Постанова

від 20.10.2014 по справі 910/12794/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2014 р. Справа№ 910/12794/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Федорчука Р.В.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 20.10.2014 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» на рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року

у справі № 910/12794/14 (суддя - Пукшин Л.Г.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АСПЕКТ-31»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Основа»

про стягнення 123 886,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року по справі № 910/12794/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю «АСПЕКТ-31» до товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» про стягнення 123 886,13 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АСПЕКТ-31» 110 020,00 грн. заборгованості, 1 983,97 грн. 3% річних, 11 882,16 грн. інфляційних втрат та 2 447, 72 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 06.08.2014 року, ТОВ «Основа» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року по справі № 910/12794/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «АСПЕКТ-31» вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник ТОВ «АСПЕКТ-31» у судових засіданнях 06.10.2014 року та 20.10.2014 року надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 06.08.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники ТОВ «Основа» у судові засідання суду апеляційної інстанції 06.10.2014 року та 20.10.2014 року не з'явились. Про день та час розгляду справи скаржник був повідомлений належним чином на підтвердження чого в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 153). Про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ТОВ «Основа» про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, участь представника скаржника у судовому засіданні 20.10.2014 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «АСПЕКТ-31» поставило ТОВ «Основа» товар на загальну суму 410191,36 грн., що підтверджується видатковими накладними № 66 від 19.02.2013 року на суму 58739,15 грн.; № 66 від 12.04.2013 року на суму 63259,38 грн.; № 153 від 30.04.2013 року на суму 40535,77 грн.; № 5 від 08.05.2013 року на суму 14273,40 грн.; № 149 від 30.05.2013 року на суму 25620,00 грн.; № 160 від 29.08.2013 року на суму 31920,00 грн.; № 95 від 17.10.2013 року на суму 84000,00 грн.; № 152 від 21.10.2013 року на суму 76020,00 грн. та № 177 від 23.10.2013 року на суму 15823,66 грн. та довіреностями на отримання цінностей № КО-186 від 19.02.2013 року, № МО 00190 від 12.04.2013 року, № МО- 00197 від 10.05.2013 року, № МО-00208 від 30.05.2013 року, № МО-00252 від 29.08.2013 року, № МО-00273 від 17.10.2013 року, № МО-00278 від 24.10.2013 року.

Як зазначає позивач, відповідачем було частково оплачено отриманий ним товар лише на суму 300171,36 грн., що підтверджується банківськими виписками, а саме: 26.02.2013 року на рахунок позивача надійшли кошти від відповідача у сумі 58739,15 грн.; 11.04.2013 року - 63259,38 грн.; 28.05.2013 року - 54809,17 грн.; 29.07.2013 року - 25620,00 грн.; 11.10.2013 року - 81920,00 грн. та 23.10.2013 року - 15823,66 грн. копії яких містяться в матеріалах справи. Товар на суму 110020,00 грн. відповідачем оплачено не було.

З матеріалів справи також вбачається, що з метою досудового врегулювання спору позивачем 28.04.2013 року направлялася на адресу відповідача претензія від 23.04.2014 року з вимогою погасити борг у сумі 110020,00 грн. Проте, борг відповідачем не погашений.

Так, у червні 2014 року ТОВ «АСПЕКТ-31» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «Основа» про стягнення з відповідача 123886,13грн. заборгованості з яких: 110020,00 грн. боргу, 1983,97 3% річних та 11882,16 грн. інфляційних втрат.

Як зазначалося раніше, рішенням господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року по справі № 910/12794/14 позов ТОВ «АСПЕКТ-31» до ТОВ «Основа» про стягнення 123 886,13 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 110020,00 грн. заборгованості, 1983,97 грн. 3% річних, 11882,16 грн. інфляційних втрат та 2447, 72 грн. судового збору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представника позивача, що з'явився у судове засідання, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, проте рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року необхідно змінити в частині розподілу судових витрат.

Як вірно вказав суд першої інстанції у відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

За змістом приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як вірно вказав суд першої інстанції, представлені позивачем документи, свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, який за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції позивачем був поставлений відповідачу товар на загальну суму 410191,36 грн., що підтверджується видатковими накладними № 66 від 19.02.2013 року на суму 58739,15 грн.; № 66 від 12.04.2013 року на суму 63259,38 грн.; № 153 від 30.04.2013 року на суму 40535,77 грн.; № 5 від 08.05.2013 року на суму 14273,40 грн.; № 149 від 30.05.2013 року на суму 25620,00 грн.; № 160 від 29.08.2013 року на суму 31920,00 грн.; № 95 від 17.10.2013 року на суму 84000,00 грн.; № 152 від 21.10.2013 року на суму 76020,00 грн. та № 177 від 23.10.2013 року на суму 15823,66 грн. та довіреностями на отримання цінностей № КО-186 від 19.02.2013 року, № МО 00190 від 12.04.2013 року, № МО- 00197 від 10.05.2013 року, № МО-00208 від 30.05.2013 року, № МО-00252 від 29.08.2013 року, № МО-00273 від 17.10.2013 року, № МО-00278 від 24.10.2013 року.

Проте, відповідач за отриманий товар розрахувався з позивачем лише частково на суму 300171,36 грн., що підтверджується банківськими виписками. Відтак у відповідача утворився борг перед позивачем у сумі 110020,00 грн. Зазначена заборгованість також підтверджується й актом звірки взаємних розрахунків станом на 12.06.2014 року підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками.

Як зазначалося вище, частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7 постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, борг у сумі 110020 грн. підлягає стягненню. Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що відповідачем, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів сплати вказаної суми боргу.

Крім стягнення основної суми боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% в розмірі 1983,97 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11882,16 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вірно вказав місцевий господарський суд та встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач несвоєчасно розрахувався з позивачем, тим самим допустив порушення грошового обов'язку. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що розмір 3% річних та інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем, та оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то з відповідача належить до стягнення заявлені позивачем - 3% річних у розмірі 1983,97 та інфляційних втрат у розмірі 11882,16 грн.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивача 110020,00 грн. заборгованості, 1983,97 грн. 3% річних та 11882,16 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року у справі № 910/12794/14, про задоволення позову прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального права.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне змінити рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року у справі № 910/12794/14 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2447,72 грн. судового збору.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення суду, судом першої інстанції помилково стягнуто з відповідача на користь позивача 2447,72 грн. судового збору тоді, як позов ТОВ «АСПЕКТ-31» було заявлено про стягнення 123886,13 грн. та судовий збір за вказану майнову вимогу у відповідності до Закону України «Про судовий збір» позивачем було сплачено у розмірі 2% від ціни позову, тобто у сумі 2477,72 грн.

У відповідності до ст. 49 ГПК України при задоволенні позову, судовий збір покладається на відповідача.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» на рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року у справі № 910/12794/14 слід залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року у справі № 910/12794/14 в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АСПЕКТ-31» 2447,72 грн. судового збору - змінити. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АСПЕКТ-31» 2477,72 грн. судового збору. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року у справі № 910/12794/14 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Оскільки скаржником під час звернення до суду апеляційної інстанції з даною апеляційною скаргою було сплачено 1224 грн. судового збору, який на момент звернення становив 50% від стягнутого судом першої інстанції судового збору та в цій частині судове рішення змінено, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне достягнути в дохід Державного бюджету України 14,86 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції (14,86 грн.+1224 грн.=1238,86 грн. тобто, 50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми).

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» на рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року у справі № 910/12794/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року у справі № 910/12794/14 в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 17, ідентифікаційний код 13669489) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АСПЕКТ-31» (04074, м. Київ, вул. Новозабарська, буд. 21-А, ідентифікаційний код 33937710) 2 447 (дві тисячі чотириста сорок сім) грн.. 72 коп. судового збору - змінити.

3. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 17, ідентифікаційний код 13669489) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АСПЕКТ-31» (04074, м. Київ, вул. Новозабарська, буд. 21-А, ідентифікаційний код 33937710) 2 477 (дві тисячі чотириста сімдесят сім) грн. 72 коп. судового збору.

4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року у справі № 910/12794/14 залишити без змін.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 17, ідентифікаційний код 13669489) в дохід Державного бюджету України 14 (чотирнадцять) грн. 86 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

6. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/12794/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді Р.В. Федорчук

А.Г. Майданевич

Дата підписання 24.10.2014 року