Рішення

від 31.10.2014 по справі 711/4010/13-ц

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

10 жовтня 2014 року Придніпровський районний суд м. Черкаси

В складі: головуючого судді Михальченко Ю.В.

При секретарі Терезюк С.А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» про стягнення вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачений середній заробіток, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку ,-

В с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Придніпровського районного суду м.Черкаси з уточнюючим позовом до відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» про стягнення вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачений середній заробіток, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року скасовано Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі №711/4010/13-ц від 04.12.2013 р. та Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області у справі 22- ц/793/326/2014 від 19.02.2014 р., справу направлено на новий розгляд в Придніпровський районний суд м. Черкаси.

При розгляді справи судами, в т.ч. і в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року, встановлено, що з 2 червня 2008 року ОСОБА_1 працювала фінансовим директором за сумісництвом на ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога».

30 січня 2008 року між сторонами було укладено строковий трудовий договір, відповідно до п.1.1. якого позивач була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» за сумісництвом з 1 жовтня 2008 року. Пунктом 7.1 вказаного договору визначено строк дії договору - до 1 жовтня 2023 року. Позивачу, як головному бухгалтеру за сумісництвом було встановлено п. 6.1. Трудового договору посадовий оклад в розмірі 6000 гривень на місяць.

Відповідно до п.6.2 ст. 6 договору, при звільнені Головного бухгалтера із наступних підстав:

Звільненні з ініціативи Товариства;

Звільненні за угодою Сторін;

Звільненні з ініціативи (за власним бажанням) працівника - Головного бухгалтера;

Звільненні у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників Товариства;

Звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці Товариства;

Звільненні у зв'язку із ліквідацією Товариства;

Введенням ліквідаційної процедури по відношенню до Товариства;

Ліквідації та/або реорганізації та/або перепрофілювання Товариства;

Звільненні з підстав, передбачених п.п. 1), 5), 6), 8) статті 36 Кодексу законів про працю

України;

Звільненні з підстав, передбачених ст. 38, 39 Кодексу законів про працю України;

Звільненні з підстав, передбачених п.п. 1), 2), 6) статті 40 Кодексу законів про працю

України;

Головному бухгалтерові в момент звільнення виплачується вихідна допомога в розмірі дванадцяти заробітних плат, виходячи з розміру щомісячної заробітної плати Головного бухгалтера Товариства, яка вказана в п. 6.1 цього Договору. У разі зменшення щомісячної заробітної плати за належно оформленою угодою Сторін, розрахунок вихідної допомоги проводиться виключно виходячи з розміру щомісячної заробітної плати, яка вказана в п.6.1 цього Договору.

Відповідно до п.6.1 ст.6 договору, розмір заробітної плати становить 6000 (шість тисяч) гривень на місяць. Розмір заробітної плати може збільшуватися за взаємною згодою Сторін цього Договору.

Розмір вихідної допомоги-становить 72 000 грн. виходячи з наступного розрахунку:

6000 х 12 = 72 000 грн., де 6000 грн. - щомісячна заробітна плата; 12-12 заробітних плат.

Наказом № 03-к від 16 лютого 2010 року було звільнено з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 серпня 2010 року змінено формулювання звільнення позивачки з посади головного бухгалтера-фінансового директора ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» на п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, в зв'язку з ліквідацією підприємства, а також змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 17 лютого 2010 року на 15 лютого 2010 року та стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 5 902,99 грн. (а.с. 12).

При звільненні Відповідач не виплатив Позивачці усі належні їй суми, незважаючи на те, що Позивачка письмово зверталася до Позивача із відповідними заявами-вимогами: від 23.02.2011 р., від 04.07.2014 р.(заяви з доказами надсилання містяться в матеріалах справи). Матеріали справи містять і оригінал виписки до угоди №243851 за період з 01.01.2011 р по 04.12.2013 р. (банківська виписка по картковому рахунку ОСОБА_1 з 01.01.2011 р. по 04.12.2013 р.), із якої слідує, що Відповідач не проводив із Позивачкою у вказаний у цій виписці період розрахунок по вихідній допомозі. Вихідна допомога Позивачці не виплачена і станом на дату подання цієї позовної заяви про збільшення позовних вимог.

Саме факт звільнення Позивачки на підставі п.1 ч.І ст. 40 КЗпП України є визначальним для виплати їй вихідної допомоги, гарантованої ст. 44 КЗпП України. Цією статтею КЗпП України визначено підстави та встановлено мінімальний розмір гарантій щодо виплати працівнику вихідної допомоги. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу. Визначення або встановлення сум вихідної допомоги входить, відповідно до п.13.3 Статуту ВАТ і до компетенції Наглядової Ради ВАТ, оскільки відповідно до цього пункту Статуту Наглядова Рада ВАТ здійснює будь-які інші повноваження Загальних зборів.

Враховуючи умови трудового договору із Позивачкою, приписів КЗпП України дії Відповідача по відношенню до позивачки в частині невиконання позовних вимог є деліктними - саме Відповідачем порушені зобов'язання щодо проведення розрахунків із працівником при його звільненні. За таких обставин відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.612 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором. Ст.614 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Слід наголосити, що особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх можливих заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Таким чином, законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини боржника, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини порушника зобов'язання.

Розмір невиплаченої вихідної допомоги встановлений та погоджений сторонами в укладеному Трудовому договорі від 30.01.2008 року становить 72000 грн. Датою звільнення Позивачки, і як наслідок - відповідно до ст. 116 КЗпП України датою виплати належних Позивачці сум є 15 лютого 2010 року. Відповідач у день звільнення Позивачки в порушення норм закону не виплатив останній всіх сум, що належали Позивачці від підприємства при звільненні - зокрема не виплатив належної їй вихідної допомоги, тому наступний день за цим днем -16 лютого 2010 року є першим днем прострочення з виплати належних Позивачці сум при звільненні. Розрахунок станом на 11.09.2014 року з врахуванням вимог положень ст. 117 КЗпП України щодо стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» на користь ОСОБА_1 її середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку.

Згідно Порядку проведення компенсації працівникам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р. сума компенсації, що належить Позивачці, за невчасно виплачену вихідну допомогу складає 72000*25,88%-18633,60 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що «зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.» Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що «боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.» Три проценти річних від простроченої суми по оплаті вихідної допомоги становлять 72000*3% *1668/365=9870,90 грн. (періоді з 16.02.2010 року по 11.09.2014 року складається із 1668 днів).

Згідно ст. 116 КЗпП України Відповідач зобов'язаний в день звільнення виплатити всі суми, що належать працівнику при звільненні. Проте, до теперішнього часу розрахунок не проведений. Згідно ст. 117 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, що станом на 11 вересня 2014року складає 318977,01 грн.

Також підлягає до стягнення три проценти річних за весь час прострочення виплати заробітної плати відповідно до ст.ст. 526, 625 Ц-К України станом на дату розрахунку - 11.09.2014 р. складають 21421,50 грн.

Всього просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» на її користь вихідну допомогу у розмірі 72000 грн., компенсацію за невчасно виплачену вихідну допомогу в розмірі 18633,60 грн., три проценти річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомога в розмірі 9870,90 грн., середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 318977,01 грн., компенсацію за невчасно виплачений середній заробіток в розмірі 41676,55 грн., три проценти річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку в розмірі 21421,50 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку з 12 вересня 2014 року по день постановлення судового рішення.

Представник позивача ОСОБА_1 по довіреності ОСОБА_4 в судовому засіданні уточнюючий позов підтримав та просив позовні вимоги задовольнити, з підстав, вказаних в позовній заяві.

Представник відповідача ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» в судове засідання потворно не з'явився, про день слухання справи повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.

У відповідності до ст.224 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів. Позивач проти проведення заочного розгляду справи не заперечував.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об'єктивного та всебічного дослідження, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала фінансовим директором за сумісництвом на ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» з 02 червня 2008 року. В наказі про прийняття на роботу №62-к від 02.06.2008 року не визначено тривалість робочого часу.

Між позивачем та відповідачем 30 січня 2008 року було укладено строковий трудовий договір, відповідно до п.1.1. якого позивач була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» за сумісництвом з 01.10.2008 року. Згідно п.6.1 встановлено посадовий оклад 6 000 грн. В п.7.1 вказаного договору визначено строк дії договору 15 років до 01 жовтня 2023 року.

Відповідачем 01.10.2008 року було видано наказ № 111-к про призначення позивача головним бухгалтером з 01.10.2008 року.

Позивача ОСОБА_1 наказом № 03-к від 16.02.2010 року було звільнено з роботи на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Вона звернулася із позовом до суду про зміну дати формулювання причини звільнення. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 серпня 2010 року позов задоволено частково, змінено формулювання звільнення з посади головного бухгалтера-фінансового директора ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» та вважати ОСОБА_1 звільненою з посади головного бухгалтера-фінансового директора ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» по п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, в зв'язку з ліквідацією підприємства, а також змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 17 лютого 2010 року на 15 лютого 2010 року; стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 5 902 грн.99 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У ст.3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За положенням ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1,2 і 6 ст. 40 цього кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, Додаткові, відповідно до чинного законодавства і угод, вихідні допомоги, соціально - побутові пільги можуть бути передбачені і в колективному договорі, положення якого поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації (ст. 13,18 КЗпП України).

Згідно ст.13 КЗпП України, ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Згідно зі ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 КЗпП України і ч. 1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до ч. 3 ст. 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим ст. 12 Закону України «Про оплату праці», зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у ст. 94 КЗпП України і ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст.233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року.

Враховуючи те, що вказаний обов'язок в даному випадку відповідачем як роботодавцем виконаний не був, то відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з вказаних норм закону, виплата належних позивачу 72000 грн. вихідної допомоги при звільненні мала бути здійснена відповідачем саме 15 лютого 2010 року, тобто в день звільнення позивача. Таким чином, суд вважає, що Відповідачем порушені трудові права Позивача щодо невиплати належних йому при звільненні сум, а тому вимога про стягнення вихідної допопомоги в сумі 72000 грн. підлягає до задоволення.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст.27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому згідно з п. 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівник, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Судом було проведено перерахунок середнього заробітку за весь період затримки розрахунку з лютого 2010 року по вересень 2014. що станом на 11 вересня 2014року складає 318977,01 грн.

Також підлягає до задоволення вимога про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку з 12 вересня 2014 року по день постановлення судового рішення в сумі 5860 грн. 47 коп.

Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу, статей 33, 34 Закону заходами державного регулювання оплати праці є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положенням статті 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Із роз'яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вбачається, що у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст. 33 Закону в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону «Про індексацію грошових доходів населення» і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 (з внесеними змінами та доповненнями), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 надано роз'яснення, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників.

На підставі викладеного суд погоджується з розрахунком індексації проведеного позивачкою та згідно Порядку проведення компенсації працівникам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р. сума компенсації, що підлягає до стягнення, за невчасно виплачену вихідну допомогу складає 72000*25,88%-18633,60 грн.

Також підлягає до задоволення вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних, оскільки статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що «зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.». Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що «боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.» Три проценти річних від простроченої суми по оплаті вихідної допомоги становлять 72000*3% *1668/365=9870,90 грн. (періоді з 16.02.2010 року по 11.09.2014 року складається із 1668 днів).

Згідно Порядку проведення компенсації працівникам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р. сума компенсації, що підлягає до стягнення на користь позивачки, за невчасно виплачену зарплату складає 41676 грн. 55 коп.

Суд вважає, обґрунтованою вимогу позивачки про стягнення трьох процентів річних за весь час прострочення виплати заробітної плати відповідно до ст.ст. 526, 625 Ц-К України станом на дату розрахунку - 11.09.2014 р. і які складають 21421,50 грн.

У зв'язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

В порядку, визначеному ч. 3 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» на користь держави судовий збір у сумі 3654 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 116,117,184,232,233,234,235-238 КЗпП України, ст.ст.87,88,92,97,98,154,160,526 ЦК України, ст.ст.8,10,11,60,88,212,213,215,223,224-233 ЦПК України суд, -

В и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» (ЄДРПОУ 00291013, адреса 08202, м. Ірпінь, вул. ІІІ-Інтернаціоналу, 152) на користь ОСОБА_1 482579,56 (чотириста вісімдесят дві тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 56 копійок, яка включає:

· Вихідну допомогу у розмірі 72000 грн.

· Компенсацію за невчасно виплачену вихідну допомогу в розмірі 18633,60 грн.

· Три проценти річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги в розмірі 9870,90 грн.

· Середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 318977,01 грн.

· Компенсацію за невчасно виплачений середній заробіток в розмірі 41676,55 грн.

· Три проценти річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку в розмірі 21421,50 грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» (ЄДРПОУ 00291013, адреса 08202, м. Ірпінь, вул. ІІІ-Інтернаціоналу, 152) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку з 12 вересня 2014 року по день постановлення судового рішення в сумі 5860 грн. 47 коп.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» (ЄДРПОУ 00291013, адреса 08202, м. Ірпінь, вул. ІІІ-Інтернаціоналу, 152) на користь держави судовий збір в сумі 3654 грн.

Відповідно до вимог ст.209 п.3 ЦПК України повний текст рішення виготовлено 14 жовтня 2014 року.

Копію рішення суду у відповідності до вимог ст.227 ЦПК України не пізніше п'яти днів з дня проголошення направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано апеляційному суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м.Черкаси протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: