Постанова

від 03.11.2014 по справі 910/9475/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2014 р. Справа№ 910/9475/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «ІНЖЕКСБУД»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.07.2014

у справі № 910/9475/14 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Державного підприємства «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації», м. Полтава,

до Державного підприємства «ІНЖЕКСБУД», м. Київ,

про розірвання договору та стягнення 55 906,33 грн,

за участю представників:

від позивача: Мєлєхова О.Г. - представник (довіреність №03-11/1183 від 25.03.2014);

від відповідача: Дитинчук В.М. - представник (довіреність б/н від 18.06.2014);

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» (надалі - ДП «Полтавастандартметрологія») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «ІНЖЕКСБУД» (надалі - ДП «ІНЖЕКСБУД») про розірвання договору про надання поворотної фінансової допомоги №100-02/13 від 13.05.2013 та стягнення 206 381,29 грн, з яких 200 000,00 грн основного боргу, 166,67 грн пені, 1 747,95 грн 3% річних та 4 466,67 грн інфляційних втрат, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаним договором щодо своєчасного та в повному обсязі повернення наданої фінансової допомоги.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем 15.07.2014 у зв'язку з перерахунком суми основного боргу в порядку статті 22 ГПК України була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача 55 906,33 грн, у тому числі 49 666,68 грн основного боргу, 25,03 грн пені, 1 747,95 грн 3% річних та 4 466,67 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2014 у справі №910/9475/14 позов задоволено частково, стягнуто з ДП «ІНЖЕКСБУД» на користь ДП «Полтавастандартметрологія» основну заборгованість у розмірі 49 666,68 грн, пеню у розмірі 25,03 грн, 3% річних у розмірі 991,78 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 007,44 грн та судовий збір у розмірі 3 005,28 грн. Розірвано договір про надання поворотної фінансової допомоги №100-02/13 від 13.05.2013, який укладений між ДП «Полтавастандартметрологія» та ДП «ІНЖЕКСБУД». В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ДП «ІНЖЕКСБУД» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2014 в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та розірвання договору, в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 49 666,68 грн основного боргу, 25,03 грн пені, 989,02 грн 3% річних, 3 883,32 грн інфляційних втрат та відмовивши у задоволенні вимоги про розірвання договору про надання поворотної фінансової допомоги №100-02/13 від 13.05.2013.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що викладені в рішенні висновки суду не відповідають обставинам справи, судом не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 апеляційна скарга прийнята до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Пашкіна С.А. та призначена до розгляду на 06.10.2014.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 для розгляду справи №910/9475/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий - суддя Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Кропивна Л.В.

06.10.2014 в судовому засіданні в порядку статті 77 ГПК України була оголошена перерва до 03.11.2014.

В судовому засіданні 03.11.2014 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2014 у справі №910/9475/14 змінити та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 49 666,68 грн основного боргу, 25,03 грн пені, 989,02 грн 3% річних, 3 883,32 грн інфляційних втрат та відмовивши у задоволенні вимоги про розірвання договору про надання поворотної фінансової допомоги №100-02/13 від 13.05.2013.

В судовому засіданні 03.11.2014 представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

03.11.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2013 між Державним підприємством «Полтавастандартметрологія» (в тексті договору - позикодавець) та Державним підприємством «Хвиля», правонаступником якого відповідно до Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.10.2013 №1169 є Державне підприємство «ІНЖЕКСБУД» (в тексті договору - позичальник) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №100-02/13 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 1.3 договору поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, плата за користування грошовими коштами не стягується.

За умовами п. 2.1. договору розмір фінансової допомоги становить 200 000,00 грн.

Відповідно до п.п. 3.1-3.4 договору позикодавець передає фінансову допомогу позичальникові протягом трьох робочих днів з дня підписання сторонами цього договору. Фінансова допомога передається у безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позичальника. Фінансова допомога надається одним платежем. Фінансова допомога вважається наданою позичальникові в момент її зарахування на рахунок позичальника.

Пунктом 4.1 договору визначено, що строк надання фінансової допомоги становить 36 місяців з моменту перерахування коштів на рахунок позичальника.

Відповідно до п.п. 5.1-5.3 договору фінансова допомога повертається позичальником щоквартально у розмірі 16 666,67 грн. Фінансова допомога повертається в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на рахунок позикодавця не пізніше 30-го числа останнього місяця поточного кварталу (звітного кварталу повернення позики). Фінансова позика вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що надавалася, на його рахунок.

Згідно п. 9.1 договору, останній набирає чинності з моменту перерахування грошових коштів (фінансової допомоги) позичальникові і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але в будь-якому випадку до 31.03.2016.

Водночас, 13.05.2013 сторонами було погоджено графік повернення наданої фінансової допомоги (Додаток №1 до договору), згідно якого погоджено, що повернення наданої фінансової допомоги здійснюється у наступні терміни та розмірах: 30.06.2013 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.09.2013 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.12.2013 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.03.2014 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.06.2014 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.09.2014 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.12.2014 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.03.2015 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.06.2015 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.09.2015 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.12.2015 - у розмірі 16 666,67 грн та 30.03.2016 - у розмірі 16 666,63 грн.

Пунктом 3 Додатку №1 до договору визначено, що платежі відповідно до графіка вважаються здійсненими в установлений термін, якщо сума платежу у повному обсязі надійшла на рахунок позикодавця не пізніше дати, зазначеної у графіку погашення.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було надано відповідачу поворотну фінансову допомогу в розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №430 від 13.05.2013 (а.с. 37).

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, в порушення умов договору та погодженого між сторонами графіку, відповідач свої зобов'язання з повернення поворотної фінансової допомоги не виконував, у зв'язку з чим останньому було направлено претензію за вих. №04-10/5042 від 03.12.2013 з вимогою погасити існуючу заборгованість (а.с. 36).

Листом вих. №09 від 20.12.2013 (а.с. 45-46) відповідач повідомив позивача про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором №100-02/13 від 13.05.2013 у зв'язку з відсутністю необхідних коштів.

Оскільки вимога позивача була залишена відповідачем без виконання, заборгованість відповідача погашена не була, позивач був вимушений звернутися з даним позовом до суду.

З матеріалів справи вбачається, що станом на час звернення з позовом до суду у ДП «ІНЖЕКСБУД» перед ДП «Полтавастандартметрологія» утворилась заборгованість за період з червня 2013 по березень 2014 у розмірі 66 666,68 грн.

При цьому, як вірно встановлено місцевим господарським судом, після звернення з позовом до суду ДП «ІНЖЕКСБУД» повернуло частину фінансової допомоги в розмірі 17 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №156 від 10.07.2014 (а.с. 96) та банківською випискою з особового рахунку позивача (а.с.84-85).

Враховуючи зазначене, позивач у своїй заяві про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 77-80) просив стягнути з відповідача основну заборгованість за договором у розмірі 49 666,68 грн (66 666,68 грн - 17 000,00 грн), а також нараховані на суму боргу пеню, інфляційні втрати, 3% річних та розірвати укладений між сторонами договір про надання поворотної фінансової допомоги №100-02/13 від 13.05.2013.

Задовольняючи частково позовні вимоги Державного підприємства «Полтавастандартметрологія», місцевий господарський суд виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань з повернення наданої йому поворотної фінансової допомоги.

Заперечуючи частково проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що відсутні підстави для розірвання договору у зв'язку з порушенням позивачем порядку його розірвання. При цьому, відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення неповернутої фінансової допомоги за період з червня 2013 по березень 2014 та нарахованої на суму боргу пені, а також частково визнав вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Як вірно визначено місцевим господарським судом, між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору позики, за умовами якого, відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 3. ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно погодженого між сторонами графіку (Додаток №1 до договору) та порядку повернення фінансової допомоги, передбаченого п.п. 5.1-5.3 договору, відповідач зобов'язався повернути надані кошти, зокрема: 30.06.2013 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.09.2013 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.12.2013 - у розмірі 16 666,67 грн, 30.03.2014 - у розмірі 16 666,67 грн.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З наданих позивачем доказів вбачається, що останнім взяті на себе зобов'язання з надання фінансової допомоги згідно умов договору №100-02/13 від 13.05.2013 виконано належним чином, перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 200 000,00 грн.

Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач свого зобов'язання зі своєчасного повернення фінансової допомоги за період з червня 2013 року по березень 2014 року належним чином не виконав, повернувши лише частину фінансової допомоги в розмірі 17 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №156 від 10.07.2014 (а.с 96). Інших доказів здійснення відповідачем повернення фінансової допомоги сторонами суду не надано.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк повернення наданої відповідачу фінансової допомоги відповідно до умов договору та погодженого сторонами графіку настав, доказів виконання відповідачем своїх зобов'язань у повному обсязі за період з червня 2013 року по березень 2014 року суду не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та визнається відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача 49 666,68 грн основного боргу є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобов'язань зі своєчасного повернення фінансової допомоги, яка за розрахунком позивача складає 25,03 грн.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пунктом 7.2 договору сторони визначили, що у разі порушення строків повернення фінансової допомоги позичальник сплачує на рахунок позикодавця пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не більше розміру подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно приписів статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вимоги ГК України, ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та умови укладеного між сторонами договору, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, місцевий господарський суд вірно встановив, що він здійснений необґрунтовано у розмірі 0,1%, оскільки належна до стягнення пеня повинна бути нарахована виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши власний розрахунок пені, перевірений судом апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір пені за визначені позивачем періоди перевищує розмір, що заявлений позивачем до стягнення.

Разом з тим, враховуючи приписи п.2 ст. 83 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що вимога в частині стягнення пені підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми у розмірі 25,03 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1 747,95 грн та інфляційних втрат у сумі 4 466,67 грн, нарахованих на суму боргу за період з липня 2013 року по квітень 2014 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також у п. 7.2 договору сторони погодили, що у разі порушення строків повернення фінансової допомоги позичальник сплачує на рахунок позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

Разом з тим, здійснивши перерахунок 3% річних, перевірений судом апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що їх розмір за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 991,78 грн, з яких: за період з 01.07.2013 по 14.05.2014 - 435,62 грн, за період з 01.10.2013 по 14.05.2014 - 309,59 грн, за період з 31.10.2013 по 14.05.2014 - 184,93 грн, за період з 31.03.2014 по 14.05.2014 - 61,64 грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, перевірений судом апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що їх розмір за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 4 007,44 грн, з яких: за період з 01.07.2013 по 14.05.2014 - 1 122,18 грн, за період з 01.10.2013 по 14.05.2014 - 1 265,52 грн, за період з 31.10.2013 по 14.05.2014 - 1 069,74 грн, за період з 31.03.2014 по 14.05.2014 - 550,00 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що здійснений відповідачем контррозрахунок 3% річних та інфляційних втрат є арифметично невірним, оскільки останнім було невірно визначено кількість днів прострочення за періоди з 31.10.2013 по 14.05.2014 та з 31.03.2014 по 14.05.2014, що складають 135 та 45 днів відповідно, а також невірно визначений сукупний індекс інфляції за період з 01.10.2013 по 14.05.2014, розмір якого становить 1,076.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вказаних позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 991,78 грн, інфляційних втрат у сумі 4 007,44 грн та відмови в частині стягнення 756,17 грн 3% річних та 459,23 грн інфляційних втрат.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем виконання зобов'язань зі своєчасного повернення фінансової допомоги позивачем було заявлено вимогу про розірвання договору про надання поворотної фінансової допомоги №100-02/13 від 13.05.2013.

Згідно ст.ст. 14, 526 Цивільного кодексу України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 Цивільного кодексу України не допускається.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, невиконання відповідачем зобов'язання з повернення наданої позивачем фінансової допомоги свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні договору (неотримання відповідних платежів на виконання умов договору).

Згідно умов укладеного між сторонами договору (п. 6.4.1) позикодавець має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов'язань позичальником, письмово повідомивши його про це у строк 10 календарних днів.

Відповідно до ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Разом з тим, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 у справі №3-74гс11.

Таким чином, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язання з повернення наданої йому фінансової допомоги, висновок суду першої інстанції про обґрунтованість та наявність підстав для задоволення вимоги позивача щодо розірвання договору про надання поворотної фінансової допомоги №100-02/13 від 13.05.2013, укладеного між позивачем та відповідачем, є таким, що ґрунтується на нормах права та відповідає матеріалам справи.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги №100-02/13 від 13.05.2013 у розмірі 54 690,93 грн, з яких 49 666,68 грн основного боргу, 25,03 грн пені, 1 747,95 грн 3% річних та 4 466,67 грн інфляційних втрат, а також задоволення вимоги позивача про розірвання вказаного договору.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2014 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Державного підприємства «ІНЖЕКСБУД» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «ІНЖЕКСБУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2014 у справі №910/9475/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2014 у справі №910/9475/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9475/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

Л.В. Кропивна