Ухвала

від 31.03.2015 по справі 814/1112/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/1112/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

при секретарі - Щербак І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.11.2013 року №№ 0002072201, 0002082201, 0002092201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 09.09.2013 року по 18.10.2013 року відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Визит Альянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 25.10.2013 року № 1069/14-04-22-01/30680882, в якій в подальшому було внесено зміни відповідно до відповіді щодо результатів розгляду заперечень до акту перевірки (вих. № 3422/10/14-04-22-01-17/2 від 06.11.2013 року).

Зазначеним Актом встановлено порушення позивачем: п. 3.1. ст. 3, п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1., 138.2., 138.4, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 12825595 грн. та занижено податок на прибуток на загальну суму 1195721 грн.; п. 198.3 ст. 198 та п.п. 200.1. і 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4235 грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.11.2013 року № 0002072201, відповідно до якого відповідачем зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток TOB «Визит Альянс» у розмірі 12825595 грн.; № 0002082201, відповідно до якого відповідачем визначено (збільшено) суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1494651,25 грн., з яких 1195721 грн. - основній платіж та 298930,25 грн. штрафні (фінансові) санкція; № 0002092201, відповідно до якого відповідачем зменшено позивачу суму від`ємного значення податку на додану вартість в розмірі 4235 грн.

Не погоджуючись з винесеними відповідачем податковими повідомленнями - рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній, задовольняючи позовні вимоги TOB «Визит Альянс» з огляду на викладене.

Як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, що, також, відображено відповідачем в поданій апеляційній скарзі, однією з підстав для визначення позивачу грошових зобов'язань оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями став висновок податкового органу щодо безпідставного включення TOB «Визит Альянс» до складу витрат 920000 грн., які були ним сплачені за використання товарного знаку «Визит Центр».

При цьому, доходячи зазначеного висновку податковий орган зазначив, що позивачем укладено ліцензійний договір на товарний знак від 01.11.2010 року, в якому зазначено що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, «Ліцензіар» з одного боку, і позивач, «Ліцензіат», в особі директора ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту, з іншого боку, беручи до уваги, що Ліцензіар володіє виключним правом на товарний знак «Визит Центр» (Свідоцтво на товарний знак № НОМЕР_5, з пріоритетом від 29.12.2003 року) для послуг туристичних агентств, будинків відпочинку та інших послуг, що перелічені в свідоцтві, а Ліцензіат бажає придбати на умовах цього договору ліцензію на використання даного товарного знака. На виконання умов вказаного договору позивач перерахував вказаним фізичним особам грошові кошти в загальній сумі 920000 грн., які позивач включив до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток. В Акті, також, зазначено, що ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є засновниками позивача, а також засновниками ПрАТ «Визит-Центр». Крім того, в Акті зазначено, що позивач не надав документів, які б свідчили про користування товарним знаком та отримання доходів від використання товарного знаку «Визит-Центр», не надано пояснень, згідно яких можна встановити, що від використання даного товарного знаку збільшилось коло споживачів послуг підприємства та отримано додаткові прибутки, а позивач протягом кожного звітного періоду декларує від`ємне значення об`єкта оподаткування. На підставі зазначеного відповідачем зроблено висновок про те, що витрати по товарному знаку «Визит-Центр» не є витратами господарської діяльності позивача.

Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» знаком є позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Частиною 4 статті 16 вказаного Закону встановлено, що використанням знака визнається нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Відповідно до ч. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Згідно з пп. 14.1.225 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Аналогічну норму містить п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01.04.2011 року).

Норми п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01.04.2011 року) встановлюють, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (чинного з 01.04.2011 року) витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 140.1.2 п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України при визначенні об`єкта оподаткування враховуються витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

Нормами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, 01.11.2010 року та 28.12.2011 року між позивачем та фізичними особами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 були укладені ліцензійні договори на товарний знак.

Відповідно до умов зазначених договорів Ліцензіар надає Ліцензіатові за винагороду ліцензію на користування товарним знаком, виконаним згідно з копією свідоцтва на товарний знак № НОМЕР_5 для позначення послуг, що надаються Ліцензіатом, які відповідають переліку послуг за свідоцтвом на даний товарний знак за класом 39, 41, 43, 44 згідно МКТП, а Ліцензіат зобов'язаний виплатити Ліцензіарові ліцензійну винагороду в порядку, встановленому розділом 3 вказаних договорів.

На виконання умов вказаних договорів позивач виплатив вказаним фізичним особам ліцензійну винагороду в загальній сумі 920000 грн., у тому числі: в 4 кварталі 2010 року - 80000 грн., в 1 кварталі 2011 року - 90000 грн., в 2 - 4 кварталах 2011 року - 270000 грн., в 2012 році - 480000 грн.

Наявні у справі докази підтверджують фактичне використання позивачем товарного знаку «Визит-Центр» шляхом його розміщення на фірмових бланках, рекламних матеріалах та в мережі Інтернет, застосування товарного знаку під час пропонування та продажу туристичних послуг на спеціалізованих виставках та безпосередньо під час надання туристичних послуг, що підтверджує фактичне використання товарного знаку у господарській діяльності позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем правомірно враховані витрати в загальній сумі 920000 грн., які сплачені позивачем за використання товарного знаку «Визит-Центр», при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення, винесені відповідачем у зв'язку з встановленням порушень податкового законодавства щодо включення позивачем вказаної суми до складу витрат є безпідставними та підлягають скасуванню.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, винесених відповідачем у зв'язку з встановленням з боку позивача порушень податкового законодавства при здійснення господарських операцій з ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та ФОП ОСОБА_8, а саме у зв'язку з непідтвердженням позивачем реальності вказаних господарських операцій з огляду на викладене.

Так, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, на виконання проведених господарських операцій з ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та ФОП ОСОБА_8, під час проведення спірної перевірки (вказані документи, також, надані до суду), позивачем надані видаткові накладні на отриманий товар, платіжні доручення та банківські виписки, а також податкові накладні.

Як вбачається зі змісту акту спірної перевірки та поданої відповідачем апеляційної скарги, останній не заперечує, що первинні документи, в тому числі, податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит та валові витрати за перевіряємий період, належним чином оформлені, суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, а також відповідають даним податкових декларацій.

Поряд з цим, в поданій апеляційній скарзі та в акті, складеним за результатами проведеної перевірки позивача, як на єдину підставу для скасування оскаржуваного судового рішення та правомірність донарахувань позивачу податкових зобов'язань, апелянт посилається на висновки актів № 72/22-100/37157185 від 10.01.2013 року «Про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Агросанта» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 14.06.2010 року по 10.01.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 14.06.2010 року по 10.01.2013 року», № 763/17/НОМЕР_4 від 25.10.2012 року «Про результати планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства ФОП ОСОБА_8 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року», № 1327/22-200/36433394 від 12.06.2013 року «Про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Николаев Шампиньон» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.02.2010 року по 30.04.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2010 року по 30.04.2013 року».

Однак, колегія суддів вважає недостатніми для висновків акту перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, посилання в ньому лише на акти, складені органом державної податкової служби відносно контрагентів позивача, оскільки без визначення в акті перевірки і дослідження договорів позивача з його контрагентами, які на думку перевіряючих не відповідають закону, поставок та інших господарських операцій, умов цих договорів, їх виконання з посиланням на первинні документи, такі висновки не ґрунтуються на законодавстві і не можуть бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій відносно позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності зазначених доводів податкового органу, оскільки Податковий кодекс України не ставлять право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товарів (послуг), який у складі вартості проданого товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов'язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

Можливі ж порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача при здійсненні господарських операцій в ланцюзі постачання з третіми особами для зниження об'єкту оподаткування, доказів чого податковим органом до суду надано не було, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій для позивача та відсутність у останнього, як покупця товару/послуг, права на витрати по цим операціям та податковий кредит з ПДВ, а тому не можуть бути підставою для позбавлення позивача права формувати витрати та податковий кредит по господарських операціях з цими контрагентами.

Також, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач та його контрагенти на момент укладання та виконання спірних договорів були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податковому обліку в ДПІ, мали свідоцтва платників податку на додану вартість, що не заперечується апелянтом.

Таким чином, оскільки висновок податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується лише на висновках актів перевірок, складених органами державної податкової служби відносно контрагентів позивача, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, а так само під час апеляційного розгляду справи, відповідачем не надано доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень по господарським операціям позивача з ТОВ «Агросанта», ТОВ «Николаев Шампиньон» та ФОП ОСОБА_8

Крім того, як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, що, також, відображено відповідачем в поданій апеляційній скарзі, однією з підстав для визначення позивачу грошових зобов'язань оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями став висновок податкового органу щодо завищення позивачем показника в рядку 06.5. Декларації «Від`ємне значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року» у зв'язку з безпідставним відображенням у ньому від'ємного значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року, в тому числі, по періодах: з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року у сумі 8143946 грн., з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року у сумі 40719730 грн., з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року у сумі 40719730 грн., з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року у сумі 10179933 грн.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв до 01.04.2011 року) якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно до п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.04.2011 року) якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що чинне законодавство України передбачає, що результатом діяльності суб'єкта господарювання може бути як прибуток, так і збиток. У випадку, якщо результатом господарської діяльності платника податків за підсумками податкового року є збиток, тобто від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, сума такого від'ємного значення без будь-яких додаткових умов включається до складу витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.

Як в акті, складеним за результатами проведеної спірної перевірки, так і в поданій апеляційній скарзі, відповідач не вказав, які саме норми чинного законодавства було порушено позивачем при відображенні в рядку 06.5 Декларації «Від'ємне значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року» від'ємного значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності відображення позивачем в рядку 06.5 Декларації «Від'ємне значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року» від'ємного значення об`єкта оподатковування попереднього звітного року за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, та, як наслідок, безпідставність нарахувань оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями у зв'язку з встановленням цих порушень.

Окрім викладеного, як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, що, також, відображено відповідачем в поданій апеляційній скарзі, однією з підстав для визначення позивачу грошових зобов'язань оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями став висновок податкового органу щодо безпідставного включення до складу витрат 16279567 грн., які були ним сплачені у якості процентів за користування кредитними коштами згідно кредитних договорів з ВАТ «Кредитпромбанк» № 02/070/06-КЛТ від 14.06.2006 року та № 02/047/06-КЛТ від 05.05.2006 року з огляду на те, що в перевіряємому періоді позивач не отримував кредитні кошти та не використовував їх в господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв до 01.04.2011 року) до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.04.2011 року) до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи зазначені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що проценти за користування кредитними коштами, що пов'язані з веденням господарської діяльності, відносяться до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування, незалежно від періоду отримання кредитних коштів та періоду використання їх в господарській діяльності, а тому включення відсотків в сумі 16279567 грн. до рядку 06.3 Декларації «Фінансові витрати» здійснено позивачем з дотриманням вимог пп. 5.5.1 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.01.2012 року по справі № 2а-5435/11/1470, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 року, було встановлено правомірність віднесення позивачем витрат по сплаті процентів за користування кредитними коштами згідно кредитних договорів з ВАТ «Кредитпромбанк» № 02/070/06-КЛТ від 14.06.2006 року та № 02/047/06-КЛТ від 05.05.2006 року до валових витрат, що, є предметом оскарження, також, у даній справі, проте за інший період.

Колегія суддів враховує, що рішення суду, яке набрало законної сили - має преюдиціальне значення, згідно ч. 1 ст. 72 КАС України (обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини), а відповідно до ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Тобто, зазначене судове рішення є обов'язковим для суду, в силу зазначених положень ч. 1 ст. 72 та ст. 255 КАС України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставності нарахувань позивачу податкових зобов'язань оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями у зв'язку з встановленням з боку останнього порушень вимог пп. 5.5.1 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 141.1. ст. 141 Податкового кодексу України при включені відсотків в сумі 16279567 грн. до рядку 06.3 Декларації «Фінансові витрати».

Таким чином, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт посилається лише на ті висновки, які викладено в акті перевірок, що стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Натомість, вказаним висновкам, як зазначено вище, судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі (після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції).

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв