Постанова

від 30.10.2014 по справі 816/3651/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2014 року м.ПолтаваСправа № 816/3651/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Удовіченка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченко О.С.,

представника позивача - Голобородька О.П.,

представника відповідача - Касумова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Українська транспортно - торгова компанія" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

17 вересня 2014 року Приватне підприємство "Українська транспортно - торгова компанія" (далі по тексту - ПП "Українська транспортно-торгова компанія) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2012 року №0004122301/103 та №0004132301/104.

В обґрунтування вимог позивач посилався на безпідставність донарахування відповідачем грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість з підстав здійснення позивачем господарської операції із Приватним підприємством "Кремнет", адже в позивача наявні всі документи первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують фактичне здійснення і виконання господарських операцій з придбання у Приватного підприємства "Кремнет" послуг та їх використання у власній господарській діяльності.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність винесення податкових повідомлень - рішень у зв'язку з відсутністю доказів фактичного надання послуг від продавця - Приватного підприємства "Кремнет" до покупця - Приватного підприємства "Українська транспортно - торгова компанія".

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Приватне підприємство "Українська транспортно-торгова компанія" (код ЄДРПОУ 32534862) зареєстроване як юридична особа 08 липня 2003 року (а.с. 92-94).

Позивач взятий на облік в органах державної податкової служби і також являється платником податку на додану вартість (а.с. 125-126), що не оспорюється сторонами.

Видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля пальним, вантажний автомобільний транспорт, оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність, надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у. (а.с. 128).

Позивач має Ліцензію Міністерства транспорту та зв'язку України на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" (а.с. 134).

Кременчуцькою ОДПІ, згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, проведена позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства "Українська транспортно-торгова компанія" по питанню взаємовідносин з ПП "Кремнет" за період з 01 лютого 2010 року по 31 грудня 2010 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки складено акт від 22 лютого 2012 року №962/23-209/32534862 (а.с. 18-29), за висновками якого встановлено порушення позивачем:

- підпунктів 7.2.1, 7.2.3, пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 7086 грн., в тому числі за грудень 2010 року в сумі 7086 грн.,

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22 травня 1997 року №273/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 8858 грн., в тому числі за IV квартал 2010 року в сумі 8858 грн.

На підставі акту перевірки від 22 лютого 2012 року №962/23-209/32534862 Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2012 року:

- №0004132301/104 (а.с. 30), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8857,50 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 7086 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1771,50 грн.

- №0004122301/103 (а.с. 32), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 11072,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 8858 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 2214,50 грн.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 12 березня 2012 року №0004132301/104 та №0004122301/103, направив до Державної податкової адміністрації України в Полтавській області скаргу (а.с. 55-59) за результатами розгляду якої Державною податковою службою у Полтавській області залишено її без задоволення (а.с. 61-67). Повторна скарга подана до Державної податкової адміністрації України також залишена без задоволення (а.с. 68-78).

Позивач не погодився із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями у зв'язку із чим оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом встановлено, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок ревізорів-інспекторів щодо завищення позивачем податкового кредиту та заниження позивачем податку на прибуток.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997, чинної на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України № 334/94-ВР валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу"

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №168/97-ВР) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Щодо взаємовідносин ПП "Кремнет" (код ЄДРПОУ 36410492) із Приватним підприємством "Українська транспортно-торгова компанія" судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

У грудні 2010 року позивач здійснював господарські операції (отримання транспортних послуг) із ПП "Кремнет".

За наслідками отриманих послуг ПП "Кремнет" виписано позивачу податкову накладну від 30 грудня 2010 року №3012 (а.с. 40-41), рахунок №3012 від 30 грудня 2010 року (а.с. 38) та акт виконаних робіт від 30 грудня 2010 року до рахунку №3012 від 30 грудня 2010 року (а.с. 39).

Також судом встановлено, що розрахунок за придбані послуги здійснювався позивачем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ПП "Кремнет" (а.с. 42).

Необхідність здійснення господарських операцій із ПП "Кремнет" позивач пояснював відсутністю у спірному періоді вільного власного автотранспорту для надання послуг з перевезення, у зв'язку із виконанням договорів транспортного експедування.

Отримані послуги з перевезення ПП "Українська транспортно-торгова компанія" в подальшому реалізувало ТОВ "СВ-СМАРТ" (код ЄДРПОУ 34885846), на підтвердження чого позивачем надано:

- рахунок фактуру №0054 від 30 грудня 2010 року (а.с. 34),

- акт здачі-приймання послуг №ОУ-54 (а.с. 35-36),

- товарно-транспортні накладні (а.с. 43-54).

- банківська виписка (а.с. 37).

Щодо тверджень Кременчуцької ОДПІ, що ПП "Кремнет" не значиться як перевізник (автопідприємство), відсутність мокрої печатки та реквізитів останнього на товарно-транспортних накладних, суд зазначає слідуюче.

Згідно абзацу 27 пункту 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14 жовтня 1997 року №363 (далі по тексту - Правила) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до підпункту 11.1 пункту 11 Правил (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно підпункту 11.5 пункту 11 Правил (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Як встановлено судом замовником на перевезення вантажів було ТОВ "СВ-СМАРТ", печаткою якого засвідченні товарно-транспортні накладні, вимоги стосовно засвідчення перевізником товарно-транспортної накладної Правилами не встановлюються.

Стосовно тверджень відповідача, що в податковій накладній місцезнаходження продавця зазначено - ПП "Кремнет" м. Кременчук, вул. 1905-го року, кв. 123, при фактичній та юридичній адресі м. Луганськ, вул. Краснодонська, 4, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що згідно акту про результати камеральної перевірки податкових декларацій на додану вартість від 23 березня 2011 року №64/15-322 (а.с. 104-114) Приватне підприємство "Кремнет" зареєстроване розпорядженням виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради народних засідателів від 06 квітня 2009 року за №42670, згідно наданого рахунку №3012 від 30 грудня 2010 року адреса ПП "Кремнет": м.Кременчук, вул. 1905 року б., 1, кв. 123. Крім того, податкова накладна від 30 грудня 2010 року №3012, акт виконаних робіт від 30 грудня 2010 року та рахунок №3012 від 30 грудня 2010 року завірені печаткою ПП "Кремнет із зазначенням: Приватне підприємство "Кремнет, ідентифікаційний код 36410492, Полтавська область, м Кременчук.

Також представник позивача пояснив, що на момент здійснення господарських операцій ПП "Українська транспортно-торгова компанія" із ПП "Кремнет" останнє було зареєстровано та знаходилося в місті Кременчуці.

Крім того суд зазначає, що окремі, можливі неточності у заповненні податкової накладної не впливають на реальність господарських операцій з надання послуг, та не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат, якщо досліджені судом докази у їх сукупності свідчать про фактичне виконання договору.

Отже, позивачем, на підставі податкової накладної та інших первинних бухгалтерських документів, правомірно включено суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту за відповідні періоди та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, а витрати по придбанню послуг віднесено до складу витрат відповідних звітних періодів.

Суд враховує, що відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Стосовно контрагента позивача - ПП "Кремнет" то слід зазначити, що фактів визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію на момент здійснення господарських операцій судом не встановлено; підрядник знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

При цьому, суд зауважує, що подальше припинення юридичної особи та анулювання свідоцтва платника ПДВ не робить виписані ним первинні документи та податкові накладні недійсними та не позбавляють позивача права на формування на їх підставі податкового кредиту.

Посилання КОДПІ у акті перевірки та у своїх запереченнях на той факт, що у контрагента позивача відсутні основні фонди та трудові ресурси для здійснення видів діяльності, визначених згідно довідок з ЄДР, судом оцінюються критично. Суд вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством не заборонено використовувати залучені трудові ресурси. Крім того, ні в акті перевірки, ні в подальших поясненнях, відповідач не визначив, яка саме кількість людей повинна була надавати послуги, що придбавалися позивачем у ПП "Кремнет".

Крім того суд зазначає, що чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в т.ч. перебування за місцезнаходженням, та дотримання ними вимог податкового законодавства. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Статтею 198 ПК України не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Згідно з частини другої статті 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 244 2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 31 січня 2011 року Верховним Судом України винесена постанова у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, суд зазначає, що у відповідності до статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Відповідачем не надано жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні ними договірних відносин взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Наявності таких доказів, зокрема вироку суду, постановленого у кримінальній справі стосовно посадових осіб ПП "Українська транспортно-торгова компанія" чи його контрагента ПП "Кремнет". В акті перевірки податковим органом не встановлений факт відсутності надання послуг, за результатами придбання яких позивачем сформовано податковий кредит. Твердження відповідача про відсутність здійснення господарської операції ПП "Українська транспортно-торгова компанія" фактично ґрунтуються на підставі Акту перевірки його контрагента. Податковим органом не доведено фактичних обставин, які ставлять під сумнів реальність господарської операції. Придбані послуги відповідають меті діяльності позивача.

Отже, дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності, дає суду підстави для висновку про відсутність в діях ПП "Українська транспортно-торгова компанія" порушень податкового законодавства, визначених актом перевірки №962/23-209/32534862 від 22 лютого 2012 року, на підставі висновків якого відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2012 року №0004122301/103 та №0004132301/104.

Разом з тим, незважаючи на вимогу частини другої статті 71 цього Кодексу щодо процесуального обов'язку відповідача, останній в ході судового розгляду справи правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2012 року №0004122301/103, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 11072,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 8858 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 2214,50 грн. і №0004132301/104, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8857,50 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 7086 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1771,50 грн. не довів, а відтак позовні вимоги ПП "Українська транспортно-торгова компанія" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, суд, відповідно до вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення адміністративного позову щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2012 року №0004122301/103 та №0004132301/104.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Як свідчить наявна у матеріалах справи квитанція від 09 вересня 2014 року №11712.190.1, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом ПП "Українська транспортно-торгова компанія" сплачено 10 відсотків розміру ставки судового збору, що становить 182,70 грн.

Отже, стягненню з Державного бюджету України на користь позивача підлягає сума фактично сплаченого судового збору в розмірі 182,70 грн.

В силу пункту 21 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" органи доходів і зборів звільнені від сплати судового збору, а тому судовий збір в сумі, що становить 90 відсотків розміру ставки судового збору, з відповідача до державного бюджету не стягується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Українська транспортно - торгова компанія" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12 березня 2012 року №0004122301/103 та №0004132301/104.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Українська транспортно - торгова компанія" судові витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 (сімдесят) копійок.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2014 року.

Суддя С.О. Удовіченко