Ухвала

від 09.10.2014 по справі 826/19155/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/40001/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Рибченка А.О., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року

у адміністративній справі № 826/19155/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові транспортні технології»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові транспортні технології» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 жовтня 2013 року №0001672202 та №0001682202.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 4 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 4 березня 2014 року скасовано, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові транспортні технології» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 жовтня 2013 року №0001672202 та №0001682202.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 4 березня 2014 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Соло-25» за березень 2012, ТОВ «Альбіон 2011» за березень та травень 2012, ТОВ «Вегрус» за вересень 2012, ТОВ «Айсіпі» за червень 2012, ТОВ «Білдінг Груп Плюс» за період з серпня 2012 по січень 2013, ТОВ «Магреб Україна» за травень 2012 та червень 2012, ТОВ «Ревель» за лютий 2012 та квітень 2013, ТОВ «Кілт Фолс» за березень 2013 та квітень 2013, ТОВ «ВТЛ Трейд Сервіс» за квітень 2013.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 10 жовтня 2013 року №237/2657/22-02-09/30776773, яким встановлено порушення позивачем вимог: п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на 293580,0 грн. (у т.ч.: за квітень 2012 - на 48976 грн., за травень 2012 - на 75275 грн., за вересень 2012 - на 62951 грн., за жовтень 2012 - на 6752,5 грн., за березень 2013 - на 52176 грн., за квітень 2013 - на 47450,3 грн.); пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 198802,8 грн. (у т.ч.: за I кв. 2012 - на 59815,0 грн., за II кв. 2012 - на 76642,51 грн., за ІІІ кв. 2012 - на 36481,92 грн., за ІV кв. 2012 - на 25863,37 грн.).

На підставі акту прийняті спірні податкові повідомлення-рішення №0001682202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 366 975 грн. (у т.ч.: за основним платежем - 293 580 грн., штрафні (фінансові) санкції - 73 395 грн.); та №0001672202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 248 504 грн. (у т.ч.: за основним платежем - 198 803 грн., штрафні (фінансові) санкції - 49 701 грн.).

Підставою для такого висновку податкового органу слугувало те, що позивачем не надано до перевірки первинні бухгалтерські і податкові документи, які б підтверджували задекларовані суми валових витрат і податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Соло-25», ТОВ «Альбіон 2011», ТОВ «Вегрус», ТОВ «Айсіпі», ТОВ «Білдінг Груп Плюс», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Ревель», ТОВ «Кілт Фолс», ТОВ «ВТЛ Трейд Сервіс», а отже позивачем завищено валові витрати і податковий кредит з ПДВ, що призвело до заниження вищевказаних податкових зобов'язань, а також відповідачем зазначено про відсутність реального здійснення господарських операцій із названими контрагентами і не спрямованість правочинів на реальне настання правових наслідків, посилаючись на надходження актів ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічних звірок господарської діяльності контрагентів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що податковим органом порушено процедуру проведення перевірки, оскільки, направляючи запит про витребування документів від 02.10.2014 р., який отримано позивачем 08.10.2013 р., фактично здійснено перевірку з 27.09.2013 р. по 03.10.2010 р. Крім того, суд зазначив, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів з ТОВ «Соло-25», ТОВ «Альбіон 2011», ТОВ «Вегрус», ТОВ «Айсіпі», ТОВ «Білдінг Груп Плюс», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Ревель», ТОВ «Кілт Фолс», ТОВ «ВТЛ Трейд Сервіс» та надає позивачу право на формування податкового кредиту по господарських операціях.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції зазначаючи наступне.

Судами встановлено, що по взаємовідносинам з ТОВ «Соло-25», ТОВ «Альбіон 2011», ТОВ «Вегрус», ТОВ «Айсіпі», ТОВ «Білдінг Груп Плюс», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Ревель», ТОВ «Кілт Фолс», ТОВ «ВТЛ Трейд Сервіс» позивачем задекларовано у складі валових витрат 946678 грн. та у складі податкового кредиту з ПДВ 295212,8 грн. Однак до перевірки податковому органу позивач не надав документів, які б стосувалися предмету перевірки та підтверджували б повноту нарахування і правильність декларування вказаних валових витрат і податкового кредиту з ПДВ, що зафіксовано у відповідному акті від 30.09.2013 року № 150/22-02.

На підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин з вищезазначеними контрагентами позивач надав суду договори та первинні документи, що підтверджують господарські операції:

- копії договорів від 06.02.2012 №18/12, від 06.02.2012 №19/12, 06.02.2012 №20/12, укладені між позивачем та ТОВ «Соло-25», за умовами яких виконавець зобов'язується відповідно до завдання позивача надати рекламні послуги, які полягають у виготовленні ескізів бігбордів, виготовленні та розміщенні рекламних бігбордів та території м. Києва, м. Харкова, Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей, а також копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні на підтвердження придбання послуг.

- копії актів здачі-прийняття робіт, видаткових та податкових накладних на підтвердження придбання у ТОВ «Альбіон 2011» (постачальник) товарів (автомобільних запчастин), а також виконання останнім ремонтних робіт.

- копію договору, укладеного між ним (замовник) і ТОВ «Вегрус» (виконавець) від 01.08.2012 №11/12 та ТОВ «Айсіпі» (виконавець) від 15.05.2012 №27/12 на виготовлення зовнішньої реклами, копії актів приймання-передачі наданих послуг, податкових накладних на підтвердження придбання послуг по договорам.

- копії відповідних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних на підтвердження придбання у ТОВ «Білдінг Груп Плюс» (виконавець) ремонтних робіт автотранспорту та його складових, у ТОВ «Магреб Україна» - товарів (автозапчастин) та у ТОВ «Ревель» - ремонтних та інших супровідних їм робіт.

Позивачем, також, надано підтвердження використання придбаних товарів та фото таблиці виконаних робіт по встановленню рекламних бігбордів.

Отже, як зазначено судом апеляційної інстанції, первинні документи на виконання договорів, укладеного між позивачем та його контрагентами, належним чином складені.

Порядок формування податкового кредиту та бази оподаткування податком на прибуток встановлений Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п.138.2 ст. 138, - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 ст. 139 ПК України, - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п.14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно зі п.п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.п. 198.6 цього кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Підпунктом 185.1 ст. 185 цього кодексу визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Аналіз вищенаведених вимог податкового законодавства свідчить, що правильність податкового обліку залежить від наявності належним чином оформлених первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Вимоги до них встановлені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», якою передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно прийшов до висновку, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає позивачу право на формування податкового кредиту по господарських операціях з контрагентами.

В касаційній скарзі податковий орган, посилаючись на акти неможливості проведення зустрічних звірок з ТОВ «Соло-25», ТОВ «Альбіон 2011», ТОВ «Вегрус», ТОВ «Айсіпі», ТОВ «Білдінг Груп Плюс», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Ревель», ТОВ «Кілт Фолс», ТОВ «ВТЛ Трейд Сервіс», доводить суду, про відсутність можливості підтвердити реальність господарських операцій з боку ДПІ контрагентів постачальників.

Колегія суддів зазначає, що вказані доводи спростовуються наданими позивачем первинними документами. Крім того, необхідно зауважити, що, посилаючись на акти неможливості проведення зустрічних звірок, податковий орган без проведення такої звірки, використав інформацію цих актів, незважаючи на те, що метою проведення зустрічної звірки є саме співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Податковим законодавством встановлено, що зустрічна звірка здійснюється з метою отримання податкової інформації (п.п.73.5 ПК України). Жодної вимоги цієї статті податковим органом не виконано, та склавши акт про неможливість проведення зустрічної звірки, відображення іншої інформації свідчить про неповному такого акту, оскільки не проведено співставлення даних бухгалтерського та податкового обліку зазначених контрагентів, не з'ясовувалась у встановленому порядку реальність господарських відносин та їх документальне підтвердження.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про нікчемність укладених угод з таких підстав.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У той же час, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містять серед іншого і таку, як зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 215 названого Кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, якою названа правова норма доповнена саме Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини третьої названої статті, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Отже, обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Основним аргументом відповідача на підтвердження нікчемності оспорюваних угод є те, що операція по купівлі товару має ознаки безтоварної та те, що довести факт отримання послуг від контрагентів не є можливим.

Однак, порушення з боку суб'єктів господарювання правил ведення податкового обліку, не можливість проведення перевірки не є належним доказом його нікчемності з підстав порушення публічного порядку.

Окрім того, як вже зазначено, на підтвердження реальності договірних відносин суду надано первинні бухгалтерські документи, які підтверджують отримання суб'єктом господарювання придбаного товару, отримання майна та послуг, використання у господарській діяльності.

Відповідно до положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом зазначено, що під час розгляду справи позивачем підтверджено вчинення дії, спрямованої на набуття, зміну або припинення їх прав та обов'язків, тоді як відповідачем іншого не доведено.

Доводи відповідача про нереальність зазначених угод не можуть вбути визнані обґрунтованими, оскільки їм не надана відповідна оцінка судом.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає позивачу право на формування податкового кредиту по господарських операціях з контрагентами.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві - залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: В.П.Юрченко

А.О. Рибченко

М.В.Сірош