Постанова

від 27.10.2014 по справі 910/2664/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2014 року Справа № 910/2664/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О., суддів:Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Требух Г.М. дов. від 26.03.2014р. від відповідача:Рудкевич С.О. дов. від 20.01.2014р. № К-31 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" на рішеннягосподарського суду м.Києва від 28.05.2014р. та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.08.2014р. у справі№ 910/2664/14 господарського суду м.Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Одеса-Агроенерджі" доУкраїнського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" простягнення 2026718,99 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Одеса-Агроенерджі" звернулось до господарського суду м.Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" про стягнення заборгованості за договором від 16.05.2013р. № 941-148 з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 1898085 грн. 01 коп., суми 3% річних у розмірі 24870 грн. 68 коп., а також пені в розмірі 103763 грн. 30 коп.

Рішенням господарського суду м.Києва від 28.05.2014р. (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2014р. (головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді Майданевич А.Г., Чорногуз М.Г.), з урахуванням ухвали господарського суду м.Києва від 19.09.2014р. про виправлення описки, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1833898 грн. 56 коп. основного боргу, 103486 грн. 98 коп. пені, 3% річних в сумі 24719 грн. 95 коп., 64186 грн. 45 коп. інфляційних нарахувань, 40525 грн. 84 коп. витрат по сплаті судового збору та 25000 грн. витрат по сплаті послуг адвоката. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду обґрунтовані приписами статей 11,509,525,526,530,549,612,614,625,629,655,692,712 Цивільного кодексу України, статей 193,230-232,265 Господарського кодексу України, з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язання за договором поставки від 16.05.2013р. №941-148 стосовно оплати отриманого від позивача товару.

Не погодившись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині стягнення 31722,84 грн. пені, 19744,80 грн. витрат по сплаті судового збору та 25000 грн. витрат по сплаті адвокатських послуг, прийняти нове рішення про відмову у стягненні вказаних сум грошових коштів.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, приписів ч.3 статті 6 Цивільного кодексу України, п.14.1.133 статті 14 Податкового кодексу України та статей 6,32,36,49 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на безпідставному стягненні з УДППЗ „Укрпошта" пені в більшому розмірі, ніж це передбачено договором від 16.05.2013р. №941-148, оскільки згідно умов п.7.5 договору розрахунок пені здійснюється за кожен банківський день прострочення, а не за календарні дні, за які позивачем нарахована пеня. Крім того, заявник вказує на помилкове завищення судами розміру стягнутого судового збору на 19744,80 грн., в той час як позивач фактично оплатив та просив стягнути на його користь лише 41043,99 грн. судового збору. Також, на думку відповідача, судом безпідставно стягнуто 25000 грн. витрат по сплаті адвокатських послуг за умови недоведеності надання позивачу правової допомоги адвокатом Требух Г.М.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині стягнення 31069,08 грн. пені з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 610,612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між ними договору поставки від 16.05.2013р. №941-148, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю мило та чистильні препарати (далі по тексту продукція), а покупець, в особі його філіалів, зобов'язується прийняти продукцію. Оплата за продукцію здійснюється відповідачем на умовах даного договору.

Найменування товару (асортимент, кількість, ціна), що передається позивачем відповідачеві зазначено у специфікації, яка є додатком №1 до договору (п.1.2 договору).

Згідно п.п.4.1,10.1 договору від 16.05.2013 року № 941-148 оплата за поставлену продукцію здійснюються покупцем відповідачем, впродовж 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання кожної окремої партії товару, на підставі належно оформлених первинних документів (товарно-транспортної накладної, видаткової та податкової накладної). Договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2013 року, але не раніше ніж до повного виконання сторонами зобов'язань в частині розрахунків.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на виконання умов договору від 16.05.2013р. №941-148 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2880380 грн. 58 коп., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та довіреностями на отримання товару.

Однак, як вбачається з виписки з банківського рахунку, відповідачем було перераховано позивачу йому 1046482 грн. 02 коп., у зв'язку з чим, розмір заборгованості за поставлений товар становить 1833898 грн. 56 коп.

Отже, судами попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів достеменно встановлено, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором від 16.05.2013р. №941-148 не сплатив у повному обсязі вартість поставленої позивачем продукції, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1833898 грн. 56 коп.

Колегія суддів враховує, що касаційна скарга не містить жодних заперечень щодо розміру основної заборгованості відповідача за договором від 16.05.2013р. №941-148.

При цьому касаційна інстанція відхиляє безпідставні посилання скаржника на недотримання позивачем претензійного порядку врегулювання спору, оскільки, як правильно зазначив місцевий господарський суд та роз'яснено в підпункті 3.17.2 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, а також відмовляти в прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог через недотримання порядку досудового врегулювання спору (частина четверта статті 22 названого Кодексу), крім позовів, пов'язаних з перевезеннями, що здійснюються на підставі угод про міжнародне залізнично-вантажне сполучення (СМГС) та міжнародне залізничне перевезення (КОТІФ).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив суд стягнути на свою користь 3% річних в розмірі 24870 грн. 68 коп. за період з 17.11.2013 року до 30.04.2014 року та інфляційні втрати в розмірі 64186 грн. 45 коп. за період з 17.11.2013 року по березень 2014 року включно.

Апеляційна інстанція, зробивши перерахунок розміру 3% річних та інфляційних втрат, дійшла правильного висновку, що місцевий господарський суд правомірно обмежив до 24719 грн. 95 коп. розмір стягуваних 3% річних за період з 17.11.2013 року до 30.04.2014 року, а також стягнув на користь позивача 64186 грн. 45 коп. інфляційних втрат в межах заявлених позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладене, та зважаючи на встановлений судами попередніх інстанцій факт порушення відповідачем зобов'язання за договором від 16.05.2013р. №941-148 в частині своєчасної та повної оплати вартості отриманого за цим договором товару, який відповідачем не спростований належним чином, колегія суддів погоджується з обґрунтованим і законним висновком судів про наявність правових підстав стягнення з відповідача на користь позивача 1833898 грн. 56 коп. основного боргу, 3% річних в сумі 24719 грн. 95 коп. та 64186 грн. 45 коп. інфляційних нарахувань.

В обґрунтування задоволення позовних вимог в частині стягнення 103486 грн. 98 коп. пені, нарахованої за період з 16.08.2013 року до 17.02.2014 року за відповідними видатковими накладними, суди попередніх інстанцій послалися на те, що відповідно до ч.3 статті 549 Цивільного кодексу України та ч.6 статті 231, ч.6 статті 232 Господарського кодексу України пеня нараховується за кожен календарний день прострочення, а не банківський день, та сторони вправі змінювати лише розмір пені, а не порядок її нарахування.

Проте, колегія не погоджується з вказаним висновком судів з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно з приписами статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, відповідно до ч.3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з приписами ч.6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В п.7.5 договору від 16.05.2013 року №941-148 сторони узгодили, що за прострочення оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен банківський день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування та заявлення до стягнення суми пені позивачем здійснено на підставі п.7.5 договору від 16.05.2013 року №941-148, обов'язкового до виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.133 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України операційний (банківський) день - частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ та на їх відкликання і, за наявності технічної можливості, здійснюється їх обробка, передача та виконання.

Пунктом 1.21 ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що операційний день - частина робочого дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Касаційна інстанція враховує той факт, що з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено оспорювання та визнання недійсним пункту 7.5 договору від 16.05.2013 року №941-148 в частині порядку нарахування пені (за кожен банківський день прострочення), на якому ґрунтуються позовні вимоги про стягнення пені.

Висновок апеляційного суду про те, що сторони вправі змінювати лише розмір пені, а не порядок її нарахування, суперечить змісту норми ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, яка допускає можливість визначення сторонами в договорі іншого, ніж передбачено законодавством, порядку нарахування пені, зокрема, шляхом її нарахування в банківські, робочі дні тощо.

Матеріали справи свідчать, що, укладаючи договір від 16.05.2013 року №941-148, сторони за взаємним волевиявленням скористалися наданим законодавством правом визначити інший порядок нарахування пені, обмеживши період її нарахування саме банківськими днями. При цьому, за домовленістю сторін остаточний розмір пені, яка підлягає до сплати відповідачем, залежить від періодичності її нарахування, так як у відповідний період не включаються вихідні, святкові та неробочі дні.

Таким чином, стягнення судом першої інстанції пені, нарахованої за кожен календарний день прострочення, тобто з порушенням встановленого договором порядку, суперечить приписам статей 6, 14, 204 Цивільного кодексу України, ч.6 статті 232 Господарського кодексу України та фактичним обставинам справи.

У відповідності з вимогами п.2 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Як роз'яснено в абзаці 4 пункту 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІI 1 Господарського процесуального кодексу України", у разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення (пункт 2 статті 111 9 ГПК).

Колегія суддів, здійснивши перерахунок розміру пені з врахуванням умов п.7.5 договору від 16.05.2013 року №941-148, встановила, що належна до стягнення сума пені за період з 16.08.2013 року по 17.02.2014 року має становити 72417,90 грн., в зв'язку з чим, дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині стягнення пені в розмірі 31069,08 грн. та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Стосовно заперечень заявника проти стягнення на користь позивача завищеного розміру витрат по сплаті судового збору (в сумі 60788 грн. 79 коп.), а також 25000 грн. витрат по сплаті адвокатських послуг, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пп.1 п.2 статті 2 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена у розмірі 2 відсотки ціни позову , але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно платіжних доручень від 14.02.2014р. №1763 та від 22.04.2014 №2205 позивачем сплачено судовий збір у загальній сумі 41043,99 грн. (а.с.16,184 том 1).

При цьому, з урахуванням приписів пп.1 п.2 статті 2 Закону України "Про судовий збір" та ціни позову (2026718,99 грн.), визначеної у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 30.04.2014 №30/04-14 (а.с.182,183 том 1), необхідна до сплати позивачем сума судового збору становить 40534,38 грн.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 19.09.2014р. виправлено допущену описку в п.2 резолютивної частини рішення від 28.05.2014р. шляхом правильного зазначення стягуваної суми витрат позивача зі сплати судового збору, а саме 40525,84 грн. замість 60788,79 грн. (а.с.46-47 том 3).

За таких обставин, не заслуговують на увагу твердження скаржника про помилкове завищення судами розміру стягнутого судового збору на 19744,80 грн., які викладені в касаційній скарзі від 16.09.2014р. №332-06-219.

Разом з тим, відповідно до положень абзацу 3 ч.1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з приписами п.11 ч.2 статті 111 11 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Зважаючи на те, що позов у даній справі підлягає частковому задоволенню, а загальний розмір задоволених позовних вимог становить 1995222,86 грн., тобто 98,5% від ціни позову, то на відповідача слід покласти відшкодування витрат позивача зі сплати судового збору в сумі 39906,10 грн., внісши відповідні зміни до пункту 2 резолютивної частини рішення господарського суду м.Києва від 28.05.2014р.

Відповідно до ч.3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно з п.1 ч.1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Між ТОВ "Одеса-Агроенерджі" та адвокатом Требух Г.М. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №435 від 10.04.2009р.) було укладено договір від 20.01.2014р. про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат прийняв на себе обов'язки представляти права і законні інтереси позивача в господарському суді м.Києва у зв'язку з розглядом позовної заяви до відповідача. Розмір гонорару згідно п.4.2 договору від 20.01.2014р. складає 25000 грн.

Як вбачається з наявного у справі платіжного доручення, позивачем перераховано на користь адвоката грошові кошти в сумі 25000 грн.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, правова допомога у веденні даної справи адвокатом позивачу на підставі договору від 20.01.2014р. надана, про що свідчать протоколи судових засідань від 30.04.2014р. і від 21.05.2014р., і ці послуги позивачем оплачені повністю.

Наведеним спростовується твердження заявника про безпідставне стягнення 25000 грн. витрат по сплаті адвокатських послуг з причин відсутності складання і підписання адвокатом Требух Г.М. акта приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги.

Разом з тим, відповідно до ч.5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, позов у даній справі підлягає частковому задоволенню, а загальний розмір задоволених позовних вимог становить 1995222,86 грн., тобто 98,5% від ціни позову, тому на відповідача слід покласти відшкодування витрат позивача по оплаті послуг адвоката в сумі 24625 грн., внісши відповідні зміни до пункту 2 резолютивної частини рішення господарського суду м.Києва від 28.05.2014р.

Крім того, як роз'яснено в абзаці 4 підпункту 4.1 пункту 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", правило статті 49 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Таким чином, зважаючи на сплату скаржником судового збору за мінімальною ставкою (913,50 грн.), встановленою законом для подання касаційної скарги у спорах майнового характеру, відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача підлягають витрати по сплаті судового збору у сумі 902,54 грн.

Керуючись статтями 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 28.05.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2014р. у справі №910/2664/14 скасувати частині стягнення 31069,08 грн. пені. Прийняти нове рішення про відмову в позові в цій частині.

Пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду м.Києва від 28.05.2014р. у даній справі викласти в такій редакції:

"Стягнути з Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (01001 м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 22; ідентифікаційний код 21560045, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса-Агроенерджі" (01032 м. Київ, вул. Либідська, буд. 1-"А"; ідентифікаційний код 35645230, на будь-який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) основну заборгованість в сумі 1833898,56 (один мільйон вісімсот тридцять три тисячі вісімсот дев'яносто вісім) грн. 56 коп.; пеню в сумі 72417,90 (сімдесят дві тисячі чотириста сімнадцять) грн. 90 коп.; три відсотки річних в сумі 24719,95 (двадцять чотири тисячі сімсот дев'ятнадцять) грн. 95 коп.; інфляційні нарахування в сумі 64186,45 (шістдесят чотири тисячі сто вісімдесят шість) грн. 45 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 39906,10 (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот шість) грн. 10 коп.; витрати по сплаті адвокатських послуг в сумі 24625 (двадцять чотири тисячі шістсот двадцять п'ять) грн. 00 коп.".

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса-Агроенерджі" на користь Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" 902,54 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду м.Києва.

Головуючий суддя О.О.Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова