Постанова

від 29.09.2014 по справі 804/13935/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2014 р. Справа № 804/13935/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОА "ПАНТЕРА-ГРАНД" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОХОРОННЕ АГЕНТСТВО "ПАНТЕРА-ГРАНД" (далі-ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД», підприємство, позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів №0003281500 від 21.08.2014р.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, мотивуючи тим, що висновки податкового органу, відображені в акті перевірки про нереальність господарських операцій між ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД» та його контрагентом- ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1» за перевірюваний період є безпідставним та таким, що не підтверджено жодними доказами, у зв'язку з чим прийняте на підставі даного акту та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем заперечень до суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно Свідоцтва №12241020016046941 від 25.12.2006р. Дніпропетровським міським управлінням юстиції зареєстровано юридичну особу - ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД» (код ЄДРПОУ 34791910).

Підприємство перебуває на податковому обліку у Державні податковій інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська (правонаступник-Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області) від 28.12.2006р. за №33955 та у відповідності до Свідоцтва №100322213 є платником податку на додану вартість.

На підставі наказу №673 від 30.07.2014р. та повідомлення №166 від 30.07.2014р. працівниками Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі-ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська, податковий орган, відповідач) було проведно позопланову невиїзну перевірку ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення операцій з ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1» за січень 2014 року, за результатами якої перевіряючими був складений Акт №2231/04-66-15-00/34791910 від 31.07.2014р.

У вказаному акті перевірки податковий орган прийшов до висновку про порушення ТОВ «АО «ПАНТЕРА-ГРАНД» п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті якого підприємством завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість за січень 2014 року на суму 58 833, 00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає до сплати за січень 2014 року на суму 58 833, 00 грн.

Не погодившись із висновками податкового органу, ТОВ «АО «ПАНТЕРА-ГРАНД» направило до ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська заперечення на Акт №2231/04-66-15-00/34791910 від 31.07.2014р.

У відповідь на отримані заперечення відповідач направив на адресу підприємства лист за вих. №14874/04-66-22-04-13 від 20.08.2014р., у якому зазначив про правомірність та обгрунтованість висновків, викладених в акті №2231/04-66-15-00/34791910 від 31.07.2014р.

На підставі вищевказаного акту перевірки, ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська винесено податкове повідомлення-рішення №0003281500 від 21.08.2014р., яким збільшено суму податкового зобов'язання підприємства по податку на додану вартість на суму 58 833, 00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 14 708, 25 грн.

Не погодившись із винесеним рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Дослідивши чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та матеріали справи, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, зазначеними нормами передбачено право платника податків на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, незалежно від початку використання таких основних фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну , складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарській діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Згідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм Податкового кодексу України, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Аналіз вищезазначених норм законодавства, яке регулює порядок формування податкового кредиту, не передбачають позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту в разі порушення його контрагентами вимог податкового законодавства по ланцюгу постачання.

Факти порушення позивачем норм податкового законодавства у вигляді відсутності фактичного постачання товарів (робіт, послуг) ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД» по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1» базується на змісті акту ДПІ у Печерському районі м.Києві №1013/26-55-22-07/38649950 від 03.04.2014 року «про неможливість проведення зустрічної звірки «ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1» (код за ЄДРПОУ 38649950) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2014р. по 28.02.2014р.».

Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Відповідно до ст.46-49 Податкового кодексу України - ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до витрат та податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі "Булвес АД" проти Болгарії (заява №3991/03) було встановлено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Слід мати на увазі, що в розумінні Цивільного та Господарського кодексів України необхідною умовою для висновку про нікчемність правочину є докази наміру сторін на протизаконний результат. При цьому намір юридичної особи визначається умислом особи, яка підписала відповідний договір.

В Акті не наведено інформації про наявність судових рішень щодо визнання укладених правочинів недійсними як боку його учасників, так і з боку третіх осіб. Жодних документальних доказів про неможливість роботи ТОВ «АО «ПАНТЕРА-ГРАНД» та його контрагента у перевіряємий період не надано.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених первинними документами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" №996-XIV від 16.07.1999р., первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції відповідно до чинного законодавства.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції відповідно до чинного законодавства.

Так, матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД» надає послуги охорони згідно Ліцензії серії АД №032471 та здійснює свою господарську діяльність за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичерина, буд. 21, лит А-7, 4 поверх, офіс №410,що що підтверджується договором на оренду приміщення №14 від 01.05.2014 р.

01.12.2013р. між ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД» (Замовник) та ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1» (Охорона) (код ЄДРПОУ 38649950, Ліцензія на здійснення охоронної діяльності серії АЕ №262803) було укладено договір №36 від 01.12.2013р. про надання охоронних послуг.

Факт здійснення господарської операції між ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД» та ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1», використання наданих послуг у господарської діяльності позивача підтверджується наступними первинними документами:

-акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №ЦБ-0000048 від 31.01.2014р.;

- податкова накладна №15337 від 31.01.2014р. з витягом з Єдиного реєстру податкових накладних №25141259 на запит від 25.07.2014р.;

-рахунок-фактура №ЦБ-0000048 від 31.01.2014р., копії договору на охорону стаціонарних об'єктів ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1» (ЄДРПОУ 38649950) №36 від 01.12.2013р. (з додатками);

-копія Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних підприємців ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1» (ЄДРПОУ 38649950);

-копія Ліцензії МВС України на право займатися охоронною діяльністю ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1» (ЄДРПОУ 38649950) серія АЕ №262803 від 01.07.2013р.;

-копія Свідоцтва про реєстрацію ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1» платником ПДВ №200140764 від 15.05.2013р., копія наказу№1 про призначення директора ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1»;

-копія Замовлення ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД» №2 від 27.12.2013р. про забезпечення охорони об'єктів згідно договору №36 від 01.12.2013р.;

-копія Загальної дислокації об'єктів з об'ємом запланованих послуг на січень 2014р.; копії замовлень по об'єктам; копії платіжних доручень про сплату ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД» за отримані послуги постачальнику ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1»;

-копія Графіку перевірок несення служби за січень 2014р.; копії службових записок, копії рапортів, копії рапортів з поясненнями, копії листів, копії Акту звірки взаємних розрахунків станом на 20.02.2014р.;

-копія Ліцензії ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД» серія АД №032471 від 18.07.2012р.; копія Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних підприємців ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД»;

-копія свідоцтва платника ПДВ ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД»; копія договору оренди нежилого приміщення №14; копія протоколу загальних зборів ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД»;

-копія Наказу 06/1 ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД» від 28.04.2011р. про призначення директора та Наказу №08/1 про призначення головного бухгалтера;

-копія штатного розкладу ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД»;

-копії сертифікатів, свідоцтв та довідок про відсутність судимості охоронників, працівників ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД»;

-копія звіту з Єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень 2014р.

Дані документи в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Позивач нарахував податковий кредит за січень 2014р. у відповідності до отриманої 31.01.2014р. податкової накладної №15337, яка була виписана постачальником послуг ТОВ «ЦЕНТР БЕЗПЕКА-1» на підставі акту №ЦБ-0000048 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.01.2014р. та зареєстрована постачальником у Єдиному реєстрі податкових накладних (копія Витягу №25141249 від 25.07.2014р. додавалася до податкової накладної на перевірку).

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України - не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної, вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 35 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків -покупця, будь-які порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

При отриманні послуг від постачальника відбувся рух грошових активів позивача ТОВ «ОА «ПАНТЕРА-ГРАНД», що підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами: актом на отримані послуги, банківськими виписками про сплату грошових коштів за послуги, податкової накладної від постачальника, тощо.

Врахуваючи викладене, акт перевірки не містить об'єктивного викладення обставин, які є підставою для нарахування грошових зобов'язань, позбавлення права на податковий кредит або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України надано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Органи державної податкової служби у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи, що відповідачем не надано до суду заперечень на адміністративний позов, тому, приймаючи до уваги, презумпцію вини відповідача - суб'єкта владних повноважень, що діє в адміністративному судочинстві (ч. 2 ст. 71 КАС України), а також викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення, що оскаржено є протиправним та підлягає скасуванню.

Керуючись ст.158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів №0003281500 від 21.08.2014р.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Р.А. Барановський