Ухвала

від 16.10.2014 по справі 2а/0470/9783/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/30129/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шведа Е.Ю.,

Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за

касаційною скаргою Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року

у справі № 2а-0470/9783/11

за позовом Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції

до Приватного підприємства «Візит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургійна регіональна мережа»

про стягнення заборгованості,

встановив:

У серпні 2011 року Нікопольська об'єднана державної податкова інспекція звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «Візит» (далі - ПП «Візит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургійна регіональна мережа» (далі - ТОВ «Металургійна регіональна мережа») про стягнення з ТОВ «Металургійна регіональна мережа» на користь ПП «Візит» грошових коштів у сумі 395323,55 грн., отриманих на виконання договору від 01.06.2010 року № 01/06, а також стягнення з ПП «Візит» в дохід держави 395323,55 грн. вартості товару, одержаного на виконання договору від 01.06.2010 року № 01/06.

Позов мотивований тим, що невиїзною документальною перевіркою ПП «Візит» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за серпень 2010 року встановлено порушення ТОВ «Металургійна регіональна мережа» ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу з ПП «Візит». Такий висновок ґрунтується на матеріалах невиїзних документальних перевірок ТОВ «Елфра Дисплей» та ТОВ «Е-Восток Україна».

На момент виписки податкових накладних за серпень 2010 року ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей» не були зареєстровані платниками ПДВ та не мали права виписки податкових накладних.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 01 липня 2014 року замінено Нікопольську об'єднану державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби її правонаступником - Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

З урахування того, що сторони в судове засідання не з'явились, справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до ст. 222 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини. 01.06.2010 року між ПП «Візит» (покупець), та ТОВ «Металургійна регіональна мережа» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 01/06, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар визначений специфікацією, а саме: труби на суму 92582,28 грн. та 229753,06 грн.

ПП «Візит» перераховано на рахунок ТОВ «Металургійна регіональна мережа» 20000,00 грн. та 178144,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 201 від 07.10.2010 року та № 219 від 01.11.2010 року відповідно.

Відповідно до додаткової угоди № 4 до договору № 3476 від 07.06.2010 року сторони збільшили об'єм поставки труб, не змінюючи основного договору, на суму 233426,00 грн.

В подальшому отримані труби ПП «Візит» були реалізовані ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», ПП «Веста», ТОВ «Шохтинське підприємство «Харькровенергоремонт», ТОВ «Укртехінком».

Крім того, судами встановлено, що відповідно до товарно-транспортної накладної № 06/08 від 06.08.2010 року автомобілем перевезено труб на суму 72988,20 грн., товарно-транспортної накладної № 30/08 від 30.08.2010 року автомобілем перевезено труб на суму 92582,28 грн. та товарно-транспортної накладної № 31/08 від 31.08.2010 року автомобілем перевезено труб на суму 229753,06 грн. Автомобіль, яким здійснювалось перевезення труб, взято ПП «Візит» у оренду у ПП «НИКО-БИ» згідно з договором від 01.10.2007 року.

ПП «Візит» згідно з договором оренди майна № 04/01 від 04.01.2010 року було орендовано у СПД ОСОБА_3 складське приміщення, будівлю під офіс, оргтехніку та побутову техніку.

Нікопольською ОДПІ за результатами планової виїзної перевірки ПП «Візит» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р., іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р. складено Акт № 194/232/24433123 від 04.02.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 32488,25 грн., в т.ч.: за 3 квартали 2009 року в сумі 9113,25 грн., за 2009 рік в сумі 9113,25 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 23375,00 грн.; п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 19143,60 грн., в тому числі: за липень 2010 року в сумі 17643,60 грн., за серпень 2010 року на 1500,00 грн.; відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначені в акті перевірки правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків здійснених ПП «Візит», зокрема, з ТОВ «Металургійна Регіональна Мережа».

Також під час проведення планової виїзної перевірки ПП «Візит» Нікопольською ОДПІ з Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська було отримано Акт ДПІ №179/23-307/36960851 від 20.01.2011 р. «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Металургійна регіональна мережа» з питання правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за серпень 2010 року». Згідно з висновків вказаного акту, невиїзною документальною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Металургійна регіональна мережа» ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу з ПП «Візит».

Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Металургійна регіональна мережа» на користь ПП «Візит» грошових коштів у сумі 395323,55 грн., отриманих на виконання договору від 01.06.2010 року № 01/06, а також стягнення з ПП «Візит» в дохід держави 395323,55 грн. вартості товару, одержаного на виконання договору від 01.06.2010 року № 01/06.

Посилаючись на ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), податковий орган дійшов висновку, що договір № 01/06 від 01.06.2010 року укладений з метою мінімізувати грошові зобов'язання відповідачів, тобто з метою ухилення від оподаткування, отже зазначене господарське зобов'язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Таким чином, наведений договір є нікчемним, як такий, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тому необхідно застосувати наслідки його нікчемності.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковий орган не довів, що оспорюваний правочин є недійсним, а у позивача є всі кримінально-правові та адміністративні важелі для притягнення винних до відповідальності та корегування сум податкових зобов`язань сторін правочину, без визнання його недійсним. Також податковий орган не довів суду те, що первинні документи, складені за наслідками здійснених господарський операцій, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 статті 203 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 статті 203 ЦК України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися згідно з законодавством, яке діяло на момент вчинення правочину

Ч. 1 та 2 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Щодо посилання позивача на те, що оспорюваний договір поставки не направлений на реальне настання правових наслідків, тому позивач вважає його нікчемним, то слід зазначити, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним (частина перша статті 234 ЦК України). Фіктивний правочин визнається недійсним судом (частина друга статті 234 ЦК України).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність протиправного умислу всіх сторін правочину. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

За відсутності доведеності умислу посадових осіб відповідачів у вчиненні правочину без наміру створення правових насідків та невстановлення судами факту вчинення правочину, що порушує публічний порядок, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позову щодо визнання недійсним договору, застосування наслідків його недійсності.

Крім того, посилання податкового органу в обґрунтування нікчемності правочину, укладеного між відповідачами, на їх безтоварний характер, тобто укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, є безпідставними оскільки спростовуються матеріалами справи, про що вірно зазначено судами.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту, податкових зобов'язань від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту, податкових зобов'язань поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Тому, порушення правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентами відповідачів, зокрема і відсутності у них свідоцтва платника ПДВ, не є підставою для не включення відповідачами до податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних товарів, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а відтак немає підстав стверджувати про нікчемність правочинів, укладених між відповідачами.

За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Е.Ю. Швед

Судді С.А. Горбатюк

Л.Л. Мороз