Рішення

від 15.10.2014 по справі 914/3007/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2014 р. Справа № 914/3007/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Громадської організації "Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав "Оберіг", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька цитадель", м. Львів

про стягнення 25 204,25 грн.

За участю представників сторін:

від позивача Жувака О.В. - представник (довіреність №1 від 01.01.2011р.);

від відповідача не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору : Громадська організація "Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав "Оберіг" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька цитадель" про стягнення 23 042,87 грн., з яких 18 036,00 грн. - основний борг, 825,94 грн. - пеня, 1 083,15 грн. - 10% штрафу, 1 864,43 грн. - інфляційні втрати, 433,35 - 3% річних та 800,00 грн. - штраф за неподання звітів. Крім того у позовній заяві позивач просить зобов'язати відповідача надати позивачу звіт за формою, встановленою договором, за період 3-4 квартали 2012р., 1-4 квартали 2013р. 1-2 квартали 2014р.

Згідно із поданою заявою про збільшення розміру позовних вимог та зміну предмету позову до стягнення заявлено 25 204,25 грн., з яких 19 840,50 грн. - основний борг, 854,41 грн. - пеня, 1 083,60 грн. - 10% штрафу, 2 101,52 грн. - інфляційні втрати, 524,22 - 3% річних та 800,00 грн. - штраф за неподання звітів.

Ухвалою суду від 22.08.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 24.09.2014р. Ухвалою суду від 24.09.2014р. розгляд справи відкладено на 15.10.2014р.

Представник позивача подав заяву (вх.№45440/14 від 15.10.2014р.) про долучення до матеріалів справи довідки з Державного казначейства України про зарахування сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1 827,00 грн. в дохід державного бюджету України.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, однак подав відзив на позовну заяву (вх.№15438/14 від 15.10.2014р.) в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька цитадель" просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю з підстав викладених у поданому відзиві.

Даний спір розглядається судом з врахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд,-

встановив:

Позивач є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав відповідно до наявних повноважень та на підставі свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України № 1/2003 від 08.07.2013р.

Сторонами судового процесу укладено договір №52/14/12-П від 01.06.2012р. про виплату винагороди за використання об'єктів авторського права і суміжних прав способом публічного виконання (далі - Договір). Відповідно до умов договору Позивач (Організація) надає Відповідачу (Платникові) невиключний дозвіл на публічне виконання на території України репертуару Організації, збирає (приймає) від Платника винагороду (роялті) за таке використання, здійснює її розподіл і виплату володільцям права згідно Закону, а також здійснює контроль за правомірним використанням репертуару Організації згідно положень цього договору. А Платник за використання репертуару Організації виплачує на її рахунок винагороду володільців права та надає відповідний звіт про використання.

Позовні вимоги обґрунтовуються неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Згідно п.3.1.1. договору платник зобов'язаний вчасно надавати організації звіт за формою, встановленою додатками до цього договору, що має містити достовірні відомості про використаний репертуар організації та вчасно сплачувати винагороду (роялті).

Відповідно до п. 4.2. договору платник щомісяця перераховує винагороду (роялті) на розрахунковий рахунок Організації не пізніше 7-го числа за цей поточний місяць, у разі сплати фіксованої суми, або 7-го числа наступного місяця винагороду (роялті) за попередній місяць, в іншому разі. Платник за узгодженням з організацією може проводити розрахунки раз у квартал.

Сторони у п.1.3. додатку №2 до договору встановили фіксовану суму винагороди у розмірі 900 гривень в місяць. Отже, щомісячно до 7-го числа відповідач мав сплачувати винагороду (роялті) на розрахунковий рахунок позивача. Проте, як зазначає позивач, в порушення вищезазначеного п.4.2. договору оплати не завжди здійснювалися вчасно і були здійснені лише частково.

Позивач стверджує, що за весь період надійшло 3 оплати на загальну суму 4 500 грн. (від 03.10.12 на 1 800грн., 16.11.12 на 900 грн., 13.03.13 на 1800грн.). Тобто, як зазначено у позовній заяві, сплачено за 6 місяців використання, а саме липень-грудень 2012р.

Відповідно до п.4.3. договору. у випадку, призупинення або поновлення діяльності платника по використанню репертуару Організації, Платник впродовж 3-х календарних днів після здійснення кожного вищенаведеного факту листом інформує про це. За період, впродовж якого не відбувалося використання репертуару організації, платником винагорода не нараховується і звітність не надається.

Позивач зазначає, що жодного разу не отримував лист про призупинення використання відповідачем репертуару організації, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як стверджує позивач, станом на 09.09.2014р. виникла заборгованість Відповідача за наступний період: грудень 2012р., весь 2013р., та січень-серпень 2014р., що загалом складає 21 місяць.

В п.1.3 додатку №2 до договору встановлено, що у разі застосування фіксованої суми винагороди, така сума винагороди на початку року автоматично збільшується на розмір індексу інфляції, встановлений за попередній рік. Також фіксована сума винагороди переглядається у разі зміни кількості закладів платника.

Зважаючи на те, що договір укладено 2012 року, а індекс інфляції у 2012 р. склав 99.8, що є меншим за 100, то збільшення суми щомісячної оплати у 2013 р. не відбувається, а сума оплати залишається незмінною - 900 грн. Проте, оскільки індекс інфляції за 2013р. склав 100.5, то у 2014 р. сума оплати за місяць збільшується і становить 904,50грн. (900грн. х 100.5%).

Отже, сума основної заборгованості, яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача складає 19 840,50 грн.

Відповідно до п.4.1. договору платник щоквартально надає Організації звіт про використаний репертуар організації протягом 10 днів після закінчення календарного кварталу за квартал, що минув.

Як стверджує позивач, в порушення вимог вищезазначеного п.4.1. Договору Відповідач жодного разу не надав коректний звіт, встановлений за формою і змістом додатком №1 до Договору. Докази надання звітів в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п.6.1. Договору платник несе повну відповідальність за достовірність наданих організації відомостей, правильне нарахування належної до виплати суми винагороди (роялті) та виплату усього обсягу винагороди (роялті), передбаченої цим договором.

Згідно п.6.2. договору у разі порушення строків оплати платник сплачує організації пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми винагороди (роялті), що підлягає перерахуванню за даний період, за кожний день прострочення платежу до моменту погашення заборгованості у повному обсязі. У випадку прострочення платежу більше ніж: на 30 днів, платник сплачує додатково одноразовий штраф в розмірі 10% від суми несплаченої вчасно.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що у разі неподання або несвоєчасного подання звіту, а також подання недостовірних відомостей, необхідних для збирання і розподілу винагороди (роялті), Платник сплачує Організації штраф у розмірі 200 (двісті) гривень за кожний випадок порушення.

У відповідності з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене позивач звернувся до господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 25 204,25 грн., з яких 19 840,50 грн. - основний борг, 854,41 грн. - пеня, 1 083,60 грн. - 10% штрафу, 2 101,52 грн. - інфляційні втрати, 524,22 - 3% річних та 800,00 грн. - штраф за неподання звітів.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька цитадель" просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Зокрема відповідач посилається на ст.61 Конституції України, де зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. При цьому відповідач зазначає, що штраф і пеня нараховуються за одне і те ж правопорушення.

Також відповідач посилається на ч.3 ст.549 ЦК України, де зазначено, що пенею є неустойка, що обчилюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення. При цьому відповідач зазначає, що в даному випадку може бути нараховано лише пеню, а будь-які вимоги щодо сплати штрафу є незаконними та такими, що суперечать чинному законодавству.

Крім того у відзиві відповідач зазначає, що позивачем невірно здійснено підрахунок інфляційних втрат. Заперечень щодо суми основного боргу відповідачем у відзиві не викладено.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною четвертою статті 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Частинами п'ятою і шостою статті 48 Закону встановлено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції, зокрема збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Як вбачається із матеріалів справи 01.06.2012р. між сторонами укладено договір №52/14/12-П про виплату винагороди за використання об'єктів авторського права і суміжних прав способом публічного виконання, відповідно до умов договору позивач (Організація) надає відповідачу (Платникові) невиключний дозвіл на публічне виконання на території України репертуару Організації, збирає (приймає) від Платника винагороду (роялті) за таке використання, здійснює її розподіл і виплату володільцям права згідно Закону, а також здійснює контроль за правомірним використанням репертуару Організації згідно положень цього договору. А Платник за використання репертуару Організації виплачує на її рахунок винагороду володільців права та надає відповідний звіт про використання.

Відповідно до п. 4.2. договору платник щомісяця перераховує винагороду (роялті) на розрахунковий рахунок організації не пізніше 7-го числа за цей поточний місяць, у разі сплати фіксованої суми, або 7-го числа наступного місяця винагороду (роялті) за попередній місяць, в іншому разі. Платник за узгодженням з організацією може проводити розрахунки раз у квартал.

Сторони у п.1.3. додатку №2 до договору встановили фіксовану суму винагороди у розмірі 900 гривень в місяць. Отже, щомісячно до 7-го числа відповідач мав сплачувати винагороду (роялті) на розрахунковий рахунок позивача. Проте, як зазначає позивач, в порушення вищезазначеного п.4.2. договору оплати не завжди здійснювалися вчасно і були здійснені лише частково.

Позивачем заявлено до стягнення 19 840,50 грн. основного боргу. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні. Крім того, у відзиві відповідачем не надано заперечень щодо суми основного боргу.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені норми, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 19 840,50 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Щодо поданого відповідачем відзиву суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6.2. договору у разі порушення строків оплати платник сплачує організації пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми винагороди (роялті), що підлягає перерахуванню за даний період, за кожний день прострочення платежу до моменту погашення заборгованості у повному обсязі. У випадку прострочення платежу більше ніж: на 30 днів, Платник сплачує додатково одноразовий штраф в розмірі 10% від суми несплаченої вчасно.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що у разі неподання або несвоєчасного подання звіту, а також подання недостовірних відомостей, необхідних для збирання і розподілу винагороди (роялті), Платник сплачує Організації штраф у розмірі 200 (двісті) гривень за кожний випадок порушення.

Здійснивши перерахунок пені, 10% штрафу та штрафу за неподання звітів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 825,94 грн. - пені, 1 083,15 грн. - 10% штрафу та 800,00 грн. - штрафу за неподання звітів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того суд звертає увагу позивача на наступне.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст.231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою ст. 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Оскільки Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, то отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати.

Така позиція викладена в Постанові ВСУ від 09.04.2012р. (перегляд ВСУ постанови ВГСУ від 23.03.2011 р. у справі № 20/246-08 за позовом ТОВ "Аксон" до ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз").

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що позивач здійснив невірне нарахування інфляційних втрат. Однак, здійснивши перерахунок втрат від інфляції, суд дійшов висновку, що інфляційні втрати в сумі 2 101,52 грн. підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 524,22 грн. - 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №248 від 12.08.2014р. на суму 1 827,00 грн., який відповідно до ст.49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька цитадель" (79040, м.Львів, вул.Городоцька, 367, код ЄДРПОУ 31729530) на користь Всеукраїнського об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав "Оберіг" (01004, м.Київ, вул.Пушкінська, 32, код ЄДРПОУ 19016073) 19 840,50 грн. - основного боргу, 854,41 грн. - пені, 1 083,60 грн. - 10% штрафу, 2 101,52 грн. - інфляційних втрат, 524,22 - 3% річних, 800,00 грн. - штрафу за неподання звітів та судовий збір 1 827,00 грн.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 20.10.2014р.

Суддя Петрашко М.М.