Рішення

від 29.10.2014 по справі 5011-62/1206-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/1206-2012 29.10.14

за позовом: Заступника прокурора м.Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м.Київ, ЄДРПОУ 37552980

до відповідача 1: Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

до відповідача 2: Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія», м.Київ, ЄДРПОУ 31867871

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Сантрейд», м.Київ, ЄДРПОУ 33295468

про визнання недійсним договору та визнання відсутнім права

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Нечай О.В.

Суддя Босий В.П.

Представники:

прокурор: Пилипенко Т.А. - по посв.

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник прокурора м.Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1.Київської міської ради, м.Київ та відповідача 2.Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія», м.Київ про:

- визнання недійсним договору від 19.10.2004р. оренди земельної ділянки загальною площею 0,3854 га, що розташована по вул.Мечникова, 1 у Печерському районі м.Києва, який був укладений між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 14.12.2004р. за №82-6-00256 у книзі записів державної реєстрації договорів;

- визнання відсутнім у Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» права користування земельною ділянкою площею 0,3854 га, вартістю 3 320 284, 91 грн., що розташована по вул.Мечникова, 1 у Печерському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:82:026:0036).

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на ті обставини, що оскільки рішення №355/1565 від 24.06.2004р. Київської міської ради «Про передачу Закритому акціонерному товариству «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» земельних ділянок для будівництва двох житлових будинків на вул.Мечникова, 5-а, 5-б, офісного центру на вул.Мечникова, 1 та медичного комплексу у складі поліклініки, адміністративно-господарського комплексу та учбово-лабораторного корпусу на вул.Шовковичній, 39/1 у Печерському районі м.Києва» постановою від 23.12.2011р. Окружного адміністративного суду м.Києва по справі №2а-10255/2670 визнано протиправним та скасоване, договір від 19.10.2004р. оренди земельної ділянки, який було укладено на підставі наведеного рішення, підлягає визнанню недійсним.

Державне агентство земельних ресурсів України в поясненнях без номеру та дати, що надійшли до господарського суду міста Києва 14.03.2014р., позов прокурора підтримало в повному обсязі, посилаючись на скасування рішення Київської міської ради, на підставі якого було укладено оспорюваний правочин. Отже, на думку вказаного учасника судового процесу, наведені обставини є достатніми для визнання договору від 19.10.2004р. недійсним.

Відповідач 1 у відзиві б/н від 15.02.2012р. проти задоволення позову прокурора заперечив, посилаючись на те, що укладення договору з Закритим акціонерним товариством «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» здійснено Київською міською радою у межах наданих чинним законодавством повноважень.

Відповідач 2 відзиву на позовну заяву в порядку ст.59 Господарського процесуального кодексу України не надав, правом на участь у розгляді справи не скористався, свою правову позицію по суті спору не висловив.

Ухвалою від 26.02.2014р. господарського суду було залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Сантрейд».

Третя особа у поясненнях б/н від 14.03.2014р. та б/н від 11.04.2014р. проти задоволення позовних вимог заперечла, посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Сантрейд», якому на підставі постанови від 29.12.2009р. Солом'янського районного суду м.Києва по справі №2-а-1267-1/09 було відступлено право оренди за оспорюваним правочином, на підставі рішення від 29.06.2010р. господарського суду м.Києва по справі №44/395 набуло право власності на земельну ділянку загальною площею 0,3854 га, що розташована по вул.Мечникова, 1 у Печерському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:82:026:0036), що підтверджується витягом №6790115 від 24.07.2013р. Одночасно, за твердженнями вказаного учасника судового процесу, у зв'язку з поєднанням в одній особі орендаря та власника об'єкта оренди, договір від 19.10.2004р. оренди припинився, тобто і відсутні підстави для визнання припиненого правочину недійсним.

В судове засідання 29.10.2014р. сторони та третя особа не з'явились, представників не направили, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, з огляду на наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103031125743, №0103031125778, №0103031125786.

Наразі, судом також прийнято до уваги клопотання №08/230-1331 від 28.10.2014р. відповідача 1 про розгляд справи без участі представника Київської міської ради.

Одночасно, стосовно повідомлення відповідача 2 господарський суд зазначає наступне.

На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України судом на адресу Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія», яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, було скеровано конверт з ухвалою від 29.09.2014р. з метою повідомлення вказаного учасника судового процесу про час та місце розгляду справи.

Наразі, судову кореспонденцію, направлену на адресу відповідача 2, було повернуто до господарського суду м.Києва з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати».

Згідно з п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про належне повідомлення Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» про час та місце слухання справи.

29.10.2014р. до господарського суду м.Києва надійшло клопотання №08/230-1331 від 28.10.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість представника з'явитись у судове засідання 29.10.2014р. через участь у виборчому процесі. За висновками суду, клопотання третьої особи не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника. При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Наразі, третьою особою належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено неможливості заміни представника, як з числа своїх працівників, так і з осіб, не пов'язаних з господарським товариством трудовими відносинами.

Крім того, судом також прийнято до уваги, що третьою особою вже неодноразово надавались пояснення по суті спору та було висловлено правову позицію з приводу позовних вимог.

З огляду на неявку сторін та третьої особи, господарський суд зазначає, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Як зазначалось вище, с.77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом також враховано, що позивач, відповідач 1 та третя особа вже висловили свою правову позицію по суті спору.

Крім того, ухвалою від 29.09.2014р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, незважаючи на те, що сторони та третя особа в судове засідання не з'явились і не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, під час розгляду спору 29.10.2014р., за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого згідно зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:

24.06.2004р. Київською міською радою прийнято рішення №355/1565 «Про передачу Закритому акціонерному товариству «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» земельних ділянок для будівництва двох житлових будинків на вул.Мечникова, 5-а, 5-б, офісного центру на вул.Мечникова, 1 та медичного комплексу у складі поліклініки, адміністративно-господарського комплексу та учбово-лабораторного корпусу на вул.Шовковичній, 39/1 у Печерському районі м.Києва».

19.10.2004р. між Київською міською радою (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» (орендар) було укладено договір оренди, відповідно до п.п.1.1, 2.1 якого орендодавець, на підставі рішення №355/1565 від 24.06.2004р. Київської міської ради за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку. Об'єктом оренди визначено земельну ділянку з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул.Мечнікова, 1 у Печерському районі м.Києва;

- розмір - 0,3854 га;

- цільове призначення - для будівництва офісного центру;

- кадастровий номер - 8000000000:82:026:0036.

У пункті 3.1 вказаного правочину контрагенти погодили, що договір укладено на 15 років.

Згідно із ст.14 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла станом на момент виникнення між відповідачами орендних відносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. При цьому, відповідно до ст.18 вказаного нормативно-правового акту чинність договору оренди землі обумовлена проведенням його державної реєстрації.

Виходячи зі змісту надпису, зробленого на останній сторінці договору оренди земельної ділянки, 19.10.2004р. спірний правочин було посвідчено державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М. та зареєстровано у реєстрі за номером 17-10542.

14.12.2004р. договір від 19.10.2004р. було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 14.12.2004р. за номером 82-6-00256 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписами ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.п.2, 5 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Аналогічну позицію наведено у п.п.2.9, 2.10 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором та позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору від 19.10.2004р. оренди земельної ділянки недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Одночасно, приймаючи до уваги суб'єктний склад сторін спірного правочину, прокурором також повинно бути доведено факт порушення прав та законних інтересів Державного агентства земельних ресурсів України вчиненням договору оренди земельної ділянки.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до Указу №445/2011 від 08.04.2011р. Президента України (в редакції станом на 02.02.2012р. - дата подання до суду позовної заяви), яким затверджено положення «Про Державне агентство земельних ресурсів України», Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Стаття 15 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом) закріпляла, зокрема, наступне повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері земельних відносин: здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель.

Основними завданнями Держземагентства України положеннями у п.3 Указу Президенту України №445/2011 від 08.04.2011р. визначено реалізацію державної політики у сфері земельних відносин; внесення Міністрові пропозицій щодо формування державної політики у сфері земельних відносин.

Таким чином, приймаючи до уваги, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом до повноважень Державного агентства земельних ресурсів України в сфері земельних відносин входило, в тому числі, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист його охоронюваних законом інтересів.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, яка діяла станом на момент виникнення між відповідачами орендних відносин) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі, відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено ст.2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст.6 зазначеного Закону України орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За приписами ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

У п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України зазначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

У п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Згідно із ст.59 вказаного нормативно-правового акту Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми законодавства, підставою для набуття особою права користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідний договір оренди, укладений на підставі рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить вирішення зазначених питань.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленумом Вищого господарського суду України винесено Постанову №6 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», пунктом 2.24 якої визначено, що судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Відповідно до п.2.26 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Висновки про те, що однією з підстав для визнання договору оренди земельної ділянки комунальної форми власності недійсним є нечинність рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки в оренду, викладені у постанові від 13.08.2014р. Вищого господарського суду України по справі № 925/2078/13.

Як встановлено судом, постановою від 23.12.2011р. Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №2а-10255/11/2670 визнано протиправним та скасовано, в тому числі, рішення №355/1565 від 24.06.2004р. Київської міської ради «Про передачу Закритому акціонерному товариству «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» земельних ділянок для будівництва двох житлових будинків на вул.Мечникова, 5-а, 5-б, офісного центру на вул.Мечникова, 1 та медичного комплексу у складі поліклініки, адміністративно господарського комплексу та учбово-лабораторного корпусу на вул.Шовковичній, 39/1 у Печерському районі м.Києва».

26.06.2012р. Київським апеляційним адміністративним судом прийнято постанову, якою скасовано постанову від 23.12.2011р. Окружного адміністративного суду м.Києва, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення №355/1565 від 24.06.2004р. Київської міської ради «Про передачу Закритому акціонерному товариству «Українська промислово-інвестиційна компанія «Проміндустрія» земельних ділянок для будівництва двох житлових будинків на вул.Мечникова, 5-а, 5-б, офісного центру на вул.Мечникова, 1 та медичного комплексу у складі поліклініки, адміністративно-господарського комплексу та учбово-лабораторного корпусу на вул. Шовковичні, 39/1 у Печерському районі м. Києва» закрито.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, прокурор звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилався на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою від 18.04.2013р. Вищого адміністративного суду України скаргу заступника прокурора задоволено частково, постанови від 23.12.2011р. Окружного адміністративного суду м.Києва та від 26.06.2012р. Київського апеляційного адміністративного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою від 16.07.2013р. Окружного адміністративного суду м.Києва визнано протиправним та скасовано рішення №355/1565 від 24.06.2004р. Київської міської ради «Про передачу Закритому акціонерному товариству «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» земельних ділянок для будівництва двох житлових будинків на вул.Мечнікова, 5-а, 5-б, офісного центру на вул.Мечникова, 1 та медичного комплексу у складі поліклініки, адміністративно-господарського комплексу та учбово-лабораторного корпусу на вул.Шовковичній, 39/1 у Печерському районі м. Києва».

Постановою від 23.01.2014р. Київського апеляційного адміністративного суду постанову від 16.07.2013р. Окружного адміністративного суду м.Києва залишено без змін.

Отже, з всього наведеного вище вбачається, що рішення №355/1565 від 24.06.2004р. Київської міської ради «Про передачу Закритому акціонерному товариству «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» земельних ділянок для будівництва двох житлових будинків на вул.Мечникова, 5-а, 5-б, офісного центру на вул.Мечникова, 1 та медичного комплексу у складі поліклініки, адміністративно господарського комплексу та учбово-лабораторного корпусу на вул.Шовковичній,39/1 у Печерському районі м.Києва», на підставі якого і було укладено оспорюваний правочин скасоване, що фактично свідчить про відсутність передбаченої чинним земельним законодавством України необхідної умови для укладення договору земельної ділянки, яка знаходиться у комунальній власності.

Одночасно, виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, на теперішній час господарський суд не вбачає підстав для задоволення позову прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з урахуванням наступного.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено підстави припинення договору оренди землі. Нормою наведеної статті визначено, що договір оренди земельної ділянки припиняється, зокрема, у разі поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря.

Відповідно до п.11.3 договору від 19.10.2004р. правочин припиняється у разі поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 29.12.2009р. Солом'янського районного суду м.Києва по справі №2-а-1267-1/09 визнано укладеною між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сантрейд» додаткову угоду до договору від 19.10.2004р. оренди земельної ділянки. Наведеною додатковою угодою замінено землекористувача земельної ділянки по вул.Мечникова, 1 у Печерському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:82:026:0036) з Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд».

При цьому, у наведеному судовому акті зазначаено, що право оренди земельної ділянки було відчужене відповідачем 2 на користь третьої особи на підставі укладеного між останніми інвестиційного договору. При цьому, Солом'янським районним судом також наголошено на виникненні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» права оренди на тих же самих умовах, на яких його здійснювало Закрите акціонерне товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» згідно з умовами договору від 19.10.2004р.

Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) зареєстровано наведену вище додаткову угоду, про що зроблено запис від 20.05.2010р. за №82-6-00585 в книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рішення від 29.06.2010р. господарського суду м.Києва по справі №44/395 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» до 1.Київської міської ради, 2.Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов'язання зареєструвати договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва офісного центру на вул.Мечнікова, 1 у Печерському районі міста Києва між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» та Київською міською радою в редакції, яка підписана Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» з моменту набрання чинності судового рішення на умовах, визначених договором; зобов'язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати та видати договір купівлі-продажу земельної ділянки, а також забезпечити підготовку, підписання, реєстрацію та видачу в установленому порядку державного акта на право власності на земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» для будівництва офісного центру на вул.Мечникова, 1 у Печерському районі міста Києва. Наведене рішення залишене в силі постановою від 26.02.2013р. Вищого господарського суду України.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги, судом було зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд», набувши право оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:026:0036), скористалось правом на купівлю об'єкту оренди шляхом звернення до Київської міської ради з пропозицією укласти відповідний договір.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи витягів №6790115 від 24.07.2013р. та №22461860 від 02.06.2014р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 10.07.2013р. на підставі рішення від 29.06.2010р. господарського суду м.Києва за Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,3854 га, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Мечнікова, 1 (кадастровий номер 8000000000:82:026:0036).

Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази скасування у встановленому законом порядку або перегляду за нововиявленими обставинами рішення від 29.06.2010р. господарського суду м.Києва по справі №44/395, а також скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» на вказану вище земельну ділянку.

Отже, набуття третьою особою вказаного речового права на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:026:0036) фактично свідчить про поєднання в одній особі орендаря за договором від 19.10.2004р. та власника об'єкта оренди.

Як вказувалось вище, у ст.31 Закону України «Про оренду землі» та п.11.3 оспорюваного правочину визначено, що договір припиняється у разі поєднання в одній особі власника та орендаря.

За таких обставин, враховуючи набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» (орендар) права власності на предмет договору оренди, з огляду на приписи законодавства України та умови оспорюваного правочину, суд дійшов висновку, що договір від 19.10.2004р. оренди земельної ділянки припинився.

Відповідно до п.2.29 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначено, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно, з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Враховуючи наведені вище висновки суду стосовно припинення на момент вирішення справи в суді договору від 19.10.2004р. оренди земельної ділянки у зв'язку з поєднанням в одній особі орендаря та власника об'єкту оренди, приймаючи до уваги правову природу оспорюваного правочину, визнання його недійсним на майбутнє позбавлено юридичних наслідків.

Позицію стосовно неможливості визнання недійсним договору, який припинився, та за своєю правовою природою може бути визнаний недійсним лише на майбутнє наведено у постановах від 22.11.2012р. та від 02.04.2013р. Вищого господарського суду України по справах №5021/202/12 та №10/113пд.

За таких обставин, приймаючи до уваги все вищенаведене, враховуючи припинення договору від 19.10.2004р., з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що вимоги заступника прокурора м.Києва до 1.Київської міської ради та 2.Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» про визнання недійсним договору від 19.10.2004р. оренди земельної ділянки підлягають залишенню без задоволення.

Щодо вимог про визнання відсутнім у Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» права користування земельною ділянкою площею 0,3854 га, вартістю 3 320 284, 91 грн., що розташована по вул.Мечникова, 1 у Печерському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:82:026:0036) господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, прокурор має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими ст.152 Земельного кодексу України, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Відповідно до вказаної норми захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі, шляхом поновлення прав юридичних і фізичних осіб, порушених внаслідок прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів або посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч.2 ст.77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

При цьому, слід зазначити, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.

Для застосування такого способу захисту як визнання відсутнім права необхідно встановити насамперед наявність між сторонами певних речово-правових відносин. Аналогічну позицію наведено у постанові від 11.12.2012р. Верховного Суду України по справі №56/68.

Проте, як вже було встановлено судом, право оренди Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» було припинено шляхом його відступлення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» та набуття вказаною особою права власності на земельну ділянку по вул.Мечникова, 1 у м.Києві на підставі укладеного судовим рішенням договору купівлі-продажу.

Таким чином, у даному випадку, визнання відсутнім у Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» права користування земельною ділянкою, яке вже фактично припинене, позбавлене будь-яких юридичних наслідків та ніяким чином не призведе до поновлення прав позивача.

За таких обставин, приймаючи до уваги все вищенаведене, враховуючи позицію Верховного Суду України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги заступника прокурора м.Києва про визнання відсутнім у Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» права користування земельною ділянкою площею 0,3854 га, вартістю 3 320 284, 91 грн., що розташована по вул.Мечникова, 1 у Печерському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:82:026:0036), підлягають залишенню без задоволення.

Клопотання прокурора про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, що розташована на вул.Мечникова, 1 у Печерському районі м.Києва, площею 0,3854 га (кадастровий номер 8000000000:82:026:0036) та заборони Закритому акціонерному товариству «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії із земельною ділянкою, залишено судом без задоволення, виходячи з наступного.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

При застосуванні такого способу забезпечення позову, як заборони відповідачеві вчиняти певні дії, необхідним є визначення дій, які саме дії забороняється вчиняти.

Проте, прокурором не було наведено жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів вчинення відповідачами та третіми особами будь-яких дій, які б могли призвести до ускладнення, у разі задоволення позову, виконання судового рішення по справі.

При цьому, господарський суд зазначає, що рішення, яким визнається недійсним правочин та відсутнім право не підлягає виконанню за приписами Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене вище, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги, що клопотання прокурора позбавлене будь-якого доказового обґрунтування, останнє залишене судом без задоволення.

Клопотання №11 від 06.05.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» про зупинення провадження у справі визнано судом необґрунтованим та залишене без задоволення.

В обґрунтування заявленого клопотання заявник посилався на відкриття Вищим адміністративним судом України касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» на постанову від 16.07.2013р. Окружного адміністративного суду м.Києва, яку залишено в силі постановою від 23.01.2014р. Київського апеляційного адміністративного суду.

Оскаржувані постанови було прийнято у справі №2а-10255/11/2670 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради. Останніми визнано протиправним та скасовано рішення №355/1565 від 24.06.2004р. Київської міської ради «Про передачу Закритому акціонерному товариству «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» земельних ділянок для будівництва двох житлових будинків на вул.Мечникова, 5-а, 5-б, офісного центру на вул.Мечникова, 1 та медичного комплексу у складі поліклініки, адміністративно господарського комплексу та учбово-лабораторного корпусу на вул.Шовковичній,39/1 у Печерському районі м.Києва».

Частиною 1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

За висновками суду, посилання третьої особи на те, що зазначені судові рішення оскаржено в касаційному порядку, не свідчать про наявність підстав для зупинення провадження по розглядуваній справі, оскільки судові рішення судів адміністративної юрисдикції набули законної сили.

Крім того, задоволення клопотання вказаного учасника судового процесу та зупинення провадження у справі могло б привести до затягування розгляду спору, що є неприпустимим у світлі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України».

Отже, враховуючи наведене, клопотання №11 від 06.05.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сантрейд» про зупинення провадження у справі залишене судом без задоволення.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги під час вирішення спору по суті як необґрунтовані та безпідставні.

За змістом п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

За таких обставин, судовий збір в розмірі 2146 грн. підлягає стягненню з Державної екологічної інспекції в місті Києві на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог заступника прокурора м.Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м.Київ до відповідача 1.Київської міської ради, м.Київ та відповідача 2.Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія», м.Київ про:

- визнання недійсним договору від 19.10.2004р. оренди земельної ділянки загальною площею 0,3854 га, що розташована по вул.Мечникова, 1 у Печерському районі м.Києва, який був укладений між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 14.12.2004р. за №82-6-00256 у книзі записів державної реєстрації договорів;

- визнання відсутнім у Закритого акціонерного товариства «Українська промислово-інвестиційна корпорація «Проміндустрія» права користування земельною ділянкою площею 0,3854 га, вартістю 3 320 284, 91 грн., що розташована по вул.Мечникова, 1 у Печерському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:82:026:0036).

Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України (03680, м.Київ, Солом'янський район, вул.Народного Ополчення, буд.3, ЄДРПОУ 37552980) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 2146 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 29.10.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 31.10.2014р.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Нечай О.В.

Суддя Босий В.П.