Постанова

від 20.10.2014 по справі 910/9639/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2014 р. Справа№ 910/9639/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Твін»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 08.07.2014

у справі № 910/9639/14 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Апекс-Пак», м. Луганськ,

до Приватного підприємства «Твін», м. Київ,

про стягнення 62 606,86 грн,

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Вівдич К.Ю. - представник (довіреність №2Д від 09.01.2014);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Апекс-Пак» (надалі - ТОВ «ТД «Апекс-Пак») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства «Твін» (надалі - ПП «Твін») про стягнення 62 606,86 грн, з яких: 53 999,86 грн основного боргу, 1 008,00 грн пені, 2 700,00 грн штрафу та 4 899,00 грн плати за користування товарним кредитом, мотивуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №013 від 15.01.2013.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем 17.06.2014 та 08.07.2014 у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості в порядку статті 22 ГПК України подавались заяви про зменшення розміру позовних вимог. Згідно останньої заяви, яка прийнята до розгляду місцевим господарським судом, позивач просив стягнути з відповідача 32 799,86 грн основного боргу, 1 008,00 грн пені, 2 700,00 грн штрафу та 4 899,00 грн плати за користування товарним кредитом, а разом 41 406,86 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.07.2014 у справі №910/9639/14 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПП «Твін» на користь ТОВ «ТД «Апекс-Пак» основний борг в розмірі 32 799,86 грн, пеню в розмірі 1 008,00 грн, штраф в розмірі 1 639,99 грн, плату за користування товарним кредитом в розмірі 4 899,00 грн та судового збору в розмірі 1 780,22 грн. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ПП «Твін» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2014 у справі №910/9639/14 повністю та прийняти нове рішення, яким залишити позов без розгляду на підставі ст. 81 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Кропивна Л.В., та призначено в судове засідання на 21.08.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2014 для розгляду справи №910/9639/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий - суддя Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Пашкіна С.А.

Судове засідання, призначене на 21.08.2014 в порядку ст. 77 ГПК України через неявку уповноважених представників сторін було відкладено на 20.10.2014.

В судове засідання 20.10.2014 позивач не з'явився через об'єктивні обставини - припинення приймання до пересилання поштових відправлень у зв'язку з проведенням бойових дій в зоні АТО, що підтверджується листом Київської міської дирекції УЖППЗ «Укрпошта» №30-06/620 від 23.07.2014 та відмітками поштового відділення про повернення поштових відправлень (а.с. 151,170).

Вислухавши думку представника відповідача, враховуючи визначений Господарським процесуальним кодексом України строк розгляду справи в апеляційній інстанції, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності позивача.

В судовому засіданні 20.10.2014 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2014 у справі №910/9639/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити позов без розгляду на підставі ст. 81 ГПК України.

20.10.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 15.01.2013 між ТОВ «ТД «Апекс-Пак» (в тексті договору - постачальник) та ПП «Твін» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №013 (далі - договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити: поліамідну термозбіжну сосисочну, сардельочну та ковбасну оболонку «Луга-Бар», «Луга-Лайт», «Луга-Фреш» та іншу продукцію в подальшому іменовану товар.

Асортимент, кількість товару вказується сторонами в заявках-специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору).

Поставка товару здійснюється партіями в межах кількості, вказаної в видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною договору (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.5. договору моментом передачі товару є належне заповнення товаротранспортної накладної чи декларації перевізника.

Під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, яка згідно договору перевезення бере на себе зобов'язання забезпечити сама чи організувати перевезення товару залізною дорогою, автомобільним, повітряним, морським чи внутрішнім водним транспортом чи комбінацією цих видів транспорту (п. 3.6. договору).

Згідно з п. 3.7. договору покупець зобов'язаний прийняти продукцію згідно з Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженій постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 15 червня 1965 року №П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженій постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 25 квітня 1966 року №П-7 в частині, що не суперечить законодавству та умовам даного договору.

Зобов'язання постачальника по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі товару перевізнику, якщо інші умови поставки не вказані в заявці-специфікації (п. 3.8. договору).

Ціна на товар вказується в рахунках на оплату та видатковій накладній на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною договору. Вартість товару, вказана у видаткових накладних на кожну партію товару, складає загальну суму даного договору, які є невід'ємною частиною договору (п.п. 4.1, 4.2. договору).

Оплата продукції здійснюється відповідачем в безготівковому порядку в гривні України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець зобов'язаний перерахувати грошові кошти на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту передачі вантажу перевізнику (оформлення ТТН) та/або оформлення видаткової накладної (п. 4.3. та п. 4.4. договору).

Відповідно до п. 8.1. договору, такий вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 січня 2014 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, які лишились невиконаними (п. 8.2. договору).

Як вірно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 64 778,11 грн, що підтверджується видатковими накладними №52 від 17.01.2014 на суму 12 182,78 грн; №136 від 13.02.2014 на суму 7 594,39 грн; №144 від 19.02.2014 на суму 4 142,40 грн; №151 від 25.02.2014 на суму 4 142,40 грн; №171 від 13.03.2014 на суму 36 716,14 грн (а.с. 31-35), підписаними представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, сплативши лише 31 978,25 грн, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 98-113), банківськими виписками по рахунку позивача (а.с. 114-120) та не заперечується відповідачем.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість на суму 14 600,00 грн була погашена відповідачем після звернення позивача з позовом до суду відповідно до наступних платіжних доручень:

- платіжне доручення №35721 від 21.05.2014р. на суму 1 000,00 грн.;

- платіжне доручення №35739 від 22.05.2014р. на суму 2 200,00 грн.;

- платіжне доручення №35759 від 23.05.2014р. на суму 2 200,00 грн.;

- платіжне доручення №35778 від 26.05.2014р. на суму 2 200,00 грн.;

- платіжне доручення №35817 від 29.05.2014р. на суму 1 000,00 грн.;

- платіжне доручення №35849 від 03.06.2014р. на суму 1 000,00 грн.;

- платіжне доручення №35868 від 04.06.2014р. на суму 1 000,00 грн.;

- платіжне доручення №35921 від 11.06.2014р. на суму 1 000,00 грн.;

- платіжне доручення №35978 від 13.06.2014р. на суму 1 000,00 грн.;

- платіжне доручення №36049 від 23.06.2014р. на суму 1 000,00 грн.;

- платіжне доручення №36116 від 01.07.2014р. на суму 1 000,00 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив отриманий товар у повному обсязі, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача основного боргу, відсотків за користування товарним кредитом, пені та штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати у повному обсязі товару, отриманого згідно умов укладеного між сторонами договору поставки №013 від 15.01.2013.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що укладений між ним та позивачем договір поставки не є договором товарного кредиту, а тому, на його думку, безпідставним є нарахування позивачем плати за користування товарним кредитом. Крім того, у зв'язку з неподанням позивачем витребуваних судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, та враховуючи нез'явлення його уповноваженого представника у судові засідання, відповідач просив залишити позовну заяву без розгляду на підставі ст. 81 ГПК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають положенням законодавства та дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін в ході виконання даного договору, колегія суддів зазначає, що такий має ознаки договору поставки, за яким, згідно статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні приписи містить частина 1 статті 265 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, підписання відповідачем накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості товару свідчить про прийняття відповідачем поставленого товару, та, відповідно, породжує в останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі, у відповідності до п. 4.4 договору, а саме:

- за видатковою накладною №52 від 17.01.2014 до 16.02.2014 (включно);

- за видатковою накладною №136 від 13.02.2014 до 15.03.2014 (включно);

- за видатковою накладною №144 від 19.02.2014 до 21.03.2014 (включно);

- за видатковою накладною №151 від 25.02.2014 до 27.03.2014 (включно);

- за видатковою накладною №171 від 13.03.2014 до 12.04.2014 (включно).

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, у вказані строки, а також станом на час прийняття рішення судом першої інстанції, заборгованість відповідача перед позивачем з оплати отриманого товару не погашена.

З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів оплати відповідачем отриманого товару в повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 32 799,86 грн (64 778,11 грн - 31 978,25 грн) є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, не спростованою у встановленому порядку відповідачем та такою, що піддягає задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача плату за користування товарним кредитом в розмірі 4 899,00 грн, нараховану на суму заборгованості за вищевказаними накладними з урахуванням здійснених відповідачем часткових розрахунків станом на 14.05.2014.

Відповідно до п. 6.3. договору у випадку прострочення оплати, передбаченої п. 4.4. даного договору, відповідачу нараховується плата за користування товарним кредитом в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування товарного кредиту здійснюється на наступний день після прострочення оплати, обумовленої в п. 4.4. та товарний кредит нараховується до повного погашення боргу.

Так, на виконання умов договору, з моменту прострочення оплати товару за вищевказаними накладними відповідачу було надано товарний кредит у розмірі вартості поставленого, але неоплаченого товару.

Товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості (п. 14.1.245. ст. 14 Податкового кодексу України).

Разом з тим, особливості продажу товару в кредит визначено у ст. 694 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Юридичний аналіз наведеного законодавчого положення свідчить про те, що відповідна правова норма містить: визначення неправомірної поведінки покупця (прострочення оплати товару), вид відповідальності (відсотки відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України) та базу нарахування (прострочена сума).

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що за всіма істотними ознаками відповідальність, визначена п. 6.3. договору, відповідає відповідальності, передбаченій абз. 2 ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому, як зазначається у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 №14, стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

З огляду на викладене та враховуючи положення статті 627 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, колегія суддів находить обґрунтованою та доведеною вимогу позивача в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами.

Зазначена правова позиція також викладена в постановах Вищого господарського суду міста Києва від 21.10.2010 у справі №28/106-10 та від 04.03.2010 у справі №11/434.

Твердження відповідача щодо того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що укладений між ним та відповідачем договір поставки є договором товарного кредиту колегією суддів відхиляються, оскільки це суперечить змісту укладеного між сторонами договору.

Крім того, доводи відповідача стосовно того, що укладений між сторонами договір містить відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання у формі сплати пені, у зв'язку з чим умовами договору не врегульовані правовідносини сторін з товарного кредиту, які могли б бути підставою для вимоги про сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, колегія суддів находить безпідставними, оскільки одночасне стягнення пені та плати за користування товарним кредитом передбачено нормами чинного законодавства та йому не суперечить.

З огляду на викладене, враховуючи умови укладеного між сторонами договору, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача плати за користування товарним кредитом у сумі 4 899,00 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 008,00 грн пені, нарахованої на суму заборгованості за кожною окремою накладною з урахуванням здійснених відповідачем часткових розрахунків за загальний період з 17.02.2014 по 17.05.2014.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 названого Кодексу визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2. договору сторони встановили, що за порушення строків оплати поставленого товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

З огляду на викладене, враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором поставки №013 від 15.01.2013, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 1 008,00 грн.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача 2 700,00 грн штрафу, який нараховано у відповідності до п. 66 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання, затвердженої Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888.

Колегія суддів зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до приписів частини 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Частиною 1 статті 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним (частина 2 статті 547 ЦК України).

Враховуючи те, що договір, укладений між позивачем та відповідачем не містить письмово викладеної умови про досягнення сторонами домовленості про забезпечення виконання зобов'язання штрафом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення штрафу.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлена нормами Закону України «Про відповідальність на несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», у зв'язку з чим норми Положення про поставки в частині встановлення розміру відповідальності за невиконання та неналежне виконання зобов'язань щодо оплати поставленої продукції, з урахуванням того, що в даному випадку така відповідальність встановлена пунктом 6.2 договору, не можуть бути застосовані.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 05.10.2011 у справі №5023/2345/11.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що умовою застосування вимог, передбачених частиною 1 пункту 66 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання, затвердженої Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 №888 є наявність обставин, які свідчать про відмову або ухилення відповідача від сплати продукції, що поставлена позивачем. При цьому, в силу вимог частини 1 статті 33 ГПК України, обов'язок доведення таких обставин, покладений на позивача у справі.

Однак, у матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про відмову або ухилення відповідача від сплати поставленої позивачем продукції. Навпаки, матеріалами справи підтверджується перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача, але частково та з порушенням встановлених договором строків оплати.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 2 700,00 грн штрафу.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку що позов підлягає задоволенню частково в сумі 38 706,86 грн, з яких 32 799,86 грн основного боргу, 1 008,00 грн пені та 4 899,00 грн плати за користування товарним кредитом. В іншій частині позову, а саме, у стягнені 2 700,00 грн штрафу необхідно відмовити.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 104 ГПК України, є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, находить апеляційну скаргу ПП «Твін» такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2014 у справі №910/9639/14 - частковому скасуванню.

У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та частковим скасуванням апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду, судові витрати підлягають перерозподілу у відповідності зі статтею 49 ГПК України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що частиною другою вказаної статті передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Відповідно до п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 №7 у такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось вище, зменшення позивачем розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу було зумовлене частковим погашенням відповідачем заборгованості на суму 14 600,00 грн після звернення позивача з даним позовом до суду.

Таким чином, судовий збір в частині вимог про стягнення 14 600,00 грн основного боргу покладається теж на відповідача, оскільки спір в цій частині виник з вини відповідача.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Твін» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2014 у справі №910/9639/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2014 у справі №910/9639/14 скасувати частково.

3. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Твін» (код ЄДРПОУ 21667352, адреса: 03124, м. Київ, Солом'янський район, вулиця М. Василенка, 7а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Апекс-Пак» (код ЄДРПОУ 36990802, адреса: 91033, м. Луганськ, вул. Цимлянська, 11, офіс 9) основний борг в розмірі 32 799,86 грн (тридцять дві тисячі сімсот дев'яносто дев'ять гривень 86 копійок), пеню в розмірі 1 008,00 грн (одна тисяча вісім гривень 00 копійок), плату за користування товарним кредитом в розмірі 4 899,00 грн (чотири тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять гривень 00 копійок) та судовий збір в розмірі 1 827,00 грн (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Апекс-Пак» (код ЄДРПОУ 36990802, адреса: 91033, м. Луганськ, вул. Цимлянська, 11, офіс 9) на користь Приватного підприємства «Твін» (код ЄДРПОУ 21667352, адреса: 03124, м. Київ, Солом'янський район, вулиця М. Василенка, 7а) 37,13 грн (тридцять сім гривень 13 копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/9639/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.А. Пашкіна