Постанова

від 26.05.2014 по справі 814/1112/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

26 травня 2014 року Справа № 814/1112/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» (вул. Морехідна, 14, м. Миколаїв, 54010)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Г.Петрової, 2-а, м. Миколаїв, 54029 )

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.11.2013р. № 0002072201, №0002082201, №0002092201,

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс», звернувся з позовом про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач) від 11.11.2013 року:

- № 0002072201, відповідно до якого відповідачем зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток TOB «Визит Альянс» (54010, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 14; код ЄДРПОУ 30680882) у розмірі 12 825 595,00 грн.;

- № 0002082201, відповідно до якого відповідачем визначено (збільшено) суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 195 721,00 грн., у зв'язку з чим позивачеві була донарахована сума в розмірі 1 494 651,25 грн., з яких 1 195 721,00 грн. основного платежу та 298 930,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0002092201, відповідно до якого відповідачем зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість в розмірі 4 235,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові рішення, прийняті відповідачем за результатами перевірки, порушують норми пп. 5.5.1. п. 5.1. ст. 5, ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1, 138.2, 138.4, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 п. 14.1. ст. 14, п. 141.1 ст. 141, ст. 150 Податкового кодексу України (щодо податку на прибуток) та норм п. 198.3 ст. 198, пп. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України (щодо податку на додану вартість), у зв'язку із чим є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що факти, викладені в акті перевірки щодо результатів перевірки грунтуються на наявних фактах порушення Позивачем норм діючого законодавства, а податкові повідомлення-рішення прийняти Відповідачем відповідно до вимог діючого законодавства, тобто є законними і скасуванню не підлягають (арк. спр. 172 - 173).

Представники позивача та відповідача надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 163, 180).

У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог, виходячи з наступного.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

25.10.2013 року відповідач здійснив перевірку позивача та оформив актом № 1069/14-04-22-01/30680882 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Tовариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» (код за ЄДРПОУ 30680882) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012» (далі - Акт, арк. спр. 13 - 85), у якій в подальшому було внесено зміни відповідно до відповіді щодо результатів розгляду заперечень до акту перевірки (вих. №3422/10/14-04-22-01-17/2 від 06.11.2013 року).

Актом встановлено порушення позивачем:

- п. 3.1. ст. 3, п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1., 138.2., 138.4., пп. 138.10.4. п. 138.10. ст. 138, пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 п. 14.1. ст. 14, п. 141.1. ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 12 825 595,00 грн. та занижено податок на прибуток на загальну суму 1 195 721,00 грн.;

- п. 198.3. ст. 198 та п.п. 200.1. і 200.3. ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 235,00 грн.

Згідно з висновками Акту:

- позивач безпідставно включив до складу витрат 920 000,00 грн., які були ним сплачені за використання товарного знаку «Визит Центр»;

- не підтверджено реальність господарських операцій TOB «Визит Альянс» з отримання товарів (послуг) від ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

- позивач безпідставно завищив показник в рядку 06.5. Декларації «Від`ємне значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року», відобразив в ньому від'ємне значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року, в тому числі по періодах: з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року у сумі 8 143 946,00 грн., з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року у сумі 40 719 730,00 грн., з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року у сумі 40 719 730,00 грн., з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року у сумі 10 179 933 грн.;

- позивач безпідставно включив до складу витрат 16 279 567,00 грн., які були ним сплачені у якості процентів за користування кредитними коштами згідно кредитних договорів з ВАТ «Кредитпромбанк» №02/070/06-КЛТ від 14.06.2006 року та № 02/047/06-КЛТ від 05.05.2006 року.

На підставі Акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002072201, № 0002082201 та № 0002092201 від 11.11.2013 року, щобули оскаржені позивачем до суду.

Відносно включення до складу витрат 920 000,00 грн., які були сплачені позивачем за використання товарного знаку «Визит Центр», суд зазначає наступне:

Перевіркою встановлено (аркуші 15 - 17, 35 - 37 Акту, арк. спр. 18 - 20, 38 - 40), що позивачем укладено ліцензійний договір на товарний знак від 01.11.2010 року, в якому зазначено що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, «Ліцензіар» з одного боку, і Позивач, «Ліцензіат», в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту, з іншого боку, беручи до уваги, що Ліцензіар володіє виключним правом на товарний знак «Визит Центр» (Свідоцтво на товарний знак № 56428, з пріоритетом від 29.12.2003 року) для послуг туристичних агентств, будинків відпочинку та інших послуг, що перелічені в свідоцтві, а Ліцензіат бажає придбати на умовах цього договору ліцензію на використання даного товарного знака. На виконання умов вказаного договору Позивач перерахував вказаним фізичним особам грошові кошти в загальній сумі 920 000,00 грн., які позивач включив до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподатвування податком на прибуток. В Акті також зазначено, що ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є засновниками Позивача, а також засновниками ПрАТ «Визит-Центр» (код ЄДРПОУ 22425912). Крім того, в Акті зазначено, що позивач не надав документів, які б свідчили про користування товарним знаком та отримання доходів від використання товарного знаку «Визит-Центр», не надано пояснень, згідно яких можна встановити, що від використання даного товарного знаку збільшилось коло споживачів послуг підприємства та отримано додаткові прибутки, а Позивач протягом кожного звітного періоду декларує від`ємне значення об`єкта оподаткування. На підставі зазначеного відповідачем зроблено висновок про те, що витрати по товарному знаку «Визит-Центр» не є витратами господарської діяльності позивача.

На підставі наданих позивачем доказів судом встановлено, що між позивачем та фізичними особами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 були укладені ліцензійні договори на товарний знак від 01.11.2010 року (строком дії до 31.12.2011 року) та від 28.12.2011 року (строком дії до 31.08.2012 року). Відповідно до умов договорів (пункти 1.1., 3.1. договорів) Ліцензіар надає Ліцензіатові за винагороду ліцензію на користування товарним знаком, виконаним згідно з копією свідоцтва на товарний знак № 56428 для позначення послуг, що надаються Ліцензіатом, які відповідають переліку послуг за свідоцтвом на даний товарний знак за класом 39, 41, 43, 44 згідно МКТП, а Ліцензіат зобов'язаний виплатити Ліцезіарові ліцензійну винагороду в порядку, встановленому розділом 3 вказаних договорів (арк. спр. 200 - 203).

На виконання умов вказаних договорів позивач виплатив вказаним фізичним особам ліцензійну винагороду в загальній сумі 920 000,00 грн., у тому числі: в 4 кварталі 2010 року - 80 000,00 грн., в 1 кварталі 2011 року - 90 000,00 грн., в 2 - 4 кварталах 2011 року - 270 000,00 грн., в 2012 році - 480 000,00 грн.

Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» знаком є позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Частиною 4 статті 16 вказаного Закону встановлено, що використанням знака визнається нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Відповідно до ч. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Згідно з пп. 14.1.225 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Аналогічну норму містить п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Норми п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01.04.2011 року) встановлюють, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 цього Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (чинного з 01.04.2011 року) витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Згідно з пп. 140.1.2. п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України при визначенні об`єкта оподаткування враховуються витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

Відповідно до п. 140.5. Податкового кодексу України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Нормами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності Позивача є діяльність туристичних агентств (КВЕД 79.11), діяльність туристичних операторів (КВЕД 79.12), діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання - основний (КВЕД 55.20).

Наявні у справі докази підтверджують фактичне використання позивачем товарного знаку «Визит-Центр» шляхом його розміщення на фірмових бланках, рекламних матеріалах та в мережі Інтернет, застосування товарного знаку під час пропонування та продажу туристичних послуг на спеціалізованих виставках та безпосередньо під час надання туристичних послуг, що підтверджує фактичне використання товарного знаку у господарській діяльності позивача.

Таким чином, врахування витрат в загальній сумі 920 000,00 грн., які сплачені Позивачем за використання товарного знаку «Визит-Центр», при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток є правомірним.

Відносно реальності господарських операцій позивача з отримання товарів (послуг) від ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суд зазначає наступне:

Перевіркою встановлено (аркуші Акту 23 - 29, арк. спр. 26 - 32 ), що позивач формував витрати за рахунок ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Протягом 2 - 3 кварталів 2011 року позивач придбав у ТОВ «Агросанта» господарські товари на загальну суму 22 761,91 грн., у т.ч. ПДВ - 3 793,65 грн.; в травні 2011 року позивач придбав у ТОВ «Николаев Шампиньон» продукти на загальну суму 19 494,10 грн., у т.ч. ПДВ - 3 249,02 грн.; в травні 2011 року позивач придбав у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 продукти на загальну суму 9 931,80 грн., у т.ч. ПДВ - 1 655,30 грн. Вказані витрати по операціям з ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та ФОП ОСОБА_1 було включено позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування. Крім того, податок на додану вартість, сплачений у складі вартості придбаних товарів в загальній сумі 4 235,00 грн. (частково, оскільки частина придбаних товарів використовувалась в неоподатковуваних операціях), було включено позивачем до складу податкового кредиту.

В Акті відповідач зазначає, що реальність здійснення вказаних операцій не доведено. Такого висновку відповідач дійшов на підставі:

- акту №72/22-100/37157185 від 10.01.2013 року «Про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Агросанта» (код 37157185) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 14.06.2010 року по 10.01.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 14.06.2010 року по 10.01.2013 року», а також листа ліквідатора ТОВ «Агросанта» року № 04-01/1 від 04.01.2013, в якому зазначено, що станом на 04.01.2013 року фінансово-господарські документи підприємства ліквідатору не передавались;

- акту № 763/17/НОМЕР_4 від 25.10.2012 року «Про результати планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року»;

- акту № 1327/22-200/36433394 від 12.06.2013 року «Про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Николаев Шампиньон» (код за ЄДРПОУ 36433394) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.02.2010 року по 30.04.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2010 року по 30.04.2013 року».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №168/704 05.06.95 року, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Як вбачається з Акту, не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) контрагентами позивача (ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та ФОП ОСОБА_1С.) та відповідно, не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з реалізації вказаними особами товарів позивачу.

Позивачем до суду надано:

- отримані від ТОВ «Агросанта» видаткові накладні № АС-0000012 від 31.05.2011 року (арк. спр. 116 - 117), № АС-0000046 від 20.06.2011 року (арк. спр. 121 - 122), № АС-0000118 від 14.07.2011 року (арк. спр. 127 - 128), № АС-0000246 від 12.08.2011 року (арк. спр. 132 - 133);

- отриману від ТОВ «Николаев Шампиньон» видаткову накладну № РН-0001854 від 28.05.2011 року (арк. спр. 140);

- отриману від ФОП ОСОБА_1 видаткову накладну № РН-0000671 від 28.05.2011 року (арк. спр. 143).

- отримані від ТОВ «Агросанта» податкові накладні № 14 від 31.05.2011 року (арк. спр. 118), № 60 від 20.06.2011 року (арк. спр. 123 - 125), № 170 від 14.07.2011 року (арк. спр. 129 - 130), № 120803 від 12.08.2011 року (арк. спр. 134 - 136);

- отриману від ТОВ «Николаев Шампиньон» податкову накладну № 1851 від 28.05.2011 року (арк. спр. 141);

- отриману від ФОП ОСОБА_1 № 685 від 28.05.2011 року (арк. спр. 144);

- платіжні доручення та банківські виписки, які підтверджують повну оплату позивачем товарів, придбаних у ТОВ «Агросанта»: платіжні доручення № 9090 від 31.05.2011 року (арк. спр. 120), № 9275 від 17.06.2011 року (арк. спр. 126), № 9510 від 14.07.2011 року (арк. спр. 131), № 9780 від 25.08.2011 року (арк. спр. 137), № 9789 від 26.08.2011 року (арк. спр 138), № 9806 від 30.08.2011 року (арк. спр. 139), № 9090 від 31.05.2011 року (арк. спр. 120), ТОВ «Николаев Шампиньон»: банківська виписка від 09.06.2011 року (арк. спр. 142) та ФОП ОСОБА_1: банківська виписка від 30.06.2011 року (арк. спр. 145).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Згідно підпункту 138.1.1. пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Нормами п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, … та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів.

Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України: «право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України…».

ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та ФОП ОСОБА_1 на момент здійснення господарських операцій були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, видані у встановленому законодавством порядку, що не заперечується відповідачем.

Суд також бере до уваги, що фактичне здійснення господарської діяльності ТОВ «Николаев Шампиньон» (вирощування сільськогосподарської продукції, поставка товарів покупцям в Донецькій, Дніпропетровській та Житомирській областях, отримання кредитів тощо), а також наявність у нього основних засобів, які були передані у заставу банку, підтверджується судовими рішеннями (арк. спр. 214 - 239).

З досліджених судом доказів вбачається наявність як у позивача, так і у зазначених суб'єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій, які відповідають меті господарської діяльності Позивача.

Також суд звертає увагу на те, що позивач повністю розрахувався з постачальниками, уповноважив їх на сплату відповідних податків зі сплачених сум.

Податковий кодекс України та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД-фізичних осіб.

Порушення прямим контрагентом позивача порядку здійснення господарської діяльності, не може впливати на результати діяльності позивача та не можуть бути підставою для притягнення його до відповідальності, оскільки будь-яка юридична відповідальність особи згідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер.

Крім того, органами державної податкової служби щодо контрагентів Позивача, які здійснюють свою господарську діяльність, як вважає Відповідач, з порушенням вимог чинного законодавства України, до суду не надано жодних доказів щодо прийняття всіх передбачених вимогами чинного законодавства України заходів щодо забезпечення стягнення та надходження до Державного бюджету України сум бюджетної заборгованості з ПДВ.

Так, положення Податкового кодексу України визначають право органів державної податкової служби щодо:

- визначення сум податкових та грошових зобов'язань (ст. 54);

- податкової застави на майно платника податків та продажу майна, що перебуває у податковій заставі (ст.ст. 88, 89, 95);

- застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та нарахування пені (ст.ст. 109 - 132).

Зазначені можливості стосовно контрагентів Позивача органами державної податкової служби реалізовані не були, жодного з доказів вчинення зазначених заходів органами державної податкової служби відповідачем надано не було.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09 року в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, Позивачем на підтвердження отримання товарів від ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до суду надано видаткові накладні на отриманий товар, платіжні доручення та банківські виписки та податкові накладні.

На підставі даних господарських операцій позивач правомірно включив до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток вартість товарів, придбаних у ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та ФОП ОСОБА_1 (в загальній сумі 43 491,00 грн.), а також сформував податковий кредит з ПДВ та суму бюджетного відшкодування (в загальній сумі 4 235,00 грн.).

Щодо завищення показників в рядку 06.5. Декларації «Від'ємне значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року», суд зазначає наступне.

В Акті відповідачем зазначено що позивачем у складі витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток, було відображено від'ємне значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року, в тому числі по періодах: з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року у сумі 8 143 946,00 грн., з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року у сумі 40 719 730,00 грн., з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року у сумі 40 719 730,00 грн., з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року у сумі 10 179 933,00 грн.

Згідно висновків відповідача, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку. При цьому, господарська діяльність згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання прибутку. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків, і лише на таких умовах платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій (арк. Акту 21, 39 - 40, арк. спр. 24, 42- 43).

У відповідності з викладеним, Відповідач вважає, що відображення від'ємного значення об`єкта оподаткування попереднього звітного року було здійснено Позивачем неправомірно.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв до 01.04.2011 року) якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно до п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.04.2011 року) якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Таким чином, чинне законодавство України передбачає, що результатом діяльності суб'єкта господарювання може бути як прибуток, так і збиток. У випадку, якщо результатом господарської діяльності платника податків за підсумками податкового року є збиток, тобто від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, сума такого від'ємного значення без будь-яких додаткових умов включається до складу витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.

За таких обставин, відображення позивачем в рядку 06.5 Декларації «Від'ємне значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року» від'ємного значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року у сумі 8 143 946,00 грн., за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року у сумі 40 719 730,00 грн., за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року у сумі 40 719 730,00 грн., за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року у сумі 40 719 730,00 грн., за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011р. у сумі 40 719 730 грн., за період з 01.01.2012р. по 31.03.2012р. у сумі 40 719 730,00 грн., за період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року у сумі 10 179 933,00 грн., за період з 01.01.2012 року по 30.09.2012 року у сумі 10 179 933,00 грн., за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року у сумі 10 179 933,00 грн., є правомірним.

Пунктом 5.2. Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової служби України № 984 від 22.12.2010 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2012 року за № 34/18772 встановлено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків.

В порушення зазначених вимог відповідач не вказав, які саме норми чинного законодавства було порушено позивачем при відображенні в рядку 06.5 Декларації «Від'ємне значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року» від'ємного значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року.

Щодо включення до складу витрат 16 279 567,00 грн., сплачених у якості процентів за користування кредитними коштами:

Перевіркою встановлено, що позивач завищив задекларовані показники у рядку 06.3 "Фінансові витрати" на 16 279 567,00 грн., а саме по періодам (стр. Акту 18, 29 - 30, арк. спр. 21, 32 - 33):

- за 4 квартал 2010 року в сумі 2 143 435,00 грн.;

- за 1 квартал 2011 року в сумі 2 110 355,00 грн.;

- за 2 квартал 2011 року в сумі 2 105 037,00 грн.;

- за 2-3 квартали 2011 року в сумі 4 036 294,00 грн.;

- за 2-4 квартали 2011 року в сумі 5 661 138,00 грн.;

- за 1 квартал 2012 року в сумі 1 598 532,00 грн.;

- за 1 півріччя 2012 року в сумі 3 172 943,00 грн.;

- за 3 квартали 2012 року в сумі 4 757 784,00 грн.;

- за 2012 рік в сумі 6 364 639,00 грн.

Вказані фінансові витрати є відсотками, які були сплачені позивачем ВАТ «Кредитпромбанк» (ПАТ «Кредитпромбанк») за користування кредитними коштами, які були отримані ним в попередніх податкових періодах відповідно до умов кредитних договорів № 02/070/06-КЛТ від 14.06.2006 року та № 02/047/06-КЛТ від 05.05.2006 року.

Всього за перевіряємий період позивач сплатив банку відсотки за користування кредитними коштами, отриманими за вказаними кредитними договорами в сумі 16 279 567,00 грн.

Відповідач вважає, що позивач не мав підстав включати вказані витрати до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток, оскільки в перевіряємому періоді позивач не отримував кредитні кошти та не використовував їх в господарській діяльності (арк. Акту 33 - 34, арк. спр. 36 - 37).

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв до 01.04.2011 року) до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 141.1. ст. 141 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.04.2011р.) до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи вказані норми, проценти за користування кредитними коштами, що пов'язані з веденням господарської діяльності, відносяться до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування, незалежно від періоду отримання кредитних коштів та періоду використання їх в господарській діяльності.

Таким чином, включення відсотків в сумі 16 279 567,00 грн. до рядку 06.3 Декларації «Фінансові витрати» здійснено позивачем з дотриманням вимог пп. 5.5.1. п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 141.1. ст. 141 Податкового кодексу України.

Крім того, спір між позивачем та відповідачем щодо правомірності включення до складу валових витрат процентів за користування кредитними коштами вже розглядався в судовому порядку.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.01.2012 року по справі № 2а-5435/11/1470, яка була залишена в силі ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 року, було встановлено правомірність віднесення витрат по сплаті процентів за користування кредитними коштами до валових витрат Позивача. В ухвалі від 23.01.2013 року по справі № 2а-5435/11/1470 Одеський апеляційний адміністративний суд, з посиланням на листи Державної податкової адміністрації України № 23025/7/15-0217 від 10.11.2008 року та Міністерства фінансів України № 31-08410-07-16/9654 від 13.04.2011 року, зазначив, що «пунктом 5.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачені особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, а саме пп. 5.5.1. передбачено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами або у вигляді орендної плати) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, оскільки дана стаття Закону є спеціальною та визначає склад витрат платника податку у разі сплати процентів (у т.ч. за кредитами), а загальноприйнятим є пріоритет спеціальної (конкретної) норми над загальною, та витрати по сплаті процентів за користування кредитними коштами здійснювались позивачем, в зв'язку веденням господарської діяльності, то такі витрати правомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат».

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, позивач правомірно включив до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток, відсотки за користування кредитними коштами в сумі 16 279 567,00 грн.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи ненадання відповідачем належних та допустимих доказів порушення позивачем норм податкового законодавства і, відповідно, доказів законності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0002072201, № 0002082201 та № 0002092201 від 11.11.2013 року, заявлений позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 71, 72, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області № 0002072201 від 11.11.2013 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» (код ЄДРПОУ 30680882) зменшено суму від'ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 12 825 595,00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області № 0002082201 від 11.11.2013 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» (код ЄДРПОУ 30680882) було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 494 651,25 грн., у тому числі за основним платежем на 1 195 721,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) на 298 930,25 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області № 0002092201 від 11.11.2013 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» (код ЄДРПОУ 30680882) було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4 235,00 грн.

5. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» (код ЄДРПОУ 30680882) судовий збір у сумі 487,20 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення № 33 від 18.04.2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих