Постанова

від 11.12.2014 по справі 914/3007/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2014 р. Справа № 914/3007/14

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Якімець Г.Г.

При секретарі судового засідання: Ляпінському В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Галицька цитадель»

на рішення господарського суду Львівської області від 15.10.2014 року

у справі № 914/3007/14

за позовом: Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських та суміжних прав «Оберіг», м. Київ

до відповідача: ТзОВ «Галицька цитадель» , м. Львів

про стягнення заборгованості

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 року змінено склад колегії, замість судді Давид Л.Л., в склад колегії введено суддю Якімець Г.Г.

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.10.2014 року (суддя - Петрашко М.М.) позов Громадської організації "Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських та суміжних прав "Оберіг" до ТзОВ "Галицька цитадель" про стягнення заборгованості - задоволено повністю.

Місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що Відповідачем порушено умови Договору № 52/14/12-П від 01.06.2012 року про виплату винагороди за використання об'єктів авторського права і суміжних прав способом публічного виконання в частині належного виконання зобов'язань по оплаті винагороди (роялті), вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 840,50 грн. - основного боргу, 854,41 грн. - пені, 1083,60 грн. - 10% штрафу, 2101,52 грн. - інфляційних втрат, 524,22 - 3% річних, 800,00 грн. - штрафу за неподання звітів за вищевказаним договором підтверджено матеріалами справи.

ТзОВ «Галицька цитадель» не погодившись з висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові. Зокрема, апелянт покликається на те, що рішення господарського суду Львівської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме всупереч ч. 1 ст. 43 ГПК України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, в даному випадку суд на думку апелянта встановлюючи обставини справи та даючи правову оцінку доказам взяв до уваги виключно пояснення та доводи Позивача. Господарським судом задоволено вимогу Позивача про стягнення з Відповідача штрафу у розмірі 1083,60 гривень, який нарахований на підставі п.6.2. Договору та яким передбачено, що у випадку прострочення платежу більш ніж на 30 днів, Платник сплачує додатково одноразовий штраф у розмірі 10% від суми не сплаченої вчасно. Вказану вимогу відповідач вважає незаконною. Позивачем може бути нараховано лише пеню в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, а будь-які вимоги щодо сплати пені у більшому розмірі та штрафу є незаконними та таким що суперечать чинному законодавству, а тому не можуть бути задоволені судом, оскільки згідно ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, покликаючись на те, що одночасне стягнення за договором штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України - пеня та штраф є видами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Таки чином, позивач вважає, що оскільки договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, то отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати винагороди (роялті) за використання авторських і суміжних прав.

11.12.2014 року позивачем через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та про технічну фіксацію судового процесу. Проте технічна фіксація судового процесу не здійснювалася. Відповідно до ст. 81-1 ГПК України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. У випадку неявки у судове засідання всіх учасників судового процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Сторони в судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

01.06.2012 року між Громадською організацією "Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав "Оберіг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Галицька цитадель" укладено Договір №52/14/12-П про виплату винагороди за використання об'єктів авторського і суміжних прав способом публічного виконання, у відповідності до умов якого (п. 1.1.) Позивач (Організація) надає Відповідачу (Платникові) невиключний дозвіл на публічне виконання на території України репертуару Організації, збирає (приймає) від Платника винагороду (роялті) за таке використання, здійснює її розподіл і виплату володільцям права згідно Закону, а також здійснює контроль за правомірним використанням репертуару Організації згідно положень цього договору. А Платник за використання репертуару сплачує Організації на її рахунок винагороду володільців права та надає відповідний звіт про використання.

Пунктом 3.1.1. Договору передбачено, що платник зобов'язаний вчасно надавати організації звіт за формою, встановленою додатками до цього договору, що має містити достовірні відомості про використаний репертуар організації та вчасно сплачувати винагороду (роялті).

Згідно п. 4.2. договору платник щомісяця перераховує винагороду (роялті) на розрахунковий рахунок Організації не пізніше 7-го числа за цей поточний місяць, у разі сплати фіксованої суми, або 7-го числа наступного місяця винагороду (роялті) за попередній місяць, в іншому разі. Платник за узгодженням з організацією може проводити розрахунки раз у квартал.

У п. 1.3. Додатку № 2 до договору сторони встановили фіксовану суму винагороди у розмірі 900 гривень на місяць. Отже, щомісячно до 7-го числа відповідач мав сплачувати винагороду (роялті) на розрахунковий рахунок позивача. Проте, як вбачається з матеріалів справи позивач, в порушення вищезазначеного п. 4.2. Договору оплати не завжди здійснювалися вчасно і були здійснені лише частково.

Позивач стверджує, що за весь період надійшло три оплати на загальну суму 4 500 грн. (на 1 800 грн. від 03.10.2012 року, на 900 грн. від 16.11.2012 року, на 1800 грн. від 13.03.2013 року). Тобто, сплачено за 6 місяців використання, а саме липень-грудень 2012 року.

Відповідно до п. 4.3. Договору у випадку, призупинення або поновлення діяльності платника по використанню репертуару Організації, Платник впродовж 3-х календарних днів після здійснення кожного вищенаведеного факту листом інформує про це. За період, впродовж якого не відбувалося використання репертуару організації, платником винагорода не нараховується і звітність не надається.

Позивач, згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 36) зазначає, що станом на 09.09.2014 року виникла заборгованість Відповідача за наступний період: грудень 2012 року, весь 2013 року, та січень-серпень 2014 року, що загалом складає 21 місяць.

В п. 1.3 додатку № 2 до договору встановлено, що у разі застосування фіксованої суми винагороди, така сума винагороди на початку року автоматично збільшується на розмір індексу інфляції, встановлений за попередній рік. Також фіксована сума винагороди переглядається у разі зміни кількості закладів платника.

Зважаючи на те, що договір укладено 2012 року, а індекс інфляції у 2012 року склав 99.8, що є меншим за 100, то збільшення суми щомісячної оплати у 2013 року не відбувається, а сума оплати залишається незмінною - 900 грн. Проте, оскільки індекс інфляції за 2013р. склав 100.5, то у 2014 року сума оплати за місяць збільшується і становить 904,50 грн. (900грн. х 100.5%). Отже, сума основної заборгованості, яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача складає 19 840,50 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору платник щоквартально надає Організації звіт про використаний репертуар організації протягом 10 днів після закінчення календарного кварталу за квартал, що минув.

Як стверджує позивач, в порушення вимог вищезазначеного п. 4.1. Договору Відповідач жодного разу не надав коректний звіт, встановлений за формою і змістом додатком №1 до Договору. Докази надання звітів в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що платник несе повну відповідальність за достовірність наданих організації відомостей, правильне нарахування належної до виплати суми винагороди (роялті) та виплату усього обсягу винагороди (роялті), передбаченої цим договором.

Згідно п. 6.2. договору у разі порушення строків оплати платник сплачує організації пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми винагороди (роялті), що підлягає перерахуванню за даний період, за кожний день прострочення платежу до моменту погашення заборгованості у повному обсязі. У випадку прострочення платежу більше ніж: на 30 днів, платник сплачує додатково одноразовий штраф в розмірі 10% від суми несплаченої вчасно.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що у разі неподання або несвоєчасного подання звіту, а також подання недостовірних відомостей, необхідних для збирання і розподілу винагороди (роялті), Платник сплачує Організації штраф у розмірі 200 (двісті) гривень за кожний випадок порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 4 ст. 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Частинами 5 і 6 ст. 48 наведеного Закону України встановлено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 вищенаведеного Закону України, організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції, зокрема збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведене та матеріалами справи, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом зроблено обґрунтований висновок, що оскільки відповідачем в порушення умов договору невчасно здійснено оплату винагороди (роялті) та дана обставина належним чином не спростована відповідачем, позовні вимоги в частині стягнення основної частини заборгованості в розмірі 19 840,50 грн. підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 6.2 договору, у разі порушення строків оплати платник сплачує організації пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми винагороди (роялті), що підлягає перерахуванню за даний період, за кожний день прострочення платежу до моменту погашення заборгованості у повному обсязі. У випадку прострочення платежу більше ніж: на 30 днів, Платник сплачує додатково одноразовий штраф в розмірі 10% від суми несплаченої вчасно.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що у разі неподання або несвоєчасного подання звіту, а також подання недостовірних відомостей, необхідних для збирання і розподілу винагороди (роялті), Платник сплачує Організації штраф у розмірі 200 (двісті) гривень за кожний випадок порушення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано задоволив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 825,94 грн. - пені, 1 083,15 грн. - 10% штрафу та 800,00 грн. - штрафу за неподання звітів.

Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, місцевим господарським судом обґрунтовано стягнуто з відповідача інфляційні втрати в сумі 2 101,52 грн. та 524,22 грн. - 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо доводів апелянта в апеляційній скарзі про те, що позивачем може бути нараховано лише пеню в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, а будь-які вимоги щодо сплати пені у більшому розмірі та штрафу є незаконними та таким що суперечать чинному законодавству, а тому не можуть бути задоволені судом, оскільки згідно ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, колегія суддів зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст.231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою ст. 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Оскільки, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, то отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 року (про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2011 року у справі № 20/246-08).

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Твердження апелянта про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні місцевого господарського суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

З врахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 15.10.2014 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Галицька цитадель» - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст. ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Якімець Г.Г.