевіряючим були встановлені фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Ріал Медіа Україна» і суб'єктом господарської діяльності - ТОВ «Імперіум Плюс» (ідентифікаційний код 37643014) на підставі договору від 29.12.2011р. № 111229. Відповідно до наданих до перевірки актів здачі-прийомки робіт ТОВ «Імперіум Плюс» надано позивачу послуг протягом лютого-квітня, червня, серпня та жовтня 2012 року на загальну суму 607279,28 грн., в т.ч. ПДВ 101 213, 20 грн. Одночасно за перевіряємий період ТОВ «Імперіум Плюс» виписало на користь ТОВ «Ріал Медіа Україна» податкових накладних на загальну суму 607279,28 грн. (в т.ч. ПДВ - 101 213, 20 грн.). Всі первинні документи від імені ТОВ «Імперіум Плюс» були підписані директором Сосін В.В.

Згідно з платіжними дорученнями ТОВ «Ріал Медіа Україна» перерахувало на користь контрагента - ТОВ «Імперіум Плюс» за вказаний період суму коштів у розмірі 607 279, 28 грн.

За результатами таких господарських операцій, згідно тексту Акта перевірки, ТОВ «Ріал Медіа Україна» віднесло до складу валових витрат за 1-3 квартали 2012 року суму коштів у розмірі 455 159, 35 грн., а до складу податкового кредиту за лютий-квітень, червень, серпень та жовтень 2012 року загальну суму податку на додану вартість 101 213, 20 грн.

Водночас, відповідно до змісту акта ДПІ у Солом'янському м. Києва від 15.03.2013р. № 522/22-2/37643014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Імперіум Плюс» щодо підтвердження відносин із платниками податків встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та покупців та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за лютий-квітень, червень, серпень та жовтень 2012 року.

З урахуванням вищевикладеного працівник відповідача, в свою чергу прийшов до висновку про нікчемність правочину, укладеного між ТОВ «Ріал Медіа Україна» і ТОВ «Імперіум Плюс», як такого, що здійснений без волевиявлення уповноваженої особи підприємства ТОВ «Імперіум Плюс», та в порушення ст. 228 Цивільного кодексу України. Як наслідок наявні у ТОВ «Ріал Медіа Україна» первинні документи, оформлені по досліджуваним господарським операціям не можуть бути достатньою правовою підставою для формування позивачем сум валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

В розділі 4 «Висновок» Акта перевірки від 17.04.2013р. № 241/1/22-20-30778990 перевіряючий встановив порушення ТОВ «Ріал Медіа Україна» наступних норм законодавства України: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 193.1 ст. 139, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на прибуток на загальну суму 95583,23 грн., заниження податку на додану вартість за на загальну суму 101213,20 грн.

15 травня 2013 року ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 17.04.2013р. № 241/1/22-20-30778990 прийняла наступні спірні у даній справі податкові повідомлення-рішення:

- за № 0004762220 (форми «Р»), яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 1 п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 193.1 ст. 139 Податкового кодексу України, визначило ТОВ «Ріал Медіа Україна» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 119479,04 грн., в т.ч. 95583,23 грн. - основний платіж, 23895,81 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- за № 0004752220 (форми «Р»), яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 1 п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, визначило ТОВ «Ріал Медіа Україна» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 151819,80 грн., в т.ч. 101213,20 грн. - основний платіж, 50606,60 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з висновками Акта документальної перевірки позивач звернувся до ДПІ з відповідними письмовими заперечення, проте за результатами розгляду останніх висновки Акта перевірки залишені без змін, а заперечення ТОВ «Альянс Транссервіс» - без задоволення.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Відповідно до п 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та втратив чинність 01 березня 2014 року)(далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку .

Також у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у його листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому у вищезгаданому листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків , що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що 29.12.2011р. між ТОВ «Ріал Медіа Україна» (Замовник), в особі директора Рохварга О.Д., та ТОВ «Імперіум Плюс» (Виконавець), в особі директора Сосіна В.В., був укладений договір за № 111229. За умовами цього Договору Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується розміщувати рекламу Замовника в місті Київ та інших містах України на зовнішніх рекламоносіях у встановленому порядку та належать або орендуються та обслуговуються виконавцем; виконувати роботи з виготовлення та друку рекламних матеріалів за заявками Замовника; виконувати монтажні роботи по монтажу, демонтажу, переміщенню тощо рекламних конструкцій у місті Київ та в інших містах України (п.п. 2.1, 2.2 Договору). Згідно з п.п. 2.3 та 2.4 Договору Замовник зобов'язаний надати Виконавцю рекламний матеріал, інші документи та інформацію, необхідну для виконання доручень, оплатити послуги Виконавця у сумі та в терміни, що обумовлені даним Договором. Виконавець зобов'язаний розмістити рекламний матеріал Замовника та виконати доручені роботи у строки, що обумовлюються Додатками до цього Договору, забезпечити належний технічний та санітарний стан рекламоносіїв та рекламного матеріалу.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 зазначеного Договору вартість робіт та порядок розрахунків за ними обумовлюються Додатками (Додатковими угодами, Протоколами, Рахунками-фактурами) до даного Договору, які є його невід'ємною частиною. Фактом виконання робіт (надання послуг) є підписаний Сторонами акт виконаних робіт.

На підтвердження фактів виконання Сторонами своїх зобов'язань за вказаним Договором позивачем були надані суду наступні копії первинних документів:

- договір від 29.12.2011р. № 111229, протоколи до нього та рахунки-фактури;

- акти здачі-прийомки робіт, всього на загальну суму 607 279, 28 грн. (в т.ч. ПДВ - 101213,20 грн.). За результатами дослідження таких актів судом встановлено, що в них відсутній такий обов'язковий реквізит первинного документу як місце складання;

- платіжні доручення, відповідно до яких ТОВ «Ріал Медіа Україна» перерахувало на користь ТОВ «Імперіум Плюс» суму коштів у розмірі 607279,28 грн. (в т.ч. ПДВ - 101213,20 грн.).

Також за результатами здійснених поставок контрагентом позивача були виписані такі податкові накладні від 28.02.2012р. № 37, від 29.02.2012р. № 40 та № 41, від 20.03.2012р. № 40 та № 41, від 21.03.2012р. № 47, від 31.03.2012р. № 62, від 09.04.2012р. № 29, від 15.04.2012р. № 45, від 30.04.2012р. № 74, № 75 та № 76, від 15.06.2012р. № 36 та № 37, від 21.06.2012р. № 45, від 31.08.2012р. № 66 та № 67, від 31.10.2012р. № 57 та № 58, на загальну суму 607279,28 грн. (в т.ч. ПДВ - 101213,20 грн.).

Крім того, з вказаних актів та податкових накладних неможливо встановити які саме послуги та в якому об'ємі були виконані ТОВ «Імперіум Плюс» та оплачені позивачем.

Інших первинних документів, оформлених на підставі Договору від 29.12.2011р. № 111229, які підтверджують надання вказаних послуг (рекламні матеріали, фото розміщених рекламних матеріалів тощо) в процесі здійснення спірних господарських операцій, що в сукупності є доказами на підтвердження факту виконання умов названого Договору, позивач суду не надав.

Водночас, за змістом ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На судовий запит від 21.08.2014р. № 826/11991/14 до Управління з питань реклами Департаменту суспільних комунікацій Київської міської державної адміністрації стосовно надання письмових відомостей про прийняття рішень щодо надання дозволів (погодження питань) у 2011 - 2012 роках на розміщення рекламних конструкцій та зовнішньої реклами в межах міста Києва за зверненнями підприємств ТОВ «Імперіум Плюс» і ТОВ «Ріал Медіа Груп», листом від 01.09.2014р. № 059/07-4821 вказаний департамент повідомив, що названим підприємствам дозволи на розміщення об'єктів зовнішньої реклами (рекламних конструкцій), в тому числі у 2011-2012 роках, не видавались, із заявами про оформлення дозволів на розміщення зовнішньої реклами такі товариства не звертались, розпорядження не видавались.

На аналогічний судовий запит до Комунального підприємства «Київреклама», листом від 01.09.2014р. № 146-12428/КР останнє повідомило, що за період часу, зазначеного у запиті та по сьогоднішній день звернення від ТОВ «Імперіум Плюс» і ТОВ «Ріал Медіа Груп» не надходили, а також не укладалися будь-які договори з цими підприємствами.

На аналогічний судовий запит до Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації, листом від 05.09.2014р. № 8684/0/01/27-14 останній повідомив, що згідно електронної бази документообігу у 2011-2012 роках дозвільні документи на розміщення рекламних засобів ТОВ «Імперіум Плюс» та ТОВ «Ріал Медіа Груп» не надходили та не погоджувались.

На аналогічний судовий запит до Департаменту ДАІ МВС України, листом від 11.09.2014р. № 10/191756 останній повідомив, що погоджень на розміщення об'єктів зовнішньої реклами для ТОВ «Імперіум Плюс» та ТОВ «Ріал Медіа Груп» у 2011-2012 роках не надавалось, з зазначеного питання вказані підприємства не звертались.

Враховуючи вищенаведений аналіз наявних в матеріалах справи первинних і розрахункових документів, що були надані позивачем, судом вбачається, що позивачем ні під час проведення документальної перевірки, ні в ході розгляду даної справи в суді, не були надані документи, зокрема первинні, які б підтверджували як факти дійсного надання послуг ТОВ «Імперіум Плюс» на користь позивача, так і наявність зв'язку таких операцій з господарською діяльністю ТОВ «Ріал Медіа Україна».

З огляду на те, що позивачем не підтверджено реальність фінансово-господарських операцій з його контрагентом (ТОВ «Імперіум Плюс») належними первинними документами та зв'язок їх з його господарською діяльністю, суд дійшов висновку про правомірність донарахування контролюючим органом позивачу сум податку на прибуток і податку на додану вартість із застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями від 15 травня 2013 року.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Медіа Україна» відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова