Постанова

від 29.10.2014 по справі 5015/5266/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2014 року Справа № 5015/5266/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіОстапенка М.І., суддіКондратової І.Д., суддіСтратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивача не з'явились; від відповідача не з'явились; від третьої особиГудименко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" на рішення Господарського суду Львівської області від 09.10.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2014 року у справі№ 5015/5266/12 Господарського суду Львівської області за позовомПрокурора Шевченківського району міста Львова в інтересах держави в особі Управління Державної пенітенціарної служби України в Львівській області та Державного підприємства "Підприємство Личаківської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№ 30)" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" простягнення 268149,58 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року Прокурор Шевченківського району міста Львова звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Управління Державної пенітенціарної служби України в Львівській області та Державного підприємства "Підприємство Личаківської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№ 30)" (надалі - ДП "Підприємство Личаківської ВК № 30", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" (надалі - ТОВ "Агрофірма "Лан", відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 268149,58 грн.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договорів купівлі-продажу щодо оплати одержаного товару та договорів на переробку давальницької сировини та відповідального зберігання щодо оплати послуг з переробки та зберігання, що призвело до виникнення зазначеної заборгованості.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на відсутність заборгованості, оскільки згідно довідки Державної фінансовою інспекції у Львівській області від 13.07.2012 року про проведення зустрічної звірки з питань підтвердження виду, обсягу і стану взаєморозрахунків за період з 01.01.2010 року по 30.04.2012 року заборгованість позивача перед відповідачем станом на 01.04.2012 року становила 639536,00 грн, а заборгованість відповідача - 52116,14 грн. Крім того, відповідач заперечував укладання договору № Г-123 від 02.04.2012 року про розірвання договору купівлі-продажу та повернення позивачем пшениці на суму 662193,84 грн, зазначав, що цей договір та накладна № 10 від 23.04.2012 року на повернення пшениці підроблені шляхом використання незаповнених бланків з підписом директора та печаткою ТОВ "Агрофірма "Лан".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.10.2013 року (судді: Рим Т.Я., Матвіїв Р.І., Шпакович О.Ф.), яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2014 року (судді: Орищин Г.В., Галушко Н.А., Зварич О.В.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 09.10.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2014 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. ТОВ "Агрофірма "Лан" зауважило, що суди попередніх інстанцій не вказали в судових рішеннях мотиви відхилення довідки Державної фінансовою інспекції у Львівській області від 13.07.2012 року про проведення зустрічної звірки з питань підтвердження виду, обсягу і стану взаєморозрахунків за період з 01.01.2010 року по 30.04.2012 року, що є порушенням ст. 43, п. 3 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), а також безпідставно не провели технічну експертизу з метою встановлення послідовності виконання реквізитів договору № Г-123 від 02.04.2012 року та накладної № 10 від 23.04.2012 року, що є порушенням ст. 41 ГПК України.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ст. 111 5 , ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що у 2011 році ДП "Підприємство Личаківської ВК № 30" (продавець) та ТОВ "Агрофірма "Лан" (покупець) уклали декілька договорів купівлі-продажу: 1) договір № 20/05/2011/1 від 20.05.2011 року купівлі-продажу висівок пшеничних у кількості 13 т. із передбачуваною сумою договору 15000,00 грн; 2) договір № 49 від 23.06.2011 року купівлі-продажу висівок пшеничних із передбачуваною сумою договору 5940,00 грн; 3) договір № 55 від 11.07.2011 року купівлі-продажу висівок пшеничних у кількості 16314 кг із передбачуваною сумою договору 3255,16 грн; 4) договір № 66 від 26.08.2011 року купівлі-продажу висівок пшеничних фасованих в мішки по 25 кг в кількості 21780 кг із передбачуваною сумою договору 5880,60 грн; 5) договір № 76 від 08.09.2011 року купівлі-продажу висівок пшеничних фасованих в мішки по 25 кг в кількості 13560 кг із передбачуваною сумою договору 3419,98 грн; 6) договір № 98 від 30.11.2011 року купівлі-продажу висівок пшеничних фасованих в мішки по 25 кг в кількості 8985 кг із передбачуваною сумою договору 2427,00 грн; 7) договір № 104 від 27.12.2011 року купівлі-продажу мучки кормової кукурудзяної фасованої по 40 кг в кількості 2000 кг із передбачуваною сумою договору 3200,00 грн (надалі - договори купівлі-продажу, а.с. 10-17, том 1).

Суди з'ясували, що позивач свої зобов'язання щодо передачі товару на загальну суму 39122,74 грн за цими договорами виконав у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими особами сторін (а.с. 18-25, том 1). Відповідач за отриманий товар не розрахувався.

Також суди встановили, що 29.07.2011 року між позивачем (переробник) та відповідачем (замовник) був укладений договір № 58 на переробку давальницької сировини (зерна), відповідно до якого замовник передає, а переробник приймає зерно продовольче, переробляє його на крупи, зберігає і видає крупи і продукти переробки замовнику відповідно до умов договору (а.с. 27-30, том 1). За вказаним договором позивач виконав обумовлені ним роботи на загальну суму 15089,40 грн, про що свідчать підписані сторонами акти приймання-передачі робіт (а.с. 31, 32 том 2). Замовник за виконані роботи розрахувався частково, в сумі 8000,00 грн, що підтверджується банківською випискою за 29.07.2011 року та актом звірки взаємних розрахунків від 19.04.2012р. (а.с. 33, 34, том 1). Заборгованість відповідача за цим договором становить 7089,40 грн.

01.12.2011 року позивач (зберігач) та відповідач (поклажодавець) уклали також договір № 01/12/11 відповідального зберігання зерна пшениці в кількості 76,900 т, зерна кукурудзи в кількості 240,280 т, мішків - 3000 шт. Сума договору визначена сторонами в розмірі 2952,00 грн в місяць (а.с. 35, том 1). Згідно з актами приймання-передачі послуг за договором зберігання в грудні 2011 року та січні 2012 року позивач надав відповідачу послуги зберігання на загальну суму 5904,00 грн. Докази оплати послуг зберігання за договором в матеріалах справи відсутні.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що 01.02.2012 року між позивачем (покупець) і відповідачем (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № ДГ-001/19Г (надалі - договір № ДГ-001/19Г), за яким продавець зобов'язався передати покупцю зерно продовольче пшениці в кількості та за цінами, вказаними в накладних, які є невід'ємними частинами даного договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору (а.с. 39, том 1). На виконання умов цього договору відповідач передав, а позивач прийняв пшеницю на загальну суму 1174104,17 грн, про що свідчать видаткові накладні, наявні в матеріалах справи (а.с. 40-59, том 1). За договором № ДГ-001/19Г позивач сплатив відповідачу 746104,17 грн, про що свідчать долучені до матеріалів справи платіжні доручення (а.с. 60-68, том 1).

02.04.2012 року сторони уклали договір № Г-123 (надалі - договір №Г-123) про розірвання договору № ДГ-001/19Г (а.с. 69, том 1), яким встановили обов'язок позивача повернути 308000 кг зерна продовольчого пшениці на суму 662193,84 грн та обов'язок відповідача повернути отримані кошти в сумі 234193,84 грн. Як вбачається з видаткової накладної № 10 від 23.04.2012 року, на виконання умов договору № Г-123 відповідачем було передано, а позивачем прийнято 308 т пшениці на загальну суму 662193,84 грн (а.с. 70, том 1), проте відповідач кошти не повернув.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач порушив свої зобов'язання за договорами щодо оплати одержаного товару та послуг з переробки та зберігання всього на суму 268149,58 грн, тому, враховуючи норми ст.ст. 525, 526, 530, 692 ЦК України, вимоги прокурора про стягнення цієї суми в примусовому порядку є обґрунтованими.

Доводи відповідача щодо фальсифікації договору № Г-123 та видаткової накладної № 10 від 23.04.2012 року суди відхили, виходячи з презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) та висновків експертизи, проведеної за ухвалою суду. Суди врахували, що згідно з висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз підписи від імені Кочута Юрія Володимировича на договорі № Г-123 та видатковій накладній № 10 від 23.04.2012 року ймовірно виконані саме Кочутом Юрієм Володимировичем, тобто директором ТОВ "Агрофірма "Лан". Протилежне відповідач не довів.

Вищий господарський суд України вважає, що висновок попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи.

Твердження ТОВ "Агрофірма "Лан" щодо порушення судами норми ст. 43, п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України з огляду на відсутність мотивів відхилення Державної фінансовою інспекції у Львівській області від 13.07.2012 року про проведення зустрічної звірки з питань підтвердження виду, обсягу і стану взаєморозрахунків за період з 01.01.2010 року по 30.04.2012 року, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки згідно ч. 2 ст. 43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Згідно ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України обставини відсутності заборгованості мають бути підтверджені відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема, в даному випадку первинними документами (платіжними дорученнями, виписками з банківського рахунку, квитанціями, тощо). Відповідач не надав такі докази судам попередніх інстанцій на спростування заявленої позивачем заборгованості, тому суди обґрунтовано не взяли до уваги довідку Державної фінансовою інспекції у Львівській області. При розгляді господарського суду обставини визначені в цій довідці підлягають доведенню на загальних підставах.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з висновком Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18 липня 2006 року) суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

У світлі конкретних обставин цієї справи відсутність в рішеннях судів мотивів відхилення довідки Державної фінансовою інспекції у Львівській області не свідчить про порушення судами норм процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного судового рішення.

Доводи заявника касаційної скарги щодо порушення судами норми ст. 41 ГПК України у зв'язку з не призначенням судової експертизи з метою встановлення порядку нанесення реквізитів договору № Г-123 та накладної № 10 від 23.04.2012 року, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно цієї норми експертиза призначається лише в разі встановлення таких фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних досліджень, та які мають значення для вирішення спору у справі. Враховуючи те, що керівник, діючи від імені підприємства, несе відповідальність за проставляння власного підпису, завіреного печаткою юридичної особи, і в матеріалах справи відсутній вирок суду про встановлення вини інших осіб у підробці документів, обставини визначення послідовності нанесення реквізитів договору не мають значення для вирішення цього спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 09.10.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2014 року у справі № 5015/5266/12- без змін.

Головуючий суддя Остапенко М.І. Суддя Кондратова І.Д. СуддяСтратієнко Л.В.