Ухвала

від 21.10.2014 по справі 2а/2570/832/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/57680/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року у справі за позовом фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Бахмацького районного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення незаконно виплаченого матеріального забезпечення,

в с т а н о в и л а :

У січні 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просив стягнути з відповідача на його користь незаконно виплачене матеріальне забезпечення на випадок безробіття в сумі 6798 грн. 30 коп.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що перебуваючи на обліку як безробітний відповідач здійснював підприємницьку діяльність.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 червня 2008 року відповідач зареєструвався у Бахмацькому районному центрі зайнятості як безробітний, з 24 червня 2008 року йому призначена допомога по безробіттю. 1 червня 2009 року ОСОБА_4 знято з обліку у зв'язку з поданням заяви про відмову від послуг Бахмацького районного центру зайнятості.

У вересні 2010 року під час звірки даних позивача та державного реєстратора, виявлено, що ОСОБА_4 у період перебування на обліку в Бахмацькому районному центрі зайнятості як безробітний, був зареєстрований як фізична особа-підприємець (з 1 листопада 2007 року по 2 грудня 2008 року).

12 листопада 2010 року позивач видав наказ № 166 про повернення відповідачем коштів, виплачених йому як допомога по безробіттю в сумі 6798 грн. 30 коп., оскільки ОСОБА_4, реєструючись як безробітний, не вказав, що він є фізичною особою-підприємцем.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, відносився до зайнятого населення, тому не мав права отримувати державну допомогу по безробіттю.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Ч. 4 вказаної статті передбачено, що у разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу.

Виходячи з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про зайнятість населення» особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.

Згідно ч. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» в Україні до зайнятого населення належать громадяни, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».

Ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» передбачено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136), передбачено, що якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується в судовому порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що особа, зареєстрована як фізична особа-підприємець (незалежно від того, сплачує вона єдиний податок чи перебуває на загальній системі оподаткування), не може бути визнана безробітною і не має права на виплату допомоги по безробіттю.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 8 липня 2014 року (справа № 21-79а14).

Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки відповідач у період перебування на обліку в Бахмацькому районному центрі зайнятості як безробітний, був зареєстрований як фізична особа-підприємець (з 1 листопада 2007 року по 2 грудня 2008 року), а відтак допомогу по безробіттю отримав незаконно.

Згідно частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 цього Кодексу, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про незаконність судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк