Постанова

від 23.10.2014 по справі 910/1856/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2014 року Справа № 910/1856/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Данилової М.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.14 у справі№910/1856/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Стар-Індустрія" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Київенерго" простягнення Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 23.10.14 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Данилова М.В.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від відповідача: Конюшок А.В. - за дов. від 10.02.14;

від третьої особи: Король О.М. - за дов. від 31.12.13.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 1" у лютому 2014 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар-Індустрія" 15 857,95 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги, 133,84 грн. інфляційних втрат, 151,36 грн. 3% річних та 4 136,71 грн. пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати наданих послуг за договором від 01.08.09 на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статті 20 Закону України "Про житлово -комунальні послуги", статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.14, ухваленим у складі колегії суддів: Чебикіної С.О. -головуючого, Грєхової О.А., Шкурдової Л.М., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 694, 94 грн. пені, 133, 84 грн. інфляційних втрат, 151,36 грн. 3% річних. Провадження у справі в частині стягнення 15857,95 грн. основного боргу припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, через сплату відповідачем цих коштів під час розгляду даного спору. Суд першої інстанції установив факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань зі сплати вартості послуг наданих за період березень - грудень 2013 року за договором від 01.08.09, що визнав підставою для нарахування пені, інфляційних та річних. В частині вимог про стягнення 3441, 77 грн. пені судом відмовлено через невірно здійснений позивачем розрахунок, а саме без врахування того, що пеня не повинна перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Сітайло Л.Г. - головуючого, Пашкіної С.А., Баранця О.М., постановою від 12.08.14, перевірене рішення змінив, задовольнивши частково позов. Провадження у справі в частині стягнення 15857,95 грн. основного боргу припинив. В іншій частині позову відмовив. Суд апеляційної інстанції вказав на відсутність доказів вручення відповідачеві рахунків чи вимог щодо сплати заборгованості, що унеможливлює визначення періоду початку прострочення виконання зобов'язання, а відтак і висновок про наявність підстав для стягнення пені, річних та інфляційних. Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 1" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення просить залишити в силі , тобто фактично скаржник не погоджується з відмовою апеляційного суду у стягненні 694, 94 грн. пені, 133, 84 грн. інфляційних втрат та 151,36 грн. 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення апеляційним судом приписів статей 526, 625, 626, 629 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України, статей 4 3 , 33, 43 Господарського процесуального кодексу України та неврахування того, що пунктом 3.4 договору саме на відповідача покладається обов'язок отримувати рахунки зі сплати експлуатаційних, комунальних та інших послуг, однак відповідач за цими рахунками до позивача не звертався. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар-Індустрія" отримано пояснення на касаційну скаргу, в якій товариство просить відмовити позивачеві у задоволенні його вимог у повному обсязі. Від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача та третьої особи, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами вимог чинного законодавства, відзначає наступне. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 01.08.09 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 1" - підприємством та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стар-Індустрія" - споживачем, укладено договір на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг на участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, за умовами якого підприємство забезпечує обслуговування та поточний ремонт житлового будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Ковпака, 17, н.п. №85 заг. Площею 155,5 кв. м, яке займає споживач на підставі договору оренди. Розділом 2 договору сторони визначили обов'язки підприємства та споживача, зокрема, підприємство зобов'язалось забезпечити виконання усього комплексу робіт з утримання будинку, прибудинкової території та створення необхідних умов у виробничих потребах споживача згідно з "Правилами утримання житлових будинків та прибудинкових територій"; надання споживачеві комунальних послуг, а споживач зобов'язалось сплачувати фактичну вартість отриманих експлуатаційних та комунальних послуг. Розділом 3 цього ж договору сторони погодили умови оплати за послуги, а саме, вартість комунальних послуг встановлюється в залежності від фактичних витрат, пропорційно займаній площі. Платежі за утримання будинку, прибудинкової території та експлуатаційні витрати, вносяться на рахунок підприємства до 20 числа наступного за звітнім місяцем, відповідно до рахунків, які підприємство повинно надіслати користувачу до 15 числа місяця наступного за звітнім. Підставою для проведення розрахунків за послуги є рахунок - фактура, виставлений підприємством не пізніше ніж за п'ять банківських днів до закінчення строку оплати. У разі коли відповідний рахунок своєчасно не одержаний користувачем, строк проведення розрахунку за послуги продовжується на відповідну кількість днів затримки надання такого рахунку - фактури користувачем. Водночас, пунктом 3.4. договору сторони погодили, що споживач зобов'язаний щомісяця звертатися до підприємства для отримання рахунків зі сплати експлуатаційних, комунальних та інших послуг. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар-Індустрія" 15 857,95 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги, 133,84 грн. інфляційних втрат, 151,36 грн. 3% річних та 4 136,71 грн. пені. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем борг зі сплати вартості житлово-комунальних послуг наданих в період з березня до грудня 2013 року сплачено під час розгляду даного спору в суді першої інстанції, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині позовних вимог припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 694, 94 грн. пені, 133, 84 грн. інфляційних та 151,36 грн. 3% річних, позаяк рішення у справі скаржник просить залишити в силі. За приписами статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона, виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони, замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків та споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні і в статті 193 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання. За приписами статті 612 вказаного Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. За приписами статті 549 цього ж Кодексу неустойкою, штрафом, пенею, є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Приписами статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій, визначена Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", який є спеціальним нормативним актом, котрим встановлено законну неустойку за порушення грошового зобов'язання у сфері відносин з надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до частини З статті 1 вказаного Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження своєї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін , але не більше 100 % загальної суми боргу. Водночас, нарахування пені не виключає можливість покладення на боржника також і відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за приписами якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як убачається з матеріалів справи, відмовляючи у стягненні пені, інфляційних та 3% річних суд апеляційної інстанції виходив з відсутності доказів вручення відповідачеві рахунків чи вимог щодо сплати заборгованості, що, за твердженням суду, унеможливлює визначення періоду початку прострочення відповідачем зобов'язання. Між тим, такий висновок апеляційного суду визнається помилковим, з огляду на наступне. Як установлено судом першої інстанції, і з цим погодився апеляційний суд, позивачем доведено факт надання відповідачеві послуг за договором від 01.08.09, установлено судами і факт споживання цих послуг відповідачем у спірний період та не проведення останнім вчасних розрахунків за отримані послуги, про що свідчить також погашення останнім заборгованості вже під час розгляду даного спору в суді. Водночас, пунктом 3.1 договору сторони погодили, що розрахунок має бути проведений до 20 числа наступного за звітнім місяцем. При цьому, апеляційним судом не враховано, що пунктом 3.4 договору сторони визначили, що споживач зобов'язаний щомісяця звертатися до підприємства для отримання рахунків зі сплати експлуатаційних, комунальних та інших послуг. Відтак, навіть за умови невчасного виставлення позивачем рахунків, відповідач не позбавляється обов'язку самостійно щомісяця звертатись до позивача для отримання таких рахунків, та здійснювати оплату послуг у строк визначений цим договором, а саме до 20 числа наступного за звітнім місяцем. Таким чином, висновок апеляційного суду про неможливість визначення початку прострочення виконання зобов'язання відповідачем визнається помилковим. Водночас, установивши усі обставини, які входять до предмета доведення при вирішенні даної категорії спору, а саме факт надання позивачем комунальних послуг, отримання їх відповідачем та невчасне проведення останнім розрахунків за ці послуги, суд першої інстанції вірно визнав наявними підстави для нарахування пені, інфляційних та річних. Разом з цим, суд першої інстанції, перевіряючи наданий позивачем розрахунок пені, виходив з необхідності обмежити розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ, як то визначено Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", втім місцевий суд залишив поза увагою, що порядок нарахування пені за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги унормований Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". Між тим, застосування місцевим судом не тієї норми права, в даному випадку, не призвело до ухвалення невірного рішення по суті спору, адже як убачається з матеріалів справи , пунктом 3.3 договору від 01.08.09 сторони погодили, що за несвоєчасну сплату послуг споживачем, підприємство нараховує пеню в розмірі 1 % від суми сплати за кожний день прострочки, включаючи день оплати, але не більше ніж подвійна ставка НБУ. Отже, сторони у договорі обмежили нарахування пені подвійною ставкою НБУ, тобто визначили інший розмір пені за несвоєчасну сплату послуг, ніж передбачено Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". При цьому, така умова договору не суперечить вимогам вказаного Закону. Відтак, помилкове застосування судом першої інстанції положень Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" не призвело до здійснення невірного перерахунку судом пені, тому висновок місцевого суду про наявність підстав для стягнення 694, 94 грн. пені, 133, 84 грн. інфляційних та 151,36 грн. 3% річних визнається правомірним. Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Проте, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, що призвело до безпідставного скасування законного рішення у справі. Відтак, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи. За приписам статей 111 9 , 111 10 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов, при цьому, підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення у справі. Водночас, за приписами статті 111 11 Господарського процесуального кодексу України у разі коли за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову про скасування судового рішення, у постанові зазначається про розподіл судових витрат. Подаючи касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 1" зайво сплатило 365,40 грн. судового збору. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01.11.11, розмір судового збору із позовних заяв майнового характеру, поданих до господарського суду, справляється у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна скарга подається до суду. За подання касаційних скарг на рішення суду, судовий збір із спорів майнового характеру становить 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми, при цьому, оспорюваною є та сума, із стягненням якої не погоджується особа, що подає скаргу. Дана касаційна скарга подана у 2014 році, в якому за приписами статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" мінімальна заробітна плата станом на 01.01.14 визначена у розмірі 1218 грн. Відтак, судовий збір при поданні Товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 1" даної касаційної скарги, виходячи з оспорюваної суми, повинен був складати 913,50 грн., проте, скаржником до касаційної скарги додане платіжне доручення № 1495 від 09.09.14 про сплату судового збору у розмірі 1278,90 грн. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом. З огляду на викладене, надмірно сплачений судовий збір у розмірі 365,40 грн. підлягає поверненню скаржникові. Водночас, враховуючи те, що дана касаційна скарга підлягає задоволенню, судовий збір за її розгляд покладається на відповідача. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 913, 50 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.14 у справі № 910/1856/14 скасувати . Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.14 у цій справі залишити в силі.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1" задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар-Індустрія" (вул. Ковпака,17-А, прим. 86, м. Київ, 03150 код 31305892) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1" (вул.Ахматової,3, м.Київ, 02068, код 32070503) 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 1" (вул.А.Ахматової,3, м.Київ, 02068, код 32070503) з Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820019) 365 (триста шістдесят п'ять ) грн. 40 коп. надмірно сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 1495 від 09.09.14.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Т. Добролюбова

С у д д і Т.Гоголь

М.Данилова