Ухвала

від 18.12.2014 по справі 826/11991/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11991/14 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Медіа Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Медіа Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріал Медіа Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 травня 2013 року: № 0004762220 та № 0004752220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 16 квітня 2013 року на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 79.1, 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України та на підставі наказу ДПІ № 1124 від 10 квітня 2013 року, працівником ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Ріал Медіа Україна» (ідентифікаційний код 30778990) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Імперіум Плюс» за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 241/1/22-20-30778990 від 17 квітня 2013 року.

Згідно з висновками акту перевірки, встановлено порушення ТОВ «Ріал Медіа Україна»: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139; п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на прибуток на загальну суму 95 583,23 грн., заниження податку на додану вартість на загальну суму 101 213,20 грн.

15 травня 2013 року відповідачем на підставі висновків акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0004762220 (форми «Р»), яким ТОВ «Ріал Медіа Україна» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 119 479,04 грн., в т.ч. 95 583,23 грн. - основний платіж, 23 895,81 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0004752220 (форми «Р»), яким ТОВ «Ріал Медіа Україна» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 151 819,80 грн., в т.ч. 101 213,20 грн. - основний платіж, 50 606,60 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріал Медіа Україна» зареєстровано в якості юридичної особи 02 березня 2000 року, ідентифікаційний код юридичної особи 30778990, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 859068.

Згідно зі Свідоцтвом № 37031364 про реєстрацію платника податку на додану вартість, позивач зареєстрований як платник ПДВ 25 березня 2002 року.

29 грудня 2011 року між ТОВ «Ріал Медіа Україна» (замовник) та ТОВ «Імперіум Плюс» (виконавець) укладено договір № 111229, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується: розміщувати рекламу замовника в місті Київ та інших містах України на зовнішніх рекламо носіях, які зареєстровані у встановленому порядку та належать, або орендуються та обслуговуються виконавцем; виконувати роботи з виготовлення та друку рекламних матеріалів за заявками замовника; виконувати монтажні роботи по монтажу, демонтажу, переміщенню тощо рекламних конструкцій у місті Київ та в інших містах України.

Згідно з п.п. 2.3, 2.4 укладеного договору, замовник зобов'язаний надати виконавцю рекламний матеріал, інші документи та інформацію, необхідну для виконання доручень, оплатити послуги виконавця у сумі та в терміни, що обумовлені даним Договором. Виконавець зобов'язаний розмістити рекламний матеріал замовника та виконати доручені роботи у строки, що обумовлюються додатками до цього договору, забезпечити належний технічний та санітарний стан рекламоносіїв та рекламного матеріалу.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 зазначеного договору, вартість робіт та порядок розрахунків за ними обумовлюються додатками (додатковими угодами, протоколами, рахунками-фактурами) до даного договору, які є його невід'ємною частиною. Фактом виконання робіт (надання послуг) є підписаний сторонами акт виконаних робіт.

На підтвердження факту виконання укладеного договору позивачем надано копії наступних первинних документів: договору, протоколів до нього, рахунків-фактури, актів здачі-прийомки робіт, платіжних доручень, податкових накладних.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем надано до суду першої інстанції копії відповідних первинних документів, а саме: договору, протоколів до нього, рахунків-фактури, актів здачі-прийомки робіт, платіжних доручень, податкових накладних.

Між тим, колегія суддів зазначає, що окремі з наданих документів не відповідають вказаним вище обов'язковим вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, зокрема: протоколи до договору № 111229 від 29 грудня 2011 року, рахунки-фактури, акти здачі-прийомки робіт, податкові накладні не містять відомостей про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; платіжні доручення не містять відомостей про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; акти здачі-прийомки робіт не містять відомостей щодо місця їх складання.

Таким чином, наведені документи із зазначеними вище недоліками, колегія суддів не вважає первинними документами в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

Розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг проводиться відповідно до цього Закону за погодженням з органами державного управління автомобільними дорогами або їх власниками та відповідними державними органами з безпеки дорожнього руху.

Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.

Як вбачається з матеріалів справи, на судовий запит № 826/11991/14 від 21 серпня 2014 року до Управління з питань реклами Департаменту суспільних комунікацій Київської міської державної адміністрації стосовно надання письмових відомостей про прийняття рішень щодо надання дозволів (погодження питань) у 2011 - 2012 роках на розміщення рекламних конструкцій та зовнішньої реклами в межах міста Києва за зверненнями підприємств ТОВ «Імперіум Плюс» та ТОВ «Ріал Медіа Груп», листом № 059/07-4821 від 01 вересня 2014 року вказаний департамент повідомив, що названим підприємствам дозволи на розміщення об'єктів зовнішньої реклами (рекламних конструкцій), в тому числі у 2011-2012 роках, не видавались, із заявами про оформлення дозволів на розміщення зовнішньої реклами такі товариства не звертались, розпорядження не видавались.

На аналогічний судовий запит до Комунального підприємства «Київреклама», листом № 146-12428/КР від 01 вересня 2014 року останнє повідомило, що за період часу, зазначеного у запиті та по сьогоднішній день звернення від ТОВ «Імперіум Плюс» та ТОВ «Ріал Медіа Груп» не надходили, а також не укладалися будь-які договори з цими підприємствами.

На аналогічний судовий запит до Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації, листом № 8684/0/01/27-14 від 05 вересня 2014 року останній повідомив, що згідно електронної бази документообігу у 2011-2012 роках дозвільні документи на розміщення рекламних засобів ТОВ «Імперіум Плюс» та ТОВ «Ріал Медіа Груп» не надходили та не погоджувались.

На аналогічний судовий запит до Департаменту ДАІ МВС України, листом № 10/191756 від 11 вересня 2014 року останній повідомив, що погоджень на розміщення об'єктів зовнішньої реклами для ТОВ «Імперіум Плюс» та ТОВ «Ріал Медіа Груп» у 2011-2012 роках не надавалось, із зазначеного питання вказані підприємства не звертались.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів констатує відсутність належного документального підтвердження виконання зазначених господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентом, у зв'язку з чим не вбачається за можливе визначити зв'язок наданих послуг позивачу з господарською діяльністю підприємства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що якщо господарські операції не зумовлені розумними економічними причинами (позбавлені ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки, не зумовлені діловою метою, не підлягають відображенню в податковому обліку.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно та обґрунтовано винесено податкові повідомлення-рішення від 15 травня 2013 року: № 0004762220 та № 0004752220, оскільки суми податкового кредиту та валових витрат за відповідний період не підтверджуються у повній мірі належними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем надано достатньо доказів правомірності дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, оформлення її результатів у формі акту та прийняття на його основі податкових повідомлень-рішень, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Медіа Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та не засновані на нормах права.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Медіа Україна» залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року - без змін.

Повний текст ухвали виготовлений 18 грудня 2014 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.