Ухвала

від 29.10.2014 по справі 826/6354/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6354/14 Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

29 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й. СуддівКлючковича В.Ю., Собківа Я.М., При секретарі судового засіданняВаляєвій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УІ-ТЦ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УІ-ТЦ» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УІ-ТЦ» пред'явило позов до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.01.2014 року №0000732201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2014 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податків за наслідками фінансово-господарських відносин з ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» за період з 01.04.2013 року по 31.05.2013 року та складено акт від 09.01.2014 року №9/26-59-22-01-18/36689503. (а.с.17)

В висновках акта перевірки зазначено, що перевіркою ТОВ «УІ-ТЦ» встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість в період, що перевірявся, всього на суму 102233,00 грн., у тому числі за квітень 2013 року на 20925,00 грн. та за травень 2013 року на 81308,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.01.2014 року №0000732201, яким збільшено податок на додану вартість на загальну суму 127791,25 грн., у т.ч. за основним платежем на суму 102233,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 25558,25 грн.

Позивач не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідачем суду доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК).

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

При цьому згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пункти 14.1.156, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України)

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із частини другої ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною першою ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Як вбачається із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «УІ-ТЦ» (замовник) та ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» (підрядник) укладено договір підряду від 07.05.2013 №БУД-07/05, відповідно до якого підрядник зобов'язується власними або залученими силами та засобами, із своїх матеріалів виконати роботи та передати в установлений строк замовнику об'єкт, що знаходиться за адресою: Київська обл.. Бориспільський р-н, с. В.Олександрівка, вул. Проектна 1, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, умов договору та завдання замовника, а замовник зобов'язується надати підряднику об'єкт, забезпечити своєчасне фінансування робіт, прийняти виконані роботи та оплатити їх. (т.1 а.с.28)

Також між сторонами укладено договір підряду від 01.04.2013 року №БУД-01/04, відповідно до якого підрядник зобов'язується власними або залученими силами та засобами, із своїх матеріалів виконати роботи та передати в установлений строк замовнику об'єкт відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, умов договору та завдання замовника, а замовник зобов'язується надати підряднику об'єкт, забезпечити своєчасне фінансування робіт, прийняти виконані роботи та оплатити їх. (т.1 а.с.35)

До даних договорів надані кошторис на монтажно-будівельні роботи, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти надання послуг, акти на виконання робіт, податкові накладні, оборотно-сальдові відомості по рахунку, виписки по рахунку.

Відповідач на спростування доводів позивача посилається на акт ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.06.2013 року №133/22-40/38319715 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд»

З даного акту перевірки вбачається, що дане підприємство не знаходиться за податковою адресою, крім цього не надано первинних документів, на яких ґрунтуються показники, задекларовані в податковій звітності. Також відповідач зазначає, що проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності встановлено відсутність у ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, технічного персоналу у необхідній кількості, власних виробничих активів, власних складських приміщень, транспортних засобів у необхідній кількості, відсутність ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкової зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, платник не знаходиться за місцезнаходженням, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства за спірний період.

Отже колегія суддів погоджується із висновками відповідача, що з огляду на надані документи та пояснення позивача по взаємовідносинам зі спірним контрагентом не підтверджується реальність здійснення операцій, оскільки ані під час перевірки, ані в судовому засіданні не надано позивачем жодних доказів щодо обґрунтування яким чином виконувались договори, якими особами, не надано відомостей якими ресурсами виконувалась робота, відповідно до умов договорів укладених позивачем із ТОВ «БК «Стройбуд».

Аналізуючи первинні документи, надані позивачем на підтвердження реальності здійснення фінансово-господарських операцій за договорами від 07.05.2013 №БУД-07/05 та 01.04.2013 року №БУД-01/04 слід зазначити наступне.

У даних договорах прописано у п.7 права і обов'язки сторін, відповідно до яких підрядник зобов'язаний забезпечити належну якість робіт, оформити виконану документацію, підтверджуючу відповідне виконання робіт і вимог проектної і нормативно-технічної документації, однак до суду не надано жодних із цих доказів, а саме ніякої документації щодо підтвердження виконання робіт та послуг.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Отже, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів щодо доцільності залучення спірного контрагента ТОВ «БК «Стройбуд». Крім того, не надано доказів хто замовляв дані роботи у позивача, який розрахунок проводився та яку вигоду та дохід отримано позивачем від цієї діяльності, не надано документів на об'єкт, на якому проводились роботи.

Також, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявні пояснення ОСОБА_5 (директор ТОВ «БК «Стройбуд»), в яких зазначено, що ОСОБА_5, 1990 р.н., працює продавцем-консультантом в магазині «Сток-чобіток», а стосовно того, що вона є директором та головним бухгалтером ТОВ «БК «Стройбуд» зазначила, що вона погодилась на пропозицію її знайомого зареєструвати на її ім'я підприємство за грошову винагороду. Також вона додала, що документи податкової звітності вона не складала та не підписувала, нікому не доручала від її імені їх підписувати. Фактичну діяльність ТОВ «БК «Стройбуд» не здійснювала та доходу не отримувала (т.2 а.с.22)

Отже, надані позивачем документи не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При розгляді даної справи колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Статуси ТОВ «БК «Стройбуд» та ТОВ «УІ-ТЦ» як платників ПДВ не спростовує наявність вказаних порушень і не може свідчити про правомірність формування податкового кредиту з ПДВ, адже за змістом наведеного вище п. 198.6 ст. 198 ПК не дозволяється віднесення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, що оформлені з порушенням вимог ст. 201 ПК.

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Підсумовуючи викладене, враховуючи, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, зважаючи на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, з огляду на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «УІ-ТЦ» не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам зі спірним контрагентом, зважаючи на доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру господарської операції з вказаним контрагентом, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та правомірність податкового повідомлення-рішення відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УІ-ТЦ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2014 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Петрик І.Й.

Судді: Ключкович В.Ю.

Собків Я.М.

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Ключкович В.Ю.

Собків Я.М.