Рішення

від 14.10.2014 по справі 910/12006/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12006/14 14.10.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНГ УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДІ ГРАНТ"

про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

Від позивача: Крупник Д.Г. (дов.№ б/н від 23.03.2014), Місявічюс Рітіс - директор,

Від відповідача: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНГ УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДІ ГРАНТ" про стягнення грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2014 порушено провадження у справі №910/12006/14 та призначено її до розгляду на 05.08.2014 року.

15.07.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

25.07.2014 та 05.08.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від відповідача надійшли відзиви на позовну заяву.

За наслідками розгляду спору у судовому засіданні 05.08.2014, суд, у задоволення клопотання представників сторін, продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та оголосив перерву до 19.08.2014 року.

13.08.2014 від позивача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків, розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 19.08.2014 справу №910/12006/14 передано для вчинення процесуальних дій судді Літвіновій М.Є.

Відповідною ухвалою суду від 19.08.2014 вищезазначена справа прийнята та призначена суддею Літвіновою М.Є. до розгляду на 25.09.2014 року.

Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 26.08.2014, у зв'язку із виходом судді Полякової К.В. з лікарняного, справу №910/12006/14 передано їй для розгляду.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи, з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» принцип незмінності судді, слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Ухвалою суду від 26.08.2014 справу № 910/12006/14 прийнято до свого провадження суддею Поляковою К.В. та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.09.2014 року.

У судовому засіданні 25.09.2014 судом оголошено перерву до 14.10.2014 року.

Під час судового засідання 14.10.2014 представником позивача надані усні пояснення по суті спору, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві та запереченнях на відзив, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі. Додатково надав уточнення до суду, відповідно до яких сума основного боргу становить 79 328,85 грн.

Судом також розглянуто заяву відповідача про припинення провадження у справі, подану ним напередодні та відмовлено у її задоволенні.

Відповідач не направив свого представника для участі у судовому засіданні, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнг Україна» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аді Грант» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу №011112/1.

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу Відповідач узяв на себе зобов'язання «прийняти Товар та сплатити його повну вартість на умовах, визначених цим договором».

На виконання Договору купівлі-продажу позивач 07.11.2012 передав відповідачу товар на загальну суму 279570,31 грн. Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною №237 від 07.11.2012 на суму 279570,31 гривень та довіреністю №1 від 07.11.2012 на отримання товару, які підписані керівником та скріплені печаткою ТОВ «АДІ ГРАНТ».

Відповідач розрахувався із продавцем за поставлений товар лише частково.

Так, протягом 2012 - 2014 років Відповідач здійснив платежі на загальну суму 58 130,57 грн., що вбачається із наданого до суду реєстру оплат.

Надалі, частину товару відповідач повернув позивачу, про що зазначено у листі відповідача від 19.12.2013 за №19/12-1 з переліком товару, який повертається, та акт повернення №5 від 19.12.2013 на суму 122405,22 грн.

До того ж, судом також встановлено, що переплату, яка рахувалась за відповідачем, по іншій видатковій накладній №240-1 від 28.11.2012 у розмірі 19505,67 грн. також зараховано у часткову оплату товару по видатковій накладній №237 від 07.11.2012 року.

Таким чином, відповідач оплатив та повернув позивачу товар на загальну суму 200041,46 грн., а борг відповідача станом на день розгляду спору становить 79 328,85 грн. (із врахуванням уточнень від 14.10.2014 року).

У подальшому, як вбачається із наданих до суду документів, у своєму листі №18022013 від 18.02.2013 року визнав борг перед Позивачем на суму 354314,23 грн., який зобов'язується поетапно погасити до 18.03.2013 року.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 12.05.2014 вручив відповідачу письмову вимогу щодо оплати боргу в розмірі 79 528,85 грн. за вих.№40-12052014 від 12.05.2014, однак відповіді або грошових коштів у рахунок погашення боргу на адресу позивача не надійшло, що зумовило його звернення із даним позовом до суду. У межах даного позову, ТОВ «Юнг Україна» також пеню у розмірі 13 302,01 грн., 3% річних у розмірі 2 830,35 грн. та 5 439,65 грн. інфляційних втрат.

Відповідач у своє чергу просив припинити провадження у справі, посилаючись на факт погашення заборгованості перед позивачем, на підтвердження чого надав до суду платіжні доручення щодо перерахування грошових коштів. Додатково заперечував проти стягнення з нього 3% річних, оскільки такий розмір неустойки, як він стверджує, не передбачений умовами укладеного договору. До того ж, відповідач помилково обожнює правовідносини, які виникли між сторонами за договором купівлі-продажу №011112/1 від 01.11.2012 та договором про співпрацю № ДС011112/01 від 01.11.2012 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 01.11.2012 між сторонами укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу відповідно до наявних у матеріалах справи видаткових накладних товарів на суму 279 570,31 грн., оплата яких здійснена відповідачем частково.

Із наданого до матеріалів справи акту звірки взаєморозрахунків станом на 26.09.2014 вбачається, що за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 79 328,85 грн., погашення якої ТОВ «Аді Грант» так і не здійснив.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем нараховано до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 32 136,60 грн., збитки від інфляції у розмірі 33 385,34 грн. та 3% річних у розмірі 8 347,53 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони п.5.1 Договору погодили, що за порушення покупцем умов оплати товару покупець повинен сплатити продавцю пеню у розмірі 0,5% від суми неоплаченого у строк товару за кожний день прострочення платежу.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум та строків. Виходячи з вищевикладеного, здійснивши перерахунок сум пені, суд визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 13 302,01 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 5 439,65 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 2 830,35 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не погоджується із твердженням відповідача, щодо припинення провадження у справі, та дослідивши надані платіжні доручення, як докази у підтвердження здійснення погашення суми боргу, зауважує таке.

Черговість зарахування грошових коштів залежить від їх цільового призначення, як то погашення заборгованості за конкретні періоди, про що має бути зазначено платником у платіжному дорученні, а саме у графі призначення платежу.

Пунктом 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 передбачено, що Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Так, загальна сума грошових коштів згідно платіжних доручень, в яких зазначено рахунок № 237 від 07.11.2012 дорівнює грошовій сумі раніше врахованій позивачем, тобто 58 130,57 грн., а тому твердження про відсутність заборгованості перед позивачем не підтверджується наданими доказами.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНГ УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДІ ГРАНТ" про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аді Грант» (03028, місто Київ, вулиця Саперно-Слобідська, будинок 8-А; ідентифікаційний код 38316185) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнг Україна» (08132, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 6-В; ідентифікаційний код 37558563) 79 328 (сімдесят дев'ять тисяч триста двадцять вісім) гривень 85 копійки основного боргу, 13 302 (тринадцять тисяч триста дві) гривні 01 копійки пені, 3% річних у розмірі 2 830 (дві тисячі вісімсот тридцять) гривень 35 копійок та 5 439 (п'ять тисяч чотириста тридцять дев'ять) гривень 65 копійок інфляційних втрат та 2 022 (дві тисячі двадцять дві) гривні 02 копійки витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 14.10.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 20.10.2014 року

Суддя К.В. Полякова